Підходи до визначення структури фірм у новій економіці

Сучасні фірми сприяють розвитку структурних змін нової економіки. Завдяки структурним змінам, зумовленим їхнім прагненням ефективнішого господарювання і вищих прибутків, вони змінюють умови конкуренції для себе та для інших економічних суб’єктів.

У даному розділі мова йтиме про зміни у підприємницьких структурах, які виникають у взаємодії з новою економікою. На сучасне підприємство найрізноманітніші впливи справляють посилене використання інформації і знань, а також зростання значення фактора людського капіталу у виробництві. Серед економістів існує велика амплітуда коливань прогнозів щодо розвитку фірми: від цілковитого зникнення більших одиниць до домінування небагатьох окремих фірм. Так, відомі британські економісти в галузі менеджменту Малоне і Лауенбахер прогнозують домінування мережу невеликих, спеціалізованих на окремих проектах фірм, що тісно співпрацюватимуть між собою [35].

З метою дослідження, яким чином нова економіка впливає на структуру фірми, послідовно розглянемо три найбільш популярні підходи теорії фірми і, відповідно, здійснимо аналіз змін на підприємстві, що спричинюються посиленим застосуванням інтелектуальних ресурсів - знань, технологій та людського капіталу.

Відповідно до першого підходу (технологічного) фірма розглядається з технологічної точки зору і її розміри пояснюються віддачею від масштабу і перевагами від об’єднання, під якими розуміють економію від широкого асортименту продукції. Даний підхід пояснює найбільш ефективні мінімальні розміри виробництва, які зазнають значних змін за умов нової економіки. Однак, він недостатньою мірою тлумачить зміни підприємницьких структур, адже залишається незрозумілим, чому переваги розмірів фірми можуть експлуатуватися всередині однієї фірми, а не розподілятися на договірній основі між кількома.

Віддача від масштабу і переваги об’єднання дають змогу більшим підприємствам досягнути більшої ефективності, ніж це можуть зробити малі фірми в умовах досконалої конкуренції. Більші фізичні обсяги виробництва сприяють використанню кращих технологій і пришвидшенню амотризації інвестицій. Щодо працівників, то на великих підприємствах у них з’являється більше можливостей спеціалізації.

Із всієї сукупності наявних технологій фірми можуть обрати технологію Т, якій вони надають перевагу. При цьому, Т позначає велику кількість можливих комбінацій різних кількостей х з r факторів і різних обсягів виробництва у. Вектор можливих обсягів виробництва у вибираємо з множини N = {1, 2, n}.Тоді технологію можна описати як T= {(х, у)}, тобто у може вироблятись завдяки х. Завдячуючи збільшенню використання інформації та знань на виробництві підвищується рівень технології, що використовується для виготовлення продукції. Сучасні виробничі та комунікаційні технології значно знизили ефективний мінімальний розмір заводів (наприклад, невеличкі електростанції, міні-сталеварні заводи). Так, скажімо, виготовлення багатьох інформаційних благ потребує низьких постійних витрат виробництва.

Для виробництва певного виду або асортименту продукції при відсутності достатніх потужностей невеликі фірми можуть об’єднувати свої зусилля. Переваги об’єднання багатьох невеликих фірм у спільних виробничих процесах і віддача від масштабу можуть бути достатньо значними. За їх допомогою можна визначити найбільш ефективний обсяг продукції,що може бути виготовлений однією юридичною особою. В даному випадку технологічний підхід оптимізує функцію прибутку фірми, а для фірм, що складаються більше, ніж з одного індивіда, це передбачає повну кооперацію за повної інформації всіх її учасників.

Другий підхід розглядає фірму як довгостроковий договір між її одиницями, який гарантує їм прийнятний розмір виручки і таким чином сприяє специфічним інвестиціям.

За умов нової економіки її основними положеннями є гнучкість способів розвитку, виробництва і збуту. Це дозволяє стверджувати, що специфічність деяких капіталовкладень знижується. Однак в інших сферах нової економікаи з визначальною роллю людського капіталу необхідна більша специфічність інвестицій.

