1.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Науково обґрунтованому визначенню предмета дослідження відводиться чільне місце в кожній науці. Це особливо важливо для економічної теорії, яка вив­чає надзвичайно складний і багатогранний об’єкт дослідження - економіку.

На стан і розвиток економічної теорії впливає характер суспільства. В соці­ально-класовому суспільстві класи буржуазії, пролетаріату, інші класи створюють свою економічну теорію, що неминуче призводить до протистояння різних шкіл економічної теорії, їх непримиренної боротьби. Як зазначалося, в індустріальному суспільстві у межах єдиної парадигми існувало багато шкіл економічної теорії зі своїм предметом дослідження.

З розвитком суспільства, його продуктивних сил і виробничих відносин змі­нюється не лише його класова структура, але й характер суспільно-економічного розвитку.

Структурні зрушення в економіці і суспільстві призвели до різкого скорочення робітників, робітничого класу та селянства при одночасному зростанні середнього класу (науковці, вчителі, лікарі, працівники культури та ін.). Все це зумовило змі­ни рушійних сил суспільства. Замість класових наперед вийшли загальнолюдські інтереси та цінності. Так, сформувалися нові умови розвитку економічної теорії, її предмета і методології. Замість економічних теорій, які базувалися на класових за­садах, протистояли і заперечували одна одну, відбуваються процеси поглиблення взаємозв’язку і взаємодії економічних теорій, синтез їх предметів і методів, взаємо- доповнення в процесі пізнання економіки і суспільства. Отже, об’єктивно закладе­ний взаємозв’язок предметів дослідження як елементів структури цілісної еконо­мічної системи, який розривався і протиставлявся класовим принципом, класовим підходом, нині реалізується у процесі взаємодії і взаємодоповнення різних шкіл економічної теорії.

Економіці властиве підвищення рівня усуспільнення, тобто поглиблення взаємозв'язку і взаємодії різних елементів її структури. Так само в теорії, яка відображає розвиток економіки, відбувається поєднання предметів різних шкіл. Але це не простий процес складання, а глибокий синтез різних елементів еконо мічної системи, які виокремлювалися як предмети дослідження цих шкіл.

Аналіз свідчить, що який би предмет дослідження, що існував раніше, ми не об­рали, його розкриття становить неодмінну умову розвитку і дії сучасної економіч­ної теорії. Не можна знати сучасну економіку, не з’ясувавши, що таке національне багатство, шляхи його збільшення, що таке виробничі відносини і як їх можна і потрібно удосконалювати в інтересах розвитку економіки і суспільства, як забез­печити підвищення ефективності використання обмежених ресурсів. Як бачимо, сучасна економічна теорія реалізує дослідження національного багатства - пред­мета класичної школи, виробничих відносин - предмета марксистської теорії,

ефективне використання обмежених і рідкісних ресурсів - предмета неокласич­ної школи. Те саме можна сказати про кейнсіанську і монетаристську теорії. Без розкриття економічної ролі держави, монетаристської політики, пов'язаної з ви­користанням грошово-кредитних відносин, не можна уявити сучасну економічну теорію.

Тому, на нашу думку, процеси синтезу, інтеграції предметів різних шкіл най­більше відповідають потребам розвитку економічної теорії. Вони відображають зростання усуспільнення економіки і відкривають можливості для узагальнення досягнень усіх шкіл економічної теорії та їх використання для поглиблення піз­нання такого складного і багатоманітного об’єкта, як економіка.

Це дає підставу для того, щоб розглянути розвиток економічних шкіл як єди­ний процес пізнання людством економіки, своєї економічної діяльності як над­звичайно широкого, багатоманітного і складного явища, яке осягнути відразу і повністю неможливо. Потрібна була поступова, але наполеглива робота різних шкіл економічної теорії, які через дослідження свого предмета, тобто тієї чи ін­шої сторони економічної системи, робили свій внесок у загальну справу пізнання економіки. Якщо врахувати, що крім різних предметів досліджень, школи засто­совували різні види методології, то це ще більше посилювало їхню відмінність і створювало картину різнобарвності економічної науки. Цілком зрозуміло, що тим самим ускладнювалося усвідомлення взаємозв’язку і взаємодії різних шкіл еконо­мічної теорії, а особливо виявлення їх єдності в головному.

