Теорія фірми. Ресурси фірми. Капітал фірми: сутність, структура, оборот та кругооборот

Основним економічним агентом ринкової економіки є фірма.

Фірма - це організація, що володіє одним або декількома підприємствами та використовує ресурси для виробництва товару або послуги з метою одержання прибутку.

Доречно порушити питання, яка причина змушує індивідуальних підприємців поєднуватися у фірму? Адже відомо, що ринок забезпечує свободу, а фірма її обмежує.

Справа в тому, що для успішного функціонування на ринку підприємець повинен мати про нього достовірну й докладну інформацію, що вимагає більших витрат, які мають назву трансакційні (лат. transactio - угода).

Засобом знизити ці витрати є організація фірми, у якій трансакції виявляються дешевше. Вважається, що фірми, виникають у відповідь на дорожнечу ринкової координації.

У західній економічній літературі існує цілий ряд теорій фірми, у кожній з яких по-різному визначаються мета їх поєднання.

ТРАДИЦІЙНА ТЕОРІЯ пояснює поводження фірм прагненням до максимізації прибутку.

МЕНЕДЖЕРАЛЬНА ТЕОРІЯ фірми доводить, що ціль фірми - максимізація обсягу продажів і тільки потім доходу. Основну роль у цьому процесі грають не власники, а керівники, менеджери, які зацікавлені в рості торговельного виторгу, тому що від його залежать їхня платня й інші виплати й пільги.

ТЕОРІЯ МАКСИМІЗАЦІЇ ЗРОСТАННЯ заснована на ідеї про те, що зростаюча фірма переважніше, ніж просто велика фірма. У її рості зацікавлені і власники, і менеджери, і акціонери.

Існує два шляхи зростання: внутрішній, за рахунок концентрації виробництва й капіталу, і зовнішній, котрий заснований на централізації виробництва й капіталу в результаті злиття та поглинань.

Внутрішні джерела зростання:

а) нерозподілений прибуток, що повертається у виробництво;

б) випуск акцій;

в) позикові кошти, взяті в банку.

Зовнішні джерела зростання:

а) злиття, тобто об'єднання двох і більше компаній;

б) поглинання однією фірмою іншої через скупку контрольного пакета акцій.

Горизонтальна інтеграція супроводжується придбанням однією фірмою інших, що займаються тим самим бізнесом.

Різновидом горизонтальної інтеграції є диверсифікація (англ. diversification - різноманітність), що означає об'єднання фірм, чиї технологічні процеси ніяк не пов'язані (наприклад, виробництво хімічних волокон і літаків).

Вертикальна інтеграція означає об'єднання фірм, зайнятих на цілому ряді етапів виробничого процесу знизу доверху (наприклад, від видобутку нафти до торгівлі нафтопродуктами).

ТЕОРІЯ МНОЖИННОСТІ ЦІЛЕЙ головний упор робить на характері поводження вищого керівництва фірми. Поводження повинне бути таким, щоб урахувати інтереси всіх зацікавлених осіб: робітників, менеджерів, акціонерів і керівників. Ця теорія найбільше поширення одержала в Японії.

Підприємства з метою поліпшення організаційних умов господарювання можуть створювати будь-які об'єднання або входити в діючі.

В Україні відповідно до діючого законодавства підприємства можуть поєднуватися в:

-асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу й комерційну діяльність кожного з її учасників;

-корпорації - договірні об'єднання, створені на основі об'єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

-консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети;

-концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі й т.п. на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців; об'єднання за галузевим, територіальним і іншим принципами.

- фінансово-промислові групи (ФПГ) - організаційна форма об'єднання більших промислових фірм із банківськими структурами, у яких кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не зневажає при цьому інтересами групи.

