Меркантилізм

Перша школа економічної науки - меркантилізм. Концепція меркантилізму є самостійною, а з іншої сторони це не теорія, а лише констатація визначених фактів і закономірностей. Меркан­тилісти активно використовували метод індукції - від часткового до загального.

Виділяється ранній і пізній меркантилізм. XVI сторіччя - пе­ріод раннього меркантилізму. Економічна мета держави - збі­льшення кількості золота в країні. Для раннього меркантилізму (монетаризму) характерно наступне:

- всебічне обмеження імпорту товарів;

- вивіз золота і срібла з країни карається стратою;

- установлення високих цін на експортні товари;

- система біметалізму (фіксоване співвідношення між золо­тими і срібними монетами).

Головним у ранньому меркантилізмі була теорія грошового балансу, що означало політику, спрямовану на збільшення гро­шового багатства часто законодавчим шляхом. З метою утриман­ня грошей у країні заборонявся їхній вивіз за кордон, усі грошові суми, отримані від продажу, іноземці були зобов'язані були ви­тратити на покупку місцевих виробів. Пізній меркантилізм - XVII століття, час географічних відкриттів Характерні риси піз­нього меркантилізму:

- зняття твердих обмежень з імпорту товарів і вивозу грошей;

- домінує ідея «активного торгового балансу»;

- протекціонізм в економічній політиці держави;

- визначальною функцією грошей визнається функція засобу обігу;

- система монометалізму.

Держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю виве­зеного і ввезеного товару.

Для пізнього меркантилізму характерна система активного торговельного балансу, що забезпечується шляхом вивезення го­тових виробів своєї країни за допомогою посередницької торгів­лі, у зв'язку з чим дозволялося вивезення грошей за кордон. При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні і продавати дорожче в іншій. Прогресивність меркантилізму скла­дається в орієнтації на розвиток капіталістичної мануфактури. Обмеженість меркантилізму в тому, що як сфера дослідження ви­биралася лише сфера торгівлі.

Ранні меркантилісти багатство ототожнювали з золотом і срі­блом, пізні ж під багатством розуміли надлишок продуктів, що залишався після задоволення потреб країни, який на зовнішньому ринку мав перетворитися в гроші. Ранні меркантилісти зводили функції грошей до засобу нагромадження, а пізні меркантилісти бачили в грошах також і засіб обігу. Разом з тим, відстоюючи по­середницьку торгівлю, пізні меркантилісти власне кажучи, трак­тували гроші як капітал.

Меркантилістами в найбільш закінченому вигляді була розк­рита металістична теорія грошей: вони висунули ідеї про повно­цінні металеві гроші як багатство нації. Стійка металева валюта являла собою одну з необхідних умов економічного розвитку су­спільства, (вважали меркантилісти).

Представник раннього меркантилізму в Англії Вільям Ста­ффорд (1554-1612). Його робота «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників» (1581) - написана у формі розмови між лицарем, фермером, ремісником, купцем і доктором богослов'я, який робить остаточні висновки.

Теорія грошового балансу:

• показує правильне на той час розуміння зв'язку між вартіс­тю грошей і вартістю товарів. Саме поява неповноцінної монети, псування монети королями - причина подорож­чання товарів;

• доводить шкоду вивезення монети за кордон, тому що від цього збільшуються ціни й погіршується становище наро­ду, але гроші є тільки засобом обігу;

• вважав, що держава повинна прийняти закон, щоб жоден із сировинних продуктів не вивозився за кордон необробле- ним, оскільки вивезення сировини спричиняє зворотне за­везення її в обробленому вигляді, що для країни є дуже не­вигідним;

• держава повинна сприяти розвитку вітчизняної торгівлі (заборонити ввезення предметів розкоші й деяких товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивезення монети, ро­зширити виробництво сукна).

Представник раннього меркантилізму в Італії - Гаспар Ска- руффі (1519-1584), автор праці «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом» (1582).

Запропонував скликати загальноєвропейську конференцію під керівництвом папи або імператора з метою налагодити гро­шовий обіг у міжнародному масштабі (у різних країнах розвива­лись різні грошові системи). Запропонував установити єдину за­гальноєвропейську грошову систему, визнати золото й срібло ва­лютними металами, прирівнюючи одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монетаристів він рекомендував ліквідувати національні бар'єри, які обмежують обіг; золото й срібло трактувалися як звичайні товари.

Найвидатнішим представником меркантилізму в Англії в йо­го найбільш розвинутому вигляді є Томас Мен (1571—1641), який у памфлетах «Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією» (1621), «Скарб Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі» (1664) заперечує монетаризм і обґрунтовує теорію тор­говельного балансу.

Т. Мен висловлюється проти заборони вивезення грошей, то­му що, на його думку, гроші стають багатством, тільки перебу­ваючи в обігу. Отже, єдиним розумним засобом збільшення кіль­кості грошей у країні, на думку Мена, є сприятливий торговель­ний баланс. Мен заперечує будь-які заходи, що гальмують експо­ртну торгівлю, є прихильником низьких цін, які полегшуватимуть конкуренцію на зовнішньому ринку. Важливим с те, що Мен уже чітко розрізняє поняття грошей, багатства й дорогоцінних мета­лів. Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, так само як Стаффорд, вимагає заміни експорту сировини експо­ртом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розви­ток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також є джерелом збагачення. Особливо важливим з цього погляду є мо­реплавство і необхідність доставки англійських експортних това­рів у місце призначення тільки на англійських суднах.

Найвідомішим представником теоретичної школи мерканти­лізму у Франції був Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575­1621).

Обстоюючи інтереси Франції, Монкретьєн засуджує францу­зьку політику забезпечення свободи торгівлі купцям з інших кра­їн. При цьому він досить своєрідно трактує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її па зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного завжди є втратою для ін­шого. Але в процесі внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна в цілому нічого не втрачає і не придбає. У зовнішній торгівлі іноземні купці є свого роду «насо­сом» і, отримуючи прибуток, вони викачують багатство країни, з якою торгують.

Цікаво зазначити, що Монкретьєн розрізняє поняття «гроші» і «багатство», вважаючи, що золото створює лише передумови для багатства і добробуту країни, але само по собі ще не робить її багатою. Монкретьєн відрізняється від багатьох інших мерканти­лістів і тим, що розуміє потреби бідних верств населення, особ­ливо селянства, до якого він ставиться з великим співчуттям, і вважає, що держава має турбуватися про нього.

Розглянувши економічну основу меркантилізму та механізм реалізації його ідей у політиці окремих країн, можна зробити ви­сновок, що в цілому меркантилізм мав історично прогресивний характер. Практична спрямованість меркантилістської системи у сфері торговельних чи позичкових операцій і грошового обігу та її вплив на наступні етапи еволюції економічної науки очевидні. Теорія «торговельного балансу» пропонувала достатньо ефектив­не розв’язання економічних проблем періоду первісного нагро­мадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне са­льдо «торговельного балансу» справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не пов’язаним із випадковостями політичного життя та адміністра­тивної діяльності. У найрозвиненіших країнах тієї доби, переду­сім в Англії і Франції, особливості реалізації ідей меркантилізму протягом XVI-XVIIi ст. визначили, по суті, головні причини сво­єрідності їхнього економічного розвитку аж до XX ст.

4.3.