Теорії постіндустріалізму. Економічні погляди Д. Белла та М. Кастельса як провідних теоретиків постіндустріального (інформаційного) суспільства. Риси нової економіки в дослідженнях Р. Аткінсона і Д. Каррія

У структурі сучасного економічного вчення важливе і водночас специфічне місце займають численні новітні теорії, зокрема, теорії постіндустріального (інформаційного) суспільств, що у сукупності становлять особливий напрям сучасної економічної науки.

Деякі дослідники (В. Іноземцев, О. Антипіна, Г. Башнянин та ін.) схильні ототожнювати постіндустріальне суспільство з постекономічним, в якому долаються відносини товарного виробництва й обміну. Такі погляди, незалежно від їх істинності чи хибності, роблять ще більш різнорідною сучасну економічну теорію.

У теоріях постіндустріалізму набувають специфічного трактування питання сутності, змісту, шляхів і методів соціально-економічних перетворень у національному і глобальному масштабах, системних трансформацій у постсоціалістичних країнах, перехідного періоду до нової економічної системи та ін. Це одна з принципових відмінностей теорій постіндустріалізму, що накладає свій відбиток і на функції цих теорій.

У таблиці 3 згруповано теорії постіндустріалізму та у найзагальнішій формі показано їх розвиток протягом 60-90-х років XX ст. Він характеризувався інтенсивністю, широтою охоплення проблем і водночас концентрацією уваги дослідників на аналізі новітніх соціально-економічних явищ та процесів, насамперед у найбільш індустріально розвинутих країнах, і глобальних проблем людства.

Як видно з таблиці, в останній третині XX ст. в економічній літературі Заходу відбувався інтенсивний процес осмислення постіндустріальної проблематики, формування і розвитку постіндустріального (інформаційного) суспільства.

Розглянемо, насамперед, питання про характерні ознаки постіндустріального (інформаційного) суспільства, критерії переходу до економіки суспільства знань та її відмінності, співвідношення системних ринкових трансформацій і становлення постіндустріального суспільства.

У праці американця Деніела Белла "Настання постіндустріального суспільства. Досвід соціального прогнозування" (1973) започатковано традицію, яка згодом міцно вкоренилась у теорії постіндустріального суспільства - не проводити відмінності між соціально-економічними системами за віссю протиставлення різних типів власності (приватної і суспільної) і різних суспільних способів виробництва (капіталізму і соціалізму). Деніел Белл запропонував так званий багатоосьовий підхід до пояснення переходу від індустріального до постіндустріального суспільства та характеристики останнього. Основними "осями" при цьому є розвиток науки і техніки, зміни структури виробництва і структури зайнятості, зміни соціальної структури, застосування знань, зміни відносин власності та ін. [29].

Таблиця 3

Теорії постіндустріалізму, їх еволюція та основні представники

Серед авторитетних досліджень інформаційного суспільства та нової економіки найбільшого визнання набули праці сучасного американського вченого Мануеля Кастельса, який надає перевагу вживанню категорії "інформаціонального суспільства", або суспільства мережевих структур. У його праці "Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура" (1998) відмінності відкладаються за іншою віссю - між доіндустріальною епохою, індустріалізмом та інформаціоналізмом (чи постіндустріалізмом). Соціально- економічні зміни відбуваються у виробництві і застосуванні видів знання. Як пише М. Кастельс: «Хоча суспільство можна охарактеризувати за двома осями (індустріальний етатизм та індустріальний капіталізм), для розуміння соціальної динаміки суттєво зберегти аналітичну дистанцію й емпіричне співвідношення між способами виробництва (капіталізм, етатизм) і способами розвитку (індустріалізм, інформаціоналізм)». Вирішення цієї проблеми вчений шукає на основі теоретичної моделі, яка проголошує, що суспільства організовані навколо процесів людської діяльності, структурованих та історично детермінованих у відносинах виробництва, досвіду та влади. Через розкриття цих відносин учений виходить на виникнення нової соціальної структури, яка виявляється у різних формах, залежно від різноманітності культур та інститутів. «Ця нова соціальна структура асоціюється з виникненням нового способу розвитку - інформаціоналізму, історично сформованого перебудовою капіталістичного способу виробництва до кінця XX ст.» [31].

М. Кастельс визначає поняття "спосіб розвитку" як сукупність технологічних схем, через які праця впливає на матеріал, щоб створити продукт, детермінуючи, в кінцевому підсумку, величину та якість економічного надлишку.

Гносеологічною основою різних варіантів теорій постіндустріалізму є, насамперед, нові явища, процеси та тенденції у соціально-економічному розвитку країн із розвинутою економікою. Вони пов'язані з докорінною зміною природи економічного зростання, його новою якістю. Йдеться насамперед про структурні зміни суспільного виробництва, зайнятості у секторах економіки і, відповідно, про зміни основного макроекономічного показника Системи національних рахунків - ВВП (ВНП до 1993 р.).

