2.1. МЕТОДИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Важливе місце у системі функцій діалектичної філософії по­сідає методологічна функція. Її назва походить від гр. μεθoδoς - шлях дослідження, пізнання. Спосіб організації освоєння дій­сності передбачає не лише застосування певних прийомів і правил пізнання дійсності, але й обґрунтування шляхів і мето­дів їх ефективного використання.

¹ Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Енгельс. - [2-е изд.]. - М.: По­литиздат. - Т, 39. - С. 352.

² Там само.

Ключовим питанням методології економічної теорії є виявлення співвідношен­ня між діалектичною філософією і методами економічної теорії. Справа у тому, що економічна теорія як складова суспільствознавства не лише органічно пов’язана з філософією, але й спирається на діалектичну філософію як науку про загальні за­кони розвитку природи і суспільства. Саме вона забезпечує теоретичне осмислен­ня дійсності, за допомогою філософських категорій і законів розкриває сутність об’єктивного світу і способи його пізнання, напрями і шляхи цивілізаційного про­гресу. Головні принципи діалектичної філософії є передумовою створення наукової теорії, наукових методів економічної теорії.

Внутрішній взаємозв’язок і взаємодія діалектичної філософії та економічної теорії стали підставою для ототожнення діалектичного методу з методом еко­номічної теорії. “Методом політичної економії є... діалектичний метод, який зу­мовлює дослідження економічних процесів у їх єдності, та відмінності у їхньому історичному розвитку”¹. “Насправді науковим і загальним способом пізнання дій­сності є метод матеріалістичної діалектики”^{[60] [61].}

Чому метод економічної теорії не можна ототожнювати з методом діалектич­ної філософії?

Передусім метод науки взагалі та економічної теорії зокрема не можна трактувати як щось зовнішнє до певного предмета, навіть якщо це метод діалектичної філософії. Об’єктивна дійсність і метод її пізнання, наукова теорія і методологія являють собою певну відповідність, навіть єдність. Щоб розкрити внутрішню організацію предмета, необхідно виявити насамперед об’єктивно наявні взаємозв’язки і взаємозалежності у предметі дослідження, діалектику їх функціонування і розвитку і вже потім відтво­рити в теоретичній системі законів і категорій. Через це діалектика предмета дослі­джень і визначає метод досліджень. Ось чому Гегель, один із творців діалектичної фі­лософії, зауважує: “Метод є усвідомлення форми внутрішнього саморуху її змісту”^[62].

Ототожнення методу діалектичної філософії та економічної теорії, і до того ж, зведення методу економічної теорії до методу діалектичної філософії немину­че призводять до того, що метод економічної теорії виявляється по суті зовніш­нім щодо предмета економічної теорії. Виникає хибне уявлення, начебто наукова філософія створює метод для економічної теорії, а розвиток методу економічної теорії - справа не цієї науки, а діалектичної філософії. Як зазначалося, наукова фі­лософія відіграє ключову роль у формуванні методу економічної теорії, вона ви­значає загальні принципи діалектичного пізнання. Як застосувати ці принципи для дослідження специфічного предмета - виробничих відносин, за допомогою яких способів і прийомів можна заглибитися в їхню сутність і відтворити теоретич­ну систему законів і категорій - залежить від самої економічної теорії, від її пред­мета, від її наукової теорії. Тому метод економічної теорії, як і будь-якої іншої на­уки, не може бути чимось зовнішнім щодо предмета дослідження, у тому числі й предмета економічної теорії. Він є не лише передумовою і підсумком дослідження, але й внутрішнім його проявом. Крім того, можна стверджувати, що предмет і ме­тод науки являють собою єдність. Між предметом і методом відбувається глибо­ка діалектична взаємодія і взаємопроникнення. Характерна риса наукової теорії і методології, наукового знання - це монізм - глибокий внутрішній взаємозв’язок і взаємообумовленість, внутрішня єдність.

На відміну від філософії позитивізму діалектична філософія виходить з того, що наукова теорія не лише є предметом методологічного дослідження, але й засобом його здійснення. Вирішення методологічних питань пов’язано передусім з розвит­ком теорії, категоріального апарату і концептуального змісту науки.

Діалектична філософія виходить з того, що суспільство, як і природа, перебу­ває у процесі розвитку, але суспільний розвиток, і в цьому його особливість, відбу­вається шляхом переходу від нижчої формації до вищої, що узагальнено відбилося у такому понятті, як формаційний підхід. Він панував більше ніж півтора століття, дав змогу пізнати і усвідомити закономірності суспільно-економічного розвитку, заглибився у суспільну свідомість.

