Особливості механізму трансакційних витрат у новій економіці

Поняття «трансакційні витрати» в економічній теорії існує вже досить давно. Вперше основи теорії трансакційних витрат було започатковано видатним економістом Рональдом Коузом у праці "Природа фірми" (1937).

Трансакційні витрати - це витрати економічної діяльності щодо укладання угод: пошуку партнерів, проведення переговорів, укладання контрактів, дослідження виконання контрактів тощо. До трансакційних витрат відносяться витрати, пов’язані із збиранням, накопиченням, обробкою та аналізом інформації про ринок, проведенням переговорів і прийняттям рішень, контролем та захистом виконання контрактів.

Трансакційні витрати становлять значну частку серед інших витрат фірм і мають значний вплив на розвиток як окремих фірм, так і економіки в цілому. За оцінками експертів, питома вага трансакційних витрат в сукупних витратах фірми становить при їх функціонуванні на традиційних ринках від 1,5 до 5 %, а при виході на нові ринки збуту — збільшується до 10-15 %.

Трансакційні витрати всередині однієї фірми виникати не можуть. Вони мають місце при ринковій взаємодії між фірмами та окремими індивідами.

Прийнято поділяти витрати фірми на:

1) внутрішньофірмові витрати (в екон. літературі - агентські) - пов'язані з управлінням, коли алокація ресурсів здійснюється адміністративним шляхом;

2) трансакційні - витрати здійснюються у зовнішньому середовищі фірми.

В умовах нової економіки на основі аналізу та зіставлення трансакційних і внутрішньофірмових витрат можна зробити певні висновки стосовно доцільності створення та існування фірми:

S фірму створюють, коли величина трансакційних витрат перевищує величину видатків з організації фірми;

S існування фірми буде продовжуватися за умови, якщо граничні внутрішньофірмові витрати будуть меншими, ніж їх вартість через ринкові трансакції;

S оптимізація розмірів фірми визначається межею, за якої трансакційні витрати дорівнюють внутрішньо фірмовим;

S за відсутності трансакційних витрат немає економічної основи для існування фірм.

Такі висновки сформували трансакційний підхід до вивчення економічних механізмів всередині фірми в сучасних умовах.

Трансакційні витрати є надзвичайно різноманітними. Вони охоплюють витрати на прийняття рішень, розробку і зміну планів та організацію майбутньої діяльності, ведення переговорів про її зміст і умови, перегляд умов угод та вирішення спірних питань, забезпечення додержання учасниками досягнутих домовленостей тощо.

У сучасній економічній літературі немає загальноприйнятої класифікації трансакційних витрат. Кожен дослідник звертає увагу на найцікавіші для нього елементи. Найбільш значущі з них становлять один із варіантів класифікації таких витрат.

До трансакційних витрат, насамперед, належать:

1) витрати пошуку інформації — витрати часу і ресурсів на отримання та оброблення інформації про ціни, товари і послуги, якими цікавляться, про постачальників і споживачів (Дж. Стіглер);

2) витрати моніторингу за поведінкою агента і витрати його самообмеження (М. Дженсен, У. Меклінг);

3) витрати визначення кількості й якості використаних під час обміну товарів і послуг — витрати на проміри, вимірювальну техніку, від помилок і допущених неточностей (Й. Барцель);

4) витрати впливу та на специфікації (точне визначення) і захист прав власності — витрати на утримання суддів, арбітражу, органів державного управління, а також витрати часу і ресурсів, потрібні для відновлення порушених прав (П. Мілгром і Дж. Робертс);

5) витрати опортуністичної поведінки (угодовства), що є складовою трансакційних витрат, яка найважче визначається (О. Вільямсон);

6) витрати колективного прийняття рішень — на організацію та лобіювання необхідних колективних рішень (Г. Хансман);

7) витрати до (ex ante) та після (ex post) укладення угоди — на пошук партнера, узгодження інтересів, оформлення угоди, контроль за її виконанням (0. Вільямсон, Р. Капелюшников).

На формування трансакційних витрат впливають економічні, правові, організаційні, психологічні, технологічні та соціальні фактори.

Особливо помітний вплив економічних факторів, таких, як:

- контрактна природа підприємства (усі відносини, що виникають між підприємствами, оформлюються на основі контрактних відносин);

- конкурентна боротьба (в умовах трансформації економіки конкурентна боротьба надзвичайно загострюється і відображається в різних формах);

- конкурентоспроможність продукції, яка визначається масштабами ринку, видом конкурентного ринку; стратегією просування товару; еластичністю попиту на товар; стадією життєвого циклу товару тощо.

У класичній політичній економії прийнято вважати, що у випадку, якщо трансакційні витрати займають велику питому вагу у валових витратах підприємства, то це свідчить про неефективність його господарювання, а їх поступове зменшення веде до зростання ділової активності суб'єктів ринку.

Однак, нова економіка привносить нові тенденції до тлумачення ролі трансакційних витрат та механізму їх дії. Мова вже ведеться про те, що зростання трансакційних витрат може бути навіть корисним для підприємства. Все частіше постає питання про те, в яких випадках збільшення трансакційних витрат приносить користь для підприємства, а в яких випадках такі витрати мають негативний плив на суб’єкти господарювання. З одного боку, трансакційні витрати, як і будь які інші витрати, зменшують дохід підприємства. Однак з іншого боку, якщо трансакційні витрати спрямовані на розширення виробництва, захоплення нових сегментів рику або ж якщо в результаті їх здійснення будуть скорочуватися інші витрати, то вони матимуть позитивні наслідки і сприятимуть підвищенню ефективності роботи економічних суб’єктів. А при переході економічних систем на вищий рівень розвитку, прискоренні науково-технологічного прогресу, спеціалізації та глобалізації економічного простору активніше проявляється тенденція до зростання трансакційних витрат.

Для оцінки трансакційних витрат на макроекономічному рівні американські вчені Дж. Уолліс та Д. Норт ввели поняття трансакційного сектору. До державного трансакційного сектору вони віднесли оптову і роздрібну торгівлю, страхування, банківський сектор, операції з нерухомістю, витрати на апарат управління в інших галузях, витрати держави на суддівську і правоохоронну діяльність.

Величина і роль трансакційних витрат у сучасному суспільстві досить вагомі. Трансакційний сектор економіки становить від 50 до 70 %, причому його обсяг постійно зростає. За підрахунками Дж. Уолліса і Д. Норта, частка трансакційних витрат у валовому національному продукті США збільшилася у приватному секторі з 23 % у 1870 р. до 42 % у 1970 p., у державному — з 3,6 % у 1870 р. до 13,9 % у 1970 p., що в сумі означає зростання з 26,6 до 54,9 %. Водночас частка трансакційних витрат у сукупних витратах фірми становить від 1,5 до 15 %, проте в перехідних економіках вони можуть бути суттєво більшими.

На сьогоднішній день в Україні склалася специфічна трансформаційна фінансово-економічна система транзитивного типу, для якої характерні такі особливості: порушення розрахунково-платіжної дисципліни підприємств і заборгованість держави перед суб’єктами господарювання; використання в міжнародних контрактах інструментів бартеру, завищення або заниження цін; нерозвиненість ринкових інститутів та інституцій в Україні; прорахунки в бюджетній та інвестиційній політиці тощо. Усі ці особливості обумовлюють високий рівень трансакційних витрат вітчизняних суб’єктів господарювання та є основною причиною неефективності економіки. Збої в реформах обумовлені недосконалістю економічної моделі розвитку пострадянських країн.

6.