У багатьох країнах з кінця XIX ст. виникли і існують такі форми господарських об'єднань, як:

• картель - об'єднання самостійних підприємств заради встановлення єдиних цін, розподілу ринків збуту. Кожне підприємство має угоду щодо своєї частки в загальному обсязі виробництва тощо;

• синдикат - об'єднання підприємств, які зберігають свою юридичну й виробничу самостійність, проте, поєднують свою комерційну діяльність, мають єдині маркетингові служби, які займаються збутом продукції;

• трест - господарські об'єднання, у яких повністю встановлена єдина система менеджменту виробництва, маркетингу, фінансів тощо.

Господарські форми об'єднань підприємств здатні привести до виникнення монополізму в економіці. Запобіганню цього служить антимонопольна політика держави.

Виконуючи виробничу функцію з метою отримання прибутку фірма використовує певні ресурси, які можуть бути матеріальними, нематеріальними, грошовими, трудовими.

Інституціональна теорія поділяє ресурси фірми на три головні групи:

-загальні ресурси, цінність яких не залежить від їх знаходження на фірмі;

- специфічні ресурси, цінність яких у середині фірми вища, ніж поза фірмою;

- інтерспецифічні ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в певній фірмі й за допомогою фірми.

Ресурси фірми, використання яких забезпечує створення нової вартості, - це її капітал. Капітал - це сукупність ресурсів у вартісному вимірі, що забезпечує створення нової вартості.

Структуру капіталу фірми можна характеризувати на базі різних критеріїв:

• за джерелами формування - власний, залучений;

• за напрямами інвестування - речовий, людський;

• за сферами застосування - промисловий, торговельний, позичковий;

• за способом обороту та перенесення вартості - основний, оборотний;

• за формами функціонування - індивідуальний, колективний, суспільний;

• за масштабами функціонування - національний, міжнародний;

• за роллю у створенні додаткової вартості - постійний, змінний.

Постійний капітал - частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості.

Змінний капітал - частина авансового промислового капіталу, вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості.

Додаткова вартість - вартісна форма додаткового продукту, створеного додатковою працею найманих робітників.

Господарська діяльність підприємства представляє безперервний процес: купуючи засоби й предмети праці, наймаючи робочу силу, підприємство організовує виробництво необхідних ринку благ і надання послуг. Реалізуючи вироблену продукцію або послуги, підприємство відшкодовує свої витрати й повертає асигновані раніше кошти. Ці засоби знову йдуть на відшкодування витрачених ресурсів і на оплату праці. Цей процес називається кругообігом фондів підприємства і його можна виразити наступною формулою:

Г - первісний капітал (авансовані гроші);

Т - товар;

РС - робоча сила;

ЗВ - засоби виробництва;

В - процес виробництва товарів і послуг;

Т' - вироблений продукт;

Г' - збільшений авансований капітал.

Фонди підприємства - це матеріальні й грошові ресурси, необхідні для створення продукції (послуг), для розвитку виробництва. Фонди підприємства перебувають у постійному русі й проходять кругооборот і оборот.

Фонди проходять через три стадії:

1) на першій стадії - гроші перетворюються в робочу силу й засоби виробництва, тобто здобуваються необхідні засоби виробництва й авансуються гроші на оплату праці. Ця стадія здійснюється в процесі обігу, фонди виступають у грошовій формі;

2) на другій стадії засоби виробництва й робоча сила з'єднуються у виробничому процесі, відбувається споживання робочої сили й засобів виробництва, тобто здійснюється виробництво, результатом якого є нові товари. Фонди виступають у продуктивній формі.

3) на третій стадії зроблений новий товар реалізується на ринку й перетворюється у гроші, що кількісно зросли на суму доданої вартості, тобто отримана сума грошей перевищує ту суму, що була на першій стадії, тому що в ній утримується прибуток. Фонди мають товарну форму.

Кругооборот фондів - це послідовне проходження фондами трьох стадій у процесі виробництва й обігу, у результаті чого вони повертаються до первісної форми. У кожний даний момент фонди підприємства перебувають у трьох формах: грошової, товарної, продуктивної.

