2.2. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК І ВЗАЄМОДІЯ МЕТОДІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Інші дослідники бачать конкретне вираження методу політичної економії у принципі єдності історичного і логічного. “Цей метод (діалектичний метод, - авіп.) конкретно відбивається у поєднанні історичного і логічного підходу до дослі­дження, у послідовному застосуванні принципу примату виробництва”^[77]. Чимало дослідників пов’язують метод дослідження виробничих відносин лише з систем­ним підходом.

Зрозуміло, як і в будь-якій системі, в методі економічної теорії одні елемен­ти відіграють головну роль, інші - не таку значну. Однак це не може бути підста­вою ні для перебільшення ролі одних, ні, тим більше, мінімізування ролі інших. Тому одне із актуальних завдань методології полягає у тому, щоб чітко визначити місце і роль кожного елемента у методі економічної теорії. Нині, на нашу думку, найскладнішою виявилася проблема співвідношення методу політичної економії

загалом і методу сходження від абстрактного до конкретного. Як зазначалося, чи­мало дослідників з упевненістю і наполегливістю доводять, що метод сходження від абстрактного до конкретного - це і є ‘‘метод економічної теорії у широкому розумінні слова".

Насправді рух від абстрактного до конкретного - одна із загальних форм діа­лектичного дослідження, що забезпечує заглиблення у причинно-наслідкові зв’язки і логічне теоретичне відтворення об’єктивної діалектики економічного організму.

Економічна теорія, спираючись на діалектику сходження від абстрактного до конкретного, генетично розгортає систему категорій, яка є відображенням, за ви­значенням К. Маркса, “дійсного процесу формоутворення в його різних фазах”¹. Це означає, що логічна вихідна форма у дослідженні економічної системи об’єктивно необхідно збігається з історичною вихідною формою, а логіка генетичного форму­вання теоретичної системи виражає логіку історичної генези економічної системи. “Метод pyx>^, віх абстрактного до конкретного має в економічній теорії наукове зна­чення лише у тому разі, якщо він відображає справжній рух, підкорений історич­ному підходу і становить разом з ним ціле”^{[78] [79]. Сходження від абстрактного до кон­кретного нерозривно пов’язане з діалектичною сутністю логічного та історичного у пізнанні системи виробничих відносин. Воно є формою руху від простого до склад­ного, від найпростішої економічної форми, найпростіших всезагальних виробничих відносин до сутності усієї системи виробничих відносин, тобто економічної сис­теми. Сходження від абстрактного до конкретного виявляє у вихідному відношен­ні загальну основу системи, початок її сутності, діалектичне розгортання сутності шляхом розвитку і розв’язання внутрішніх суперечностей і через різні форми її руху та проявів розкриває сутність економічної системи як єдності багатоманітного, в усьому конкретному багатстві її закономірного функціонування і розвитку.}

Отже, поза сходженням від абстрактного до конкретного неможливе здійснен­ня насправді наукового системного відтворення діалектики економічної системи, створення чіткої логічної структури категорій теоретичної системи, генетичного розгортання системи. І все ж, будучи виключно важливим елементом, серцевиною методу економічної теорії, метод сходження від абстрактного до конкретного не тотожний йому і не вичерпує його.

