Ринок цінних паперів як особлива форма руху капіталів

В структурі ринкової економіки багатьох країн світу особливе місце займає ринок цінних паперів. Він називається так тому, що об’єктом купівлі-продажу на ньому є досить специфічний товар — цінні папери.

Цінний папір — це своєрідний аналог грошей у вигляді грошо­вого документа, що дає його володарю гарантоване право на одер­жання певної суми грошових засобів, або право майнового воло­діння в залежності від виду документа.

Цінний папір — це свідоцтво про участь її власників у капіталі акціонерного товариства або наданні позички. У юридичному ро­зумінні цінні папери — майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується у цьому доку­менті.

До цінних паперів відносять паї, акції, облігації, векселі, чеки, сертифікати (депозитні та інвестиційні), ощадні бони, комерційні папери тощо. У фінансовій практиці до цінних паперів відносять лише такі грошові документи, які можуть бути об’єктом купівлі- продажу, а також джерелом доходу (разового або постійного). Від­носини з приводу обміну цінних паперів утворюють відповідні ри­нки — ринки цінних паперів.

Цінні папери з’явилися кілька сотень років тому. Перша в світі фондова біржа заснована для їх торгівлі, перш за все облігаціями, з’явилася у Лондоні в 1773 році. Після цього виникли американські фондові біржі, а за ними німецькі і французькі, які і сьогодні вико­нують вагому частку операцій на світовому ринку цінних паперів.

Важливе місце випуск цінних паперів набуває в умовах перехо­ду державних підприємств у колективну і приватну власність, шля­хом приватизації (особливо в сучасній Україні). Таким чином при­ватизація державних і муніципальних підприємств зможе здійснити поштовх у розвитку цінних паперів.

Ринок цінних паперів забезпечує перелив фінансових ресурсів, цін­ні папери стають ефективним інструментом взаємного кредитування.

Існування цього ринку означає, що капітал представлений у цінних паперах — фіктивний капітал здійснює самостійний, від­мінний від реального капіталу рух.

Фіктивний капітал (лат. fietio — вигадка) — це капітал, пред­ставлений в цінних паперах, що відображають реальний капітал і надають право на одержання доходів у вигляді дивідендів, відсот­ків тощо. Якщо фіктивний капітал це цінні папери, то реальний ка­пітал функціонує у виробництві чи обміні і створює прибуток. Фі­ктивний капітал у певних частках належить окремим акціонерам і є об’єктом приватної власності акціонерів (фізичних, юридичних осіб), але він не виконує ніяких функцій в процесі руху реального капіталу, не бере участі у створенні і зростанні вартості, проте дає право його власнику на одержання частини доходу, який виникає в результаті руху реального капіталу. Цим і обумовлена його назва «фіктивний». Він не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, цінні папери виступають лише титулами, тобто правом власності на реальний капітал. Фіктивний капітал здійснює самос­тійний рух на ринку цінних паперів. Його обіг має на меті розподіл і перерозподіл створеної реальним капіталом вартості, у тому числі додаткової вартості.

Реальний капітал зміцнює свої функціональні форми, послідов­но перетворюючись з грошового у виробничий, з виробничого в товарний, а з товарного — знов у грошовий. Фіктивний капітал своєї форми не змінює. Фіктивний капітал — лише «тінь» реально­го, але поряд з тим він здійснює самостійний рух — продається і купується на ринку цінних паперів.

Виділяють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На пер­винному ринку здійснюється продаж нових паперів після їх емісії (випуску). Він обслуговується комерційними та інвестиційними банками, які здійснюють емісію акцій та облігацій за дорученням своїх клієнтів. На вторинному ринку цінних паперів обертаються раніше випущені акції та облігації тобто здійснюється їх перепро­даж, він обслуговується фондовою біржею.

Історично першою формою цінних паперів стала облігація (лат. obligatio — зобов’язання). Це цінний папір на пред’явника у вигляді боргового зобов’язання позичальника, що дає право його власнику на одержання доходу у вигляді фіксованого відсотка від номіналь­ної вартості.

Облігація виникла на основі грошового кредиту ще в XIV ст. в Італії та Голландії. Різновидами облігації є: конвертовані облігації які можуть обмінюватися на інші цінні папери компанії, що їх ви­пустила, насамперед на її акції; безвідсоткові (цільові) облігації, їх випускають як позику під товари і послуги. Власник безвідсотко- вих облігацій має право на одержання товарів і послуг замість гро­шового доходу; облігації з правом дострокового викупу, які можуть бути викуплені емітентом до настання строку погашення заздале­гідь обговореною ціною; доходні облігації, коли відсоток виплачу­ється тільки у випадку одержання компанією доходу.

Другою формою цінних паперів стала акція (лат. actio — роз­порядження, дозвіл, — фр. action — цінний папір) — цінний папір без установленого строку обігу, що свідчить про дольову участь акціонера в капіталі акціонерного товариства.

Поява акцій пов’язана з виникненням акціонерного капіталу — об’єднання індивідуальних капіталів і залучених ними грошових засобів в один капітал. Його організаційною формою є акціонерне товариство.

Перші акціонерні товариства виникли в Англії та Голландії в 1602 році. Сьогодні акціонерні компанії стали найбільш пошире­ною в ринковій економіці формою підприємств та їх об’єднань.

Акціонерне товариство — це підприємство, яке виникає на ос­нові акумуляції акціонерного капіталу шляхом випуску і продажу акцій. Акція засвідчує, що в акціонерному капіталі є частка акціо­нера (власника акцій). Вона дає йому право на одержання дивіден­ду, який утворюється з доходу на акціонерний капітал. На відміну від промислового, торгового та позичкового капіталів акціонерний капітал функціонує не в певній сфері економіки, а в кожній з її сфер, тому він є особливою формою організації капіталу, а не осо­бливим видом капіталу. Основою акціонерного капіталу є акціоне­рна власність — найрозвинутіша форма спільної приватної власно­сті. Об’єктом акціонерної власності є акціонерний капітал, а її суб’єктами — акціонерне товариство, його акціонери і працівники.