Сучасна епоха довела, що і формаційний підхід має історичний характер. Він вже відіграв певну роль. Справа у тому, що підґрунтям цього підходу були вироб­ничі відносини, відносини власності на засоби виробництва, класовий характер суспільства. Класова боротьба рабів і рабовласників, селян-кріпаків і поміщиків, пролетаріату і буржуазії визначала розвиток суспільств, їх перехід від нижчої фор­мації до вищої. Варто зауважити, що формаційний підхід, класова боротьба тощо і сьогодні мають значення для певної частини світу. Але не можна не помічати, що в епоху переходу людства від індустріальної до інформаційної (постіндустріаль- ної) стадії цивілізаційного прогресу відбуваються революційні зміни, які роблять науково неспроможним формаційний підхід. В індустріальну епоху панувало ма­теріальне виробництво, і пролетаріат становив більшість населення. Проте вже в цю епоху швидко зростає освіченість і культура, питома вага розумової праці. По­ряд з матеріальним виробництвом високими темпами розвивається сфера послуг, тобто наука, освіта, культура, охорона здоров’я тощо. У новому суспільстві сфера послуг стає панівною, у ній зайнято до 75 % працюючих. У цій сфері переважає ро­зумова праця. Це істотно змінює класову структуру суспільства, пануючим стає

середній клас. З’являється така категорія, як людський капітал, що визначає нове становище і нову роль людини у суспільстві. Раніше панували різні форми приват­ної власності, нині дедалі більше розвивається плюралізм форм власності і форм господарювання тощо. Це відсунуло формаційний і зумовило цивілізаційний під­хід, що відповідає новій, постіндустріальній стадії, який базується не на класових, а загальнолюдських цінностях, не на формах власності, а на технологічній орга­нізації суспільства, технологічних способах виробництва, що дало змогу не лише чітко визначити історичні ступені прогресу цивілізації: доіндустріальну (аграрну), індустріальну і постіндустріальну, але й стати критерієм рівня розвитку кожної країни і світу в цілому. Отже, у сучасних умовах саме цивілізаційний підхід з його новими критеріями є формою послідовної реалізації законів діалектичної філосо­фії стосовно розвитку суспільства. Але, як і раніше, вона визначає головний зміст і методів, і методології пізнання суспільного розвитку. Тому, як і раніше, немає підстав ні для ототожнення методів діалектичної філософії і економічної теорії, ні для звуження методу економічної теорії до методу діалектичної філософії.

Справа у тому, що діалектична філософія як наука одночасно є і світоглядом, і гносеологією, і методологією, причому, як уже зазначалося, між цими функціями існує внутрішній зв’язок та взаємодія. Ці та інші функції характеризують важливе призначення діалектичної філософії. Тому спроби ототожнювати наукову філосо­фію з методом економічної теорії, і до того ж, повністю її включити в метод еконо­мічної теорії не витримують критики. Ще раз наголосимо, що діалектична філосо­фія відіграє ключову роль у формуванні методу економічної теорії. Однак вона не може замінити метод економічної теорії. Розкриваючи загальні закони суспільного розвитку, методи пізнання природи і суспільства, діалектична філософія служить методологічним підґрунтям розвитку наукової теорії і методу економічної теорії (взаємозв’язок і взаємодія діалектичної філософії і економічної теорії у процесі фор­мування методу визначається діалектикою загального та особливого). Економічна теорія має специфічний предмет - виробничі відносини, що відрізняє її від усіх ін­ших наук. Тому метод економічної теорії є насамперед творчим застосуванням ме­тоду діалектичної філософії у відповідності із специфікою предмета дослідження, що і визначає його діалектичну природу. Отже, метод економічної теорії - це не ме­ханічне застосування методу діалектичної філософії, а творче вироблення принци­пів і способів пізнання виробничих відносин, які, реалізуючи загальні філософські положення, не втрачають особливих рис, зумовлених специфікою самої науки.

