Порівняння «старої» (традиційної) та «нової економіки». Суперечності, система переваг та загроз «нової економіки»

Сучасний етап НТР і глобалізація перетворилися на вирішальний фактор суспільно-економічного прогресу. Однією з визначальних характеристик сучасного цивілізаційного розвитку є перехід від «старої» (традиційної) економіки до «нової економіки», становлення нового технологічного способу виробництва, що ґрунтується на інформаційно-комунікаційних технологіях.

мікроелектроніці, мікрокомп'ютерів, операційних систем для мікрокомп'ютерів і засобів візуалізації, лазерної техніки, оптико-волоконних технологій, роботобудування, створення електронної комунікаційної системи Інтернет (єдиного світового інформаційного простору), розвиток інформаційних технологій та комунікаційної інфраструктури (системи передач) тощо. До галузі інформаційних технологій відносять також генну інженерію, біотехнології, ракетно-космічну техніку.

Процес переходу до наукомістких складних технологій (інформаційних, ресурсозберігаючих, біотехнологічних і ін.) отримав назву деіндустріалізації. Традиційні фактори виробництва втрачають свою значимість, натомість вирішальним елементом суспільного багатства стає людський фактор, а новим виробничим ресурсом - знання та інформація. Науковці підкреслюють, що сучасна економіка - це головним чином виробництво і використання інформації з метою зробити всі інші форми виробництва ефективнішими і тим самим створити більше матеріального багатства, найбільш вагомим фактором якого є знання.

Провідна роль знання та інформації як нового виробничого фактора зумовлює:

S їх проникнення в індустріальні технології та традиційні сфери виробництва, що підвищує ефективність функціонування;

S перетворення "третинного'' сектору (сфери послуг: науки, освіти, культури та ін.) на визначальний;

S переростання людини економічної (homo economicus) у людину творчу (homo creator) як вільну індивідуальність;

S становлення якісно нового інноваційного типу розвитку, що поєднує індустріальні та інформаційні технології.

Рівень інформатизації суспільства характеризують такі показники, як:

1) забезпеченість засобами інформатики та зв'язку;

2) рівень передачі та обробки інформації;

3) рівень освіти і кваліфікації робочої сили;

4) розвиток науки і НДДКР;

5) інвестування науки;

6) розвиток галузей, що базуються на науковій та інформаційній забезпеченості.

Обсяги НДДКР в економічно розвинених країнах світу коливаються у межах до 3 % від ВВП, або 240-892 дол. США на особу. Частка витрат корпорацій наближається до 70 % в обсягах національних НДДКР.

Швидке поширення інформаційних технологій спонукає багатьох економістів до перегляду уявлень про базові засади функціонування економіки. Нині чітко простежується намагання розмежувати ознаки старої економіки (економіки індустріальної та постіндустріальної цивілізації) та нової економіки як економіки інформаційної ери.

Використовуючи системний підхід, можна визначити відмінність між умовно «старою» та «новою» економіками наступним чином. «Стара» (традиційна) економіка характеризується великими підприємствами с малорухомою структурою, потужність яких визначалась капіталом, що контролюється. На даний час відбувається все більший зсув в сторону економіки знань, де створення та поширення знань стає засобом контролю. Організації нового типу є більш гнучкими, вони динамічно розвиваються і вимагають для свого розвитку значно менше таких факторів виробництва, як земля, капітал, праця (орієнтація іде на «якість», а не на «кількість»). Саме кваліфікація робочої сили являється визначним фактором «нової економіки».

Таблиця 1 демонструє абсолютний контраст між основними рисами «старої» (традиційної) та «нової економіки». Наведені відмінності відображають загальний концептуальний погляд на ті риси економіки, яка постала завдяки інформаційній революції.

Таблиця 1

Порівняння «старої» (традиційної) і «нової» економіки

Перехід від «старої» (традиційної) до «нової» економіки виявляється у проникненні інформаційних благ практично у всі галузі економіки, причому це стосується як затрат, так і випуску продукції.

Нову економіку прийнято ставити в синонімічний ряд із інформаційно. економікою, економікою, що базується на знаннях, віртуальною чи невагомою економіками, в той час, як термінами «Інтернет-економіка» чи «e-economy» (електронна економіка), позначають лише окремі сфери нової економіки.

Категорії старої та нової економік слід розуміти як ідеальні типи, які неможливо спостерігати в реальності ізольовано один від одного. У високорозвинених народних господарствах матеріальні і нематеріальні економічні бгала нерозривно переплітаються.

Перехід до нової економіки пов'язаний зі зміною структури секторів народного господарства, причому набувають ваги ті галузі, які особливо інтенсивно використовують нові інформаційні та комунікаційні технології. Але той, хто інтерпретує нову економіку як суто специфічно секторне явище, без сумніву, применшує її значення. У традиційних економічних сферах інформаційні блага стають дедалі важливішим фактором втрат, зростає вміст інформації у кінцевих продуктах. Ручна праця і фактори фізичних затрат всюди втрачають своє значення, в той час як більш важливими стають нематеріальні фактори. Отже, при переході до нової економіки йдеться, насамперед, не про витіснення старих галузей новими, а про витіснення традиційних продуктів інформаційно інтенсивними продуктами, які хоч і виявлятимуться в різних галузях з різною силою, але врешті-решт охоплять усі сфери економіки. У процесі цієї структурної зміни відбувається глибокий перелом в економіці, але не в економічній теорії. Як слушно зазначили економісти Шапіто і Варіан, «Технології змінюються. Економічні закони - ні» [37].

