2.3. ДІАЛЕКТИКА ЗАГАЛЬНОГО, ОКРЕМОГО (ОСОБЛИВОГО) Й ОДИНИЧНОГО ТА її МІСЦЕ У МЕТОДОЛОГІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Це один із ключових принципів діалектичної філософії та економічної теорії, тому що саме цей підхід найбільшою мірою реалізує природно-історичний харак­тер розвитку. На відміну від природи, де об’єкт пізнання фактично не змінюється, у суспільному розвитку відбуваються зміни, причому істотні.

Якщо ми беремо суспільно-економічну формацію як окреме, то у ньому вирі­шальну роль відіграє загальне.

Водночас суспільно-економічна формація - це окреме, в якому існує загальне, яке визначає сутність окремого. Проте загальне - це лише частка окремого, другу його частку становить особливе, що визначається специфічною системою вироб­ничих відносин з властивою їм системою специфічних економічних законів. Тому ^[93] взаємодія загального і особливого, загальних і специфічних економічних законів визначає розвиток кожної формації.

1 нарешті, і людська цивілізація, і кожна суспільно-економічна формація роз­виваються через державну організацію суспільства. Держава виступає як одинич­не, де поєднуються в цілісність загальне, особливе і одиничне, їх взаємозв'язок і взаємодія визначають суспільно-економічний розвиток.

Категорії загального, особливого і одиничного нерозривно пов’язані усією сис­темою категорій діалектичної філософії - сутність і явище, кількість і якість, необ­хідність і випадковість, історико-генетичним і логічним підходами, заперечення заперечення тощо. Так, загальне - це об’єктивно необхідне, глибоке сутнісне по­няття, воно дає якісну визначеність явища. Загальне і необхідне визначають сут­ність того чи іншого матеріального утворення. Співвідношення сутності і явища проявляється як співвідношення загального та одиничного, необхідного і випад­кового.

Як бачимо, категорії загального, особливого й одиничного, які нерозривно пов’язані з категоріями діалектичної філософії, відкривають широкий простір для глибокого і всебічного дослідження такої складної системи, як суспільний ор­ганізм. Вони є методологічним підґрунтям для насправді наукового досліджен­ня суспільно-економічного розвитку та суспільного ладу в цілому. Оскільки іс­нує окреме, особливе, то пізнання має зосереджуватися на дослідженні окремого. Водночас окреме - це не щось однозначне, а єдність загального і особливого, тому дослідження окремого, розкриття його сутності є одночасно і пізнанням загаль­ного, тобто того глибокого, об’єктивно необхідного, що й становить сутність пер­шого порядку. Поряд із загальним до будь-якого окремого входить одиничне. Це означає, що ті загальні категорії і закони, які діють на усіх рівнях певної формації і становлять загальне, поєднуються з тим особливим, тобто системою специфіч них економічних законів, породжених певною системою виробничих відносин і одиничними умовами, властивими окремій країні, в яких проявляється взаємодія загального, особливого її одиничного. Інакше кажучи, цей важливий принцип діа­лектики дає змогу за загальним процесом суспільно-економічного розвитку поба­чити його складові, які значно конкретизують цей процес і його розуміння.

Як наголошувалося, соціально-економічна формація - це окреме, але вона містить загальне, що визначає її як закономірний рівень розвитку людського сус­пільства. Загальне - це ключові, найглибші, винятково стійкі риси, устої, що ви­значають існування певного суспільного феномена Наприклад, капіталістична суспільно-економічна формація, розвиваючись, проходить стадії вільної конку­ренції і монополістичного капіталізму. Незважаючи на те, що між ними є глибокі, сутнісні відмінності, йдеться не про два різні суспільства, а про дві стадії одно­го суспільства. І відіграє в цьому вирішальну роль те загальне, яке притаманне обом стадіям, яке визначає існування капіталістичного суспільства. Це ті закони і принципи, тобто загальні риси, які становлять сутність капіталістичного спосо­бу виробництва. Але, як зазначалося, капіталізм існує або як капіталізм вільної конкуренції, або як монополістичний капіталізм. Ці стадії єдиної формації існу­ють і розвиваються як окреме, тобто таке утворення, яке органічно поєднує за­гальне і особливе. Капіталізм вільної конкуренції - це поєднання того загального, сутнісного, що визначає капіталістичний характер економіки і суспільства, й того особливого, що відбилося у вільній конкуренції. Індивідуальні риси капіталізму у кожній країні виражаються в одиничному. Отже, принцип діалектики загального, особливого і одиничного дає змогу не тільки розкрити розвиток суспільства, але й визначити його головні риси та історичне місце.