По-перше, метод пізнання, як відомо, включає не лише рух від абстрактно­го до конкретного, але й сходження від конкретного до абстрактного. Це дві взаємопов’язані і взаємодоповнюючі сторони процесу теоретичного освоєння дійсності. Кожна з них здійснюється через власну протилежність і в єдності з нею^[80]. Тому розривати єдність і виокремлювати у ній лише одну сторону було б непра­вильно, бо таким чином заперечується єдність емпіричного і теоретичного піз­нання. Адже навіть прибічники трактування принципу сходження від абстракт­ного до конкретного як загального методу визнають, що емпіричне і теоретичне являють собою єдність протилежностей, необхідно субординованих. Прорахунок у тому, що вони трактують сходження від конкретного до абстрактного лише як зовнішню форму, обмежують її застосування нижчими рівнями розвитку науки. Стадію теоретичної науки вони пов'язують лише з логічним методом, з просуван­ням від абстрактного до конкретного. З таким тлумаченням місця і ролі емпірич­ного дослідження, тобто сходження від конкретного до абстрактного погодитися не можна. Адже передусім емпіричне дослідження не є чимось зовнішнім стосов­но теоретичного мислення, навпаки, це внутрішньо необхідний елемент теоре­тичного пізнання дійсності. І звичайно ж, будь-який рівень теоретизації науки не лише не заперечує “живого споглядання”, а, навпаки, передбачає зв’язок з життям, з реальними процесами дійсності. Емпіричне і теоретичне дослідження, сходжен­ня від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного - два важ­ливих, об’єктивно необхідних і взаємозумовлених складових процесу пізнання. На стадії теоретичної науки зростає роль сходження від абстрактного до конкрет­ного, однак відбувається цей процес на підставі поглиблення взаємодії теоретич­ного та емпіричного пізнання.

По-друге, принцип руху від абстрактного до конкретного, за визначенням деяких дослідників, становить головний зміст логічного (теоретичного) методу. Через це він не вичерпує змісту методу економічної теорії. Щоб здійснити схо­дження від абстрактного до конкретного, необхідно знайти вихідне відношення, вихідну категорію. Історичний досвід розвитку суспільствознавства, у тому числі економічної теорії, переконливо свідчить, що попереду велика теоретична робота з метою розв’язання суттєвих і, до того ж, нових проблем суспільно-економічного розвитку. Як бачимо з економічної літератури, ці проблеми спричиняють принци­пові розходження, висуваються думки і пропозиції, робляться спроби серйозно­го обґрунтування проблеми та притаманних їй понять, категорій, розгортаються дискусії тощо. Все це форми прояву процесу пізнання, теоретичного осмислення реальних проблем і процесів. Ось і в сучасних умовах переходу людства від інду­стріального до інформаційного (постіндустріального) суспільства з усією гостро­тою постали проблеми сутності нової стадії цивілізаційного прогресу, співвідно­шення індустріального та інформаційного (постіндустріального) типів розвитку². А якщо врахувати, що ці два суспільства характеризуються суто протилежними рисами, то стають зрозумілими і складність пізнання, і наявність різних мето­дологічних підходів й трактувань. Проте іншого шляху' пізнання у суспільство­знавстві немає. Теоретики змушені знову і знову глибоко аналізувати відносини і категорії, виявляти їхні взаємозв’язки і взаємодію, синтезувати їх, намагаючись сформувати за допомогою виявлення субординації законів і категорій насправді наукову теоретичну систему, адекватну реальності.

Як бачимо, метод сходження від абстрактного до конкретного глибоко взаємопов’язаний з методами аналізу і синтезу, включає їх і передбачає як попе­редників. У процесі вирішення питання про взаємозв’язок цих важливих елемен­тів методу економічної теорії виявилися два підходи. Одні дослідники вважають, що економічна теорія на перших етапах пізнання, спираючись на описування та аналітичну обробку емпіричного матеріалу, виявляє істотні риси системи. І лише після завершення цього етапу наука переходить до системного розгляду предмета дослідження на основі діалектичного сходження від абстрактного до конкретно­го¹. Інші дослідники виходять з того, що економічна теорія - не самостійна нау­ка, а складова суспільствознавства і тому вона “з самого початку формувалася на основі діалектичного (а не однобічно-аналітичного) методу дослідження”^{[81] [82].}

