Підприємницька діяльність, її сутність та різноманітність організаційних форм

У ринковій економіці підприємство - це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. Воно є суб'єктом господарювання, товаровиробником, організаційною формою господарювання, суб'єктом індивідуального відтворення, суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.

Суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:

1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи - статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;

3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва - індивідуального відтворення;

4) проходить (повторює) життєвий цикл.

Підприємство має майно, завдяки чому може виконувати господарські функції, зобов'язання перед партнерами, державами, приймати рішення, зберігати індивідуальне відтворення, не порушувати (тобто повторювати) життєвий цикл.

Отже, господарююча одиниця (суб'єкт) стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

Завдання економічної науки - вивчати підприємство не як технічну одиницю, а як організаційну первинну ланку економіки, що вимагає досконалих знань цієї економічної категорії, основних організаційно- та соціально-економічних характеристик підприємства.

Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова одиниця.

Не всяку господарську діяльність можна вважати підприємницькою, а лише ту, яка пов'язана з ризиком, ініціативою, заповзятливістю, самостійністю, відповідальністю, активним пошуком. Всі вони разом взяті є ознаками підприємництва.

Підприємство має Устав, що регламентує правовий і господарський статус підприємства, має у своєму розпорядженні самостійний баланс, розрахунковим і іншим рахунками в банку, печаткою зі своїм найменуванням, товарним знаком.

Правові умови створення й діяльності підприємств визначені Законом України «Про підприємства».

Робота з координації й керування підприємством лежить на його керівнику, що виражає й забезпечує інтереси підприємства.

Підприємство виконує наступні функції:

1) організаційну - складається в організації й забезпеченні виробництва товарів і наданню послуг і їхньої реалізації;

2) відтворювальну - складається в інвестуванні капіталу на розвиток і відновлення виробництва (підприємства);

3) соціальну - складається в задоволенні потреб споживачів.

Підприємницька діяльність може здійснюватися в будь-яких організаційних формах господарювання на вибір. Для класифікації підприємств (фірм) використають різні ознаки. Підприємства (фірми) диференціюються:

1) по своєму правовому положенню:

- як об'єднання осіб (товариства);

- як об'єднання капіталів (суспільства);

2) по формах власності:

- приватні,

- державні,

- колективні (товариства (партнерства), корпорації).

3) по приналежності капіталу й контролю:

- національні,

- іноземні,

- змішані;

4) по розмірах:

- дрібні,

- середні,

- великі.

5) по виду господарської діяльності й характеру операцій:

- виробничі: сільськогосподарські, промислові та ін.

- невиробничі - підприємства сфери послуг: торговельні, транспортні, страхові, рекламні й т.д.

Виробниче підприємство купує на ринку фактори виробництва (землю, працю й капітал), з'єднує їх у процесі виробництва й реалізує на ринку вироблену продукцію. Галузева приналежність фірми впливає на економіку й форми господарювання.

Спільні підприємства засновані на об'єднанні різних форм власності, у тому числі із залученням іноземного капіталу.

Іноземні підприємства засновані на власності іноземної фізичної або юридичної особи.

Приватні підприємства засновані на власності фізичної особи, що здійснює керування й несе необмежену майнову відповідальність. Такі фірми мають ряд переваг: підприємства легко створюються й припиняють своє існування, їхні власники самі відповідають за свою діяльність і мають високий ступінь економічної волі, є присутнім висока мотивація праці.

Державні підприємства - це підприємства, засновані на державній власності, що виступає у двох формах - загальнодержавної і комунальної. Власність належить державі в особі її органів, які здійснюють керування й вирішують всі питання. Права підприємства обмежені. Майном і виробничо- комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади. Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади. Державні підприємства можуть бути чисто державними (у тому числі муніципальними), де капітал і керування повністю належать державі, і змішаними, у яких держава має більшу частину капіталу або відіграє вирішальну роль у керуванні.

Колективні підприємства засновані на власності певного колективу. До них відносять кооперативи, підприємства громадських організацій, господарчі товариства, колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу й ін.

Виходячи з розміру підприємництва (оборот капіталу, чисельність зайнятих, обсяг випуску продукції) розрізняють: малий бізнес, середній і великий. Їх відрізняє рівень концентрації й централізації виробництва і капіталу.

У сучасній західній економіці малий бізнес утворює самий великий сектор господарства, де знаходять собі роботу більше половини всіх зайнятих.

Найбільш типовими формами малого бізнесу стали системи франчайзингу (від franchise - пільговий) і венчурного (від venture - ризикувати) підприємництва.

Франчайзинг - це система дрібних приватних фірм, які заключають контракт на право користування фабричною маркою великої фірми, дозвіл своєї діяльності на певній території у певній сфері. Вони мають пільги у вигляді знижок на ціни, допомоги в доставці товарів, у придбанні устаткування, у кредитах і т.д. Дрібні фірми стають роздрібними продавцями продукції великих компаній.

