Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція (А5) — загальний обсяг товарів та послуг в еко­номіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреаґувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску.

2.1. Сукупна пропозиція в довгостроковому періоді

Довгострокова крива сукупної пропозиції LRAS показана на моделі AD­AS вертикальною лінією (мал. 4.3).

Обсяг сукупного випуску (У) визначається кількістю капіталу (K), праці (L) та їхньою спільною продуктивністю (A): Y=Y(A,K,L). Всі наявні фактори виробництва використовуються повного мірою, а їхні значення при побудові кривої LRAS вважаються незмінними. Тому довгостроковий обсяг сукупного випуску, якому відповідає крива сукупної про­позиції (Y_lrλs), Є постійним і дорівнює потенційному випуску: Y =Y

У довгостроковому періоді ціни на всі товари, номінальна заробітна плата і процентні ставки абсолютно гнучкі і здатні вільно зростати або знижуватись до будь-яких значень, необхідних для врівноваження по­питу і пропозиції. Тому рівноваж­ний рівень цін довгострокової су­купної пропозиції також абсолютно гнучкий і може змінюватись у будь- якому напрямку.

Мал. 4.3. Нецінові фактори сукупного по­питу.

Довгострокова гнучкість цін і витрати виробництва. Звичайно, після потрясінь на ринках ціни на товари і ресурси не відразу реаґують на зміни в сукупному попиті або в умовах виробництва. Після шоку ціни і витрати виробництва можуть, наприклад, залишатись незмінними. Але потім їхня гнучкість відновлюється, і вони починають змінюватись. Ціни пристосову­ються до нових умов на боці сукупного попиту або пропозиції не відразу безпомилково.

Рівень цін виробництва в моделі AD-AS визначається обсягом номі­нальних доходів капіталу та праці, витрачених у суспільному виробництві при виготовленні як проміжної, так і кінцевої продукції. Найкращий розподіл і повне використання факторів виробництва досягаються в тому випадку, коли власники факторів виробництва розподіляють національний доход про­порційно загальному внескові капіталу та праці у створення кінцевого продукту. Такий найкращий розподіл доходу забезпечується тоді, коли реальна заробітна плата робітників дорівнює граничному продуктові праці, а реальний прибуток на капітал — граничному продукту капіталу. Якщо обсяги факторів виробництва та їхня технологічна віддача незмінні, то граничні продукти капіталу і праці — також величини постійні. В довго­строковому періоді ціни та заробітна плата змінюються таким чином, щоб встановити оптимальну реальну заробітну плату і прибутковість капіталу, які забезпечують повну зайнятість. Оскільки, за припущенням, вони є незмінними, то ціни, заробітна плата і витрати виробництва в довгостроко­вому періоді змінюються пропорційно. Пропорційна зміна номінальної за­робітної плати й цін не впливає на реальні прибутки та обсяг капіталу у виробництві, реальну заробітну плату і зайнятість.

Збільшення заробітної плати збільшує витрати підприємств, зменшує прибутки власників капіталу і підвищує рівень цін. Але підвищення рівня цін означає, що прибутки капіталу зростають у міру підвищення заробітної плати, і прибутковість капіталу відновлюється.

Виробництво в довгостроковій рівновазі. У ситуації, коли випуск дорівнює потенційному, всі, бажаючи працювати за оплату, що склалася на ринку праці, мають роботу. Виробництво безперебійно забезпечується всіма необхідними ресурсами і працює ритмічно. Структура виробництва відповідає структурі сукупного попиту. Дефіцити та надлишки відсутні, і вся призначена для продажу продукція реалізується. Обсяг товарних запасів відповідає за­планованим потребам виробництва і збуту. Функціонування виробництва не веде до підвищення або зниження середніх витрат на одиницю продукції. Тому тенденції до підвищення або зниження рівня цін при незмінному сукупному попиті також не спостерігається. Виробництво прибуткове у всіх галузях. Хоча прибутковість окремих галузей може бути різною, але вона влаштовує всіх і стабільна, тому що не виникає тенденції до міжгалузевого перетоку капіталу та перерозподілу ресурсів. Стан економіки в цілому можна визнати не лише стабільним, але й оптимальним.