Закони і категорії діалектичної філософії дають змогу виробити такі принципи і способи здійснення пізнавальної діяльності, які реалізують діалектичний підхід стосовно такого предмета дослідження. Так, однією із головних позицій діалектич­ної філософії є принцип первинності матерії і вторинності свідомості, який кон­кретизується у принципі первинності суспільного буття щодо суспільної свідомос­ті. Економічна теорія, спираючись на ці положення діалектичної філософії, творчо втілює її шляхом здійснення принципу первинності матеріальних, економічних відносин стосовно ідеологічних відносин, принципу примату виробництва стосов­но інших фаз суспільного виробництва. Ці принципи дають змогу не лише реалізу­вати принцип первинності матерії, суспільного буття, але й принцип об’єктивності шляхом виокремлення із всієї системи суспільних відносин економічних як першо­рядних, об’єктивних, що складаються у процесі виробництва, незалежно від волі і свідомості людей, утвердження ключової ролі фази безпосереднього виробництва у створенні і русі матеріальних благ і послуг, виробничих відносин. У такий спосіб положення діалектичної філософії про первинність матерії, суспільного буття сто­совно свідомості формуються у евристичні принципи економічної теорії, її науко­вої методології. Тому принципи первинності матеріальних, економічних відносин і примату виробництва втілюють те загальне, що випливає із положень діалектич­ної філософії, і те особливе, що пов’язане зі специфікою предмета економічної тео­рії. Первинність матеріальних відносин в усій системі суспільних відносин, при­мат виробництва в усій системі суспільного відтворення - це не лише нижчі рівні абстракції порівняно з вихідними загальними філософськими категоріями, вони конкретизованіші, різноманітніші за змістом. Адже вони виражають ту специфіку предмета економічної теорії, яка пов’язана з дослідженням відносин між людьми у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.

Це означає, що метод економічної теорії, що не є зовнішнім щодо свого пред­мета, не є чимось однозначним. Навпаки, це складне утворення. Діалектична фі­лософія як наука про загальні закони розвитку природи, людського суспільства і мислення визначає те, що становить головний зміст методу будь-якої науки, а значить і економічної теорії. Саме це зумовлює діалектичну природу методу кож­ної науки, визначає її діалектичний характер. Водночас поряд із загальним як го­ловним і визначальним до методу кожної науки входять способи дослідження, зумовлені специфікою предмета дослідження. Тому пізнати метод науки - це передусім розкрити те загальне, що властиве методам усіх наук і визначається діа­лектичною філософією, і те особливе, що характерне для методу окремої науки, в тому числі й економічної теорії. Складність завдання полягає у тому, що предмет дослідження різних наук, насамперед природничих і суспільних, істотно відрізня­ється. У природі об'єктивні процеси руху матерії відбуваються незалежно від волі і свідомості людини. У суспільстві об'єктивні закони теж незалежні від волі і сві­домості людей, але вони проявляються через їх діяльність. Це ускладнює не лише рух суспільної матерії, але й її дослідження.

Не менш важливим є й те, що закони природи вічні, а закони розвитку економіки і суспільства мають історичний характер. Звичайно, природа змінюється, особливо під впливом людської діяльності, що зумовило виникнення і розвиток екологічної науки, тобто науки про раціональне використання природних ресурсів і збереження навколишнього середовища. Але ці зміни не заперечують того, що відкриті у різні часи закони фізики, хімії, біології як діяли раніше, так продовжують діяти і зараз. Кожне покоління вчених збагачує знання про природу і закони ії розвитку.

Зовсім інакше формуються закони розвитку суспільства. Зростання продуктив­них сил веде до змін у виробничих відносинах, що зрештою зумовлює утвердження нового способу виробництва. Кожна система виробничих відносин, крім загаль­них, має специфічні економічні закони. І завдання суспільствознавства полягає у тому, щоб загальні закони розвитку, які розкриває діалектична філософія, застосу­вати у дослідженні розвитку суспільства.

Як і щодо природознавства, діалектична філософія становить методологіч­не підґрунтя суспільствознавства - науки про особливості розвитку суспільства як вищої форми матерії. Цілком зрозуміло, що тут потрібне творче застосування законів діалектики стосовно своєрідного предмета дослідження, особливо істо­ричного характеру і способів виробництва, та властивих їм економічних законів. Звідси випливає, що кожен спосіб виробництва, кожна суспільно-економічна фор­мація мають власну систему економічних законів. Але, оскільки і способи вироб­ництва, і формації є ступенями розвитку людської цивілізації, то до їхніх систем законів входять закони, загальні для усіх способів виробництва, які управляють розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, і специфічні закони, які ви­ражають специфічні причинно-наслідкові зв'язки, властиві лише окремому спо­собу виробництва, певній формації. Потреби пізнання суспільства і суспільного розвитку породили особливий, формаційний підхід у методології, який реалізував закони діалектичної філософії стосовно особливого предмета дослідження.

