Принципи акселерації економічного зростання

На основі наступного розвитку і критичного переосмислення кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги виникли нові кон­цепції, що в цілому відповідають кейнсіанським уявленням про ме­ханізми економічного зростання, тому їх називають неокейнсіансь- кими теоріями економічного зростання.

Теорія Кейнса була спрямована на пояснення механізму до­сягнення економічної рівноваги в умовах економічної статики і нестачі внутрішніх стимулів нагромадження капіталу і зрос­тання виробництва. Дж. М. Кейнс зосередив основу увагу на механізмі формування ефективного попиту на відносно корот­кий період в умовах недовантаження виробничих потужностей і безробіття.

Після другої світової війни і особливо в 50-х роках ситуація в економіці змінилась. Ринкова економіка під впливом цілого ряду причин стала розвиватися високими темпами, зокрема в Японії, ФРН, Франції, Італії та інших країнах. В цих умовах проблема еко­номічної рівноваги набула іншого змісту і полягала у виявленні умов підтримування високих і стабільних темпів економічного зро­стання, які б забезпечували повне завантаження виробничих поту­жностей і повну зайнятість населення на довгострокову перспекти­ву. Кейнсіанська теорія таким умовам уже не відповідала. Однак кейнсіанські теоретичні уявлення були використані новими еконо­містами для розробки більш загальної теорії, спроможної пояснити різноманітні варіанти економічної динаміки. Неокейнсіанці голов­ну мету своїх концепцій вбачали не в досягненні повної зайнятості, а в забезпеченні стійких темпів економічного зростання в різнома­нітних умовах економічної кон’юнктури (кон’юнктура— сукуп­ність ознак, що характеризують поточний стан економіки у певно­му періоді, тобто попит і пропозиція, ціна і дохід, зайнятість і прибутковість тощо). Вони вважали, що таким шляхом можна ви­рішити і болючу проблему зайнятості.

Складовою частиною неокейнсіанських концепцій економічно­го зростання є теорія акселератора (прискорювача) зростання.

З рівняння акселератора знаходимо величину приросту інвестицій:

Акселератор — кількісний вираз принципу акселерації, суть яко­го полягає у тому, що кожний приріст (зменшення) національного доходу, сукупного попиту чи виробництва вимагає відносно біль­шого приросту (скорочення) інвестицій. Потрібно звернути увагу на відмінність принципу акселерації від теорії мультиплікатора Кейнса. Якщо мультиплікатор Кейнса показує залежність обсягу національного доходу від обсягу інвестицій, то принцип акселера­ції розкриває різницю між темпами (прискорення) зростання інвес­тицій по відношенню до темпів зростання національного доходу, а саме — зростання інвестицій є більш прискореним, ніж зростання національного доходу. Тобто, зростання капіталовкладень є більш прискореним, ніж зростання національного доходу і сукупного по­питу, яке зумовлене приростом інвестицій. Наприклад, якщо націо­нальний дохід зріс на 10 млрд дол., то при акселераторі, що дорів­нює 5, інвестиції, що зумовлюють зростання доходу, повинні зрости на 50 млрд дол.

Причини такого співвідношення динаміки національного дохо­ду і інвестицій полягають у довгостроковості віддачі від інвестицій, коли останні вкладаються у довгострокове устаткування, будівниц­тво тощо, в результаті чого в цей період незадоволений попит веде до розширення виробництва. Крім того, довгостроковість викорис­тання устаткування веде до такого співвідношення нових і віднов­лених інвестицій, коли нові інвестиції все зростають.

Модель акселерації економічного зростання показує, що вироб­ництво інвестиційних товарів (засобів виробництва) зростає більш високими темпами, ніж виробництво споживчих товарів (предметів споживання). Наприклад, зростання попиту на кінцеву продукцію на 10 % зумовлює приріст попиту на засоби виробництва на 50 і бі­льше процентів (див.

Економічні моделі зростання намагаються обгрунтувати опти­мальну норму нагромадження, яка б забезпечила економічне зрос­тання. Вагомий вклад в розробку теорії економічного зростання внесли також англієць Р. Харрод і американець Л. Домар. Вони ро­зробляли свої моделі окремо, але прийшли до майже однакових ви­сновків. Тому їх моделі розглядаються, як правило, разом.

Ідея моделі Харрода-Домара зводиться до того, що шляхом ви­значення рівня норми нагромадження (яку Харрод називає часткою доходу, що йде на заощадження) можна забезпечити стійке еконо­мічне зростання на довготривалу перспективу, тобто досягти дина­мічної рівноваги економічного розвитку.

Таким чином, якщо в кейнсіанській теорії досліджуються такі фактори економічного зростання як сукупний попит, заощадження і споживання, то в неокейнсіанських моделях наголос робиться на факторах нагромадження (норми нагромадження), темпів економі­чного зростання і капіталомісткості суспільного продукту. Якщо Дж. М. Кейнс розглядав економічне зростання в умовах статичної рівноваги, то Харрод і Домар — в умовах динамічної рівноваги.

Але спільним є те, що рівновага економічної системи, за їх уяв­леннями, неможлива без втручання держави, яка регулює рівень зайнятості, норму нагромадження, формує сукупний попит тощо.

Альтернативою неокласичної теорії зростання є також посткей- нсіанська теорія зростання і розподілу, яка була започаткована у працях Л. Пазінетті та Дж. Крегеля. В її основі два положення:

1) темпи зростання залежать від розподілу доходу, оскільки загаль­на величина заощаджень є сумою заощаджень із заробітної плати та прибутку; 2) розподіл доходу залежить від темпів нагромаджен­ня, що визначають норму прибутку, і, отже, частку прибутку в до­ході. Темпи зростання залежать не лише від наявності ресурсів і темпів технічного прогресу, а й від інтенсивності нагромадження та схильності до заощаджень. Оскільки дохід суспільства розподіля­ється між різними класами, кожний з яких має свою (постійну) схильність до заощаджень, то це співвідношення в розподілі визна­чає рівень заощаджень суспільства в цілому, а, отже, й норму на­громадження, і темпи зростання. З іншого боку, досягнення певних темпів зростання потребує певної норми нагромадження та відпо­відного розподілу доходів. Норма нагромадження і темпи зростан­ня є, таким чином, факторами, які, у свою чергу, впливають на роз­поділ національного доходу.

Теорії економічного зростання виникли і розвиваються як аналіз макроекономічних пропорцій, що зумовлюють темпи економічного розвитку та їхню стійкість, як аналіз та оцінка ролі основних фак­торів зростання. Ці теорії мають важливе значення для вироблення економічної політики, оскільки вони довели, що регулювання має базуватися на знанні потенційних можливостей економіки й розу­мінні тривалих тенденцій її розвитку, що короткотермінове анти- циклічне регулювання економіки має поступитися пріоритетом більш загальній економічній політиці зростання.