На нашу думку, з обома тлумаченнями взаємодії методу сходження від абстракт­ного до конкретного та аналітичним методом пізнання погодитися не можна. Як відомо, становленню і розвитку економічної системи властива єдність процесів розподілу праці та його кооперації, диференціації й інтеграції суспільного вироб­ництва. Цим процесам відповідає єдність аналітичного і синтетичного руху піз­нання. В. І. Ленін підкреслював значимість висновку Гегеля про те, що діалектичне пізнання у кожному русі є одночасно і аналітичним, і синтетичним^[83]. Тому спроби розділити у часі аналітичний і синтетичний методи пізнання, безумовно, неспро­можні. Разом з тим, також неправильним є твердження, начебто ця єдність незмін­на і незалежна від стану предмета дослідження. Оскільки наукова теорія покликана осягнути своєрідну логіку специфічного предмета, то, природно, метод економіч­ної теорії, співвідношення аналітичного і синтетичного пізнання мають відобража­ти ступінь цілісності власне предмета пізнання. Саме тому у період становлення певної системи виробничих відносин необхідно вивчати і виявляти сутність за­конів і категорій. Водночас це дає змогу поєднувати багатоманітність економічних форм у цілісність. Внаслідок цього формується цілісна концепція економічної тео­рії. Зі сходженням суспільства на вищий етап економічного розвитку, коли дося­гається вищий рівень його цілісності і зрілості, об’єктивно необхідно зростає роль синтетичного знання, що виявляється в активній розробці проблем методології економічної теорії, логіки і структури, її категорій і законів, вихідного і основного відношення, реалізації принципу сходження від абстрактного до конкретного.

По-третє, сходження від абстрактного до конкретного як тісно пов’язане з іс­торичним, генетичним підходом не може ні замінити, ні вичерпати історичного підходу. Тому важливо поєднувати логічний підхід, у тому числі й сходження від абстрактного до конкретного, з історичним підходом. “Метод руху від абстракт­ного до конкретного не має самодостатнього значення і не заміщає історичного підходу. Навпаки, він обов’язково передбачає такий підхід”¹. Справа у тому, що до­слідження тієї чи іншої економічної системи передбачає виявлення не лише струк­турних, але й генетичних зв’язків. Метод руху від абстрактного до конкретного забезпечує насамперед пізнання структурних зв’язків економічної системи. Коли йдеться про генетичні зв’язки системи, то, за визначенням навіть прибічників пе­ревищення ролі цього принципу, сходження від абстрактного до конкретного “не є в цьому випадку головним засобом мисленого відображення об’єкта”^{[84] [85]. Отже, для розкриття нерозривної єдності структурних і генетичних залежностей поряд з принципом сходження від абстрактного до конкретного необхідний історико- генетичний підхід.}

Поєднання логічного та історичного підходів, безперечно, є одним із ключових принципів методу економічної теорії. Посідаючи важливе місце у системі методу, він також не тотожний йому і не вичерпує його змісту. Для його застосування необхідні аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного, урахуван­ня діалектики кількісних і якісних змін, сутності і явища, єдності і боротьби про­тилежностей, системно-структурного підходу та ін. Адже йдеться зрештою про історію і логіку розвитку економічної системи. Отже, історичний і логічний під­ходи нерозривно пов’язані з усією системою пізнання закономірностей розвитку економічного базису. Тому цей метод не можна уявити у “чистому вигляді" Але це зовсім не означає, що його можна ототожнювати з методом економічної теорії. Навпаки, ще раз підкреслимо, що це дуже важливий, досить широкий і змістов­ний елемент методу, проте він не вичерпує його змісту і не може бути єдиним ви­раженням методу економічної теорії.

Завжди була актуальною і сьогодні залишається такою проблема подальшої розробки системного методу, забезпечення його науково обґрунтованого засто­сування і використання, визначення місця і ролі у методі економічної теорії. Адже навіть у філософській літературі точилися дискусії щодо співвідношення діалек­тичного методу в цілому і системного методу. Деякі вчені вважали, що це "загаль­ний метод спеціального наукового пізнання", який не є стороною діалектичного методу^[86]. Але обговорення цієї проблеми привело до висновку, що системний під­хід є однією з граней діалектичного методу^[87].