Через це не загальні закони, не загальне конституює природу різних способів виробництва, хоча воно відіграє істотну роль, а особливе, специфічні економічні за­кони кожного способу виробництва. Так, за характером прояву і за соціальними наслідками дія загального закону відповідності виробничих відносин рівню і харак­теру продуктивних сил за капіталізму суттєво відрізняється від його дії на попе­редньому етапі розвитку суспільства. 1 справа полягає не лише у тому, що цьому суспільному ладові властиве не ремісниче, а велике машинне виробництво і нова класова структура. Справа полягає у прискоренні розвитку продуктивних сил, що зумовлює зміни у виробничих відносинах. Щоб забезпечити їх відповідність про­дуктивним силам, необхідні серйозні заходи з удосконалення виробничих відносин. Отже, ми маємо справу з особливим випадком діалектики загального й особливого. Загальне, властиве усім способам виробництва, переходить у всезагальне, воно не визначає своєрідності способу виробництва. А загальне виступає у ролі особливого і саме воно визначає специфіку способу виробництва. Цей особливий випадок не є чимось невідомим. Навпаки, дослідники зауважують, що "... загальне стосовно особ­ливого поводить себе не завжди однаково. Воно може виступати і у власній ролі, і в ролі особливого... Коли воно вказує на відміну порівнюваних матеріальних утво­рень, тоді виступає у ролі особливого"^[63]. Отже, при визначенні способів виробниц­тва, їхньої своєрідності загальне проявляється у формі особливого, оскільки саме воно характеризує те, що властиве певній епосі суспільно-економічного розвитку.

Складність об'єктивної діалектики предмета досліджень цілком слушно по­значається на формуванні методів економічної теорії як складного процесу. До цих методів входить те всезагальне, що властиве методу діалектичної філософії при її застосуванні і використанні з метою пізнання суспільно-економічних, ви­робничих відносин, тобто те всезагальне, що властиве методу економічної тео­рії в цілому. 1 що особливо важливо, що становить головний зміст методу еко­номічної теорії - це закони діалектичної філософії, які діють в особливих умовах певних виробничих відносин, принципи і прийоми дослідження, вироблені з урахуванням цих умов. Насправді, щоб дослідити суперечності певного спосо­бу виробництва, необхідно розкрити їх природу, характер руху, форми єдності і боротьби, що дає змогу визначити шляхи і методи їх розв’язання. Отже, загаль­не у методах економічної теорії - це результат творчого застосування загальних законів розвитку суспільства у дослідженні певної системи виробничих відно­син. Теоретико-пізнавальна діяльність, забезпечуючи проникнення у глибинні причинно-наслідкові, сутнісні відносини та закони їх розвитку, створює необхідні передумови для розширення методології економічної теорії. Тому всебічний роз­виток діалектичної філософії у творчій взаємодії з економічною теорією дає змогу збагачувати та удосконалювати методи економічної теорії.

Отже, оскільки виробничі відносини кожного способу виробництва являють собою різновид предмета економічної теорії у широкому розумінні, то до методів економічної теорії входять загальноекономічні закони і закономірності та вироб­лені на їх основі прийоми і засоби пізнання, які використовуються у процесі ана­лізу виробничих відносин різних способів виробництва. А головний зміст методів економічної теорії становить те загальне, що формується на основі законів діалек­тичної філософії у процесі пізнання певної системи виробничих відносин, та особ­ливе, яке складається внаслідок своєрідності їх дії і здійснення на певній стадії суспільного способу виробництва. На підставі цих законів і закономірностей фор­муються адекватні принципи, прийоми і засоби пізнання.

При дослідженні капіталізму системний підхід до його пізнання як органічної системи спирається на ту особливість, що його основою, здебільшого на першій стадії, є приватна власність на засоби виробництва. Вихідним пунктом пізнання є відносини між двома товаровиробниками, а вихідною категорією - товар, який вті­лює ці відносини. Тому цілісне наукове пізнання базується на системно-структурному аналізі, розкритті діалектики усуспільнення виробництва і праці та відносного еко­номічного відокремлення, яке ґрунтується на приватній власності, взаємодії моно­полії і конкуренції, на основі методу сходження від абстрактного до конкретного: товар, гроші, капітал, додаткова вартість та ін.

Отже, істотні специфічні риси методу економічної теорії відображаються і в особливому співвідношенні історичного й логічного. Адже методи економічної те­орії, властивий їм принцип історизму передбачають не лише виявлення загально- системної сутності певних виробничих відносин, але й структурних взаємозв'язків загальносистемних відносин і законів зі специфічними формами. Адже загально- системних відносин, як правило, немає у "чистому вигляді’; вони вплетені у "живу тканину” певних виробничих відносин. Це визначає їхню складну структуру і зу­мовлює необхідність у процесі пізнання, спираючись на конкретно-історичний підхід, здійснити системно-структурний аналіз, виявити діалектику загального й особливого у процесі функціонування і розвитку системи виробничих відносин.