Класична модель сукупної пропозиції.

Скільки триває довгостроковий період? Найчастіше в макроекономічних дослідженнях довгостроковим періодом вважається проміжок часу тривалістю 10 років і більше. Але насправді довгостроковий і короткостроковий періоди не є хронологічними визначеннями. Короткостроковий період — це період довгострокової нерівноваги, час після шоку сукупного попиту або сукупної пропозиції, протягом якого рівноважний обсяг сукупної пропозиції відхиляє­ться від потенційного випуску, а рівноважний рівень цін нестабільний, тому іцо не відповідає своєму довгостроковому значенню. Довгостроковий період - це проміжок часу, протягом якого величина сукупної пропозиції відновлює­ться на рівні потенційного випуску, а рівноважний рівень цін змінюється на потрібну для цього величину. Довгостроковий період триває стільки часу, скільки потрібно цінам, заробітній платі і процентним ставкам для відновлення довгострокової рівноваги.

У класичній моделі AD-AS зміни номінальних величин відновлюють довгострокову рівновагу відразу після шоку, швидко. Період довгостроко­вої нерівноваги практично відсутній. Тому короткостроковий період у вищезазначеному визначенні відсутній, а довгостроковий надзвичайно стислий. Короткостроковим у класичній моделі вважається період, протя­гом якого реальні фактори виробництва і потенційний випуск залишаються незмінними.

Насправді ціни інертні. Крім того, вони набагато менш гнучкі до зни­ження, ніж до підвищення. Тому тривалість довгострокового періоду залежить від конкретних обставин і може бути різною. Принаймні час, якого вимагає відновлення довгострокової рівноваги AD-AS за рахунок підвищення цін, набагато коротший, ніж час, потрібний для відновлення рівноваги за рахунок зниження цін.

Фактори довгострокової величини сукупної пропозиції. Потенційний ви­пуск зростає при збільшенні обсягів капіталу та праці або при зниженні питомих витрат в результаті застосування у виробництві досягнень науко­во-технічного прогресу, удосконалення організації виробництва, підвищен­ня рівня освіти населення і кваліфікації робочої сили. При збільшенні потенційного випуску довгострокова крива сукупної пропозиції пересувається праворуч. Збільшення потенційного випуску під впливом зазначених факторів називається економічним зростанням.

Зменшення капіталу, скорочення чисельності населення, зниження рівня кваліфікації робочої сили, вичерпання природних ресурсів та інші несприят­ливі фактори зменшують потенційний випуск і пересувають вертикальну криву LRAS ліворуч. Потенційний випуск зменшується внаслідок не тільки фізичного зносу капіталу, але й морального старіння виробництва. Здатність випускати неконкурентоспроможну продукцію з допомогою технічно від­сталого капіталу означає лише можливість збільшення витрат на одиницю продукції, яка реально задовольняє кінцевий попит. Фізичні обсяги суспільного капіталу і праці можуть залишатись незмінними або навіть зро­стати, та коли вони морально застарівають — частина виробничого капіталу все одно що виходить з ладу або руйнується і робить зайвою відповідну частку робочої сили. Обсяг потенційного випуску зменшується, і крива довгострокової сукупної пропозиції пересувається ліворуч.

2.2. Сукупна пропозиція в короткостроковому періоді

У довгостроковому періоді виробництво реаґує на зміни в сукупному попиті виключно зміною цін, а обсяг виробництва при цьому не змінюється. Але чи такою ж є короткострокова реакція виробництва на зміни в сукупному попиті?

Найчастіше після збільшення пропозиції грошей або державних видатків певний час в економіці спостерігаються інші ситуації.