Ось чому ще навіть на початку другої половини XX ст. вважалося, що класична і неокласична теорії докорінно відрізняються. Якщо ядром класичної є теорія тру­дової вартості, то неокласичної - теорія маржиналізму, граничної корисності, які начебто були протилежними, взаємовиключними і заперечували одна одну. Адже вважалося, що теорія трудової вартості відображає об’єктивні виробничі відно­сини і є науковою, а теорія граничної корисності - суб’єктивно-ідеалістична і на­чебто не наукова.

Сьогодні не потрібно доводити, що ці теорії виражають дві сторони товару - вартість і споживчу вартість. Тому вони взаємопов’язані. Але сталося так, що їхня доля склалася по-різному. Класична і марксистська теорії довели, що вартість як втілення суспільно необхідної праці є не лише формою виробничих відносин, але й забезпечує їхню еквівалентність, тобто є одним з головних принципів, що ре­гулюють відносини між людьми. Щодо споживчої вартості, то стверджувалося, що кожний товар має свою індивідуальну споживчу вартість, тому вони не по­рівнянні і не виражають виробничих відносин, а значить, не є економічною ка­тегорією, предметом дослідження економічної теорії. З часом розвиток економі­ки вніс істотні уточнення у розуміння поняття "споживча вартість’ З’ясувалося, що якість продукції як вираження споживчої вартості товару відіграє зростаючу роль, характеризує ступінь його корисності. Причому підвищення якості продук­ції пов’язане з додатковими витратами, що зумовлює зростання цін. Тому співвід­ношення витрат праці і якості продукції регулюється в такий спосіб, щоб забез­печити поліпшення якості продукції і не допустити надмірного зростання витрат праці, а значить, цін на продукцію. Отже, вартість і споживча вартість є важливи­ми економічними регуляторами складних процесів. Якщо ця регулююча роль вар­тості проявилася з початком розвитку товарного виробництва, то для споживчої вартості, якості продукції потрібен був тривалий історичний час, аби усвідомити її економічну роль і виробити національні та міжнародні системи, які характери­зують якість продукції, її корисність. І нарешті, в процесі становлення інформа­ційного постіндустріального суспільства вартість як економічна категорія по­слаблюється. Для суспільства стають важливими не витрати виробництва, тобто вартість продукції, а її корисність, якість, тобто здатність задовольняти суспільні потреби. Вартість була ключовою категорією в умовах обмежених ресурсів, по­тужним фактором їх ефективного використання. В умовах становлення інформа­ції і знань як головного виробничого ресурсу, який долає обмеженість і є за своєю природою необмеженим, на перший план виходить корисність речі чи послуги. Не вартість, а саме корисність речі чи послуги характеризує її суспільно-економічне значення і є підґрунтям ціноутворення. Ці складні і глибокі зміни показують, що такі поняття, як споживча вартість, корисність речі чи послуги, економічна при­рода яких не визнавалася, у процесі розвитку не тільки стають економічними, але й визначальними. І навпаки, вартість, яка відігравала і сьогодні відіграє основопо­ложну роль у розвитку товарного виробництва, ринкової економіки з утверджен­ням інформаційного суспільства втрачає свої позиції. Практика свідчить, що спо­живча вартість, корисність товару чи послуги, які не були предметом економічної теорії, в нових умовах стають її важливим предметом дослідження.

Отже, історія дає переконливі уроки. Класична і неокласична теорії, сутність яких визначалася начебто докорінно відмінними основами - теорією трудової вартості і теорією граничної корисності, в процесі суспільно-економічного про­гресу перетворюються у взаємодоповнюючі теорії, які дають змогу краще зрозу­міти і використати у практиці регулювання економічних процесів, становлення нового суспільства. Інтеграція, тобто взаємодія і взаємодоповнення предметів і змісту різних шкіл, проявляється у взаємодії кейнсіанства та монетаризму.