Так, перехід капіталізму на монополістичну стадію спричинив різного роду трактування. Але застосування законів діалектики до цієї стадії дало змогу чітко визначити, що за ключовими ознаками, тобто за тим загальним, що йому власти­ве, це не будь-яке нове суспільство, а капіталістичне.

Але це вже не той капіталізм вільної конкуренції, оскільки виникли монополії. Конкуренція як важлива ознака капіталізму продовжує існувати, але це вже не та вільна конкуренція, бо монополії її модифікували, і вона може мати монопольний чи олігопольний характер. Це вносить істотні зміни в розуміння сутності і меха­нізму функціонування капіталістичного ладу. У кожній країні рівень монополіза­ції і роль монополій в економічному житті досить відмінні, що й дає підстави для існування одиничного. Отже, принцип діалектики загального, особливого й оди­ничного допомагає розкрити структуру системи виробничих відносин і економі­ки в цілому, взаємозв’язок і взаємодію елементів системи, тобто загального, осо­бливого й одиничного.

До сьогодні застосовувався принцип діалектики загального, особливого й оди­ничного на рівні загальнолюдської цивілізації, суспільно-економічної формації, їх­ніх стадій розвитку. Але цей принцип діалектики може застосовуватися на різних рівнях, у тому числі на рівні окремих категорій та понять. Наприклад, таке понят­тя, як ринкова економіка, характеризується наявністю загального, тобто ринку, ринкового механізму розвитку економіки. Але рівень розвитку ринкових відно­син може бути різним. Ринкова економіка може розвиватися здебільшого в умо­вах панування вільної конкурентної боротьби, а на вищих рівнях її розвитку по­ряд з ринком, ринковим механізмом вагому роль відіграє державне регулювання. Причому у різних країнах таке співвідношення може бути відмінним. Тому діалек­тика загального, особливого й одиничного зосереджує значний методологічний потенціал, який реалізується у процесі пізнання економіки, її сутності, структури, механізму функціонування і розвитку.

Отже, капіталістична формація і властивий їй капіталістичний спосіб вироб­ництва володіють певними важливими рисами, які конституюють їхню сутність. Ця глибинна сутність визначає сенс першої стадії - капіталізму вільної конкурен­ції і її вищої фази - стадії монополістичного капіталізму. Капіталізм вільної кон­куренції як творіння капіталістичного способу виробництва характеризується пануванням відносин, властивих цій формації. Його природу конституюють за- гальнокапіталістичні риси, тобто загальне. Воно існує в окремому, особливому, однак окреме, особливе, що визначається загальним, все ж не тотожне йому. Тому сутність капіталізму як сутність другого порядку, що визначається загальнокапі- талістичними рисами, має не лише відносну самостійність, але й якісну визначе­ність, що дає змогу вважати капіталізм вільної конкуренції нижчою, самостійною стадією капіталістичного способу виробництва.

Розкриття сутності такого складного суспільного організму, як капіталізм, пе­редбачає виявлення в органічній єдності взаємозв’язку і взаємодії загальнокапіта- лістичної сутності і специфічних відносин, які разом становлять власну природу капіталізму на його стадіях вільної конкуренції та монополістичній стадії. Лише у такий спосіб, на такій методологічній основі економічна теорія може розкрити в усій повноті і конкретності реальне функціонування і розвиток капіталістичного способу виробництва, внутрішньо властивих йому зв’язків і залежностей, іманент­ного механізму його руху. У процесі дослідження не лише можливо, але й необхідно абстрагуватися від тих чи інших сторін економічних відносин. Однак безперечно й те, що метод абстракції не тільки не суперечить всебічному дослідженню сутності явищ чи процесів, а навіть передбачає їх. Якщо ж порушуються такий принцип і ме­тод, абстрагування служить абсолютизації тих чи інших сторін способу виробни­цтва, то це неминуче віддаляє теорію від практики, від пізнання реальних законо­мірностей і механізму функціонування та розвитку такого способу виробництва.