1. Рівень цін може залишатись незмінним, а обсяг виробництва збіль­шуватись (крива на мал. 4.4).

2. Рівень цін підвищується у міру збільшення сукупного випуску (крива SRAS₂ на мал. 4.4).

Перша крива сукупної пропозиції є крайнім випадком кейнсіанської мо­делі AS з абсолютно жосткими цінами і заробітною платою і незмінним рівнем середніх витрат. Друга крива є кейнсіанською моделлю, в якій се­редні витрати і ціни виробництва при збільшенні сукупного випуску зро­стають. На протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить з жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроково­му періоді. Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається з недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного вико­ристання факторів виробництва. Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчий від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважа­рівень цін при незмінних витратах підвищується, це означає збільшення прибутковості виробництва і додатково стимулює його розширення.

ють моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.

Причиною збільшення сукупної пропозиції в короткостроковому періоді є незмінність середніх ви­трат виробництва, відповідних ко­жному можливому обсягу сукупно­го випуску. Короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS будуєть­ся для даного рівня середніх витрат виробництва при кожному можли­вому значенні випуску.

При незмінних витратах та цінах стимулом для розширення ви­робництва є зростання сукупного попиту і можливість збільшити прибуток за рахунок продажу до­даткової кількості продукції. Якщо

Мал. 4.4. Сукупна пропозиція в коротко­строковому періоді.

Виробництво реаґує на збільшення сукупного попиту збільшенням ви­пуску, а на скорочення сукупного попиту — зменшенням обсягів виробниц­тва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в корот­костроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту — бути меншим.

У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв’язок, який порушує кла­сичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробниц­тва — на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін.

Якщо середні витрати при збільшенні чи зменшенні сукупного випуску не змінюються або ціни інертні, - короткострокова крива сукупної пропозиції буде горизонтальною, як крива SRAS₁ на мал. 4.4. Якщо при збільшенні виробництва і середніх витрат ціни зростатимуть, — крива короткостроко­вої сукупної пропозиції набуде позитивного нахилу, як крива SRAS₂ на мал.

4.4. У графічній моделі SRAS підвищення рівня цін внаслідок збільшення виробництва означає пересування умов рівноваги виробництва уздовж кривої сукупної пропозиції праворуч. Зниження цін внаслідок скорочення обсягів виробництва пересуває точку рівноваги вздовж короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч. Більша чутливість цін і витрат до обсягу сукупного випуску означає крутішу короткострокову криву сукупної пропозиції.

Збільшення рівня середніх витрат внаслідок загального підвищення цін, заробітної плати або зростання інших витрат, не пов’язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат для кожного мож­ливого обсягу сукупної пропозиції. На графіку моделі AD-AS це призводить до зсуву короткострокової кривої сукупної пропозиції SRAS вгору на вели­чину підвищення середніх витрат. Зменшення середніх витрат і цін, не по­в’язане із скороченням виробництва, пересуває короткострокову криву су­купної пропозиції SRAS на відповідну величину вниз. Чинники, що викли­кають підвищення або зниження очікуваного рівня середніх витрат при кожному можливому обсязі сукупного випуску називаються неціновими факторами сукупної пропозиції.

2.2.1. Причини жорсткості цін

Побудова короткострокової кривої сукупної пропозиції ґрунтується на припущенні про тимчасову незмінність рівня середніх витрат виробництва при підвищенні рівня цін. Досліджуючи випуск окремої фірми, ми можемо припустити, що ціни на її продукцію зростають, а ціни на ресурси і середні витрати виробництва залишаються незмінними. Реалістичним буде й протилежне припущення. Обидва припущення не потребують пояснень на мікроекономічному рівні. Але незмінність витрат при підвищенні цін в економіці загалом вимагає обґрунтування, оскільки рівень цін та рівень середніх витрат у суспільному виробництві повинні змінюватись однаково.