Так, кейнсіанство, розкриваючи механізм дії економічної системи, особливу увагу приділяє обґрунтуванню економічної ролі держави, що відіграло і продов­жує відігравати надзвичайно важливу роль у пізнанні і використанні цього еле­мента економічної системи в процесі її функціонування і розвитку. Але кейнсіанці фактично виходили з того, що чим більше держави в економіці, чим вагоміша еко­номічна роль держави, тим краще. Досвід свідчить, що це не так. Надмірне зрос­тання державного сектору економіки, перебільшене втручання держави в еконо­міку неминуче звужує регулюючі можливості ринку, конкуренції, а значить, і їхню роль у розвитку економіки. Монетаристи не лише розкрили ці вади кейнсіанства, але й обґрунтували зростаючі можливості ринкового механізму, грошей і кредиту, монетарних методів у економічному зростанні та регулюванні економіки. Це не лише поглибило розуміння механізму функціонування і розвитку економіки, але й стало теоретичною основою економічної політики, спрямованої на розширення ринково-конкурентного середовища, підвищення ролі ринку у саморегулюванні економіки, оптимальне поєднання ринкового і державного регулювання.

Отже, взаємодія і взаємодоповнення предметів дослідження різних шкіл, тоб­то їх інтеграція, є закономірним процесом, який визначається об’єктивними про­цесами поглиблення усуспільнення економіки.

На сучасному етапі ці процеси з новою силою знаходять вияв в інтеграції еко­номічної теорії з інституціональною теорією. Представники цього напряму змогли заглибитися в економічну систему і поряд з багатьма вже відомими елементами відкрити зовсім нову структурну одиницю - інститути. Виробничі відносини та інститути при певній самостійності, адже вони є різними складовими економічної системи та істотно відрізняються за сферою дії (одні діють у сфері виробництва, другі існують і діють і в сфері виробництва, і в соціальній, і в політичній, і в духо­вній сферах тощо), все ж є формами економічної системи, які взаємодоповнюють один одного і збагачують аналіз економіки. Єдність в головному стала підґрунтям поширення інституційної теорії і методології в економічних дослідженнях. І це цілком виправдано.

Варто зауважити, що форми власності можна порахувати на пальцях, а прав власності налічується півтори тисячі. Отже, бачимо, наскільки інститути збагачу­ють і конкретизують наші уявлення про суспільство, його економіку, виробничі відносини.

Поєднання виробничих відносин та інститутів збагачує і конкретизує наші уявлення про суспільну будову, розширює можливості для подолання спрощених підходів до трактування складних соціально-економічних проблем, дає змогу роз­крити глибину і багатогранність зв’язків і залежностей і, як наслідок, виявити ме­ханізми реалізації системи виробничих відносин, функціонування і розвитку еко­номіки і суспільства.

Це і є реальний процес поглиблення взаємодії і предметів різних шкіл, і змісто­вої частини цих теорій. Інакше кажучи, інтеграція різних шкіл економічної теорії - це не посилення однієї теорії іншою, а дедалі більш тісна їх взаємодія, більш повне використання можливостей їхніх предметів, теорії і методології для розв’язання актуальних економічних і соціальних проблем розвитку країни.

Об’єктивно зумовлені процеси поглиблення взаємозв’язку і взаємодії різних шкіл і предметів економічної теорії по-новому ставлять проблему визначення предмета сучасної економічної теорії. Практика розв’язання цієї проблеми шля­хом виділення одного елемента, процесу чи ознаки економічної системи, яка па­нувала в минулому, в нових умовах виявилася недостатньою, неповною, невідпо­відною підвищеному рівню економічної теорії. Вона штучно обмежувала пізнання економіки. Потреби розвитку науки зумовили новий, комплексний підхід до ви­значення предмета. Першою була спроба П. Самуельсона у своєму відомому під­ручнику дати широке тлумачення предмета: "Це наука і про багатство, і про ви­користання людьми рідкісних чи обмежених ресурсів для виробництва різних товарів”. Разом з цим він зауважує: "Це наука про види діяльності, пов’язані з об­міном і грошовими операціями між людьми; наука про повсякденну ділову діяль­ність людей, спрямовану на отримання засобів до існування і використання цих засобів; наука про те, як людство справляється зі своїми проблемами в галузі спо­живання і виробництва”¹. Отже, автор поєднує тлумачення предмета класичної школи (“про багатство”), неокласичної (“використання рідкісних чи обмежених ресурсів”), а також додає, що це наука “про обмін і гроші”, "ділову діяльність’; про "виробництво і споживання” та ін.

Як бачимо, навіть при такому широкому підході до визначення предмета еко­номічної теорії вченому не вдалося охопити предметний простір. Не кажучи вже про нову інституціональну теорію. Дослідник випускає з поля зору кейнсіанську проблематику. До того ж, додані ним положення далекі від першорядних. Незва­жаючи на це, слід віддати належне авторові, який усвідомив, що усуспільнення економіки визначає інтеграційні процеси в економічній теорії і знаходить відобра­ження у комплексному тлумаченні предмета дослідження. З часом і українські еко­номісти пішли цим шляхом.