Економічна теорія як наука у широкому розумінні цього слова складається із частин, кожна з яких досліджує насамперед особливі закони кожного окремого способу виробництва і обміну. Тому її предметом є пізнання виробничих відно­син, останні завжди мають конкретно-історичну природу, тобто це, наприклад, рабовласницькі, феодальні чи капіталістичні відносини. Тому єдиний предмет на кожному рівні суспільно-економічного розвитку набуває своєрідних рис, і методи економічної теорії не можуть бути незмінними. Навпаки, зберігаючи те загальне, що властиве методам цієї науки, вони мають враховувати те особливе, що визна­чається предметом дослідження і відображається у нових рисах і нових підходах, методом дослідження специфічного предмета. Тому складність розв’язання цієї проблеми полягає у тому, щоб розкрити діалектику загального й особливого у предметі і методі пізнання кожного способу виробництва й обміну.

Деякі дослідники вважають, що і предмет, і метод економічної теорії у широ­кому розумінні виражають загальне, тобто загальнофілософські принципи, і особ­ливе, тобто те, що властиве цій науці зокрема. І мовляв, завдання полягає у тому, щоб розкрити одиничне, тобто те, що властиве окремій стадії розвитку виробни­чих відносин певного способу виробництва^[64]. З таким трактуванням методу еко­номічної теорії погодитися не можна. Виходить, що і принципи діалектичної фі­лософії (загальне), і прийоми економічної теорії у широкому розумінні (особливе) механічно переносяться на певний спосіб виробництва і навіть його окрему ста­дію. Це означає, що сенс методів економічної теорії формується незалежно від її специфічного предмета. У такий спосіб порушується один із ключових принципів діалектичної філософії - єдність предмета і методів дослідження.

Напевно, застосування принципу діалектики загального, особливого та оди­ничного передбачає набагато глибше врахування і відображення усіх обставин. На­самперед має бути чітке уявлення, що означає загальне у предметі і методі еконо­мічної теорії. Адже, на відміну від природничих законів, у суспільно-економічному розвитку кожний новий спосіб виробництва, маючи нові виробничі відносини, зу­мовлює дію нових специфічних економічних законів, які визначають характер дії загальних законів суспільно-економічного розвитку.

Принцип розвитку, якому відводиться центральне місце у діалектичній філософії, реалізується в економічній теорії передусім за принципом історизму, який виражає специфіку руху суспільної форми матерії, її перебіг, перехід від нижчого до вищого, від одного способу виробництва з властивою йому системою економічних законів до іншого, вищого й досконалішого, який розвивається на основі якісно нової системи економічних законів. Тому є принциповим глибоке розуміння закономірних етапів виникнення, становлення і розвитку кожного способу виробництва. У суспільних на­уках особливо важливо забезпечити наукові підходи у дослідженні зв’язків між мину­лим і сучасним, виявити історичний зв’язок між процесами і явищами, щоб чітко ба­чити, як виникло окреме явище в історії, які головні етапи розвитку воно проходило, і на цій основі визначити, що воно собою являло і яким стало зараз.

Принцип історизму в економічній теорії перебуває у цілковитій єдності з ло­гічним. Якщо історія відтворюється у тому вигляді, як це було насправді, то в еко­номічній теорії дуже важливо історичний підхід поєднати з визначенням логіки розгортання того чи іншого процесу, тобто встановити необхідний зв’язок якісно визначених станів економіки і суспільства, які утворюють закономірні, об'єктивно зумовлені процеси переходу від нижчого до вищого. У цьому разі історичне висту­пає у позбавленому випадковостей вигляді, як виправлене у відповідності із зако­нами власне історичного процесу. Тому органічна єдність історичного і логічного є своєрідним проявом методу економічної теорії. Логічне не лише не суперечить історичному, а й є його найпослідовнішою формою. "Цей метод, - зауважував Ф. Енгельс, - за сутністю є не чим іншим, як тим самим історичним методом, але звільненим від історичної форми та випадковостей, які заважають’’¹. Відокремлен­ня необхідного від випадкового, розгляд логічного процесу в “чистому вигляді” дають змогу докладно розкрити закони і закономірності виникнення, формуван­ня і розвитку кожного способу виробництва в теоретичному дослідженні, в систе­мі категорій і законів відтворення реального процесу історичного розвитку.