Резерви капіталу. В розпорядженні фірм є значні резерви капіталу у вигляді незадіяних виробничих потужностей. Навіть у періоди циклічних піднесень ділової активності наявні виробничі потужності сучасних індустріальних країн використовуються лише на 70-80%. Головними причинами збільшення резервів капіталу є зростання технологічних резервів, прискорення морального старіння та збільшення масштабів вибуття капіталу внаслідок науково-технічного прогресу, інтенсивні структурні зміни у виробництві. Значні обсяги непрацюючого капіталу підвищують жорсткість цін, тому що при розширенні сукупного попиту випуск може збільшуватись за рахунок тимчасового використання амортизованого об­ладнання як додаткового капіталу.

Резерви праці. Жорсткості цін сприяють: значна чисельність робочої сили, що зайнята неповний робочий день або не має постійної роботи, міжнарод­на міграція робочої сили, а також мобільна частка добровільно незайнятого населення, яка при розширенні сукупного попиту входить до складу робочої сили. Навіть в умовах повної зайнятості чисельність зазначених категорій потенційної робочої сили залишається значною. Причинами існування ре­зервів робочої сили є жорсткість заробітної плати, дискримінація при пра­цевлаштуванні та недосконалість статистики зайнятості (див. част. II, тема 3). Одночасна наявність резервів капіталу і праці додатково посилює корот­кострокову жорсткість цін та гнучкість сукупного випуску, оскільки дозволяє пропорційно збільшувати працю і капітал при тимчасовому розширенні ви­робництва без збільшення питомих витрат.

Товарні запаси. Для забезпечення ритмічності виробництва фірми підтри­мують певний запас палива, сировини, витратних матеріалів, комплектів для ремонту обладнання. Для надійного забезпечення контрактів на поставку вони утримують також певний запас готової продукції. Обсяг товарних запасів нормується кількістю днів виробництва та збуту продукції, забезпечуваних запасами. Товарні запаси є витратами, зробленими за вчорашніми цінами. Тому певний час підприємства можуть працювати за рахунок зменшення товарних запасів без зростання витрат. Завдяки товарним запасам ціни на ресурси і навіть загальний рівень цін можуть певний час залишатись незмінними. Там, де утворення товарних запасів неможливе або їхнє утри­мання коштує надто дорого, фірми прагнуть замінити нерухомі товарні запаси “запасом” термінових контрактів на поставку і збут продукції за фіксовани­ми цінами.

Контракти з фіксованими цінами. Поширення термінових угод, ціни яких не переглядаються протягом обумовленого періоду, сприяє тому, що при ско­роченні або розширенні сукупного попиту ціни на ресурси залишаються незмінними, а сукупний випуск у цей час відповідно зростає або зменшується. Жорсткість рівня цін залежить від поширеності угод з фіксованими цінами серед економічних агентів, терміну укладання і залишкового строку дії конт­рактів на момент шоку. Чим більша частка угод між фірмами, а також власниками факторів виробництва передбачає фіксовані ціни, тим жорсткішим буде рівень цін у короткостроковому періоді. Як правило, довгострокові контракти з фіксованими цінами на збут продукції балансуються з кількістю термінових контрактів на постачання ресурсів, що додатково посилює жорсткість цін. Найчастіше фіксовані ціни передбачаються контрактами на поставку палива та електроенергії, природної сировини, надання комунальних та транспортних послуг, оренди приміщень, землі, кредиту та найму робочої сили. За звичай­них умов термін фіксації цін в таких угодах, як правило, один рік. Тривала інфляція, ділова та фінансова нестабільність скорочують термін фіксації цін в угодах і підвищують гнучкість цін. Тому довгострокові контракти з фіксованими умовами найпоширеніші в країнах з упорядкованими фінансами і помірною інфляцією, значними розмірами та масштабами виробничо-збутової діяльності провідних фірм, жорсткими бюджетними обмеженнями підприємств, високим рівнем правової захищеності угод.