Так, в одній із відомих праць зазначається, що предметом економічної теорії у її політекономічному аспекті є вивчення економічних виробничих відносин у їх­ній взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства^{[XL] [XLI]. Як бачимо, це форму­лювання спирається на виробничі відносини, що відтворює думку класичної шко­ли, ефективне ведення господарства, що нагадує постулат неокласичної школи, і завершується створенням суспільного багатства, що належить також класикам. Із доданого вирізняється “організація управління’! що є важливим напрямом розвит­ку економічної науки.}

Отже, і це тлумачення втілює комплексний підхід, становить науковий інтерес. Хоча і воно не позбавлене недоліків. Це стає зрозумілим, якщо врахувати зрос­таючу роль екологізації економіки, що зумовлює розширення предметного поля дослідження. Розвиток економіки має розглядатися у зв’язку із збереженням і від­творенням навколишнього середовища. Раніше в предмет економічної теорії не включався науково-технічний прогрес. Це стосувалося природничих, технічних наук. Але в нинішню епоху незмірно зросла роль НТП у розвитку економіки і сус­пільства. Для того, щоб визначити тенденції у розвитку економіки і суспільства, здійснити їх екологізацію, необхідно ретельно досліджувати науково-технічний прогрес і активно впроваджувати його в життя. Тим більше, що останніми роками не лише посилилося пізнання НТП, але й відбуваються процеси його структури­заций Серед понять, що його характеризують, особливо вирізняються технологічні уклади і технологічні способи виробництва. І нарешті, виник специфічний іннова­ційний тип розвитку, який базується на систематичному впровадженні інновацій, передусім техніко-технологічного порядку. Все це робить науково-технічний про­грес об’єктом досліджень економічної теорії. Без розкриття об'єкта дослідження не можна повною мірою і всебічно пізнати предмет економічної теорії. Новим, надзвичайно важливим напрямом є дослідження процесів становлення і розвитку інформаційної (знаннєвої) економіки. Немає потреби доводити, що розкриття іс­торичної перспективи, майбутнього суспільства, шляхів його творення є неодмін­ною умовою підготовки фахівців, здатних спрямувати і очолити рух у майбутнє.

Розвиток предмета економічної теорії виявляється у розвитку людини, змі­ні її становища у виробництві і суспільстві. Ще недавно предметом дослідження були праця, робоча сила, трудовий потенціал, тобто економічні продуктивні якос­ті людини. В сучасних умовах, коли незмірно підвищився науково-технологічний рівень виробництва, освітній і кваліфікаційний рівень людей, коли відбулася ін­телектуалізація праці і виробництва, перед економічною теорією постали нові проблеми - людський капітал, людський потенціал, дослідження поряд з еконо­мічними, продуктивними якостями людини соціально-психологічних та духовних її якостей. Це важливі показники руху від людини економічної до людини творчої, що досить рельєфно проявляється в процесі становлення інформаційного постін- дустріального суспільства. Цілком зрозуміло, що ці соціальні, економічні і духовні зрушення у розвитку людини мають знайти гідне втілення в економічній теорії.

Отже, поряд з інтегральними процесами взаємодоповнення предметів і змісту різних шкіл розвиток економіки породжує нові проблеми, які мають бути предме­том дослідження економічної теорії. Це не лише ускладнює предмет цієї науки, але й пред’являє нові вимоги до комплексного його визначення. Наприклад, в одній із праць з економічної теорії (2007) зазначається, що ця наука "акцентує увагу на при­роді багатства, причинах його зростання та особливостях привласнення” Ця фор­мула, по суті, повторює класичну школу. Із подальшого розгляду стає зрозумілим, що автори не можуть обмежитися наведеним. Тому вони додають, що економічна теорія вивчає “витрати на виробництво та прибуток’! "економічну рівновагу”, “ци­клічність економічного розвитку, безробіття та інтеграцію” ціноутворення, "розмі­щення та використання ресурсів” економічну поведінку людей, "шляхи ефективно­го використання обмежених ресурсів” в інтересах задоволення потреб людини.

