Особливості макроекономічного регулювання нової економіки

Інвестиції - це матеріально-фінансова основа оновлення і накопичення основного капіталу, що визначає структуру економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності на світовому ринку.

В економічній науці існують два протилежні підходи до участі держави в регулюванні економічних (у тому числі інвестиційних) процесів: класична й кейнсіанська теорії. З точки зору класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозиції, і тим самим усуває тривалі порушення в економіці, в тому числі такі явища, як спад виробництва, інфляція, безробіття. На відміну від традиційної класичної теорії, англійський економіст Дж. М. Кейнс обґрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Теорія Кейнса — це аналіз взаємодії і взаємозв’язку різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки і в яких межах та якими методами державного втручання можливо встановити погодження між цими категоріями та величинами з метою безперешкодного економічного розвитку.

За умов нової економіки регулювання інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою здійснюється:

S через державну інвестиційну політику, яка визначає та підтримує пріоритетні напрями розвитку економіки;

S через індикативне планування певних показників і встановлення нормативів регулювання інвестиційного процесу;

S шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи;

S через порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт. Отже, особливість сучасного державного макроекономічного регулювання полягає, по-перше, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному характері, підтримці приватних підприємств, прямому стимулюванні їх розвитку, а, по-друге, в орієнтації на закони і принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції.

Державне макроекомічне регулювання охоплює рівень галузей і сфер економіки і формується із заходів загальноекономічної дії. Оскільки регулювання - це процес, який взаємопов’язує об’єкт, регулятор та орієнтири руху, то державне макроекономічне регулювання поєднує у спрямовуючому русі макроекономіку (об’єкт), механізм регуляції (регулятор), сукупність завдань і засобів їх вирішення.

Нова економіка передбачає два граничних підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. За умов України це привабливо для державного сектора економіки. У другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій. Таким чином, ключовим питанням є визначення частки бюджетного фінансування в загальному обсязі інвестицій. Сьогодні це достатньо невеликий сегмент, за рахунок якого інвестуються лише вкрай необхідні проекти (соціальні програми).

Дуже важливий напрям регулювання інвестиційного процесу - це обробка перспективної структури інвестицій за формами власності. При цьому слід зважати на те, що державні інвестиції за умов ринку, як правило, не є відособленим джерелом фінансування.

Нові методи державної інвестиційної політики — це участь у спільному фінансуванні проектів, надання кредитів за зниженими процентними ставками, фінансування проектів за рахунок випуску цінних паперів, формування портфелів фінансових інвестицій. Дедалі менше місця у цих методах повинно займати пряме дотування й субсидіювання з боку держави. Головним критерієм державних вкладень в економіку є їх ефективність, оперативна віддача.

Проте завжди існуватимуть галузі і виробництва, невигідні для комерційної інфраструктури. Однак у міру розвитку цієї сфери їх інвестиційна привабливість зростатиме, наприклад за рахунок будівництва платних автомагістралей.

Нові підходи до участі держбюджетних коштів у фінансуванні інвестицій вимагають також покращення діяльності органів, які відповідають за ефективність їх використання. В цілому раціональне співвідношення адміністративних і ринкових методів регулювання інвестиційної діяльності поступово змінюватиметься через заміщення старих методів новими.

Першоосновою державного регулювання інвестиційної діяльності є визначення пріоритетів вкладень, тобто спрямувань інвестицій у ті сфери і галузі, які забезпечать розширене відтворення, скорішу віддачу і підвищення життєвого рівня населення.

- зв’язку з цим сучасна державна інвестиційна політика повинна враховувати наступні принципові напрями використання державних і недержавних джерел фінансування:

- поступовий перехід до економічно обґрунтованого спрямування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва і максимальне скорочення витрат на підтримку збиткових і малорентабельних виробництв;

- повна відмова від фінансування соціальної сфери за залишковим принципом, першочергове спрямування інвестицій у виробництво товарів народного споживання;

- перехід від адміністративних методів управління інвестиційними процесами, в тому числі державними, до ринкових через податки, амортизаційні норми і кредитні ставки;

- заміщення повного держбюджетного фінансування частковою участю держави;

- впровадження інвестування великих проектів за рахунок державних і муніципальних позик.