Сторони, що укладають договір, заздалегідь домовляються про умови, за якими між ними в майбутньому мають розподілятися торгові прибутки. З метою отримання оптимального розміру специфічних інвестицій повинні бути специфіковані масштаби торгівлі та справедливий розподіл прибутків. Такі специфічні інвестиції спрямовуються на прибутки з майбутніх трансакцій обох торгових партнерів. Вони допомагають підвищувати торгівельний прибуток, однак замикають обох трансакційних партнерів у рамках тісних двосторонніх відносин, оскільки після здійснення специфічної інвестиції збереження цих відносин приносить завжди більші прибутки, аніж торгівля з якимось іншим партнером.

Специфічні інвестиції мають наступні виміри:

1) специфічний основний капітал (наприклад, у корпорації Дженерал- Моторз-Фішер);

2) специфічний людський капітал, який походить від специфічних підприємницьких знань, вмінь та навичок;

3) специфічний капітал за місцем розташування фірми;

4) капітал, пов'язаний з відносинами;

5) капітал, пов'язаний із торговими марками.

Спільність усіх вимірів полягає в тому, що специфічність капіталу забезпечує економічну ренту, яка може бути розподілена між учасниками договору. Однак окремі види специфіки інвестицій вимагають від фірми дуже різного поводження з ними. Наприклад, капітал товарної марки дає можливість отримання економії від випуску продукції, а інші форми специфіки капіталу такої можливості не надають. Найбільш суттєвим положенням тут є те, що фірма може володіти основним капіталом, однак не може володіти капіталом людським.

Нова економіка пропонує більший обсяг інформації про торгових партнерів по всьому світі і під впливом глобалізації посилює загострення конкуренції на всіх стадіях виробництва.

Інтернет встановлює масштаби сумісності і таким чином зменшує специфічність багатьох інвестицій, зокрема, і в людський капітал. Однак під впливом прогресуючої спеціалізації специфічність людського капіталу зростає, і він стає дуже специфічним видом капіталу. Відповідно, із зростанням ролі даного фактору, зростає і специфічність інвестицій. Так, просторову специфічність, яку ми спостерігаємо як у Силіконовій Долині, так і на прикладі мас-медіа і банків, у новій економіці приписують, насамперед, інформаційно- та наукомістким галузям промисловості.

Однак такий підхід, як і технологічний, недостатньою мірою визначає межі фірми, адже самостійними юридичними особами можуть бути і економічно інтегровані підприємства. Тому відповідно до обох підходів, можна зробити висновок, що не всі одиниці, об’єднані в одному підприємстві, обов’язково мусять бути економічно інтегрованими.

Третій підхід (фірма як неповний договір), який в останні роки є центральним у теорії підприємництва і видається найбільш придатним з-поміж усіх трьох підходів, базуються на недосконалості договорів. Згідно даного підходу фірма дає змогу власнику приймати рішення у випадках, які не вважаються специфічною інвестицією. Відповідно до цієї теорії, нова економіка також є джерелом далекосяжних змін у структурах підприємств, оскільки у структурі основного капіталу зростає значення людського капіталу, а ним володіти неможливо.

Порівняно із розірванням договору інтеграція двох економічних одиниць може призвести до збільшення прибутків. Така гнучка структура управління може ефективніше реагувати на непередбачувані події, аніж точно специфікований договір. Але оскільки мова йде про сучасну нову економіку, то потрібно враховувати, що такі непередбачувані події є неминучими і, відповідно, договори є і будуть недосконалими. Це залежить від трансакційних витрат, які умовно можна поділити на такі чотири види:

1) світ є занадто комплексним, щоб можна було передбачити всі можливі варіанти розвитку в ньому;

2) навіть якби їх можна було передбачити, то потрібно було б занадто багато часу і коштів, щоб обумовити усі ці можливості в договорі;

3) контроль виконання договору стороною договору дорого коштує;

4) змушування до виконання договору може спричиняти великі витрати.