Важливим принципом діалектичної філософії є всезагальність зв’язків, орга­нічна єдність усіх елементів матеріального утворення, їхній безпосередній зв’язок і взаємозалежність. Тому, щоб пізнати сутність певного предмета, необхідно до­слідити сукупність його сторін і відносин. "Щоб дійсно знати предмет, - писав В. І. Ленін, - необхідно охопити, вивчити усі його сторони, усі зв’язки та "опосеред­кування” Ми ніколи не досягнемо цього повністю, але потреба всебічності засте­реже нас від помилок та від омертвіння”^{[65] [66]. Цей принцип всебічності зв’язків реалі­зується в економічній теорії і безпосередньо, і через принцип розгляду суспільства як цілісного організму, органічної системи. К. Маркс, обґрунтувавши розвиток сус­пільства як природно-історичний процес, показав, що кожний новий суспільно- економічний лад, тобто "органічна система”, виникнувши, розвивається у напрямі цілісності. "Сама ця органічна система як сукупне ціле, - писав К. Маркс, - має власні передумови, і її розвиток у напрямі цілісності полягає саме у тому, щоб підкорити собі усі елементи суспільства або створити із нього ті органи, яких не вистачає. У такий спосіб система у ході історичного розвитку перетворюється у цілісність”[67]. Отже, за діалектичною філософією розвиток суспільства уявляється як живий організм у його функціонуванні і розвитку. Для дослідження органічної ці­лісності потрібен системний підхід. Як частина діалектичної філософії, діалектич­ного методу системний підхід дає змогу розкрити структуру системи, визначити елементи, які утворюють систему, співвідношення між її елементами, діалектику взаємодії їх у процесі саморуху системи. В. І. Ленін бачив сутність діалектичного методу у суспільних науках саме у дослідженні суспільства як живого цілісного ор­ганізму, який базується на матеріальних, виробничих відносинах і який розвиваєть­ся у відповідності з внутрішньо властивими їм економічними законами1. Виявляю­чи елементи системи не лише як частини їх суми, але й як якісні моменти цілісності, метод економічної теорії реалізує філософський принцип всезагальності зв’язків і залежностей, розкриває природу і властивості економічних відносин і зв’язків, за­глиблюється у сутність досліджуваного об’єкта і закони його розвитку.}

Пізнання системи, розкриття її сутності нерозривно пов’язано з роздво­єнням об’єкта пізнання на суперечливі сторони і визначенням шляхів і методів розв’язання цієї суперечності. В. 1. Ленін зауважував, що “роздвоєння єдиного і пізнання суперечливих частин його... є сутність (одна із “сутностей”), одна із основних, якщо не основна особливість або риса діалектики”^{[68] [69].}

Отже, діалектична філософія утворює головний зміст методу економічної тео­рії, але не шляхом механічного перенесення цього методу, а за допомогою твор­чого застосування і розвитку у відповідності зі специфікою предмета економіч­ної теорії, вироблення своєрідних принципів і способів пізнавальної діяльності. “Розгляд системи спеціальних суспільних наук свідчить, що їхні часткові методи не є простим відтворенням загальнофілософських принципів. Спеціальні методи цих наук формуються як аналог власного предмета досліджень під безпосереднім впливом методології діалектичної філософії”^[70]. Тому метод діалектичної філософії як загальне поняття визначає зміст окремого методу економічної теорії, його діа­лектичну природу. Однак загальне, становлячи сутність окремого, особливого, не вичерпує всього його змісту. Поряд із загальним він включає як органічну части­ну особливе. Але загальне і особливе - це не окремі частини, які співіснують по­ряд, паралельно, а діалектична єдність, що виступає у вигляді певних принципів як елементів методу або методу в цілому.

Не можна не враховувати, що економічна теорія має створювальний характер, озброює знанням шляхів і методів становлення і розвитку нового способу вироб­ництва, є науковим підґрунтям економічної політики держави, творення майбут­нього суспільства. Для цього необхідно поглиблене пізнання економічної систе­ми, всебічне розкриття економічних законів, виробничих відносин у їх взаємодії з продуктивними силами і надбудовою. Для цього економічна теорія має бути не­розривно пов’язана з практикою господарювання і управління економікою. Од­нак це не змінює її предмета і методу, проте вони набувають важливих ознак. Для того, щоб економічна теорія могла задовольнити цю вимогу, вона має розглядати процеси і явища набагато конкретніше, взаємодію продуктивних сил і виробни­чих відносин, розкривати форми і методи поєднання науково-технічної революції з удосконаленням системи господарювання, перехід економіки на найпрогресив- ніші та найефективніші інноваційні типи розвитку, виявляти і реалізовувати ме­тоди підвищення дії ринкового механізму та посилення економічної ролі держави, удосконалення форм і методів управління економікою. Це пов’язано з поглибле­ним розкриттям сутності природи економічних законів, механізму їх дії і вико­ристання з метою успішного розвитку та удосконалення економіки, підвищення її ефективності.