Як бачимо, це формулювання предмета охоплює не лише багато елементів, ви­окремлених різними школами економічної теорії (кейнсіанську, монетаристську, інституціональну методологію), але й нові процеси, породжені розвитком сус­пільства та його економіки.

Практика визначення предмета економічної теорії має суперечливий харак­тер. Насамперед позитивним є те, що ми усвідомили необхідність комплексного підходу і застосуємо його при розв’язанні цього завдання. Водночас до формули предмета класичної школи додаємо багато важливих різнорідних положень. Це кількісне накопичення призводить до того, що, по суті, втрачається важлива ме­тодологічна функція предмета - спрямованість дослідження, досягнення певного наукового результату. Вочевидь, при спробах комплексного тлумачення предмета економічної теорії, особливо при кількісному його розумінні, не можна охопити усю багатоманітність проблем. Подолання цієї суперечності, на нашу думку, по­лягає у поглибленні теоретичного узагальнення при застосуванні кількісного під­ходу. Варто не накопичувати проблеми, а знаходити за допомогою теоретичного аналізу узагальнюючі елементи предмета, які б охоплювали головні питання і за­безпечували його методологічно спрямовуючу функцію. Отже, зауважимо, що ви­значення предмета на сучасному етапі - це не просте складання різних елементів, не кількісне їх накопичення, а перехід на новий рівень теоретичного узагальнення, здатний вивести на якісно новий результат.

Серед факторів, які відіграють важливу роль при визначенні предмета еко­номічної теорії, чільне місце займає врахування історичної перспективи. Адже функція науки, передусім економічної теорії, - це розкриття шляхів розвитку сус­пільства та його економіки, їхнього майбуття. Особлива актуальність цього фак­тора сьогодні зумовлена тим, що відбувається перехід людства від індустріально­го до інформаційного, постіндустріального суспільства. На жаль, при розв'язанні проблеми предмета вчені, як правило, спираються на досвід минулого і водно­час ігнорують майбутнє, історичну перспективу. Це серйозний прорахунок. Такий однобічний підхід обмежує методологію пізнання. Адже становлення нового сус­пільства пов’язане з впливом нових тенденцій, які не лише характеризують істо­ричну перспективу, але й всебічно розкривають сучасний стан економіки, співвід­ношення в ній старого і нового, прогресивного і консервативного, що є надійним підґрунтям управління соціально-економічними процесами, їх чіткого спрямуван­ня і здійснення. І нарешті, економічна теорія - це наука, яка розкриває економіч­ні закони, що управляють виробництвом і розподілом на всіх етапах суспільно- економічного прогресу, тобто наука, яка розкриває як минуле, так і майбутнє.

Водночас суспільно-економічний прогрес відбувається нерівномірно. Зараз розвинені країни перейшли на вищу, постіндустріальну стадію. Натомість країни, де живе приблизно половина населення світу, знаходяться на індустріальній стадії. І нарешті, приблизно третина населення живе в країнах і регіонах, які характеризу­ються доіндустріальними формами виробництва і життя. Тому визначення пред­мета економічної теорії має спиратися як на діалектику минулого і майбутнього, так і на діалектику загального і особливого. Це означає, що при єдності історичної перспективи, тобто загальної закономірності, країни розв’язують проблеми, зу­мовлені рівнем їхнього суспільно-економічного розвитку, ступенем просування шляхом прогресу цивілізації. Наприклад, Україна, яка знаходиться на індустріаль­ній стадії, істотно відстає від розвинених країн за рівнем комп’ютеризації еконо­міки, освіти, науки тощо, за рівнем використання інформаційно-комунікаційних технологій, Інтернету, мобільного зв'язку та ін. Цілком зрозуміло, що наша країна має докладати усіх зусиль, аби подолати відставання від розвинених країн за цими напрямами, в той час, як для розвинених країн - це справа минулих етапів. Тому лише врахування конкретно-історичного рівня розвитку нашої економіки і сус­пільства, тобто особливого, може забезпечити науково обґрунтоване визначення шляхів і методів прогресивного розвитку. Лише в такий спосіб забезпечується тіс­ний зв’язок науки з життям, перетворення її у керівництво до дії.