Державне регулювання цін на визначальні ресурси. Ціни на такі ресурси, як нафта, газ, бензин, комунальні послуги та електроенергія, важливі для стану всіх секторів економіки і звичайно контролюються урядами. Підви­щення цін на такі ресурси відбувається одразу шляхом значного підвищен­ня, після чого вони тривалий час знову залишаються жорсткими, навіть коли витрати на їхнє виробництво та імпорт зростають.

Жорстка заробітна плата. Одна з основних причин негнучкості цін є жорсткість заробітної плати, частка якої у більшості країн складає близько 70% суспільних витрат (ВВП). У період дії контрактів по найму праці ставки заробітної плати не змінюються. Тому при збільшенні сукупного попиту виробництво протягом залишкового строку контрактів розширюється, а при зменшенні сукупного попиту - скорочується. Чим довші строки передбача­ються контрактами по найму праці, тим жорсткішими є середні витрати й ціни.

Важливою особливістю номінальної заробітної плати є її жорсткість до зниження. Причинами негнучкості заробітної плати є порушення умов кон­куренції на ринку праці: застосування мінімальних тарифів оплати праці, вплив профспілок', конкуренція підприємців за кваліфіковану робочу силу шляхом встановлення стимулюючої заробітної плати. Важливими причинами жорсткості заробітної плати залишається соціальна дискримінація при пра­цевлаштуванні (расова, за статтю та за віком), а також дискримінація аутсайдерів (претендентів на робочі місця) інсайдерами (власниками фірм, менеджерами, профспілками та найманими робітниками, що зайняли робочі місця). Конкуренція на ринку праці між інсайдерами та аутсайдерами, хронічне та приховане безробіття є додатковими причинами короткостро­кової жорсткості заробітної плати у періоди циклічних підйомів. Жорсткості

¹ У США, наприклад, колективні угоди по найму робочої сили з профспілками укладаються строком па 3 роки. Індивідуальні контракти по найму праці укладаються, як правило, на 1 рік. заробітної плати протидіють антипрофспілкові заходи, спрямовані на демо­нополізацію ринку праці, і застосування фірмами систем участі найманих працівників у прибутках.

Ринкові умови. Жорсткості цін сприяють жорсткість інституційних бюд­жетних обмежень та конкурентна боротьба на ринках. Інституційні бюджетні обмеження визначають майнову та фінансову відповідальність економічних аґентів за результати господарювання. Жорсткість бюджетних обмежень за­безпечується інститутами приватної власності, самофінансування, банкрут­ства та ін. Інституційні обмеження створюють передумови для конкуренції. Відсутність інституційних бюджетних обмежень робить ціни гнучкими до підвищення і жорсткими до зниження, незалежно від наявності інших фак­торів. Надмірно м’які бюджетні обмеження підприємств, обумовлені відсутністю інституційних основ ринкової конкуренції, залишаються однією з головних причин високої гнучкості цін, інфляції та взаємозаборгованості в економіках колишніх радянських республік. При жорстких інституційних бюджетних обмеженнях гнучкість цін залежить від гостроти і форм конку­рентної боротьби на ринках. Конкуренція між значною кількістю невеликих фірм посилює жорсткість цін у напрямку зростання і послаблює жорсткість цін до зниження. Але якщо на ринках конкурує обмежена кількість великих фірм, то причинами жорсткості цін сукупної пропозиції можуть бути інші фактори. Перегляд цін в окремих випадках пов’язаний з чималими витрата­ми на заміну прейскурантів, передрукування і розсилку каталогів, переорієнтацією збуту продукції. Тому при підвищенні рівня цін фірми певний час можуть продавати продукцію за старими цінами. При підви­щенні або зниженні фірмами індивідуальних цін можуть створюватись вигоди для конкурентів. Для того щоб уникнути подібних зовнішніх ефектів, їхньої зволікають з переглядом заробітних плат і цін, що є однією з причин корот­кострокової жорсткості. В умовах недосконалої інформації про ринки і мож­ливі дії конкурентів учасники ринку незалежно один від одного обирають, як правило, однаковий, найменш ризикований варіант поведінки, безпрогра­шний для фірми, але не обов’язково вигідний для споживачів. Описана ситуація, відома під назвою “провал координації”, також є причиною жорст­кості цін.

