Взаємозв’язок рахунків платіжного балансу

У платіжному балансі рахунок руху капіталів та фінансів об’єднує ба­ланси операцій з офіційними валютними резервами та автономних фінан­сових операцій економічних агентів. Але при аналізі міжнародних потоків їх звичайно відокремлюють один від одного.

З урахуванням помилок і недоглядів сальдо всіх рахунків платіжного балансу, разом із статистичними помилками та недоглядами, завжди дорівнює нулеві:

де: CAB - баланс поточних операцій (сальдо рахунку);

KAB - баланс операцій з капіталом та фінансами, за винятком операцій

* СПЗ (SDR) — спеціальні права запозичення (Special Drawing Reserve) — Гарантоване країнам—членам МВФ право позички в розмірі квоти в статутному фонді, внутрішня між­народна роз-рахупкова одиниця МФВ.

з офіційними валютними резервами (сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансового рахунку без статті "резерви");

SD — статистичні помилки та недогляди (сальдо рахунку);

OSB - баланс офіційних розрахунків (сальдо статті "резерви").

Баланс поточних операцій разом з балансом капітального та фінансово­го рахунків без операцій з резервами центрального банку розглядається як баланс автономних або самостійних угод. Він формується в результаті незалежних дій економічних агентів, які здійснюють міжнародні фінансові й поточні угоди на власний розсуд, без урахування можливих наслідків для платіжного балансу країни в цілому.

Сальдо автономних операцій є основним у структурі платіжного балансу й називається, власне, платіжним балансом:

CAB+KAB+SD=BOP, (12.2)

де BOP — платіжний баланс, або баланс автономних операцій.

Платіжний баланс незалежних економічних агентів урівноважений, коли баланс автономних операцій дорівнює нулеві (САД+KAS=O). Але найчастіше поточні й фінансові автономні угоди не врівноважуються між собою.

Додатне сальдо автономних угод, або активний платіжний баланс (BOP>()), свідчить про те, що надходження коштів від поточних та фінансових міжнародних операцій фірм і домогосподарств перевищують їхні витрати. Від’ємне сальдо автономних угод, або пасивний платіжний баланс (BOPстатистичні помилки, платіжний баланс вимірюється сумою приросту офіційних валютних резервів. А баланс офі­ційних розрахунків дорівнює платіжному балансу з протилежним знаком:

BOP=-OSB. (12.4)

Оскільки баланс офіційних розрахунків компенсує дисбаланси авто­номних операцій, його називають також компенсаційним балансом.

Платіжний баланс і рівновага у відкритій економіці.

Сукупний доход відкритої економіки дорівнює витратам її агентів на вітчизняні та імпортні товари і чистому експорту:

Сукупні витрати відкритої економіки, на відміну від закритої, можуть перевищувати її доход або бути меншими від нього. Якщо країна виробляє більше, ніж споживає, то її експорт перевищує імпорт, а сукупний доход перевищує сукупні витрати. Чистий експорт при цьому є величиною до­датною (NX>Q). Якщо ж країна споживає більше, ніж виробляє, то вона імпортує більше, ніж експортує, і витрачає більше, ніж заробляє. Чистий експорт країни є в такому випадку величиною від’ємною (NXскорочення обороту зов­нішньої торгівлі. Додатне сальдо автономних угод нейтралізується підвищенням валютного курсу і скороченням чистого експорту переважно за рахунок зменшення експорту. Від’ємне сальдо автономних угод компен­сується зниженням обмінного курсу та збільшенням чистого експорту, в тому числі — за рахунок скорочення імпорту. Платіжний баланс за звітний період завжди дорівнюватиме нулеві й завжди засвідчуватиме формальну збалансованість поточних та фінансових операцій. Але в умовах зовнішніх шоків, сезонних та циклічних коливань, яких зазнає економіка, подібна зба­лансованість навряд чи буде виправдана з точки зору стабільності вироб­ництва, зайнятості, життєвого рівня населення або внутрішніх цін.