Втілення наведених принципів при визначенні предмета сучасної економічної теорії має ґрунтуватися на аналізі досвіду минулого, адже предмети різних шкіл - це не гіпотези, а реальні теоретичні узагальнення, які зазнали випробовувань в

історико-економічному процесі. Але при цьому дуже важливо ґрунтовно виявля­ти їх відповідність процесам становлення нового суспільства, їх адекватність роз­витку економіки та економічної теорії у перспективі. Дотримання цих вимог має принципове значення. Наприклад, неокласична теорія висунула як предмет дослі­дження ефективне використання рідкісних І обмежених ресурсів. Це надзвичайно актуальна проблема для більшості країн, у тому числі і для України. Подолання залежності від поставки газу - одна із ключових проблем національної безпеки. Тому цілком слушно в одній із праць з економічної теорії (2008) саме ця проблема визначена як предмет пізнання. Інакше кажучи, з погляду не лише минулого, але й на сьогодні важко знайти більш актуальну проблему. Але з позицій майбутньо­го, тобто історичної перспективи, справа має дещо інший вигляд. Як вже зазнача­лося, інформаційне постіндустріальне суспільство породило якісно новий фактор виробництва - інформацію і знання, який долає обмеженість. Вони за своєю при­родою необмежені. До того ж, закономірність полягає в тому, що питома вага ма­теріального виробництва скорочується, а значить, скорочуватиметься споживання обмежених та рідкісних ресурсів і водночас зростатиме роль інформації і знань з розвитком нематеріального виробництва. Звідси випливає, що хоча ще тривалий час обмеженість і рідкісність ресурсів відіграватиме істотну роль, ця ознака еконо­міки не матиме загального, універсального характеру і в майбутньому суспільстві, в історичній перспективі не може бути предметом економічної теорії.

Дещо інша справа з предметом класичної школи - національним багатством і шляхами його створення. Це загальна категорія, однаково важлива і для інду­стріального, і для постіндустріального суспільства. Вона визначає мету і результат суспільного відтворення. Виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП) і в абсолютному вираженні, і у відносному (на душу населення) характеризує і рівень розвитку економіки, і рівень життя населення. Не менш важливою є й та обста­вина, що разом з розвитком економіки змінюється і структура ВВП, і його фор­ма. В індустріальній економіці йому властива матеріальна форма. З переходом до нового суспільства пануючою формою національного багатства стає немате­ріальна форма, тобто сукупність послуг. Все це є підставою для висновку, що та­кий предмет дослідження адекватний і нинішньому, і майбутньому суспільству. 1 все ж ця формула предмета є надто загальною. Для того, щоб збільшувати на­ціональне багатство, необхідно знати економічні закони, які управляють вироб­ництвом і розподілом, механізм функціонування і розвитку економіки та шляхи його вдосконалення. Безпосередньо із національного багатства не можна вивести ні економічних законів, ні механізму їх дії та використання. Як відомо, вони поро­джуються системою виробничих відносин. Економічні закони виражають істотні причинно-наслідкові зв’язки у виробничих відносинах, а механізм їх дії і вико­ристання - це функціональна сторона виробничих відносин. Напевно, не можна назвати досконалою форму предмета, яка потребує співучасті другої важливої ка­тегорії, яка, до того ж, має на себе взяти, по суті, головне навантаження, а саме - обгрунтувати економічні закони та механізм їх дії і використання.

Цей аналіз свідчить, що виробничі відносини як предмет економічної теорії мають істотні переваги порівняно з іншими. Саме вони породжують економічні закони, визначають механізм функціонування і розвитку економіки, що й стано­вить головне покликання економічної теорії. Але переваги виробничих відносин встановлені на основі порівняльного аналізу предметів дослідження провідних шкіл економічної теорії, які існували раніше. Постає питання: чи відповідають виробничі відносини як предмет пізнання майбутній економіці і суспільству? Це серйозна проблема. Адже в індустріальному суспільстві панує матеріальне вироб­ництво і виробничі відносини як соціально-економічна сторона цього виробниц­тва мають матеріальну природу. Виробничі відносини складаються щодо засобів виробництва і створюваного продукту.

У постіндустріальну епоху переважає нематеріальне виробництво, а значить, нематеріальні, інтелектуальні виробничі відносини. Як бачимо, відбуваються доко­рінні зміни у суспільно-економічному розвитку. Більш ніж два з половиною віки економічна теорія була дійсно економічною, адже досліджувала матеріальне вироб­ництво і притаманні йому матеріальні виробничі відносини, економічні закони. Все це знайшло вияв у системі економічних категорій: матеріальний продукт (товар), продуктивна праця, тобто праця, що створює матеріальні блага, власність на засоби виробництва та економічні блага, капітал, який існував у грошах та засобах вироб­ництва. Усі вони є елементом матеріального виробництва, матеріальних виробни­чих відносин і характеризували економіку індустріального суспільства.

