Теоретичні засади, еволюція, особливості монетаризму

Монетаризм — самостійна економічна течія, в основі якої лежить уяв­лення про грошову масу як визначальний фактор господарської кон’юнк­тури, рівня цін, обсягу доходу, зайнятості і макроекономічної рівноваги в цілому [1].

- методологія неопозитивізму [3];

- внутрішня стійкість ринкової економіки, її здатність до саморегулю­вання [4];

- розвиток кількісної теорії грошей, визнання їх нейтральності щодо реальних величин у довгостроковому періоді;

- грошова теорія економічного циклу та інфляції;

- стабільність функції попиту на гроші на основі теорії перманентного доходу;

- обгрунтування вертикальної довгострокової кривої Філіпса на основі природного рівня безробіття й теорії адаптивних очікувань;

- критика дискреційної кейнсіанської політики «точного настроюван­ня» економіки і обгрунтування стабільної монетарної політики на основі «грошового правила».

Примітки

1. Основоположником та інтелетуальним лідером сучасного монетаризму став американський економіст, Нобелівський лауреат Мілтон Фрідмен (1912-2006). Ос­новні монетаристські ідеї М. Фрідмен виклав у фундаментальній праці «Монетарна історія США. 1867-1960», написаній у співавторстві з іншим представником чи­казької школи — Ганною Шварц.

2. Шевченко О.О. Історія економіки та економічної думки: сучасні економічні теорії: Навч. посіб. — К. : Центр учбової літератури, 2012. — С.47-48.

3. Економічна теорія — передусім, наука позитивна, яка вивчає вплив на еко­номічний розвиток усієї сукупності факторів і розглядає економіку такою, якою вона є насправді. Цінність економічної теорії визначається не реалістичністю її пе­редумов, а точністю її прогнозів. Результатом теорії мають стати певні постулати, висновки, передбачення, що піддаються емпіричній перевірці, підтверджуються досвідом, є придатними для пояснення теперішнього розвитку й прогнозування майбутнього.

4. Економіка є внутрішньо стійкою відносно деякого оптимального рівня виробництва, який визначається розвитком продуктивних сил, запасом ресурсів тощо. Цей оптимальний рівень виробництва не виключає наявності деякого без­робіття, яка пов’язана з інституційними особливостями економіки, наприклад не­достатньою гнучкістю заробітної плати тощо. Мова йде про так званий природний рівень безробіття. Досягнення оптимального рівня виробництва забезпечується дією механізму цін (відносних), який є ефективним способом алокації ресурсів. Втручання держави у цей механізм має бути мінімальним.

2.7.