Акціонерний капітал це сукупність індивідуальних капіталів, об’єднаних у результаті випуску цінних паперів, які зростають завдяки капіталізації частини прибутку та додаткової емісії ак­цій. Він формується шляхом об’єднання розрізнених грошових засобів в один великий капітал через утворення акціонерних то­вариств.

Суперечність між потребою у великих розмірах капіталу та об­меженими можливостями його концентрації в межах окремого під­приємства розв’язується з появою акціонерних товариств, у яких централізація розрізнених коштів здійснюється шляхом випуску акцій — цінних паперів, що засвідчують внесення їхніми власни­ками своєї частки в акціонерний капітал акціонерного товариства. На відміну від паїв акція не дає права її власнику вимагати повер­нення внеску в капітал акціонерного товариства. Економічне життя акції припиняється лише тоді, коли акціонерне товариство перестає існувати. Такий спосіб об’єднання капіталів зробив акціонерне то­вариство найстійкішою формою підприємств із практично необме­женою життєздатністю.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, які шляхом виборів утворюють правління (дирек­цію) ревізійну комісію товариства. На загальних зборах голоси ак­ціонерів розподіляються згідно частки акцій власника, в загально­му капіталі (якщо акціонеру належить 20,5 % акцій, то він має на зборах 20,5 % голосів).

Той акціонер, що зібрав найбільше голосів може контролювати і рішення зборів, він має контрольний пакет акцій. Теоретично кон­трольний пакет акцій повинен складати 50 % усіх акцій плюс ще одна, що забезпечує більшість голосів, але в реальній дійсності бу­ває достатнім і 10—15 % від загальної кількості акцій. Це пов’язано з рядом причин:

по-перше, дрібні власники, що мають всього кілька акцій, не ві­діграють ніякої ролі на зборах;

по-друге, власники так званих привілейованих акцій (по них ви­плачується фіксований дивіденд) теж не мають права голосу на зборах;

по-третє, обсяг контрольного пакета акцій може обумовлювати­ся статусом акціонерного товариства, власники акцій якого теж не мають права голосу на зборах.

Акції бувають також звичайні (на пред’явника) і іменні випи­сані на певну особу. Дивіденди на них залежать від використан­ня акціонерного капіталу і величини одержаного прибутку, а то­му коливаються (як правило, розмір дивіденду на звичайну акцію все ж вищий, ніж на привілейовану, але остання гарантує дохід, тоді як перша — ні). Випускають «одноголосі» і «багато­голосі» акції, в залежності від їх номінальної вартості, визнача­ється кількість голосів. Наприклад, якщо акція в 1000 дол. має один голос, то акція вартістю в 10 000 дол. — 10 голосів і т. п. Іменні акції — «багатоголосні», а звичайна акція, як правило є «одноголосною».

На ринку цінних паперів акції та облігації продаються не за їх номінальною вартістю, а по курсу, або біржовій ціні.

Курс акцій залежить від величини дивіденду, який вона прино­сить, і банківської процентної ставки по вкладах і визначаться за формулою:

Наприклад, якщо акція номінальною вартістю 1000 дол. прино­сить щорічний дивіденд 120 дол., а процентна ставка дорівнює у даний час 10 %, то курс акції складає 1200 дол.

Як правило, номінальна вартість і курс акції не співпадають, рі­зниця між ними називається ажіо (якщо курс вищий від номіналу) або дизажіо (якщо вищий номінал) так само визначається курс об­лігації. Сумарний дохід на облігацію (фіксований процент, з ураху­ванням ажіо чи дизажіо) називають рендидом. Курс цінних паперів є лише орієнтиром для визначення їх біржової ціни, яка залежить також від попиту на цінні папери та їх пропозиції. Ринкова ціна ак­ції може значно відхилитися від її номінальної вартості. З цієї при­чини вартість фіктивного капіталу може відхилитися від вартості реального капіталу (вартість якого утворилася як сума номіналу випущених акцій і облігацій).

Різниця між вартістю фіктивного і реального капіталів (якщо вартість фіктивного більша) складає засновницький прибуток. Його одержують засновники акціонерного товариства, які привласнюють різницю між сумою, грошових засобів, одержаних від реалізації щойно випущених акцій, і вартістю, реально вкладеною в капітал товариства. Засновницький прибуток виникає на основі різниці між очікуваними дивідендами і рівнем позичкового процента.

Окрім акцій та облігацій, рух на ринку цінних паперів здійсню­ють також конверсійні боргові зобов’язання і опціонні позики — пе­рехідні від облігацій до акцій форми цінних паперів з фіксованим доходом. Різниця між ними і промисловими облігаціями полягає лише у тому, що їх купівля пов’язана з можливістю наступного придбання акцій компаній. Конверсійні боргові зобов’язання нада­ють кредитору право обміняти їх через визначений строк на акції компанії, яка випустила ці зобов’язання. Власник опціонної позики (нім. Option, лат. optio — вибір) — біржове першочергове право на придбання нових акцій при розширенні акціонерного капіталу фір­ми. Дохід власника (покупця) опціону становить різниця між рин­ковою ціною акцій і ціною реалізації опціону.

Існують інші цінні папери, що ніколи не покидають первинного ринку цінних паперів. До них відносять спеціальні цінні папери — векселі, чеки, депозитні сертифікати, боргові зобов’язання.