Грошова й товарна форми належать сфері обігу, а продуктивна - відноситься до сфери виробництва.

Кругооборот фондів підприємства, розглянутий як безперервний процес, що постійно відновляється, називається оборотом фондів підприємства.

Оборот фондів - постійне повторення і поновлення кругообороту.

Оборот фондів протікає в часі (час обороту), що містить у собі час виробництва й час обігу. Скорочення часу обороту дозволяє при тих же самих ресурсах робити більше товарів. Уповільнення обороту призводить до омертвління ресурсів і знижує ефективність виробництва.

Час виробництва складається із часу знаходження сировини, матеріалів і устаткування у виробничих запасах, часу праці, робочого періоду, тобто часу впливу природних процесів, що протікають без участі людини, часу перерв у процесі праці, викликаних режимом роботи підприємства й різного роду простоями.

Час обігу містить у собі час, затрачуваний на закупівлю засобів виробництва й забезпечення виробництва робочою силою, а також час реалізації товарів.

Відповідно до цього розрізняють виробничі фонди й фонди обігу. Виробничі фонди беруть участь безпосередньо у виробництві товарів. Фонди обігу - це готова продукція, що перебуває на складі підприємства, або відвантажена, але не оплачена ще покупцем, а також гроші на рахунку підприємства.

У підприємства можуть бути й невиробничі фонди, які використаються для невиробничих потреб (житлові будинки, спортивні споруди, будинки культури, бази відпочинку й т.п.).

Різні частини виробничих фондів підприємства обертаються з різною швидкістю, що є передумовою розподілу фондів підприємства на основні й оборотні. Матеріальною основою такого розподілу є розходження між засобами й предметами праці. Одна частина виробничих фондів підприємства, повністю бере участь у своїй натурально-речовинній формі в процесі виробництва, але переносить свою вартість на створювані товари вроздріб, протягом декількох циклів виробництва. Сюди відносять машини, устаткування, виробничі приміщення й ін. Ця частина виробничих фондів називається основними фондами. Вкладення в основні фонди робляться на тривалий період, оскільки засобу праці функціонують протягом ряду років.

Основні фонди - це засоби праці, які беруть участь у декількох виробничих циклах, частинами переносять свою вартість на готовий продукт, зберігаючи при цьому в процесі використання свою натуральну форму. Елементи основних фондів грають у процесі виробництва неоднакову роль. Одні з них безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (машини, устаткування, транспортні засоби й т.п.) і тому їх називають активними. Інші (будинки, споруди й т.п.) особистої участі у виробництві не приймають і називаються пасивними.

Разом з основними фондами процес виробництва на підприємстві обслуговують і оборотні фонди. Ця частина фондів повністю споживається в кожному виробничому циклі й повністю переносить свою вартість на виготовлені товари протягом одного циклу виробництва, і після реалізації товару відшкодовується підприємству в грошовій формі. Вона включає у свій склад запаси предметів праці, сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, незавершене виробництво, допоміжні матеріали. До них відносять також засоби, авансовані на оплату праці. Оборотні фонди роблять кілька оборотів протягом року.

Наряду з оборотними виробничими фондами підприємство має і фонди обігу. Сюди включаються готова продукція, що вже покинула процес виробництва, а також кошти підприємства. Між оборотними виробничими фондами підприємства й фондами обігу існує тісний зв'язок: вони переходять один в одного й повністю відновляються після кожного кругообігу. У своїй сукупності вони становлять оборотні кошти підприємства.

Оборотні кошти - це сукупність оборотних фондів і фондів обігу в грошовому вираженні. Вони здійснюють кругообіг, у процесі якого проходять три стадії:

- перша - запаси;

- друга - незавершене виробництво й напівфабрикати;

- третя - оборотні кошти надходять у сферу обігу у вигляді готової продукції, коштів на рахунках підприємства.