Відкритість економіки. Міжнародний розподіл праці, високий рівень спеціалізації та кооперації національних економік у світовому господарстві роблять їх залежними від міжнародної конкуренції, світових цін та про­центних ставок. Відкритість економіки і лібералізація зовнішньої торгівлі в цілому підвищують жорсткість цін, особливо у напрямку зниження. Жор­сткості цін однозначно сприяють міжнародна конкуренція, міжнародний кредит та міграція робочої сили. Внутрішні ціни і процентні ставки відкритої економіки йдуть за світовою тенденцією. Стабільність світових цін робить внутрішні ціни жорсткішими, а нестабільність навпаки — гнучкішими. Короткострокове зниження міжнародної вартості вітчизняних товарів до­сягається, як правило, за рахунок девальвації внутрішньої валюти, а не зниження рівня цін. Сучасна система валютних курсів збільшує гнучкість цін сукупної пропозиції у бік підвищення, але зменшує їхню гнучкість до зниження.

2.2.2. Цінові фактори сукупної пропозиції

Цінові фактори визначають нахил короткострокової кривої сукупної про­позицій. До цінових факторів належать різноманітні причини, які сприяють або, навпаки, протидіють зростанню середніх витрат і підвищенню рівня цін при збільшенні сукупного випуску. Чим більшою тенденцією до зростання рівня середніх витрат і рівня цін при збільшенні випуску характеризується суспільне виробництво, тим більшим кутом нахилу до горизонтальної осі сукупного випуску характеризується крива SRAS.

Цінові фактори сукупної пропозиції поділяються на дві основні групи:

1. Головною причиною підвищення рівня цін при збільшенні сукупного випуску є зростання витрат виробництва на одиницю продукції кінцевого використання. Причиною загального підвищення цін сукупної пропозиції є тенденція до збільшення індивідуальних витрат підприємств при розширенні випуску. Причинами зростання відносних цін на ресурси є структурні дис­пропорції та загальна обмеженість вироблених і природних ресурсів вироб­ництва. Загальним макроекономічним наслідком дії зазначених факторів є поступове збільшення частки проміжного споживання вироблених товарів та послуг у виробництві і зменшення частки продукції, що залишилась для кінцевого використання. Обсяг продукції кінцевого споживання (ВВП) в результаті збільшення виробництва зростає, але проміжне споживання і попит зростають швидше. Тому суспільні витрати і рівень цін виробництва при цьому також підвищуються.

Фактори зростання середніх витрат виробництва при збільшенні сукуп­ного випуску наведено в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2. Цінові фактори сукупної пропозиції: фактори зростання середніх витрат виробництва при збільшенні випуску.

1. Індивідуальні середні витрати при перевищенні оптимального випуску

• Виникнення “вузьких місць” при забезпеченні додаткового випуску сировиною, приміщеннями, комплектуючими виробами, технологічним обладнанням, фахівцями потрібних професій, транспортом.

• Використання резервних потужностей з нижчою ефективністю.

• Заміщення технологій, обладнання та складових матеріальних витрат.

• Збільшення та інтенсифікація праці при незмінних обсягах капіталу.

• Зростання середніх витрат внаслідок зниження віддачі обладнання та матеріальних ресурсів при збільшенні інтенсивності праці й використання обладнання.

• Залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації.

2. Структурні зміни та природні умови

• Нерівномірне досягнення повної зайнятості в окремих галузях.

• Утворення структурних диспропорцій па ринку ресурсів, підвищення ціп па відносно дефіцитні ресурси і фактори виробництва.

• Розширення сукупного попиту за рахунок товарів з більшими питомими витратами праці, капіталу й матеріальних ресурсів.