Важливим елементом методу економічної теорії є економічний експеримент. Нещодавно експеримент пов’язувався лише з природничими науками. Але досвід засвідчив, що він можливий і в економіці. Нові методи господарювання та нові економічні показники мають пройти попередню практичну апробацію у вигляді економічного експерименту. І лише на підставі практичної локальної перевірки, після випробування їх на практиці, глибокого вивчення переваг і недоліків но­вих методів чи нових показників робиться висновок про доцільність застосуван­ня їх у тій чи іншій сфері економіки. Ще у період перебудови, тобто наприкінці XX ст., проводилася значна робота з перебудови господарського механізму країни з розвитком і запровадженням таких методів господарювання, які б найбільшою мірою реалізували можливості вітчизняної економіки, забезпечували органічне поєднання ринкового механізму з державним регулюванням економіки, створю­вали реальні умови для прояву підприємництва, ініціативи з метою підвищення ефективності економіки. За таких вимог саме експеримент дає змогу дійти нових принципових висновків щодо теорії і практики ринкового господарювання.

Маємо підтвердження, що методи економічної теорії є різновидом методу еко­номічної теорії у широкому розумінні. Його головний зміст становлять загаль- носистемні закони і закономірності, своєрідність їх формування й дії на окремій стадії певного способу виробництва. Це визначає особливості принципів, засобів і прийомів пізнання, методів економічної теорії в цілому. Причому як загально­економічні закони, зберігаючи сутність, набувають у специфічних умовах певного способу виробництва своєрідності і у власних діях, і в здійсненні, так і загально- філософські діалектичні принципи набувають особливих, важливих рис. Як було зазначено, застосування загальних принципів сходження від абстрактного і кон­кретного, єдності історичного і логічного підходів, системно-структурного ана­лізу істотно модифікується специфікою предмета дослідження, що і вносить ви­значальні риси в їх зміст. Тому не можна погодитися з твердженням, що начебто головні принципи методу економічної теорії повною мірою зберігають сенс для різних стадій того чи іншого способу виробництва. Таким чином, вчені заперечу­ють єдність предмета і методу, необхідність пристосування методу дослідження до зміненого предмета.

Ґрунтовне розкриття діалектики загального, особливого та одиничного у ме­тодах економічної теорії сприяє розвитку теорії методу і теорії предмета, дедалі глибшому проникненню у сутність кожної системи виробничих відносин і роз­криттю властивих їм систем економічних законів як основи удосконалення прак­тики господарювання.

Проблема співвідношення і взаємодії діалектичної філософії та методів еконо­мічної теорії залишається актуальною. Про це досить переконливо свідчить прак­тика розв’язання цієї проблеми у підручниках з економічної теорії. За радянських часів роль філософії перебільшувалася, навіть абсолютизувалася. Методом еко-