Оборотні кошти перебувають у постійному русі, переходять зі сфери звернення до сфери виробництва й у формі готової продукції знову повертаються у сферу обігу. Цей процес називається оборотністю оборотних коштів. Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обороту. Ця швидкість виміряються числом оборотів оборотних коштів протягом року, або відношенням обсягу реалізації продукції за рік до середньорічного залишку оборотних коштів. Для його характеристики використають показники:

- коефіцієнт оборотності оборотних коштів - це відношення реалізованої продукції за певний проміжок часу до суми середнього залишку оборотних коштів за цей період;

- середня тривалість обороту - це відношення тривалості періоду до коефіцієнта оборотності.

Виробничий капітал - це виражені у вартісній формі фактори виробництва, що функціонують у замкнутому відтворювальному циклі.

У процесі виробництва основні фонди поступово зношуються і втрачають свої корисні споживчі властивості. При цьому їхня вартість переноситься на створювані товари. Сума перенесеної вартості основних фондів, призначена для її наступного відшкодування і називається амортизаційним фондом. Частина амортизаційного фонду може використатися на потреби капітального ремонту, тобто часткового відновлення споживчих властивостей основних фондів.

Амортизація основних фондів - це процес поступового переносу вартості основних фондів на вироблений товар. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основних фондів називають амортизаційними. З них створюється фонд амортизації - засобу, призначеного на відновлення зношених основних фондів.

Існують два види зношування: фізичне і моральне.

Фізичне зношування - матеріальне зношування основних фондів, втрата ними фізичних властивостей, якостей, працездатності. Величина фізичного зношування залежить від ряду факторів: якості матеріалів, з яких виготовлені основні фонди, ступені навантаження, кваліфікації працівників, своєчасного проведення ремонтів і ін. Основні фонди, які не використовуються, теж зношуються в результаті дії сил природи.

Після закінчення терміну служби основних фондів і їхнього фізичного зношування, тобто повної втрати споживчих властивостей, накопичений амортизаційний фонд дозволяє придбати засоби праці замість зношених. В умовах науково-технічного прогресу, крім фізичного зношування, має місце також і моральне зношування основних фондів.

Моральне зношування основних фондів - це передчасна втрата основними фондами їхньої вартості або зменшення її. Є два види морального зношування.

Перший вид морального зношування пов'язаний з підвищенням ефективності виробництва даного засобу праці, що призводить до його здешевлення, тобто машини, прилади й установки, аналогічні виробленим раніше стають дешевше.

Другий вид морального зношування пов'язаний з появою якісно нових засобів праці, які мають більше високі конструктивні характеристики й експлуатаційні якості. Їхнє використання здешевлює вироблену продукцію або зовсім витісняє її з ринку. Технічні властивості наявних фондів у результаті цього не міняються, але вони втрачають свою споживчу вартість через конкуренцію з боку більш досконаліших засобів праці. У цьому випадку виникає необхідність заміни застарілих засобів праці, при чому виникають певні втрати. Відбувається знецінення колишніх основних фондів, зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.

Облік фізичного й морального зношування має велике значення для встановлення норм амортизації.

Норма амортизації - це відношення річної суми амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основного виробничого капіталу, виражене у відсотках. Вона показує, за скільки років вартість основного капіталу повинна бути відшкодована.

Приклад: О_осн. = 1 млн. грн., А = 200 тис. грн.

Узагальнюючим показником використання основних фондів (капіталу) є фондовіддача (ФВ): ФВ = П / Ф_осн. Використання оборотних фондів (капіталу) виражається в матеріалоємності (МЕ): МЕ = Ф_об / П (см. підрозділ 1.3).

Щоб уникнути втрат від фізичного й морального зношування елементів основного капіталу здійснюється дбайливе зберігання, інтенсифікація експлуатації, прискорене утворення амортизаційного фонду або прискорена амортизація.

Прискорена амортизація - це підвищення норм амортизації й прискорений перенос вартості засобів праці на вироблені товари й послуги з метою найшвидшого відновлення виробничого апарата.