Всі види економічної діяльності, що враховуються у складі ВВП, за галузевою ознакою класифікують за трьома секторами економіки:

1) первинним - добувним (сільське господарство, гірничодобувна промисловість, рибальство, лісівництво);

2) вторинним - індустріальним (обробна промисловість, будівництво);

3) третинним - сферою послуг (транспорт, торгівля, фінанси, кредит, банки, страхування, операції з нерухомістю, охорона здоров'я, освіта, наука).

Суспільне виробництво послідовно проходить через домінування на певному етапі одного із зазначених секторів економіки. Відповідно суспільство та його економічна система отримують специфічну назву.

Для етапу доіндустріального (переважно аграрного) розвитку характерне домінування первинного сектору, із вторинного - наявність в основному будівництва і вкрай обмежене поширення третинних видів діяльності.

На наступному етапі соціально-економічного розвитку відбувається перехід до індустріального суспільства, в якому найшвидшого розвитку набув вторинний сектор. Досягнуто значних успіхів у сфері масового виробництва матеріальних благ, а також швидко розвивалася сфера послуг через велику потребу в обслуговуванні промислового виробництва та будівництва.

Постіндустріальний етап характеризується процесом створення у сфері послуг все більшої частки ВВП і зосередженням все більшої частки зайнятих. У розвинутих країнах у структурі їх ВВП переважає третинний сектор, а вторинний представлений, насамперед, обробною промисловістю, тоді як частка первинного сектору є невеликою. Відбувається відносне скорочення матеріального і прогресуюче зростання нематеріального виробництва. До сфери послуг входять різні види діяльності, важливість яких змінюється в процесі трансформацій суспільства в постіндустріальне, інформаційне. На початку етапу індустріального розвитку розширення сфери послуг, насамперед, послуг транспорту, комунального господарства (електро-, газо-, і водопостачання), було пов'язане з обслуговуванням торгівлі товарами і зростанням потреб матеріального виробництва в енергоносіях. Згодом розвиток індустріального суспільства зумовив необхідність швидкого прогресу торгівлі, а також фінансових та страхових послуг. На стадії становлення постіндустріалізму важливе значення мають послуги професійного (охорона здоров'я, освіта), особистого (туризм, спорт, культурно-розважальні заклади, оренда житла) та ділового характеру. Тут зосереджена найбільша частка працівників.

Прихильники теорії постіндустріалізму додатково виокремили "четвертинний сектор" (торгівля, фінанси, страхування, нерухомість) і "п’ятеринний сектор" (особисті, професійні, ділові послуги). Останній сектор охоплює найбільшу частину працівників - професіоналів і спеціалістів технічного профілю (лікарі, вчителі, дослідники, вчені, інженери). Вони відрізняються рівнем освіти й професіональної кваліфікації. На початку 90-х рр. XX ст. в американській економіці частка зайнятих у п'ятеринному секторі становила 40% (із 79 % зайнятих у сфері послуг). В економіці виникає велика кількість нових видів діяльності поряд зі зникненням потреби у багатьох професіях, що існували раніше. В результаті суттєво змінюється структура ринку праці.

Встановлюється новий характер взаємозв'язку між різними секторами економіки. Збільшення кількості секторів ускладнило їхню систему і відсунуло основні традиційні фактори сучасного зростання економіки та її ефективності на другий план. Насправді першорядна роль належить інформації, освіті, науці. Тому сфера послуг цілком обґрунтовано визначається як первинний сектор, а промисловість і сільське господарство справедливо відносяться до наступних секторів. На думку деяких постіндустріалів, така побудова секторної моделі точніше відображає реалії постіндустріального суспільства.

На межі XX - XXI ст. з'явилася концепція формування суспільства нового типу як наступного щабля постіндустріального суспільства. Воно одержало назву "Knowledge society", "Суспільство знань" або "суспільство, засноване на знаннях". Воно характеризується, крім технологічного, такими вимірами: соціальним, етнічним і політичним. Невід'ємними його компонентами стали нові міждисциплінарні знання, що генеруються науковими і соціальними інститутами, підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта, створення додаткових багатств економікою знань і формування на цій основі інтегрального вектора розвитку суспільства, зорієнтованого на підвищення якості і безпеки життя усіх його членів.

Американські дослідники Р. Аткінсон і Д. Карріа, характеризуючи нову економіку, акцентують увагу на таких її визначальних рисах:

S заснована на знаннях, що змінює структуру зайнятості;

S є глобальною, що трансформує модель конкуренції та міжфірмових зв'язків;

S є підприємницькою, що становить альтернативу традиційним організаційним підходам до бізнесу;

S породжена інформаційними технологіями, внаслідок чого стає перманентно інноваційною, що якісно змінює структуру економіки як такої.

6.