У процесі становлення інформаційного постіндустріального суспільства утвер­джується як панівне нематеріальне виробництво з притаманною йому системою нематеріальних виробничих відносин. Постає питання: що таке нематеріальні ви­робничі відносини? Чи можуть вони виконувати функцію, яку виконували ма­теріальні виробничі відносини? Головним, системоутворюючим елементом ви­робничих відносин в індустріальному суспільстві є форми власності на засоби виробництва. їхній матеріальний характер робить їх відчужуваними, що дає змо­гу незначній частині суспільства монополізувати засоби виробництва. Основна частина суспільства, позбавлена засобів виробництва, перетворюється у найману робочу силу, змушену її продавати власникам засобів виробництва. Інакше кажу­чи, в індустріальному суспільстві праця і засоби виробництва відокремлені, а ви­робничі відносини набувають форми відносин між капіталом і працею.

У новому суспільстві якісно новим фактором виробництва стають інформація і знання. Вони не лише нематеріальні, інтелектуальні за своєю природою, Вони є власністю людини, вони невідчужувані. Якщо людина передає свої знання, то вона їх не позбавляється. Нематеріальні виробничі відносини базуються на нематері­альній формі власності - власності на знання та інформацію, інтелектуальній влас­ності. Носієм і власником знань є людина. Вона одночасно є володарем власного вміння і навичок використовувати знання у процесі виробництва. Все це зумовлює докорінну змін}' становища людини у виробництві і суспільстві. Адже в людині ор­ганічно поєднуються власник основного фактора виробництва - знань та інформа­ції, і володар вміння і навичок їх використовувати у процесі виробництва. Інакше кажучи, в новому суспільстві праця і знання, тобто засоби виробництва, поєдну­ються. Все це дає підставу зробити висновок, що виробництво, матеріальне чи не­матеріальне, існує завжди, тому і виробничі відносини, матеріальні чи нематеріаль­ні, є сталим і ключовим елементом предмета економічної теорії.

Нематеріальним, інтелектуальним виробничим відносинам властива відповід­на система понять, які виражають новий зміст і форму виробничих відносин: інте­лектуальний продукт, інтелектуальна праця, інтелектуальна власність, людський капітал, інтелектуальний капітал, соціальний капітал та ін. Ці нові поняття вира­жають не лише нову природу інформаційного постіндустріального суспільства, але й передусім докорінну зміну становища людини у виробництві і суспільстві.

Матеріальні і нематеріальні, інтелектуальні виробничі відносини перебувають у глибокій взаємозалежності і взаємодії. Складність управління і регулювання цих відносин полягає в тому, що співвідношення між ними весь час змінюється. В про­цесі становлення нового суспільства переважають матеріальні відносини і вони відіграють провідну роль щодо нематеріальних відносин. В інформаційному пост­ій дустріаль но му суспільстві разом з нематеріальним виробництвом панівними і ключовими стають нематеріальні, інтелектуальні виробничі відносини. Необхід­но на кожному етапі реально відобразити співвідношення між матеріальними і нематеріальними виробничими відносинами та притаманними їм категоріями і процесами, розкрити їхню взаємодію та активний вплив на розвиток економіки. Досвід свідчить, що це не проста справа. Відомо, що Україна, хоча й знаходиться на індустріальній стадії, але, як з’ясувалося, запізнилася з науковою розробкою і законодавчим регулюванням відносин інтелектуальної власності, що негативно позначилося не лише на господарській практиці, але й на іміджі країни.

Перевага виробничих відносин як основоположного елемента предмета еко­номічної теорії полягає і в тому, що вони тісно пов’язані з предметом інституцій- ної теорії - інститутами, що збагачує методологію пізнання економіки, дає змогу конкретизувати її.

