«Маржинальна революція» в економічній теорії

Еволюція класичної політичної економії, формування принципово но­вих поглядів на основні проблеми економічної науки, методи їх досліджен­ня і вирішення, створили умови переходу до неокласичної економічної тео­рії, основою якої стала маржинальна економічна концепція [1].

Виникнення маржиналізму було зумовлено:

- прискореним розвитком ринкових відносин;

- поглибленням поділу праці та усуспільненням виробництва, що про­явилося в утворенні монополій та посиленні індивідуалізації господарсько­го життя та взаємозалежності суб’єктів економічної системи;

- відбулися глибокі якісні зміни в виробництві, методах управління економікою, структурі споживчих потреб;

- практично сформувався ринок споживача, який прийшов на зміну ринку виробника.

В умовах стихійного ринкового механізму значно зросла роль розра­хунків приватного підприємця стосовно прийняття обгрунтованих рішень про обсяги виробництва та продажу, рівня цін тощо, оскільки від цього за­лежало його процвітання чи невдачі. Маржинальна економічна теорія стала специфічною формою відображення цього процесу, запропонувавши шляхи вивчення конкретних проблем ринку: взаємозв’язок ціни та попиту на окремі товари, комбінації різних чинників виробництва у межах окремих підпри­ємств тощо[2]. Саме це перетворило маржиналізм на економічний метод, в основі якого знаходяться дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи.

Основними принципами маржиналізму є:

1) суб’єктивно-психологічний підхід до економічних явищ. Ос­новним стало не узагальнення фактів господарського життя, як це було у представників класичної політекономії, а суб’єктивна оцінка цих фактів окремою особою. Маржиналісти доводили, що спираючись на суб’єк­тивні оцінки, можна пояснити загальні загальні правила економічної поведінки, будь-які економічні явища і процеси;

2) раціональна економічна поведінка суб’єктів за умов вільного підпри­ємництва.

3) рідкісність, тобто обмежений характер ресурсів, припущення про обмеженість, фіксовану величину пропозиції певного ресурсу чи якогось блага. Тому ціна життєвих благ повністю залежить від попиту на них;

4) способи економічного аналізу процесів і явищ (причинно-наслідкова залежність економічних явищ, функціональний аналіз, математичні та ста­тистичні методи аналізу);

5) ідеологічна нейтральність економічного аналізу.

Щоб підкреслити об’єктивність своїх досліджень, неокласичні теоре­тики відмовились від традиційної назви науки «політична економія» на ко­ристь більш нейтральної — «економікс» (economics).

Перегляд цінностей класичної політичної економії наприкінці ХІХ ст. нерідко називають «маржинальною революцією» [3].

Примітки

1. Родоначальниками маржиналізму вважаються:

- Карл Менгер (1840-1921), засновник і лідер австрійської школи і теорії гранич­ної корисності; праці- «Основи політичної економії» (1871), «Дослідження про мето­ди соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883);

- Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882), британський економіст, статистик, філо­соф, математик; праці — «Теорія політичної економії»(1871), «Принципи науки» (1874);

- Леон Вальрас (1834-1910) французький економіст; праця «Елементи чистої політичної економії»(1874).

Зазначені автори розвинули і збагатили вчення про корисність мислителів XVIII ст. Кондильяка та Галіані теорією граничного аналізу (marginal analisis). Цей термін і дав назву цій течії економічної науки.

2. Маржиналізм запропонував систему дослідження ринкової поведінки окре­мого суб’єкта господарювання та виявлення закономірностей економічного розвит­ку на рівні фірми (підприємства), тобто на рівні мікроекономіки.

3. Термін «маржинальна революція» вперше застосував у 1886 р. Леон Вальрас. Виокремлюються два етапи «маржинальної революції»:

- ранній маржиналізм — 70-80-ті роки — акцентував увагу на значенні еко­номічного дослідження попиту з використанням причинно-наслідкового аналізу;

- формування на грунті маржиналізму неокласичної теорії — 90-і роки — до­сліджували і попит і пропозицію з використанням функціонального аналізу еконо­мічних явищ і процесів, а згодом і метод математичного моделювання економічних процесів як засіб реалізації концепції економічної рівноваги на рівні мікроекономі- ки, який грунтувався на законі ринків Ж.Б. Сея з його головною ідеєю про саморе­гулювання та «автоматичну» рівновагу економіки.

2.5.