Венчурна фірма - це комерційна організація, що займається розробкою наукових досліджень для їхнього подальшого розвитку й завершення. Венчурні підприємства роблять бізнес на нововведеннях. Вони ризикують «прогоріти», якщо нова продукція не буде відповідати вимогам ринку, потребам покупця й низьким витратам. Тому венчурні фірми прагнуть швидше завершити розробку одних і переходити до роботи над іншими видами продукції. Батьківщиною венчурного підприємництва є США, де воно виникло після другої світової війни. У цей час венчурні фірми починають створюватися й функціонувати і в Україні.

Середній бізнес грає менш помітну роль. Він неміцний, тому що йому доводиться конкурувати як з великим, так і з малим підприємництвом, у результаті чого він або переростає у великий, або перестає існувати взагалі.

Виключення становлять лише фірми, які є свого роду монополістами у випуску якої-небудь специфічної продукції, що має свого постійного споживача (виробництво інвалідної техніки, ремонт міських годинників і т.д.).

Великий бізнес відрізняється більшою міцністю, чим середній або малий. Його монопольне положення на ринку дає йому можливість провадити дешеву й масову продукцію, розраховану на задоволення потреб широкого споживача.

У кожній країні існує своя організаційна структура бізнесу.

Форми підприємницької діяльності в Україні визначені Цивільним Кодексом. Відповідно до його всі організації (юридичні особи) розділяються на комерційні й некомерційні. Комерційні основною метою мають отримання прибутку. Некомерційні не ставлять таких цілей.

Комерційні фірми можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних унітарних підприємств.

Товариства або партнерства - це бізнес, яким володіють кілька власників, спільно керуючих підприємством. Партнери поєднують можливості й ресурси, несуть рівну й необмежену відповідальність. Достоїнства партнерства в тім, що його легко організувати, об'єднання учасників дозволяє залучити додаткові засоби й нові ідеї. До числа недоліків відносять: обмеженість фінансових ресурсів, неоднозначне розуміння цілей діяльності її учасниками, складності визначення міри кожного в доході або збитку фірми.

Корпорація - юридично незалежна фірма, власність якої розподілена між учасниками, що несуть обмежену відповідальність відповідно до їх внесків. Право на власність корпорації розділено на частини по акціях, тому корпорація - це акціонерне товариство.

Акціонерне товариство - це товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість акцій. Акціонерне товариство створюється для здійснення господарської діяльності і є власником. Власники акцій беруть участь у керуванні підприємством, тобто мають право голосу залежно від кількості звичайних простих і іменних акцій на загальних зборах акціонерів, а також дістають прибуток у вигляді дивідендів.

Перевагами корпорації є: необмежені можливості залучення капіталу через продаж акцій і облігацій, залучення професійних фахівців для виконання управлінських функцій, стабільність функціонування, тому що вибуття із суспільства кого-небудь із акціонерів не спричиняє закриття фірми. У той же час утворення корпорацій пов'язане зі складностями юридичного й організаційного характеру, тут є сприятливі можливості для зловживань, відбувається подвійне оподатковування: прибутку корпорації й дивідендів.

В товаристві з обмеженою відповідальністю статутний фонд суспільства ділиться на частини, і його учасники несуть відповідальність або ризик збитків тільки в межах вартості внесених ними внесків. Учасники товариства є власниками й беруть участь у його керуванні. У товаристві з додатковою відповідальністю його учасники несуть відповідальність в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості своїх внесків, тобто частково відповідають і своїм майном. Повним називається товариство, учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю й несуть відповідальність всім приналежним їм майном.

Орендні підприємства - підприємства, у яких орендатор не є власником майна взятого в оренду, але є повноправним хазяїном і власником виробленої продукції, тобто розпоряджається споживчою вартістю майна і здійснює свою діяльність на власний розсуд. А орендодавець одержує орендну плату. Усе здійснюється за узгодженням інтересів орендодавця й орендатора на основі взаємної вигоди за договором. Орендатор, виробник благ і послуг, матеріально зацікавлений в ефективному використанні майна взятого в оренду, як правило, державного.

Суб'єктами підприємництва можуть бути:

> приватні особи - організатори одноосібної та великої економічної діяльності;

> група юридичних або фізичних осіб, пов’язаних між собою договірними відносинами та економічними інтересами (акціонерні суспільства, орендні колективи, кооперативи);

> держава в особі відповідних органів.

Об'єктами підприємництва можуть стати будь-які види господарської діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу. Види підприємницької діяльності: виробнича, фінансова, торговельна, посередницька, інноваційна, страхова.

Принципи підприємницької діяльності:

• орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;

• прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першими;

• максимальне використання конкурентних преваг;

• дотримання принципів ділової етики;

• постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій.

У сучасних умовах ринкової орієнтації економіки в Україні діють державні й недержавні підприємства.

Державні - це підприємства, майно яких повністю є власністю держави. Крім того, держава має частки свого майна в корпоратизованих акціонерних підприємствах (товариствах).

Відповідно до ринкової трансформації економіки в Україні має бути створена змішана економіка. Стратегічна ринкова орієнтація економіки України вирішення питань власності майна підприємств передбачає становлення двох форм: державних, а також недержавних (усіх інших) підприємств.

Механізмом перетворення майна державних підприємств у майно недержавних, як відомо, є приватизація. Важливим при цьому є роздержавлення, відокремлення капіталу підприємств від капіталу держави.

2.3.2