Метод діалектики загального, особливого та одиничного становить принци­пово важливу складову не лише методології пізнання способу виробництва, але й викладу його теорії. Як відомо, тривалий час курс економічної теорії будувався у такий спосіб, що спочатку розкривалися загальнокапіталістичні основи (товарне виробництво, товар, гроші та ін.), головні риси капіталізму вільної конкуренції, а вже потім, як самостійний розділ, теорія монополістичного капіталізму. Логіка обґрунтування такої структури викладу економічної теорії капіталізму зумовлена тим, що капіталізм вільної конкуренції і монополістичний капіталізм - це дві по­слідовні стадії розвитку цього способу виробництва, й тому їхня економічна тео­рія - це різні розділи цілісного курсу.

Цілком зрозуміло, що така структура курсу, начебто методологічно обґрун­тована, спричинила повтори, тлумачення одних і тих же процесів, але у різних ракурсах. Це стало підставою для створення підручника з економічної теорії, в якому кожна категорія і процес “протягувалися” через обидві стадії розвитку ка­піталізму. Звичайно, такий підхід підсилював порівняльний аналіз цих категорій і процесів, розкривав ті особливості, які визначали специфічні умови кожної стадії, давали узагальнену характеристику. Водночас було очевидно, що такий підхід до викладу економічної теорії не може дати цілковитого уявлення передусім монопо­лістичної стадії, закономірностей її функціонування і розвитку. Тому в одному із кращих підручників останніх років перебудови була прийнята така логіка і струк­тура курсу. Спочатку дається характеристика економічної теорії (тоді переважа­ла назва “політична економія”)» потім у першому розділі розкриваються загаль­ні основи економічного розвитку, у другому - характеризується капіталістична система господарства, у тому числі окремими главами даються монополістичний капіталізм та його переростання у державно-монополістичний капіталізм і його історичне місце^[94]. Як бачимо, на відміну від попереднього висвітлення, коли моно­полістичний капіталізм розкривався в окремому розділі, у цьому підручнику був втілений інший підхід, за яким монополістичний капіталізм розглядався як орга­нічна складова капіталістичної системи господарства. Напевно, автори виходили з того, що монополістичний капіталізм - хоч і своєрідна стадія, проте це стадія капіталістичного виробництва і тому, на нашу думку, цілком слушно розглядаєть­ся особливість капіталістичної системи господарства. Отже, якщо раніше це відо­кремлення двох стадій набувало якоюсь мірою навіть протиставлення, то у цьому підручнику це реалізовано послідовніше. Адже хоча ці дві стадії істотно відріз­няються, проте вони є стадіями єдиного капіталістичного способу виробництва, об’єднані тим загальним, що властиве капіталізму як суспільному ладу. І хоча вони якісно різні, однак це форми капіталістичної системи господарства.

Досвід переконливо свідчить, що послідовне здійснення принципу діалектики загального, особливого й одиничного має вагоме теоретичне і практичне значен­ня, допомагає розкривати і структурувати багатоманітність і складність зв’язків і відносин, властивих економіці, і досягати результатів у тій повноті і конкретності, які можуть визначати подальшу діяльність.

