Пропозиція грошей

2.1. Мультиплікативне розширення депозитів

Пропозиція грошей (M^s) містить в собі готівку поза банківською систе­мою (C) і чекові депозити (D), тобто M^s=C+D.

Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у системі комерційних банків:

• вкладення небанківським сектором готівкових грошових коштів у комерційні банки;

• купівля комерційними банками або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;

• купівля банківською системою іноземної валюти у небанківського сектора;

• надання комерційними банками позичок небанківському сектору економіки.

Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також су­проводжується зростанням депозитів.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто приступні для забезпечення вимог вкладників у будь- який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (TR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою 100% банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки повинні мати мінімальні обов’язкові резерви (R) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обоє ’язкового резервування, або резервні вимоги — встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов’язань комерційного банку по внесках, —є відношенням суми обов’язкових резервів до суми залучених депозитів: r = R/D.

За системи часткового резервування комерційні банки здатні створюва­ти гроші, збільшуючи пропозицію грошей за рахунок кредитування економіки. Спроможність окремого комерційного банку створювати гроші визначається розміром його надлишкових резервів. Система комерційних банків у цілому може надати позики в обсязі, який у декілька разів перевищує її початкові надлишкові резерви.

Припустімо, що резервні вимоги дорівнюють 10% (r=0,l), а початковий депозит банку А становить 100 грошових одиниць. Тоді 10 одиниць банк повинен тримати як обов’язковий резерв, а 90 — його надлишкові резерви. Якщо банк А надасть 90 одиниць у позику, то він збільшить пропозицію грошей на 90, і тепер вона буде дорівнювати 100+90=190. Вкладникам належить 100 одиниць депозитів, а 90 грошових одиниць перебуває у пози­чальників. Якщо ці 90 одиниць знову опиняться, скажімо, у банку В у вигляді депозитів, процес поновиться: 10%, тобто 9 одиниць, банк В залишить у резервах, а на суму 81 надасть позики, збільшуючи пропозицію грошей ще на 81 одиницю. Третій банк, С, куди можна покласти ці гроші, додасть іще 72,9 одиниць до пропозиції грошей. Таким чином, на кожному етапі зазна­ченого процесу кожен новий вклад і кожна нова позика збільшують пропо­зицію грошей.

Якщо процес продовжиться до використання останньої грошової одиниці, то у загальному вигляді пропозицію грошей можна показати як M^s = (l∕r)∙D, де г — норма обов’язкового резервування, D - початковий депозит. Коефіцієнт 1/г має назву простого депозитного мультиплікатора, або банківського мультиплікатора.

Простий депозитний мультиплікатор (m=∖∕r) визначає максимальну кількість нових депозитних грошей, що створюється однією грошовою оди­ницею надлишкових резервів при заданому рівні норми обов’язкового ре­зервування. Максимальне розширення депозитів — збільшення грошей на чекових рахунках — визначається як добуток простого депозитного муль­типлікатора і надлишкових резервів: ∆D=m-E.

Таким чином, внаслідок банківського кредитування кількість грошей в економіці зростає. Процес емісії платіжних засобів у межах системи комер­ційних банків називається кредитною мультиплікацією, або мультипліка- тивним створенням депозитів. Кредитна мультиплікація визначає макси­мальний рівень кредитної експансії на внутрішньому ринку і, відповідно, максимальний обсяг грошової маси, що випускається банківською систе­мою в обіг при певному рівні резервних вимог.

2.2. Модель пропозиції грошей

Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального бан­ку, поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.

Грошова база (резервні гроші) складається з банківських резервів та з готівкових грошей, які є в обігу поза банками: B=C+TR. Готівка поза банка­ми є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резер­ви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Оскільки грошовій базі властивий мультиплікативний вплив на пропозицію грошей, її ще називають грошима активної або підви­щеної сили.

Коефіцієнт депонування грошей характеризує структуру зберігання на­селенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (C) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування - це відношення попиту на готівку до депозитів: cr=C∕D.

Норма фактичного резервування депозитів визначається відношенням загальних резервів комерційних банків до депозитів: rr=TR∕D. При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (гг) залежить від норми обов’язкових резервів та від розміру надлишкових резервів: rr=(R+E)∕D.

Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: сг, гг, В.

Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депо­зитів та коефіцієнтом депонування: C=crD, а загальні резерви — сумою депозитів та нормою фактичного резервування: TR=rr D, пропозицію гро­шей можна визначити як: M^s=crD+D=D(cr+l), а грошову базу як: B=cr∙D+rrD=D∙(cr+rr). Звідси випливає, що D =B/(cr+rr), a M^s=B(cr+l)/ (сг+гг).

З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває у прямій залежності від обсягу грошової бази (В) і в оберненій залежності — від коефіцієнта депонування (сг) та норми резервування (гг). Коефіцієнт про­порційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву гро­шового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази (т): m=(cr+1)/(сг+гг). Грошовий мультиплікатор визначає відношення пропозиції грошей до грошової бази, а також суму, на яку збільшується пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одну грошову одиницю. Оскільки cr>0, a 0активів — змінювати його структуру: змен­шувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підви­щення процентної ставки зменшує попит на гроші.

Функція попиту на гроші як актив відображає обернену залежність ве­личини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки

Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реаль­на ставка процента (г) — номінальна процентна ставка, що скориґована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.

центна ставка падає, то реальний попит на гроші зростає, оскільки зменшу­ється реальна альтернативна вартість зберігання грошей. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.

3.3. Сукупний попит на гроші

Сукупний попит на гроші — це загальна кількість грошей, яку еко­номічні агенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, тобто сума трансакційного попиту на гроші і попиту на гроші як на актив.

Мал. 7.3. Графік функції сукупного попиту на гроші.

де коефіцієнти k-γsh відбивають чутливість (еластичність) попиту на гроші до доходу та процентної ставки відповідно.

Крива сукупного попиту на гроші має назву “кривої переваги ліквідності”.

Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на величину k-ΔY, що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При кожному даному рівні доходу величина реального попиту на гроші буде падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображається рухом вздовж кривої попиту (мал. 7.3).

При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня — трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні процента попит на гроші цілковито еластичний по процентній ставці. У цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься попитом. Еко­номічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов’язані з ними ризики і тому економічні аґенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки процента, отримала назву “пастки ліквідності” (на мал. 7.3 цій ситуації відповідає r_g).

4.