• Розширення випуску за рахунок збільшення кількості діючих підприємств.

• Розширення випуску па меііш ефективних підприємствах.

• Збільшення масштабів перерозподілу ресурсів.

• Використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються.

• Виробництво за межами сезонного періоду, порушення ритмічності виробництва.

3. Зовнішньоекономічні фактори

• Розширення збуту па дорогих ринках (нових, віддалених, пеосвоєпих, зайнятих, захищених тарифами, регульованих та корумпованих).

• Імпортні тарифи, податки та квоти на товари, що є ресурсами виробництва.

• Плата за перевищення експортних та внутрішніх квот па реалізацію.

• Антидемпінгові включення в ціни вітчизняних експортерів.

4. Інституційні фактори

Ставки податків на додану вартість та з обігу.

Обмежувальні нормативи використання ресурсів і техногенного навантаження.

• Прогресивні ставки рентних платежів за використання природних ресурсів.

• Прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії.

• Екологічні нормативи та санкції.

• Штрафи за порушення норм санітарної, трудової, технічної та пожежної безпеки.

2. Іншою причиною підвищення цін при збільшенні випуску є введення додаткових витрат у ціни. Внаслідок конкуренції, державного реґулювання та інерційності цін у короткостроковому періоді далеко не всі додаткові витрати вводяться в ціни одразу. Тому більшість факторів жорсткості цін є одночасно факторами нечутливості цін сукупної пропозиції до середніх ви­трат при збільшенні випуску протягом короткострокового періоду. Жорсткість цін зменшує чутливість їх до випуску і робить короткострокову криву су­купної пропозиції SRAS похилішою

Механізми впливу більшості факторів зростання середніх витрат при збільшенні випуску, наведені в таблиці 4.2, добре знайомі і не потребують особливих коментарів. Детальніше розглянемо лише вплив непрямих податків на підприєм­ства.

Податки та обов’язкові пла­тежі, які нараховуються на додану вартість, фонд заробітної плати або вартість реалізованої продукції, є обов’язковими додатковими витра­тами фірм, які закладаються ними в ціни і підвищують рівень цін сукупної пропозиції при кожному можливому обсягу ВВП. Оскільки непрямі податки й платежі змі-

нюються залежно від номінально­го доходу, їхнє впровадження не лише пересуває криву сукупної пропозиції ліворуч (див. “Нецінові фактори сукупної пропозиції”), але й змінює кут нахилу короткостро­кової кривої SRAS'. крива SRAS₁ на мал. 4.5 є кривою SRAS із нара­хованим податком на додану вар­тість T у ціні Р. Проґресивні та пропорційні ставки непрямих по­датків підсилюють чутливість цін до збільшення випуску і роблять криву сукупної пропозиції кру­тішою (крива SRAS₂ на мал. 4.5). Чим вищі ставки непрямих по­датків, тим ближча крива сукупної пропозиції до класичної вертикаль­ної лінії.

Ставка непрямого податку за доходом відіграє роль коефіцієнта, що підсилює чутливість цін короткострокової сукупної пропозиції до випуску, обумовлену впливом інших факторів. Непрямі податки змінюють нахил ко­роткострокової кривої сукупної пропозиції тільки в тому випадку, коли ос­тання має позитивний нахил. Якщо ж ціни в короткостроковому періоді абсолютно гнучкі або, навпаки, абсолютно жорсткі, то непрямі податки не змінюють нахил кривої сукупної пропозиції (мал. 4.6).

2.2.3. Нецінові фактори сукупної про­позиції

Неціновими факторами нази­ваються причини підвищення або зниження рівня середніх витрат виробництва, не пов’язані із змі­ною обсягів випуску. Основні не­цінові фактори наведені в таблиці

4.3.

Вплив нецінових факторів на сукупну пропозицію залежить від того, до якого типу змінних -- ре­альних чи номінальних — вони належать.

