Поведінка фірми за умов нової економіки

Поняття терміну «фірма» досить часто повторюється і в економічній літературі, і в побуті. Сам термін «фірма» походить від італійського firme - «підтверджуючий підпис на документі».

Отже, фірма — це господарська організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт виробництва шляхом оптимального комбінування чинників виробництва з метою отримання прибутку та досягнення соціального ефекту. Невід’ємним чинником такої діяльності фірми є господарський ризик.

Разом із розвитком ринкового господарства фірма пройшла тривалий шлях трансформації, зазнаючи змін. Традиційна фірма, описана класиками політичної економії, керувалася принципом максимізації прибутку, який досягався за рахунок зниження витрат. Господарська одиниця тоді була індивідуалізованою власністю, тобто належала одному підприємцю. З появою акціонерного та інших різновидів спільної власності відбулося відокремлення управління від власності. Відповідно до вимог нової економічної епохи перетворюється і сама природа фірми, та зазнають змін теоретичні уявлення про її цілі.

Особливостями сучасної фірми за умов нової економіки є:

- висока наукоємність продукції (значна частка витрат спрямовується на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки);

- формування акціонерного капіталу (участь акціонерів та пайовиків у формуванні капіталу фірми);

- фінанси - головна сполучна ланка в діяльності фірми;

- автономність та незалежність діяльності фінансових служб від обслуговуваних підприємств. Централізований контроль обмежується показниками: 1) часткою нових виробів (цільовий показник - 25%); 2) рентабельністю використовуваного і власного капіталу; 3) розміром дивідендів;

- скорочення термінів планування діяльності фірми: поточний план - поквартальний, оперативний - до 2 років, стратегічний - до 5 років;

- активна інноваційна політика;

- високий темп відновлення продукції і застосовуваної технології (пришвидшення амортизації);

- творчий пошук, креативність і прагнення до нововведень;

- фінансування венчурних компаній (це фінансова організація, що спеціалізується на інвестиціях у власний капітал компаній та в інші види довгострокового фінансування підприємств, на розвиток і модернізацію виробництва.

- головний принцип у менеджменті: люди — найцінніший ресурс фірми. В провідних країнах світу в сучасних фірмах існують різні рівні оплати праці, а також численні пільги ветеранам фірми, підвищення кваліфікації персоналу (кожен працівник щорічно проходить 40 год. навчання), перепідготовка кадрів (10 млн. дол. США на такі цілі) - все це забезпечує фірмам першість в інноваційній сфері;

- розвинута маркетингова служба, що постійно аналізує ринкову ситуацію. Обов'язковими є такі три позиції: 1)Чи є попит на ринку і чи потрібно його створювати? 2)Чи зможе фірма запропонувати товар, що перевершує наявний уже на ринку? 3)Чи є передумови, для того, щоб товар забезпечив прибуток?

Отже, основу успіху фірми забезпечують три чинники:

1) всебічне і безупинне вивчення свого та чужого досвіду;

2) постійна спрямованість на інновації;

3) морально-психологічний клімат співробітництва, довіри, упевненості в майбутньому (це головний чинник, бо без такого клімату не реалізуються ні передовий досвід, ні інновації).

Одним із основних завдань підприємства є координація та мотивація взаємодії його співробітників, а також співробітників партнерських організацій (постачальники, транспортні перевезення тощо). Це зумовлює виникнення різним чином інтегрованих структур. Шляхів утворення таких структур, як відомо, є два:

- горизонтальна інтеграція;

- вертикальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграція означає галузеву єдність підприємств, операційна діяльність яких характеризується спільною технологією і однорідністю виготовлюваної продукції (наприклад, мережа роздрібних магазинів).

Вертикальною інтеграцією є виробнича кооперація підприємств однієї галузі або близьких по характеру галузей промисловості, які спеціалізуються на виготовленні вузлів, деталей, комплектуючих і інших виробів, необхідних для кінцевого продукту.

Важливим критерієм у визначенні економічної природи фірми є форма власності на капітал.

Розрізняють три основних види форм власності на капітал фірми:

1) фірми, що належать одному власнику (одноосібні);

2) партнерства;

3) корпорації.

В сучасному постіндустріальному суспільстві на одноособові фірми, де власник капіталу — єдиний власник, припадає левова частка загальної кількості фірм. Наприклад, у США таких фірм 74 %. Основна діяльність: роздрібна торгівля, будівельна індустрія. Проте такий тип підприємств має незначну частку у грошових надходженнях, значною мірою поступаючись корпораціям. Перевагами малих одноосібних фірм є легкість розпочинання власної справи, спрощений процес ліквідації, вільний вибір власника щодо напрямку бізнесу, незалежність у прийнятті рішень. Недоліком же є повна відповідальність за наслідки господарсько-фінансової діяльності, банкрутство фірми - розорення її власника.

Партнерство (товариство) - це коли на паях об'єднується капітал кількох підприємців. Суттєвою перевагою партнерств є об'єднання зусиль їх співвласників і рівномірний розподіл ризику. Водночас не позбавлені вони і недоліків, а саме: необмежена відповідальність не тільки за себе, а й за партнера. У разі виходу зі справи партнера його пай викупається або колегами, або третьою особою. Зустрічаються і партнерства з обмеженою відповідальністю. Вони позбавлені названих раніше недоліків, зберігаючи усі переваги.