Як засвідчив досвід, виробничі відносини, які є соціально-економічним під­ґрунтям економічної системи, не можна відокремлювати від продуктивних сил і насамперед від технології, що не лише характеризує перехід науки і техніки на якісно новий рівень, але й визначає рівень розвитку економіки і людини. Саме технологія здатна розв’язати такі соціально-економічні проблеми, як енерго- і працезбереження, не лише охорона навколишнього середовища, але й його від­новлення. Як зазначалося, технологія змінює становище людини у виробництві, перетворює її з безпосереднього виконавця виробничих операцій у наладника і контролера складних машин та їх системи, разом з системою освіти забезпечує суттєве зростання освітньо-кваліфікаційного рівня працівників, утворення якісно нової форми власності на знання, інтелектуальної власності, подолання розриву між працею і власністю на виробничі ресурси. Все це не лише докорінно змінює становище людини у виробництві і суспільстві, але й забезпечує новий, еволюцій­ний характер суспільно-економічного розвитку. Отже, економічна теорія не може

бути осторонь науково-технологічного прогресу, робить його і об’єктом, і пред­метом дослідження.

Таким чином, предметом сучасної економічної теорії є виробничі відноси- ни та інститути, матеріальні і нематеріальні, інтелектуальні, в їх взаємодії з науково-технологічним прогресом як головним фактором розвитку економіки, людини, виробничих відносин та надбудовою, передусім державою, яка здійснює економічне регулювання у поєднанні з ринковим механізмом. Переваги цього тлу­мачення предмета економічної теорії полягають у такому. По-перше, воно долає обмеженість сучасної її концепції, яка зводиться до ринкової економіки. Як відо­мо, товарна (ринкова) організація економіки існує при різних способах виробни­цтва і її природа визначається тим із них, що переважає. В сучасних умовах поряд з ринковими відносинами та формами існують неринкові, а дія ринкового механізму доповнюється державним регулюванням економіки. Все це ускладнює і розширює предмет дослідження. По-друге реалізується новий, цивілізаційний світоглядний принцип, згідно з яким технологічні способи виробництва визначають суспільно- економічний прогрес, стадії цивілізації. Це не лише долає відрив економічної тео­рії від НТП, ключового фактора розвитку економіки і суспільства, але й робить його об’єктом дослідження економічної теорії. Як бачимо, ці зміни у предметі до­слідження і розширюють, і ускладнюють, і збагачують його.

По-третє, виокремлення матеріальних і нематеріальних виробничих відносин, які в узагальненому вигляді характеризують індустріальне та постіндустріальне суспільства, забезпечує, з одного боку, єдність і спадкоємність не лише предмета економічної теорії (виробничі відносини), але й її змісту, з другого боку, вони ха­рактеризують докорінну відмінність цих економічних систем, що відображається як у протилежних, матеріальних та нематеріальних виробничих відносинах, так і в адекватних їм двох рядах категорій і понять — матеріальних та інтелектуальних. Все це урізноманітнює і збагачує як предмет дослідження, так і зміст економічної теорії як науки.

По-четверте, розкривається історична перспектива, сутнісні риси майбутньо­го суспільства. Якщо матеріальні виробничі відносини, притаманні індустріально­му суспільству, базуються на привласненні засобів виробництва незначною части­ною суспільства, що перетворює робочу силу основної маси населення у найману працю, у фактор виробництва, то нематеріальні, інтелектуальні виробничі відно­сини означають, що людина є носієм і власником знань і свого вміння використо­вувати ці знання у виробництві. Якщо вся історія економічного розвитку характе­ризувалася відокремленням праці від засобів виробництва, протистоянням праці і капіталу, то нове суспільство, його нематеріальні, інтелектуальні виробничі від­носини органічно поєднують в одній особі власника засобів виробництва (знань та інформації) та своєї праці (вмінь і навичок їх використовувати у процесі вироб­ництва). Замість протистояння праці і капіталу, класової боротьби утверджуєть­ся суспільство рівноправних людей, які і володіють, і використовують виробничі ресурси в своїх інтересах. Утверджується суспільство, де праця і знання, капітал поєднуються в людині, а всебічний розвиток її розумових і фізичних здібностей є

запорукою накопичення інформації і знань, зростання науково-виробничого по­тенціалу країни в інтересах успішного економічного і соціального розвитку сус­пільства, поліпшення умов життєдіяльності людини.

Отже, таке тлумачення предмета економічної теорії не лише долає обмеже­ність сучасної її концепції, але й розкриває нові горизонти економічного світогля­ду, підносить її як науку на новий, вищий рівень пізнання та теоретичного узагаль­нення суспільно-економічного розвитку, прогресу людської цивілізації.