Реальні змінні одночасно впли­вають як на величину потенційно-

Таблиця 4.3. Вплив нецінових факторів на криву сукупної пропозиції.

го випуску, так і на короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS, пе­ресуваючи її ліворуч або праворуч (мал.4.7) разом з довгостроковою кри­вою сукупної пропозиції LRAS. Нецінові фактори, що є реальними змінни­ми, представлені в таблиці 4.3 стрілками, які означають зсув відповідної кривої сукупної пропозиції ліворуч ” або праворуч як на мал. 4.7. Реальні змінні, які чинять на сукупну пропозицію короткочасний вплив, практично не впливають на обсяг довгострокової сукупної пропозиції.

Номінальні змінні впливають лише на короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS, пересуваючи її догори або донизу “ф”, як на мал. 4.8, а обсяг потенційного випуску і довгострокова крива LRAS залишаються при цьому незмінними. При зростанні рівня середніх витрат, обумовлених впли­вом номінальних нецінових факторів (наприклад, зміною рівня цін, заробітної плати або інфляційних очікувань), рівень цін виробництва при кожному можливому обсягу випуску підвищується, і короткострокова крива сукуп­ної пропозиції SRAS₀ на мал. 4.8 пересувається вгору на величину зростан­ня середніх витрат (SRAS₁). Зни­ження середніх витрат під впливом нецінових факторів знижує рівень цін виробництва для кожного мож­ливого обсягу випуску. Відповідно, короткострокова крива сукупної пропозиції SRAS₀ пересувається вниз на величину зниження рівня середніх витрат (SRAS₂).

Втім, номінальні змінні не впливають на обсяг потенційного випуску лише на досконалих рин­ках, де виконуються умови класи­чної дихотомії і принаймні в довго­строковому періоді ціни та за­робітна плата є абсолютно гнуч­кими не лише в бік підвищення, але і в напрямку зниження. На­справді ціни та заробітна плата виявляють значну негнучкість до зниження в довгостроковому періоді. Тому при відсутності цілеспрямованої політики доходів, що кориґує негнучкість номінальних змінних, зміни “витратних” номінальних величин, які відзначаються довгостроковою стабільністю (наприклад, ставки податків на підприємства), можуть вести до скорочення або до збільшення потенційного випуску: разом пересувати криві LRAS та SRAS ліворуч “ “, впливаючи як реальні змінні.

В групі інституційних чинників додаткових витрат виробництва слід звернути увагу на видатки підприємницької діяльності - типові в конкретних умовах даного суспільства трансакційні та чисті видатки здійснення підпри­ємницької діяльності. Обов’язкові амортизаційні відрахування і податки на підприємства є, власне кажучи, офіційною складовою суспільних видатків бізнесу при здійсненні угод. Спільна риса зазначених факторів така, що вони є обов’язковими загальними додатковими витратами підприємств, які здебільшого закладають у ціни. Відмінність полягає в тому, що аморти­заційні та податкові фактори додаткових витрат меншою мірою скорочують довгостроковий обсяг потенційного випуску, ніж набагато менші за розмірами інші трансакційні та чисті видатки бізнесу, особливо тіньового характеру. Значні видатки “входу і виходу” (витрати часу і коштів на одержання дозволу, реєстрацію, ліцензування діяльності, придбання документації, відкриття банківського рахунку, оренду приміщення, звільнення співробітників при ліквідації фірми тощо) зменшують масштаби приватної підприємницької діяльності, особливо в сфері дрібного бізнесу. Високі трансакційні та чисті видатки бізнесу, пов’язані з бюрократичними перешкодами, втраченими ви­годами та прямими збитками від втручання органів влади, з правовою нестабільністю, роблять бізнес важкою і дорогою справою. В умовах відкритої економіки платою за високі витрати на ведення бізнесу стає відсутність іноземних інвестицій, втеча капіталу, вивіз ресурсів, іміграція найіні- ціативнішого та кваліфікованого населення.

2.