Саморегулювання та державне регулювання економіки

Головне завдання економічної політики держави, це досягнення параметрів, які визначені нормативною політекономією.

Особливості участі держави в економіці:

1) Держава - це носій політики, тобто влади і народногосподарського регулювання суспільного життя.

2) Держава розробляє правові основи функціонування економіки.

3) Держава - безпосередній учасник економічних відносин, силами державних підприємств, окремих чиновників і державних установ.

4) Держава є монополістом у грошовій емісії, захисті конкуренції й представництві в міжнародних економічних організаціях.

Основні теорії державного регулювання економіки:

1. Меркантилізм. У XVI - XVIII ст. робився акцент на зовнішньо­економічному регулюванні шляхом протекціонізму і отримання позитивного платіжного балансу.

2. Фізіократизм ( XVIII ст. Франція). У роботах Ф.Кене, А.Тюрго - підкреслювалось невтручання держави в більшість економічних зв'язків, але активне регулювання у сільському господарстві.

3. Історична і нова історична школа в Німеччині (XIX - початок ХХст.). Підкреслювала унікальність історичного і національного розвитку на підставі культурної особливості кожної нації.

4. Класична теорія (А.Сміт та ін.) робила акцент на ринкове саморегулювання і два моменти державної участі:

1) Закони та інші правові акти.

2) Забезпечення соціально-політичної стабільності.

5. Кейнсіанська теорія (з середини XX ст.) спирається на ринкове саморегулювання, але при активній участі держави в регулюванні сукупного попиту, насамперед через фіскальну і грошову політику,

6. Неоліберальна (Німеччина). У роботах В.Ойкена, В.Репке, Л.Ерхарда підкреслюється саморегулювання в ринковій системі, але при активному втручанні держави в захист конкурентного середовища і подолання кризових явищ.

7. Неоконсерватизм теорії (монетаризм, теорія раціональних

очікувань) підкреслює зменшення прямих регуляторних функцій, зменшення частки державної власності при виділенні головної сфери грошово-кредитного обігу і антимонопольное.’ діяльності.

8. Теорія етатизму, які обґрунтовували виключну роль держави, яка концентрує практично усі економічні відносини.

Два типи економічної теорії:

1) Власне теоретична концепція, як вчення про економічну роль держави.

2) Практична теорія, як конкретні рекомендації, щодо здійснення економічних заходів у партійних програмах, програмах органів влади та інше.

Безпосередні або оперативні завдання державних органів в економічній сфері:

1) Забезпечення народногосподарської стабілізації.

2) Сприяння економічному зростанню.

3) Структурні перетворення між галузями і територіями.

4) Розподіл і перерозподіл доходів і національного багатства.

Державні органи за конституцією, як звичайно, захищають наступні національні інтереси:

- економічну стабільність і недопущення кризових явищ;

- сприяння науково-технічній модернізації;

- сприяння участі у міжнародному поділі праці.

4) Стимулювання розвитку національного ринку, зокрема захисними бар'єрами (тарифними й нетарифними).

5) Забезпечення економічної та політичної незалежності, а також зростання добробуту населення.

Основні моделі державного регулювання:

1. Американська, або ліберальна - при перевазі ринкового саморегулювання і при втручанні держави у галузі, де конкуренція не ефективна.

2. Німецька, або неоліберальна - з державним усуненням перешкод вільній конкуренції, а також при концентрованому подоланні кризових явищ.

3. Шведська - з домінуванням державного регулювання, насамперед, соціально-трудових відносин.

4. Японська, або східноазійська модель спирається на активну структурну політику і протекціонізм у зовнішній торгівлі. Держава виконує такі виключні функції:

- створення законодавчо-правових засад функціонування економіки;

- забезпечення соціально-політичної стабільності і державного суверенітету;

- подолання зовнішніх ефектів, тобто екологічних і техногенних катастроф, які потребують суттєвих коштів і адміністративних заходів;

- здійснення соціальних програм і так званих суспільних заходів (підтримка незахищених, фінансування армії, державної безпеки, дипломатії та інше;

- представництво в міжнародних організаціях.

На практиці не існує суто ринкове саморегулювання і абсолютне державне втручання. Головна проблема - оптимальний перерозподіл сфер впливу між державними і недержавними суб'єктами.

Державний вплив підрозділяється на 2 рівні:

1. Діяльність загальнодержавних органів.

2. Діяльність органів місцевого самоврядування.

Розподіл функцій між центральними і місцевими суб'єктами спирається на державно-адміністративний поділ країни (у федераціях США, Німеччина, Росія - органи влади управління штатів, земель, областей мають широкі повноваження; в унітарних державах (Україна) - діють на містах органи місцевого самоврядування і представники центральної влади). Основні методи державного регулювання економіки:

1. Прямі або адміністративні, пов'язані з дозволом або забороною діяльності, обмеженні при здійсненні економічних функцій (ліцензія, державна реєстрація, обов'язковий продаж 50% валютного виторгу та інше).

2. Непрямі методи через податково-бюджетну, грошово-кредитну політику та інше (валютна інтервенція силами НБУ для зміни валютних курсів).

Основні функції держави:

І. Прогнозування, тобто довгостроковий розрахунок діяльності.

1.1. Програмування, тобто створення докладних стратегічних заходів щодо виконання конкретних завдань.

1.2. Планування як сума тактичних дій, щодо виконання програм і прогнозів.

Директивний план, тобто закон, який не піддягає змінам.

Індикативний план, тобто рекомендації з виконання конкретних завдань (індикативні ціни на експортну продукцію - це вилка з мінімальними та максимальними величинами, валютний коридор з мінімальними й максимальними цифрами коливань).

II. Податково-бюджетна політика.

III. Грошово-кредитна політика.

IV. Цінова політика.

V. Соціальна політика, зокрема по соціальному захисту населення.

VI. Антимонопольна і політика захисту конкуренції

VII. Зовнішньоекономічна політика.

VIII. Інвестиційна та інноваційна політика.

Фактор часу впливає на ставлення державних органів.

Короткострокове втручання має адміністративний характер з визначенням окремих моментів.

Довгострокове втручання впливає на непрямі заходи за участю деяких недержавних суб'єктів.

4.