помічної теорії визнавалася діалектична філософія. В одній з кращих праць наго­лошувалося, що "дійсно науковим і загальним способом пізнання дійсності слу­жить метод матеріалістичної діалектики”^{[71] [72]. І хоча у той період робилися спроби встановити реальні взаємозв’язки між діалектичною філософією та економічною теорією, проте такий підхід був досить поширеним. Навіть у такому солідному ви­данні, як "Курс політичної економії”, створеному економістами Московського уні­верситету ім. М. В. Ломоносова за участю провідних вчених Академії наук CPCP та вищих державних органів, зазначалося: "Діалектичний матеріалізм як метод пізнання законів розвитку природи, суспільства та мислення використовується в усіх науках - природничих і суспільних”2. Такі категоричні твердження усували будь-які сумніви. Діалектична філософія, її метод є методом економічної теорії, як й інших наук. Але ті часи минули, і ситуація змінюється докорінно. Лише в окре­мих підручниках з економічної теорії йдеться про те, що "наукова філософія дає загальні принципи діалектико-матеріалістичного пізнання, а як застосовувати ці принципи, як і загальнонаукові методи, для дослідження специфічного предме­та - виробничих відносин, за допомогою яких способів і прийомів можна проник­нути в їхню сутність і відтворити теоретичну систему законів і категорій - усе це залежить від економічної теорії, від її предмета, її наукової теорії”3. На цій підставі давалося тлумачення, що "метод економічної теорії - це не механічне застосуван­ня методу матеріалістичної діалектики, а творче вироблення принципів і способів пізнання виробничих відносин, які, реалізуючи загальні філософські положення І висновки, мають й ті особливі риси, які зумовлені специфікою її предмета, специ­фікою самої науки”4. Причому автор цих рядків не обмежується загальними трак­туваннями, а досить усталено показує, як філософські принципи видозмінюються і пристосовуються до предмета досліджень. Але ще раз підкреслимо, що це по­одинокі випадки. У багатьох підручниках повністю ігнорується діалектична філо­софія, її роль у формуванні методів економічної теорії. Про діалектичну філосо­фію немає навіть згадки. Проблема методу економічної теорії надто спрощується. Все зводиться до переліку методів, які застосовуються в економічних досліджен­нях. Але тут спостерігаються два підходи. В одному, досить солідному підручнику, теж немає згадки про наукову філософію, але головні методи пізнання соціально- економічних процесів поділяються на загальнонаукові (метод суперечностей, структурно-функціональний, системного підходу, кількісного і якісного аналізу, наукової абстракції, аналізу і синтезу, історичного і логічного) та спеціальні ме­тоди (соціально-економічного експерименту, теоретичного і кількісного аналізу)^ Як бачимо, спробу класифікації методів економічної теорії не можна назвати вда­лою хоча б тому, що виявилося, начебто до спеціальних методів віднесено фактич­но соціально-економічний експеримент. Це сталося через ігнорування загальних законів і принципів, які розглядає діалектична філософія, і до загальнонаукових методів входять навіть ті з них, які створені економічною теорією (наукової аб­стракції, поєднання історичного і логічного, чомусь навіть не згадується принцип сходження від абстрактного до конкретного та ін.). Внаслідок цього до спеціаль­них методів майже нічого не входить. Тому недооцінка, а тим більше ігнорування діалектичної філософії, її принципу діалектики загального, особливого та одинич­ного призводять до невдалих спроб трактування основних методів та їх класи­фікації. До того ж, у другому підручнику говориться, що "під методом пізнання розуміють спосіб досягнення мети. Він є робочим інструментом, засобом пізнан­ня предмета, що вивчається”. І далі перераховуються такі методи; метод наукової абстракції, системного аналізу, аналізу і синтезу, поєднання кількісного і якісного аналізу, математичні і статистичні методи, сходження від абстрактного до кон­кретного, єдності логічного та історичного підходу, порівнянь, індукції і дедукції, аналогії, висунення гіпотез та ін.[73] Як бачимо, за такого підходу методи економіч­ної теорії є не більше ніж “робочим інструментом”. Виходить, що перелік методів дослідження - як набір ключів, з якого слід взяти потрібний, що відкриває певний замок. Цей підхід дедалі ширше запроваджується у практику науково-дослідної роботи. BAK України вимагає, щоб кожний здобувач наукового ступеня чітко вка­зав, який метод він використав для дослідження того чи іншого питання. Такий підхід, можливо, має право на існування. Але постає запитання, як це узгоджуєть­ся з підходами і оцінками класиків економічної теорії. Вони вважали, що теорія і методологія нерозривно пов’язані, що наявна теорія - це не доктрина, а науко­ві висновки, які забезпечують просування пізнання і метод для цього пізнання. Як неможлива наукова теорія без наукового методу, так і метод неможливий без справді наукової теорії. Ще раз згадаємо Ф. Енгельса, який зауважував, що виро­блення методу, який є підґрунтям марксової критики політичної економії, вважа­ється результатом, що за своїм значенням навряд чи поступається основному ма­теріалістичному світогляду. І зараз, коли швидко розвивається методологія і логіка наукового пізнання, коли перед кожною наукою, і, звичайно, перед економічною теорією постає завдання значного збагачення і піднесення засобів і прийомів гно­сеології, теоретико-пізнавальної діяльності у галузі економіки - головної сфери людської діяльності. Без цього неможливо домогтися підвищення ефективності науково-економічних досліджень, забезпечити підготовку висококваліфікованих спеціалістів, які добре розуміються на теорії і практиці економічної і соціальної діяльності, системі державного управління економікою і суспільством у цілому. Тому перед нами постає завдання не спрощеного розуміння методів і методоло­гії економічної теорії, а виховання високої методологічної культури, оволодіння багатствами діалектичної філософії, теорією пізнання, вироблення навичок грун-}

товного вивчення сутності економічних і соціальних законів з метою розв'язання актуальних проблем розвитку економіки і суспільства.