Загальна характеристика неокласичної економічної теорії

Неокласична економічна теорія сформувалась протягом останньої тре­тини ХІХ і перших десятиріч ХХ ст. У цей період відбувається поступовий перехід від системи вільно конкурентного ринку до недосконалих форм кон­курентної боротьби.

Таблиця

Методологія неокласичної економічної теорії

Такий підхід зумовив використання принципово нових конкретних ін­струментів дослідження [1].

1. Засновники маржиналізму будують свої теорії здебільшого на основі функціонального аналізу: у явищі, яке досліджується, спочатку виділяєть­ся одна характерна риса, а потім починається пошук факторів, які на неї впливають. Після того, як подібні фактори встановлено, визначається спо­сіб їх взаємозв’язку з раніше виділеною характерною рисою, тобто функція. Функціональний аналіз у поєднанні з граничним стали основою для ши­рокого застосування неокласиками математичних методів дослідження, і, перш за все, диференційного обчислення.

2. Використання економічного моделювання, яке найчастіше здійсню - ється у двохвимірному просторі за допомогою графіків.

3. За неокласиками ринкова економіка буде функціонувати найкращим чином за умов надання кожному з її суб’єктів максимальної економічної свободи. На першому плані — приватна ініціатива, свобода приватного підприємництва, обмеженість державного регулювання. Ці цінності є го­ловними умовами динамізму та ефективності суспільної системи.

4. У центрі уваги окрема фірма, окремий споживач, проблеми максимі- зації прибутку та мінімізації витрат, тобто те, що прийнято називати мікро- економікою. З 60-х рр. неокласична теорія починає виходити на макроеко- номічний рівень, вирішуючи питання ефективного функціонування еконо­мічних суб’єктів при мінімальному втручанні держави.

Примітка

1. Перш за все, економістами-неокласиками було доведено, що формування більшості показників товарно-грошового господарства відбувається під впливом змін факторів, безпосередньо пов’язаних із даними показниками. Ось чому ре­зультативні величини (ціни, доходи, витрати) слід досліджувати з позицій гра­ничних прирощень, які відображають зазначені зміни. Цей методологічний при­йом аналізу отримав назву маржиналізму (від англ. «marginal» — граничний). Згідно маржиналізму дослідження економічних явищ відбувається не лише у сталому, але й у постійно мінливому стані. Тобто, аналізу підлягає те, яким чи­ном кожна наступна операція, здійснена за певний період, вплине на ціль, яку намагаються досягти. Дослідженню підлягає й те, наскільки грошових одиниць зросте дохід виробника (приріст доходу) у залежності від збільшення обсягу ви­пуску продукції на одну одиницю (приріст витрат виробництва). Раціональний виробник повинен порівнювати ці величини і продовжувати пошук рішень, доки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому випадку результат дій буде максимальним і мета раціонально діючого суб’єкта досягнута. (Історія економічних вчень [текст] : підручник / за ред. Тарасевича В.М., Петру- ні Ю.С.- К.: «Центр учбової літератури», 2013. — С.128-131).

2.6.