На базі цих принципів визначаються основні пріоритети, які є регуляторами при розподілі державних інвестицій. Вони впливають на залучення інвестиційних ресурсів з недержавного сектора.

Державна інвестиційна політика України на сучасному етапі передбачає такі основні пріоритетні напрями використання джерел фінансування:

У структурна перебудова народного господарства, науково обґрунтована конверсія виробництва; розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів; реконструкція і створення нових, екологічно чистих виробництв;

У інвестування галузей і виробництв, які сприяють розширенню конкурентного середовища, розвитку приватизації й підприємництва;

У варіантне інвестування і державна підтримка виробництв, які потребують оновлення фондів і мають значний інноваційний потенціал, що може забезпечити технічний і технологічний прорив, істотний приріст обсягів виробництва;

- інвестування виробництв, де можливе їх ефективне перепрофілювання, санація чи вертикальне злиття;

- розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази та інфраструктури енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій;

- інвестування ліквідації неперспективних, технологічно відсталих, заздалегідь збиткових підприємств.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з дотриманням послідовності наведених пріоритетів при оцінці інвестиційних проектів. На мікроструктурному рівні таке регулювання здійснюється через систему нормативів і преференцій (пільг).

Адекватним інвестиційній політиці повинен бути весь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси.

Засоби макроекономічного регулювання інвестиційних процесів відображені на рис. 1.

Рис. 1. Структура макроекономічного регулювання інвестиційних процесів

До змінних засобів впливу належать:

- бюджетне фінансування на безповоротній основі;

- бюджетне кредитування;

- державні гарантії щодо умов реалізації інвестиційних проектів;

- державний контракт на розробку і виконання інвестиційного проекту;

- розробка та реалізація загальнодержавних цільових комплексних програм;

- управління процесами приватизації з метою пошуку ефективного інвестора;

- часткове фінансування державою інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки;

- самостійна реалізація державою комерційних високоприбуткових інвестиційних проектів.

Ця група засобів за своїми масштабами досить незначна, однак з позиції швидкого нагромадження інвестиційних ресурсів та їх оперативного використання вона найбільш ефективна, оскільки дозволяє за короткий проміжок часу реалізувати масштабні інвестиційні програми, що в цілому повинно дати поштовх до початку економічного зростання. Ці засоби можуть лише сприяти поліпшенню економічної ситуації, але не визначати її.

До змінних засобів впливу належать:

- бюджетно-податкова політика,

- грошово-кредитна політика,

- амортизаційна політика,

- цінова політика,

- валютна політика;

- інноваційна політика.

Ці засоби формують економічний клімат в цілому та інвестиційний клімат, зокрема, хоча з точки зору швидкої мобілізації інвестиційних ресурсів вони більш інертні, а за швидкістю своєї дії повільніші порівняно з прямими засобами.

До постійних засобів впливу відносяться:

- ліцензування окремих видів робіт;

- стандартизація продукції;

- експертиза інвестиційних проектів.

Ця група засобів повинна застосуватися незалежно від економічної ситуації. Вона більш зорієнтована на підвищення якості розробки та виконання інвестиційних проектів і програм.

Усі згадані засоби можуть бути деталізовані. Наприклад, фінансово- бюджетне регулювання може забезпечувати:

- зміцнення фінансової бази місцевих органів влади за рахунок податкових відрахувань;

- посилення податкового впливу на підприємства і підприємців, які скорочують виробництво важливої народногосподарської продукції;

- усунення багаторазового оподаткування однієї і тієї самої виробничо- господарської діяльності;

- можливе досягнення оптимального варіанта в обмеженні суми всіх податків, що стягуються з підприємств, без різкого впливу на зменшення дохідної частини бюджету;

- створення заходами податкової політики матеріальної зацікавленості виробників у соціальному захисті громадян;

- побудову оподаткування на стабільній законодавчій основі, простоту сприйняття та справедливість оподаткування;

- активізацію виробництва товарів народного споживання за допомогою заходів податкової політики.