Із історії економічної теорії відомо, що, виходячи із діалектики загального, особливого й одиничного, робилися спроби спочатку розкрити і викласти загаль- носистемні риси, які конституюють ту чи іншу економічну систему, а потім роз­крити і викласти специфічні закони і категорії, виробничі відносини. Досвід за­свідчив, що ні теоретично, ні практично така структура не реалізувала тих вимог, які висувалися до цієї науки. Замість розкриття реальної взаємодії, насамперед загального й особливого, спочатку описувалося загальне, а потім - особливе. За­мість діалектики ми отримували щось ближче до метафізичного знання, що да­вало хоч і важливі, але надто загальні висновки, які не можуть не лише створити повне уявлення про предмет дослідження, а й стати підґрунтям для практичних дій. 1 навпаки, коли за принципом першорядного розкриття загальносистемних рис розкривали їх взаємодію зі специфічними відносинами і законами, то це дава­ло добрі і теоретичні, і практичні результати.

Відступ чи порушення принципу діалектики загального і особливого не дає адекватного відображення реальної дійсності, не допомагає розкрити всю склад­ність зв’язків і відносин, призводить до неповного, а іноді й викривленого уявлен­ня про реальність. Тому не розрив загального та особливого, не відокремлений їх розгляд, а саме розкриття глибокої взаємодії загального і особливого, загаль- носистемної сутності і специфіки її прояву й здійснення є умовою повного і гли­бокого розуміння реальних процесів, єдності загального й особливого, специ­фічного. Це важливо ще й тому, що загальне, загальносистемні риси не існують самі по собі, тому що загальне перебуває в окремому, воно становить сторону або сутність окремого. Тому загальне, загальносистемні риси є глибинною сутністю економічної системи, хоча і не охоплюють її. Адже будь-яке окреме неповно вхо­дить у загальне. Тому безпосередній висновок для теоретичного аналізу полягає у тому, що необхідно не просто виявляти загальносистемні риси, а при досліджен­ні виробничих відносин, кожної категорії, кожного закону, як і системи в цілому, виходити із діалектики загального, особливого і одиничного. Лише за цієї умови буде досягнутий насправді науковий аналіз складного суспільного організму, мо­жуть бути одержані висновки, які становитимуть підґрунтя практичної діяльнос­ті, у тому числі і для розробки обґрунтованої логіки і структури курсу економічної теорії. Будь-який відступ від цього методологічного принципу призводить до од­нобічних, спрощених і навіть викривлених уявлень в теорії і негативних наслідків у практичній діяльності.

В історичному процесі ігнорування діалектики загального, особливого та оди­ничного відбилося у викривленому трактуванні і практичному здійсненні спів­відношення між товарно-грошовими відносинами, товарним, ринковим госпо­дарством і державою. Як відомо, товарне господарство, чи товарно-грошове, чи товарно-кредитне є загальною формою організації суспільного виробництва, коли розвиток економіки регулюється ринковим механізмом. Проте в міру поглиблення суспільного розподілу праці збільшуються масштаби виробництва, ускладнюється його структура, поряд з індивідуальним капіталом поширюється акціонерна форма капіталу, з’являється монополістичний, а потім і державно-монополістичний капі­тал, утворюється державна власність, і держава стає економічним суб’єктом, який, до того ж, покликаний поєднувати і регулювати розвиток різних сфер і галузей еко­номіки, узгоджувати економічні інтереси різних класів суспільства, сприяти успіш­ному економічному зростанню. За цих умов високі результати досягаються шляхом оптимального поєднання загального, тобто товарного, ринкового господарювання та особливого, тобто економічного регулювання держави.

Незважаючи на те, що це об’єктивно зумовлені процеси, у XX ст. проявилися два крайніх підходи в організації і управлінні суспільним виробництвом. Всупереч тому, що товарне виробництво є загальною формою організації суспільного виробництва, робилися спроби зменшити або навіть нівелювати значення товарного господарства і всіляко перебільшувати роль держави: гіпертрофізація державної власності, над­мірна централізація економіки, спроби забезпечити функціонування економіки на підставі єдиного всеохоплюючого народногосподарського плану при обмеженні товарно-грошових відносин, підприємницької діяльності людей, усуненні конку­ренції, недооцінці матеріальних стимулів та ін. Досвід засвідчив, що такі принципи організації суспільного життя могли концентрувати зусилля народів і допомагали досягти значних успіхів у розвитку економіки, науки і техніки тощо. Але безперечно те, що така система не реалізовувала творчий потенціал людини, не забезпечувала піднесення науково-технічного рівня виробництва, що зумовило значне відставан­ня в обсягах виробництва на душу населення, в якості продукції, рівні життя.