Корпорації. У США вони становлять 4% від загальної кількості фірм. Корпорація — це фірма, у якій власність розділена на частини і відповідальність кожного обмежена його внеском, тобто це Товариство з обмеженою відповідальністю. І в цьому полягає одна з найважливіших переваг корпорації у порівнянні з іншими типами підприємств. Вона є ідеальною формою для дрібних вкладників, які, поєднуючи капітали, створюють велику фірму.

Негнучкі, неповороткі, нездатні до швидкого відновлення, корпорації нерідко поступаються мобільним, динамічним малим та середнім фірмам, що не потребують великих інвестицій, величезної армії працівників, вільні від довгострою, не страждають хворобами монополізму. Річард Уотермен писав: «Громіздкі плани досліджень і розробок поступаються дрібному виробництву, де працюють люди, які знають, чого хочуть. Робота у суворій відповідності до інструкцій і розпоряджень заміняє ініціативу кожного».

І все ж таки можна погрішити проти істини, якщо не зазначити величезних переваг великого виробництва. По-перше, здійснюються інтеграція науки з виробництвом, внутрішньозаводська спеціалізація, використовується устаткування великої потужності, випускається широка номенклатура товарів. По-друге, досягається зниження собівартості, зростання доходів.

За умов нової ринкової економіки найбільш динамічною формою підприємництва є малий бізнес. Тут відсутня система ієрархічного підпорядкування та громіздкого бюрократичного апарату, зате присутня гнучкість і оперативність рішень, адаптація до регіональних та місцевих ринків, де дрібні фірми оперативно відгукуються на спонтанно народжуваний попит, заповнюючи ринкові порожнечі. Таким фірмам властива сприйнятливість до інновацій. Усе це зумовлює життєздатність малого бізнесу.

У ХХІ ст. на Заході малий бізнес не просто розвинений - він процвітає. Малий бізнес є основою економічної піраміди, у розвитку якої зацікавлене все населення. У розвинених країнах Європи кількість малих підприємств (де працює до 20 чол.) у переробній промисловості складає 90%, 1/3 з них — сімейні підприємства, що не використовують найману працю. У роздрібній торгівлі й обслуговуванні сімейні фірми становлять відповідно 60 і 50%. В усіх розвинених країнах Заходу їхня роль у розв'язанні проблем зайнятості, макроекономічної рівноваги загалом досить помітна. Приміром, у Франції малі підприємства забезпечують 3/4 попиту на робочу силу, у Німеччині дрібні фірми (до 19 працівників) за останніх 10 років збільшили зайнятість на 24%, створивши понад 700 тис. нових робочих місць. У США малий і середній бізнес забезпечує 3/4 ВВП, у Японії — майже 70%. У Німеччині малі і середні підприємства забезпечують близько 40% експорту, у Японії — 39%, у Франції — 36%. Малий бізнес відіграє важливу роль в економіці західних країн, забезпечуючи насичення ринку товарами та послугами.

Які ж стан і перспективи малого бізнесу в Україні? Згідно із Законом України «Про підприємництво», розміри підприємств визначаються залежно від кількості зайнятих. Так, малі підприємства в промисловості - до 200 працюючих, у науці й науковому обслуговуванні - до 100 співробітників, у галузях невиробничої сфери - до 25, у роздрібній торгівлі - до 15 працівників.

Проте слід зауважити, що розподіл підприємств лише за одним критерієм - кількістю працюючих - часто створює перекручене уявлення про розміри виробництва. Необхідно використовувати систему показників, серед яких застосовували б обсяг виробництва (в натуральному і вартісному вираженні), суму продажу, величину доходу тощо. Інакше кажучи, необхідно розрізняти поняття «розмір підприємств» і «розмір виробництва». В 2015 році в Україні існувало понад 325 тис. малих підприємств, з них діючих - менше половини (для порівняння, в Польщі їх 2 мільйони). Тому, з огляду на низькі обсяги виробництва, в Україні вони не відіграють помітної ролі ані у збільшенні числа зайнятих, ані у виробництві товарної маси і послуг, ані, тим більше, в експорті. Тому важливо створити систему суспільної та державної підтримки малого бізнесу. Стабільність і можливість прогнозування законодавства мають при цьому неябияке значення. В Україні діють закони «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства в Україні» але давно назріла необхідність у спеціальному Законі «Про малий бізнес». Серед економічних заходів на першому місці має бути система пільгового оподатковування і прогресивна фінансово-кредитна політика.

Непередбачуваність податкової політики, жорсткий податковий прес, складність, заплутаність системи оподаткування — усе це підриває саму систему малого бізнесу. Політика, яка доповнена державним і кримінальним рекетом, відвертає від малого бізнесу мільйони потенційних підприємців.

Необхідним є розширення пільгового оподаткування для виробничих підприємств, інноваційного сектору, удосконалення фінансово-кредитної політики, а саме зниження ставок рефінансування центральних банків, а, відтак, полегшення умов кредитування малого бізнесу, як це є в розвинених країнах Європи.

2.