Цілком природно, недостатнє філософське обґрунтування сутності і ролі сис­темного підходу позначилося на його трактуванні і застосуванні в економічних дослідженнях. Як не прикро, але справа доходила до того, що окремі економісти фактично заперечували системний метод. Підставою для цього було те, що окре­мі дослідники перебільшували значення системного підходу, намагалися довес­ти, начебто поряд з діалектичним методом “є інша така сама загальна та осно­воположна теорія - “загальна теорія систем” - і їй відповідає не менш загальний і основоположний метод системного підходу”¹. Справді, у світі робилися спроби довести, що начебто системність, системний підхід є новою загальною теорією, філософією, універсальною методологією. Але з цим погодитися не можна. Пе­редусім "системний метод не може замінити загальну методологію діалектичної філософії”, тому що сфера його дії обмежена виявленням структури і функціональ­ною взаємозалежністю елементів системи, цілого та його складових. До того ж, за визначенням, метафізичний системний підхід не відображає розвитку предмета чи явища, їх рух через виникнення і розвиток суперечностей.

Тому лише діалектична філософія як наука “про загальні закони руху і розви­тку природи, людського суспільства та мислення”² є світоглядом і методологією, що визначають принципи і способи пізнання. До того ж, було б неправильно і не­справедливо видавати системний підхід як зовсім новий, ігноруючи факти історії науки. Як відомо, одним із класичних прикладів насправді наукового застосуван­ня і використання системного підходу є “Капітал” К. Маркса. Ця праця є наочним свідченням нерозривної єдності діалектичної філософії і системного підходу. Творчо використовуючи діалектичну філософію, К. Маркс створив теоретичну систему капіталістичного способу виробництва, розкрив систему його катего­рій і законів, механізм функціонування і розвитку. Підкреслюючи нерозривний зв’язок економічної теорії та наукової, діалектичної філософії, К. Маркс у після­мові до другого видання першого тому “Капіталу” зауважував, що метод, застосо­ваний ним у цій книзі, є не що інше, як “діалектичний метод у його раціональній формі матеріалістичної діалектики”³. Тому важлива проблема методології поля­гає у тому, щоб не протиставляти діалектичну філософію теорії систем, систем­ному методу, а заглибитися у сутність системного підходу, науково обґрунтова­но його застосовувати до пізнання специфічного предмета, його місця й ролі у методології економічної теорії. Досвід розвитку суспільствознавства переконує, що системний, комплексний аналіз дійсності є надзвичайно важливою умовою розвитку теорії і практичної діяльності. Адже системне, загальнофілософське осмислення дійсності є запорукою успішного розвитку і економіки, і суспільства в цілому. Система виробничих відносин, спосіб виробництва - це органічна сис­тема, органічна цілісність, яка рухається і розвивається через розв’язання супер­ечностей. Тому системний метод допомагає розкривати закони суспільства чи суспільної системи, наприклад, економіку як щось механічно з’єднане, що допус­кає свавільні комбінації окремих елементів, тоді як діалектична філософія спря­мована на об’єктивний аналіз системи виробничих відносин, способу виробни­цтва, на виявлення внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків, їх сутності і форм прояву, розкриття законів і категорій, які визначають суспільно-економічний розвиток. В. L Ленін наголошував, що з позицій діалектичної філософії "суспіль­ство розглядається як живий, що перебуває у постійному розвитку, організм (а не як щось механічно з’єднане і тому допускає всілякі свавільні комбінації окремих суспільних елементів), для вивчення якого необхідний об’єктивний аналіз вироб­ничих відносин, які утворюють певну суспільну формацію, дослідження законів її функціонування і розвитку”¹.

Системно-структурний, системно-функціональний підходи є можливими й необхідними, але неповними способами дослідження органічної системи як ці­лісності. Як один з неповних, але важливих методів кожний з них може виконати пізнавальну функцію за умов, якщо цілком спирається на метод діалектичної фі­лософії, який як всезагальний метод визначає його природу, місце і роль у комп­лексі неповних методів, які утворюють зрештою метод тієї чи іншої науки, а саме економічної теорії. Як зазначалося, "Капітал” К. Маркса є зразком втілення мето­ду діалектичної філософії для дослідження капіталістичних виробничих відносин, що водночас забезпечило реалізацію повною мірою і системного підходу. Тому не протиставлення методу діалектичної філософії і системного методу, а розкриття їх взаємозв’язку і взаємодії становить важливу умову посилення пізнавальної ді­яльності, розкриття глибинних причинно-наслідкових відносин.