Отже, у короткостроковому періоді нерівновага платіжного балансу припустима. Але при пасивному платіжному балансі слід запобігати збільшенню дефіциту автономних операцій і дефіциту фінансування платіжного балансу. Дефіцит фінансування платіжного балансу є пере­вищенням дефіциту автономних операцій над обсягом валютних резервів або над бажаним обсягом їхнього скорочення. Наслідками дефіциту фінан­сування платіжного балансу можуть бути: 1) збільшення товарних кредитів; 2) зростання неплатежів і зовнішньої чистої кредиторської заборгованості підприємств країни; 3) збільшення іноземних і внутрішніх займів та процентних ставок по них; 4) прискорене зростання чистого зовнішнього боргу і сум його обслуговування; 5) припинення імпортних поставок через відмову поставщиків; 6) передача виробленої продукції, землі, майна, акцій та інших активів нерезидентам в рахунок погашення заборгованості.

Для попередження кризи платіжного балансу необхідно підтримувати обсяг валютних резервів на достатньому рівні. Достатнім вважається обсяг валютних резервів, здатний забезпечити оплату імпорту країни протягом 3-х місяців.

При недостатньому обсягу резервів обов’язковими умовами попередження дефіциту фінансування платіжного балансу є фінансова дисципліна держа­ви й контролювання умов оплати експортно-імпортних поставок. Фінансо­ва дисципліна держави означає утримання уряду від збільшення бюджетного дефіциту, перебрання на себе приватних зобов’язань, зокрема від надання Гарантій та пільг по зовнішніх угодах, відмову від субсидування імпорту. Мета контролю за розрахунками — забезпечення балансу валютних надход­жень і платежів у автономних розрахунках по експорту й імпорту, запобігання втечі капіталу через експортно-імпортні операції.

На рівновагу платіжного балансу впливають різноманітні кон’юнктурні, сезонні, циклічні, структурні та інші фактори. Найважливішими довгостро- ковими факторами є структурні особливості національного господарства: галузева структура, ефективність, експортно-імпортна орієнтація виробниц­тва; якість та імпортомісткість продукції, місце країни в міжнародному по­ділі праці; ступінь її залежності від певних ринків збуту та постачання, схильність населення до споживання імпортних товарів та послуг.

Цікавим здається те, що, попри специфіку національних умов, різно­манітність обставин і заходів економічної політики, довгострокова динаміка платіжних балансів багатьох країн виявляє спільну історичну тенденцію і характеризується певною циклічністю. Вчені-економісти стверджують, що в процесі історичного розвитку більшість індустріальних країн пройшли свого часу або проходять зараз одну з чотирьох стадій платіжного балансу:

1. Молода, зростаюча нація-боржник з пасивним торговельним балансом і дефіцитним балансом поточних операцій. Країна купує більше, ніж продає, витрачає більше, ніж одержує, інвестує більше, ніж заощаджує, позичає більше, ніж віддає в позичку. Окремі країни отримують у цей період значні поточні й капітальні трансферти. Позичені кошти інвесту­ються в економіку, яка інтенсивно розвивається.

2. Зріла нація-боржник з додатним або врівноваженим торговельним ба­лансом, але від’ємним балансом поточних операцій в цілому. Країна експортує більше, ніж імпортує, і витрачає на внутрішні потреби менше, ніж дозволяє доход. Але вона сплачує відсотки по позичках минулих років. Тому сальдо поточних операцій в цілому від’ємне.

3. Нова нація-кредитор з активним торговельним балансом і додатним сальдо поточних операцій. Країна розвивається власними силами, пожинає плоди розвитку й допомагає іншим країнам. Вона інвестує за кордон набагато більше, ніж позичає, перетворюючись на міжнародного чистого кредитора і донора. Баланс чистих зовнішніх трансфертів стає нульовим або від’ємним.

4. Зріла нація-кредитор має пасивний торговельний баланс, але додатне сальдо поточних операцій в цілому. Чисті доходи від закордонних інве­стицій перекривають дефіцит зовнішньої торгівлі товарами та послуга­ми. Країна споживає доходи від капіталу. Баланс трансфертів — від’ємний. Інколи вирізняють п’яту стадію: старіюча нація-боржник — розвинута

країна, дефіцит торговельного балансу якої набагато перевищує чисті дохо­ди від закордонних інвестицій. Зразком такої країни вважаються сьогодні США. Але питання про п’яту стадію залишається дискусійним: адже вона може виявитись лише повторенням першої стадії і початком нового циклу. Важливішим здається інше: рівновага платіжного балансу — лише коротка мить зрілості й загальний підсумок життєвого циклу в розвитку більшості країн. Сам по собі розвиток виглядає скоріше як послідовна, закономірна зміна окремих типів нерівноваги.

3.