Методи досліджень та способи регулювання зайнятості. Крива Філліпса. Мультиплікатор зайнятості Р. Кана та Дж. М. Кейнса

Особливо небезпечним явищем безробіття стало після першої світової війни, коли воно досягло найвищого рівня. Це було пов’язано, насамперед, з світовою економічною кризою 1929— 1933 років, коли рівень безробіття в окремих країнах досягав 35— 40 %.

У зв’язку з цим стали розробляти різноманітні рецепти бороть­би з неповною зайнятістю, яка загрожувала існуванню ринкової економічної системи.

У цих умовах виявилася теоретично недостатньою класична те­орія зайнятості, яка Грунтувалася на двох основних поняттях:

1) класики стверджували, що практично неможлива ситуація, за якої рівень витрат буде недостатнім для закупівлі продукції, вироб­леної за умов повної зайнятості;

2) навіть якщо б рівень загальних витрат виявився недостатнім, швидко включилися би такі важелі регулювання ринкової рівнова­ги як ціна і заробітна плата внаслідок чого не відбувалося б скоро­чення реального обсягу виробництва, зайнятості і реальних доходів.

Такі висновки опиралися на закон Сея, який стверджував: виро­бництво будь-якого обсягу продукту автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку, тобто пропозиція породжує свій власний попит.

Але в суспільстві отримувачі доходів не завжди повністю їх ви­користовують на закупівлю продуктів, частину доходу вони мо­жуть заощаджувати. У цьому випадку пропозиція не створює влас­ного попиту, споживання буде недостатнім і як результат — затоварювання, скорочення виробництва, безробіття і зменшення доходів.

Враховуючи недоліки класичної моделі зайнятості, Дж. М. Кейнс розробив власну теорію зайнятості. Вона стверджує: не пропозиція створює попит, а попит створює пропозицію. І тому підгримування ефективного сукупного попиту на високому рівні дозволяє забезпе­чити зростання доходів, розширення виробництва і повну зайнятість населення. Але ефективний попит не може забезпечуватися автома­тично.

Сам принцип його запозичено у англійського економіста Р. Ка­на (Кембріджська економічна школа), який ще у 1931 році ввів в економічну теорію поняття «мультиплікатор».

Теорія мультиплікатора стверджує: початкове зростання інвес­тицій в економіку створює «первинну» зайнятість для найманої праці, зайнятої на виробництві, у яке було здійснено інвестування; витрати додаткових працівників забезпечать розширення виробни­цтва засобів споживання і «вторинну» зайнятість; у свою чергу зростання сукупного попиту за рахунок цих нових працівників ви­кличе ще певне зростання зайнятості тощо.

Так створюється ефект мультиплікатора (примноження) зайня­тості. Він залежить від того, яка частка доходу споживається, збі­льшуючи сукупний попит, а яка заощаджується. Завдання держави полягає в тому, щоб зменшити заощадження населення і збільшити його споживання.

Мультиплікатор (лат. multiplicator — примножувач) — це кое­фіцієнт, величина якого залежить від співвідношення витрат на споживання (ТСС (MPC) англ. marginal propensity to consume — гранична схильність до споживання) і розмірів заощадження (ГСЗ (MPS) — англ. marginal propensity to save — гранична схильність до заощаджень). Чим більша частка споживання, тим більший муль­типлікатор і вища зайнятість. Математично він має такий вигляд:

приріст зайнятості = коефіцієнт мультиплікатора (K) ? приріст інвестицій,

звідси

Величина K показує скільки додаткових робочих місць з’явиться на одиницю приросту інвестицій.

Щоб досягти повної зайнятості (за умов відсутності технічного прогресу), обсяг капіталу повинен зростати такими же темпами, як і робоча сила. Якщо ж нагромадження капіталу відбувається мен­шими темпами, ніж зростає робоча сила, тоді з’являється безробіт­тя (див. статтю і графік: «Взаємозв’язок рівноваги та повної зайня­тості в моделі Дж. М. Кейнса»).

За умов технічного прогресу виробництва, коли зростає фондо­озброєність праці і вартість робочого місця, для забезпечення пов­ної зайнятості потрібні такі темпи нагромадження, які б перевищу­вали темпи зростання робочої сили.

Ці залежності досліджуються в неокласичній моделі зайнятості сучасного англійського економіста Р. Харрода. За ним необхідною

умовою підтримування повної зайнятості трудових ресурсів є на­громадження капіталу (зростання його обсягу) такими ж темпами, якими зростає технічний прогрес. Якщо темпи нагромадження бу­дуть нижчими, то у суспільстві буде існувати неповна зайнятість або безробіття. Тому норма нагромадження повинна мати таку ве­личину, щоб забезпечити зайнятість усіх трудових ресурсів.

Кейнсіанська модель зайнятості передбачає інфляцію. За цією теорією в економіці може виникнути або безробіття, або інфляція, тобто регулюючи рівень інфляції, можна регулювати рівень безро­біття.

Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох факто­рів макроекономічної нестабільності зробив австралійський еконо­міст кейнсіанського напряму О. Філліпс. У 50-х роках він надав цій залежності графічний вигляд. Вона називається кривою Філліпса (див. статтю і графік «Крива Філліпса»).

Пояснення взаємозв’язку між рівнем інфляції і рівнем зайнятос­ті полягає в тому, що високе безробіття змушує працюючих за наймом погоджуватися на нижчу зарплату, що уповільнює зрос­тання цін. Але коли рівень безробіття низький, то найманим пра­цівникам легше вимагати таке зростання зарплати, яке випереджує зростання продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін (інфляція). Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції і, навпаки, високе безробіття су­проводжується низькою інфляцією.

Існують різні варіанти кривих Філліпса. Оригінальна крива Філліпса показує взаємозв’язок ставок заробітної плати і безробіт­тя: чим вищі ставки заробітної плати, тим менша зайнятість і, на­впаки, чим нижчі ставки оплати праці, тим менший рівень безро­біття.

Тому в кожній країні (і в Україні також) розробляється система заходів щодо регулювання безробіття, яка включає систему держа­вної служби зайнятості, механізм соціального захисту і допомоги. Важливою організаційною формою у цій системі є біржа праці, яка виконує роль посередника між підприємцями і працівниками в ук­ладанні угод про купівлю-продаж робочої сили.