Згідно з Коузом та Вільямсоном, трансакційні витрати роблять виробництво на одному підприємстві ефективнішим, ніж коли воно є довгим ланцюгом окремих дій, ланки якого пов’язані між собою ринковими операціями. Відтак, потрібно забезпечити, щоб додана вартість, яку може забезпечити коаліція фірм, завжди була більшою, ніж сума доданих вартостей двох чи більше окремих фірм. Тобто оптимальна структура контролю в коаліції максимізує дії економічного агента, а відтак і додану вартість, яку створює коаліція. Зменшення непередбачуваних та необумовлених у договорах випадковостей впливає на оптимальний розмір фірми.

Не залишається поза увагою і дослідження впливу інформаційних товарів на структуру організації. З огляду на суттєве і перманентно зростаюче значення інформації, знання та людського капіталу, фізичний капітал як ключовий фактор доповнюється капіталом інтелектуальним, тобто людським. Економічний агент володіє своїм інтелектуальним капіталом як специфічним активом, без якого, як і без фізичного активу, не може бути виготовлена додана вартість. Оптимальним варіантом є агент з притаманним йому специфічним інтелектуальним капіталом, що водночас є власником фізичного активу, оскільки такий агент володіє інформацією та специфічним гуманним капіталом і може впливати на контроль за фізичними активами. Володіння одним лише фізичним капіталом не має значної цінності, якщо водночас власник не володіє і додатковим інтелектуальним капіталом. Прикладом можуть бути наукомісткі консалтингові фірми чи адвокатські контори, де фізичні активи становлять незначну частину сукупної вартості фірми.

Значні переваги при використанні інформаційних благ мають малі фірми, які пропонують значно більші стимули для використання інтелектуального капіталу своїх співробітників. Водночас це не суперечить збільшенню розмірів фірм, що базуються саме на знаннях, як це спостерігається протягом останнього періоду часу. Це можна пояснити порівняно кращим охопленням договором працівників фірми. Перевагою на користь малих фірм є і те, що меншими стають витрати на комунікацію між багатьма агентами у комплексній структурі. Якщо у старій економіці ефективним вважалось централізувати володіння фізичними активами, то в новій економіці така необхідність послаблюється.

Акумульовані на фірмі знання, які є значними за обсягами, утримують працівників на підприємстві, якщо вони доповнюють їх людський капітал. Так, частка інтелектуального капіталу в загальній вартості фізичного капіталу підприємств обробної промисловості США оцінюється приблизно у 66 %.

Кожен із вищевказаних підходів пояснює відповідно якусь іншу важливу частину меж фірми, однак всі вони взаємно доповнюють один одного. Пояснюються також і окремі ефекти впливу нової економіки на структури підприємств, хоча вони є частково протилежними і неможливо передбачити їх відповідне значення. У різних галузях економіки впливи на різні підприємства є також дуже відмінними. Отже, надалі існуватиме різноманіття малих і великих підприємств різних підприємницьких структур. Тому важко встановити однозначну тенденцію до збільшення чи зменшення концентрації підприємств у розрізі всієї економіки, однак із впевненістю можна констатувати одне: в новій економіці спостерігається переломний момент у розвитку окремих підприємств.

Нова економіка привносить значні зміни і не дозволяє сформувати єдину картину щодо змін в організаційних структурах фірм, які є дуже різними сьогодні: від малих одноосібних фірм до надвеликих фірм, які за річним оборотом та кількістю найманих працівників можуть зрівнятись з деякими державами. Так, сьогодні ми спостерігаємо навіть в розрізі однієї і тієї ж галузі промисловості кардинально різні господарські одиниці: від вільних об’єднань (франчайзерів) до фірм із суворою ієрархічною структурою. Така диференціація притаманна новій економіці, і з кожним роком вона все більше поглиблюється.

3.