Сама практика визначила потребу в організації суспільно-економічного жит­тя на оптимальному поєднанні товарного, ринкового господарства з активною економічною роллю держави. На жаль, на цьому шляху не обійшлося без серйоз­них помилок. Роздержавлення економіки, приватизація державного майна ста­ли об’єктивною необхідністю у становленні ринкового господарства. Але це не самостійний, а, навпаки, діалектичний процес, узгоджений з реальним станов­ленням ринкової економіки, з дією ринкового механізму. Держава, зменшую­чи власну участь в економіці, збільшуючи чисельність економічних суб’єктів, ринково-конкурентне середовище, посилювала дію ринкового механізму. Але на­справді політика звелася до "радикальних” перетворень, сенс яких полягав у тому, що чим швидше держава позбавиться власності і буде виведена з економіки, тим швидше країна перейде до ринкових засад. Інакше кажучи, діалектика, коли про­цес роздержавлення узгоджується зі становленням і дією ринкового механізму, була підмінена однобічним процесом роздержавлення і приватизації, штучним обмеженням економічної ролі держави. В умовах, коли ринковий механізм ще не діяв на повну силу, мінімізація ролі держави, а тим більше відмова її від регулю­вання економіки, неминуче зумовила її некерованість, глибокий спад виробни­цтва, фактично параліч економіки, зниження життєвого рівня населення.

Як бачимо, на відміну від того етапу, коли недооцінювалося загальне, тобто то­варна форма організації виробництва, і всіляко перебільшувалося особливе, тоб­то економічна роль держави, у процесі переходу від командної, планової до рин­кової економіки було надто завищене значення ринку, ринкового механізму, тобто загального, і недооцінена роль держави у регулюванні економіки, тобто особливо­го. До того ж, як було зазначено, зростання усуспільнення виробництва створило таку форму державного регулювання економіки, як планування чи програмування розвитку господарства. Спроби перетворити єдиний народногосподарський план у ключову форму розвитку економіки, зробити економіку плановою при недоо­цінці товарного характеру суспільного виробництва, які не виправдали себе, не могли бути підставою для того, щоб повністю відмовитися від планування чи про­грамування розвитку економіки. На жаль, сталося так, що разом з недооцінкою економічної ролі держави у процесі становлення ринкової економіки ми відмови­лися від середньострокового, а тим більше довгострокового, планування чи про­грамування економіки, що спричинило нечуваний тривалий спад виробництва (10 років) і значне погіршення структури економіки.

Наш історичний досвід свідчить, що хоча діалектична філософія і вивчалася на різних рівнях, і, напевно, усвідомлювалися її принципи, у тому числі й принцип діалектики загального, особливого і одиничного, проте в організації і управлінні економікою проявилася обмеженість, що й відбилося у перебільшенні ролі загаль­ного, тобто ринкового механізму і недооцінці особливого, ролі держави і такої її функції, як планування чи програмування економіки. Долаючи вади планової еко-

коміки, всеосяжність планування, разом з тим "виплеснули⁰ власне планування. Замість усвідомлення того, що планування є закономірним наслідком зростання усуспільнення виробництва, що потрібно віднайти ті його форми, які відповіда­ють потребам розвитку ринкової економіки, ми фактично від нього відмовляємо­ся, тобто крайнощі нас супроводжують на кожному кроці. Нещодавно доводили переваги планового ведення господарства, а нині, замість творчого його застосу­вання і використання у практиці ринкового господарства, мінімізуємо його роль і навіть заперечуємо.

Отже, проблеми діалектики, у тому числі загального, особливого й одинич­ного, які були досить актуальними у період НЕПу, і сьогодні потребують не лише їх знання, що не так вже й складно, але й вміння їх застосовувати у практичній діяльності.