Кредитне регулювання передбачає:

- удосконалення кредитних механізмів;

- поширення практики довгострокового кредитування;

- посилення стимулювання кредиту за рахунок диференціації відсоткових ставок;

- підвищення оперативності кредитування тощо.

Важливим засобом непрямого впливу є і амортизаційна політика у зв’язку з тим, що серед фінансових джерел інвестиційних ресурсів найголовнішими є кошти амортизаційного фонду.

Необхідність і межі використання окремих форм макроекономічного регулювання, а також методи, за допомогою яких вони реалізуються у господарській практиці, визначаються прийнятою концепцією державного регулювання інвестиційного процесу, конкретними умовами і цілями соціально-економічного розвитку кожної країни.

У різних країнах домінують різні форми макроекономічного регулювання. Так, в країнах, які дотримуються концепції економічного лібералізму (США, Великобританія, Канада та ін.), держава в основному спирається на бюджетно-податкову і грошово-кредитну форму регулювання.

Ширший арсенал засобів державного регулювання інвестиційного процесу застосовується в країнах, які дотримуються концепції економічного дирижизму (політика активного державного втручання в економіку). Тут бюджетно-податковий, грошово-кредитний і ціновий механізми використовуються державою активніше, але поряд з цим важливу роль відіграє індикативне планування, завдяки якому держава впливає на інвестиційний процес шляхом координації господарської діяльності всіх її суб’єктів та забезпечення їх інформацією про цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку країни.

Україна належить до останньої групи країн, де індикативне планування інвестицій є важливим чинником управління інвестиційним процесом.

В Україні залучення інвестицій є необхідною передумовою якісних перетворень у вітчизняному господарстві. Слід відзначити, що за роки незалежності Украною не було розроблено стратегії роботи з іноземними інвесторами. Це вкрай безвідповідально з огляду на те, що інвестиційний ринок є обмеженим, а конкурентна боротьба за інвестора є загальносвітовою тенденцією. З метою залучення інвестицій, насамперед, варто забезпечити підґрунтя розвитку інвестиційної сфери у вигляді ефективної законодавчої бази, яка б передбачала існування спеціальних режимів інвестиційної діяльності, визначення територій пріоритетного розвитку, формування вільних економічних зон тощо.

Концептуально інвестиційне законодавство повинно набути не стримувального, а стимулюючого характеру, що спирається на потужні інвестиційні заохочення, податкові преференції і пільги. Залучення прямих іноземних інвестицій - це найкоротший шлях до забезпечення якісно нового рівня функціонування економіки країни.

Основними перешкодами на шляху формування ефективного інвестиційного середовища в Україні є відсутність сприятливого нормативно­правового поля, що включало б державні гарантії, урядові програми стимулювання інвестиційної активності з паралельною реалізацією лояльної податкової політики; надмірний тиск з боку системи державного контролю, що відлякує інвестора через ускладнення ведення бізнесу; суттєва бюрократична складова та високий рівень корумпованості державних структур всіх рівнів.

В Україні у грошово-кредитному регулюванні в останні роки переважають жорсткі адміністративна заходи з притаманними їм заборонами, обмеженнями, лімітами. Однак такі обмеження не послаблюють девальваційний тиск та не забезпечують збільшення золотовалютних резервів. Натомість вони активізують тіньовий ринок, поширюють «сірі» схеми розрахунків, провокують панічні настрої та негативні очікування економічних агентів.

Сьогодні ефективність сучасного макроекономічного регулювання набула доленосного значення. Критично необхідним є комплекс реформування економіки для позитивного вирішення низки важливих завдань.

З метою забезпечення позитивного сальдо платіжного балансу варто, по- перше, розробити урядову програму нарощення експортного потенціалу, де, окрім освоєння нових ринків збуту, окрему увагу слід приділити оптимізації структури вітчизняного експорту. По-друге, розробити державну стратегію створення інвестиційного середовища та роботи з іноземними інвесторами, а основу якої повинно бути покладене інвестиційне законодавство стимулюючого характеру, що спирається на потужні інвестиційні заохочення, податкові преференції і пільги.

6.