Водночас, важко говорити лише про виключні переваги, які несе в собі нова економіка.

Підсумуємо переваги нової економіки:

- розвиток знань та інформації у системі виробництва;

- технологічні зрушення, які уможливлюють переведення значної кількості ручної праці не просто у машинний режим, а у режим загальної керованості технологічними процесами завдяки програмному забезпеченню;

-пришвидшення темпів зростання продуктивності праці;

- розвиток нових галузей економіки: виробництво комп'ютерів, Інтернет- економіка, електронна економіка тощо;

-швидке поширенням нових винаходів і зростання доступу до нових знань у сфері конкуренції;

- перманентна потреба в інноваціях внутрішньо "підігріває" інвестиції у нові технологічні сфери та дослідження;

- глобалізація мереж та глобальна інформатизація, що об’єднує бізнес- діяльність усіх країн світу;

- зайнятість стає гнучкою, а не постійно триваючою. Суб'єкти ринку праці автоматично можуть ставати бізнес-партнерами, а межі між працівником і підприємцем-партнером стають дедалі умовнішими;

- значення висококваліфікованих кадрів різко зростає. Вимога щодо постійного самонавчання стає провідною;

- ієрархічні моделі управління замінюються гнучкими функціональними моделями;

- доходи, створені в рамках нової економіки, в міру свого зростання починають формувати додаткові імпульси для розвитку "старої" економіки, оскільки остання продовжує забезпечувати надання матеріальних послуг, (виробляти машини, автомобілі, устаткування і т.д.).

- дилема між споживанням та заощадженнями як основою інвестиційного розвитку може бути легко подолана завдяки розвитку фінансового сектору. Це означає, що швидке зростання ВВП можливе навіть за зниження рівня національних заощаджень. Головне, щоб інновації знаходили можливості для фінансування. Глобальна фінансова інтеграція тут відіграє провідну роль.

Разом з цим, слід вказати на недоліки, які приховує у собі нова економіка:

- зростання значення сфери послуг призводить до пришвидшення коливань ділового циклу;

- динаміка ВВП стає погано прогнозованою в силу неможливості спрогнозувати інтенсивність потоку інновацій та швидкість перетворення винаходів та відкриттів у ринковий продукт;

- інноваційний продукт передбачає значну складову доданої вартості, сформованої за рахунок наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт, яку важко визначити;

- успіх на ринку дедалі більше визначається доступом до нових знань, які швидко старіють;

- життєвий цикл продукції нової економіки, як правило, є досить коротким;

- товари швидко втрачають ринкову ціну, оскільки швидко з'являється більш сучасний аналог або ж принципово відмінний товар-субститут;

- наперед важко визначити корисність продукції нової економіки, завдяки чому її маркетингові характеристики можуть бути досить умовними;

- традиційний обернений характер між інфляцією та безробіттям втрачає сенс, оскільки економіка стає більш гнучкою завдяки відходу від масового виробництва, послаблюється роль централізованого встановлення зарплат завдяки заміні організованої праці підприємницькими зв'язками типу мережі;

- діяльність у новій економіці супроводжується значними ризиками (важко визначити наперед найбільш ефективний напрям технологічного розвитку та спрогнозувати сприйняття ринком інноваційних проектів, );

- у структурі активів компаній нової економіки домінують невідчутні активи (мережі, програмне забезпечення, бази даних, винаходи, патенти, ліцензії тощо), внаслідок чого ускладнюється оцінка вартості майна фірми на фондовому ринку.

Із суто специфічно секторної точки зору, нова економіка все ще досі невелика. Наприклад, якщо брати до уваги лише ті галузі, що виробляють і реалізовують прилади й устаткування інформаційних і комунікаційних технологій чи пропонують комунікаційні послуги, то у Німеччині їхня частка у ВВП становить близько 6 %, і в них зайнято лише 3 % від всієї робочої сили, що становить близько 1,2 мільйона чоловік (табл. 2).

Якщо ж під структурною зміною розуміти виробничо-технічну зміну, яка полягає у проникненні інформаційних благ практично у всі галузі економіки, то можна дійти до висновку, що ми вже давно перебуваємо в епосі нової економіки. Так, важко уявити собі будь-яку сферу чи робоче місце без застосування сучасних ІТ-технологій, і експерти оптимістично зазначають, що цей розвиток ще далекий від свого завершення [34].

Таблиця 2

Частка сектора ІТ у створенні вартості й зайнятості в національній економіці вибраних країн, у % [32]

Діяльність, пов’язана з обробкою інформації, починаючи з кінця 70-х років минулого століття, набувала дедалі більшого значення і сьогодні становить близько 53% від усіх видів діяльності. Перехід до нової економіки є не шокуючою подією, яка датується приблизно серединою 90-х років ХХ ст., а тривалим процесом, окремі кроки якого, можливо, видаються ледь помітними. Але, триваючи роки й десятиліття, він зумовлює фундаментальний переворот у виробничих структурах народного господарства.

5.