Поняття і тотожність “витоків” та “ін’єкцій”. Рівняння (тотожність) сукупних витрат

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити ряд важливих висновків:

1) Грошовий доход використовується не тільки на споживання (C), але й на:

• чисті податки (T);

• платежі по імпорту (M);

• заощадження (S).

Ці три напрями витрачання коштів називаються “витоками”. Тоді можемо записати:

2) 3 іншого боку, існує три види витрат на товари і послуги, вироблені внутрішньою національною економікою, які не є витратами внутрішніх споживачів:

• інвестиційні витрати (Г);

• державні закупки товарів і послуг (G);

• платежі по експорту (X).

Ці три потоки звуться “ін’єкціями”. І тоді справедливим буде рівняння:

3) Порівнявши національний продукт і національний доход, отримуємо: C+T+M+S=C+I+G +X.

Звідси випливає, що:

T+M+S=I+G+X.

Ця тотожність показує, що загальна сума витоків дорівнює загальній сумі ін’єкцій. Дуже важливо підкреслити, що тільки сумарні показники витоків та ін’єкцій рівні між собою. В окремих парах витоків та ін’єкцій найчастіше точний баланс відсутній. Зовсім не обов’язково, щоб заощадження дорівнювали інвестиціям, чисті податки — державним закупкам, а експорт — імпорту.

4) Із введенням до моделі кругообігу фінансових ринків, державного сектора і решти країн світу схема взаємодії між рішеннями домогос- подарств про витрати та рішеннями фірм щодо обсягів виробництва залишається такою ж, хоча й ускладнюється: за допомогою трансфертів, податків та інших економічних інструментів держава реґулює коливан­ня в рівнях виробництва, зайнятості та інфляції.

Якщо домашні господарства приймають рішення витрачати менше, то фірми змушені скорочувати випуск продукції, що, в свою чергу, призводить до зменшення доходів. Рівень попиту на товари визначає рівень виробниц­тва і зайнятості, а від рівня випуску залежить рівень доходів власників факторів виробництва, що знову ж таки впливає на сукупний попит.

Таким чином, зробимо основний висновок із моделі кругообігу продуктів та доходів: реальний і грошовий потоки здійснюються без перешкод при умові

рівності сукупних витрат домогосподарств, фірм, держави та решти країн світу сукупному обсягові виробництва. Якщо ж сукупні витрати, які визначають сукупний попит, скорочуються, то й сукупний обсяг випуску та рівень зайнятості падає, що зменшує сукупні доходи, які, в свою чергу, визначають сукупний попит. А тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація сукупного попиту.

Підходи до вирішення цієї проблеми різні у представників різних напрямків макроекономічної теорії.

Кейнсіанці вважають, що економіка є внутрішньо нестабільною, оскільки ціни й заробітна плата недостатньо гнучкі для автоматичного відновлення рівноваги на ринках. На їхню думку, економічна стабільність потребує активного державного втручання: регулювання сукупного попиту за допомогою зміни державних витрат, податків та грошової пропозиції.

Представники неокласичного напрямку вважають, що ринок є внутрішньо стабільним і здатним відновити порушену рівновагу за умови, що економіка достатньо лібералізована: державне втручання є мінімальним і направлене лише на усунення факторів, які обмежують гнучкість цін, заробітної плати і вільну конкуренцію. Політика державного втручання, на думку неокла­сиків, неефективна і дестабілізує економіку.

Монетаристи головним фактором нестабільності вважають гнучку кредитно-грошову політику, орієнтовану на регулювання сукупного попиту. Вони акцентують увагу на необхідності вилучення грошей із числа інстру­ментів активного короткострокового регулювання. Для зміцнення економічної стабільності монетаристи радять проводити довгострокову політику помірно­го нарощування обсягів грошової маси стабільними темпами, незалежно від коливань сукупного попиту.

Прихильники теорії “економіки пропозиції” вважають недоцільною будь- яку політику, направлену на регулювання сукупного попиту. На їхню думку, політика держави повинна обмежуватися стимулюванням підприємницької діяльності і збільшення сукупної пропозиції завдяки лібералізації ринку, розвиткові конкуренції та зменшенню податків.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

Макроекономіка Економічна політика Макроекономічна модель Екзогенні змінні Ендогенні змінні

Потік

Запас

Споживчі витрати

Заощадження Інвестиційні витрати Фінансові ринки Чисті податки

Державні закупки товарів і послуг

Державні позички

Закрита економіка

Відкрита економіка

Експорт

Імпорт

Чистий експорт

Притік капіталу

Відтік капіталу

Витоки

Ih ’єкції

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Питання для обговорення

1. Що є предметом вивчення макроекономіки? Яка її відмінність від мікроекономіки?

2. Стисло поясніть деякі найважливіші відмінності між мікро- та макропідходом до еко­номічного аналізу. Чи можна сказати, що ці два підходи чимось схожі?

3. Припустімо, що Вас попросили розповісти про взаємозв’язок ринків з точки зору макро- скопоміки. Коротко перерахуйте основні тези Вашого викладу.

4. Що розуміють під поняттями “витоки” та “ін’єкції” у моделі кругообігу ВВП, доходів та витрат для відкритої економіки?

5. Назвіть основні (визначальні) макроекоиомічпі показники.

Питання множинного вибору

6. Предметом макроекономіки є все нижчевказане, окрім:

а) державної податкової політики;

б) темпів економічного зростання країни;

в) дефляції;

г) ціпи автомобіля.

7. Макроекопомічпими є всі наведені питання, окрім:

а) дефіциту державного бюджету;

б) зростаючого рівня цін в економіці;

в) прибутку компанії “Coca-Cola”;

г) дефіциту зовнішньої торгівлі.

8. Всі перелічені змінні є потоками, окрім:

а) особистого доходу, який залишається у розпорядженні (використовуваний доход);

б) споживчих витрат;

в) особистого багатства;

г) валового внутрішнього продукту (ВВП).

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Е. Макроэкономика. — СПб: СПб-оркестр: Литера плюс, 1994. — Гл. 2. (Пер. с англ.)

2. Дорнбуш P., Фішер С. Макроекономіки. — К.: Основи, 1996. ■— Част. I. — Розд. 1.

3. Мэнкью Н. Г. Макроэкономика. — M.: Изд-во МГУ, 1994. — 736 с. — Гл. 1. (Пер. с англ.)

4. СаксД., Ларрен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. — M.: Дело, 1996. — Гл. 1. (Пер. с англ.)

5. Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономіки. — К.; Основи, 1997. — Част. II. — Розд. 5.