Інші дослідники вважають, що метод діалектичної філософії за самою сут­ністю є системним методом, тому в економічній теорії "немає якогось особли­вого, відмінного від діалектичного, системного методу”. Сам діалектичний ме­тод системний^{[88] [89]. Як зазначалося, системний підхід насправді є однією з граней діалектичного методу. Але це зовсім не може бути підставою для ототожнення системного підходу з методом діалектичної філософії, діалектичним методом. Системний підхід співвідноситься з діалектичним методом як ціле і частка, тому що він є одним із надто важливих, але все-таки порівняно часткових елементів методу діалектичної філософії. Тому не можна погодитися і з тим, що це начеб­то "взаємопов’язана єдність методологічних принципів дослідження економічної реальності і побудови її логічної моделі”[90]. Цілком зрозуміло, системний підхід - це, якщо так можна висловитися, не рядовий, а синтетичний метод, до нього без­посередньо входять факторний і структурний методи аналізу. Але для того, щоб, наприклад, побудувати "логічну модель”, системного підходу недостатньо. Інакше кажучи, як визнає сам автор: "Жодна зі сторін методу, взята відокремлено, повної системи дати не може”[91].}

Як й інші способи пізнання, системний підхід передбачає використання такого принципу, як єдність історичного і логічного, аналізу і синтезу та ін., що дає змогу розкрити структуру цілого, показати розгортання вихідного відношення шляхом сходження від абстрактного до конкретного, виявити місце і роль кожного еле­мента, кожної категорії у цілісній системі, перехід кількісних змін у якісні. Врешті- решт це дає змогу теоретично відтворити виникнення, формування і розвиток ор­ганічної системи, закономірності її руху і розвитку.

Системний підхід, що є одним із досить містких за змістом способів пізнання, органічно поєднує чимало інших принципів і способів пізнання, базується на схо­дженні від абстрактного до конкретного. Через це рух від абстрактного до кон­кретного, історичне і логічне, як і системний підхід, не вичерпують змісту методу економічної теорії і не можуть його замінити. Адже системний підхід, втілений у досягненнях науки, у тому числі й економічної, проявив творчу силу у нерозривно­му зв’язку з історичним методом, який дає змогу розглядати соціально-економічні відносини не лише у різноманітних зв’язках, але й у розвитку, внаслідок чого стало можливим розкриття закономірностей і тенденцій розвитку економічних систем як основи прогнозування соціально-економічних процесів.

Системний підхід передбачає виявлення сутності різних порядків в орга­нічній системі, специфічних зв’язків і механізмів їх взаємодії, і передусім ви­значення сутності найвищого порядку, яка є головним системоутворювальним і конститувальним відношенням. Таким чином, системний підхід нерозрив­но пов’язаний з діалектичним структурним методом і методом рівнів, які роз­кривають організацію системи, її побудову на основі субординації і коорди­нації відносин і зв’язків. Структурний аналіз поєднується з генетичним, який дає змогу розкрити елементи системи у процесі історичного розвитку. Єдність структурного і генетичного підходів допомагає пізнати діалектику економічної системи. Адже генетичний підхід розкриває основний закономірний зв'язок у розвитку способу виробництва, а структурний - функціонування системи еко­номічних відносин цього способу виробництва на певному етапі його історич­ного розвитку.

Структурно-генетичний метод “може виступати у формі пояснення історії об’єкта через його структуру, так і його структури через його історію’’^[92]. Це, на наш погляд, досить переконливі аргументи на користь того, що метод економічної тео­рії - це теоретична форма діалектичного системного пізнання такого специфічно­го предмета, як виробничі відносини.

Методологічний розвиток економічної теорії забезпечує дедалі глибше розумін­ня органічного взаємозв’язку діалектичної філософії та економічної теорії, творчий розвиток і застосування принципів наукової філософії у дослідженні виробничих відносин, діалектики предмета і методу економічної теорії, сутності і структури. У такий спосіб збагачується арсенал наукового пізнання, що є запорукою успішно­го виконання завдань розвитку економічної науки на сучасному етапі.