Позичковий процент і його норма

Поділ кредитного ринку на грошовий ринок і ринок облігацій зумовлений відмінністю конкретних форм кредиту з точки зору їх ліквідності. Ліквідність — це сукупність легкості, з якою кредитні засоби перетворюються в платіжні засоби, тобто оборотність кре­диту.

Слід відзначити важливу функцію процента, яку він виконує на кредитному ринку. Саме процент (плата за кредит) повинен заохо­чувати власників заощаджень надавати засоби у розпорядження кредитного ринку (тобто банкам), замість того, щоб зберігати їх у вигляді готівки. Рівень процента дає також інформацію позичань- никам, у яку суму їм обійдеться кредит. Як правило, чим більший строк, протягом якого будуть використовуватися позичальником кредитні засоби, тим вищим буде рівень процента.

При аналізі категорії процента важливо розрізняти номінальну і реальну процентну ставку.

Номінальна ставка процента — це поточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції.

Реальна ставка процента — це номінальна ставка з врахуван­ням очікуваних темпів інфляції.

Інфляція — знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги.

Вона виникає внаслідок порушення закону грошового обігу, ко­ли у ньому знаходиться надлишок грошей. Зовні вона проявляється у зниженні купівельної спроможності грошової одиниці в усіх фо­рмах: зростання товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння валютного курсу.

Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін — коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Кількісна характеристика інфляції визначається її рівнем, який вимірюється через показник темпу інфляції. Цей показник обчис­люється за такою формулою:

де P_o — індекс цін базисного періоду;

P_n — індекс цін поточного періоду.

За рівнем інфляції розрізняють «повзучу» (до 10 % на рік), «га­лопуючу» (понад 10 %) і гіперінфляцію (понад 2000 % або 50 % на місяць чи 1 % на день).

Наприклад, якщо номінальна річна ставка— 15 %, очікуваний темп інфляції — 6 % на рік, тоді реальна процентна ставка = 9 (15 - - 6). Інфляція в такому випадку «з’їла» 9 % реального процентного доходу. Різницю між номінальною і реальною ставками потрібно враховувати при порівнянні очікуваного рівня доходу на капітал (норми прибутку) і ставки процента. При цьому порівняння необ­хідно робити не з номінальною, а з реальною процентною ставкою, адже лише вона вимірює дійсні витрати на позику.

Виходячи з цього, банки оперують позичковим капіталом, дже­релом їх доходу може бути лише позичковий процент.

За здійснення активних операцій (розміщення грошових засо­бів) банк одержує процент з клієнтів, а по пасивних операціях (за­лучення грошових коштів) сам сплачує процент клієнтам.

Тому банк може мати дохід лише тоді, коли процент по актив­них операціях буде вищим, ніж по пасивних. Цим і пояснюється перетворення позичкового процента у прибуток банку.

Ставка процента, яка використовується при дисконтуванні доходів і витрат, називається дисконтною ставкою або нормою дисконту.

Наприклад, інвестор хоче через рік мати грошові засоби на суму 1000 дол. Знаючи нинішню ринкову норму процента, він може ви­значити, яку суму віддати в позику (інвестувати), щоб досягти пос­тавленої мети.

Якщо ринкова ставка процента рівна 10 %, то йому потрібно покласти на банківський рахунок 910 дол., які через рік принесуть дохід у сумі 91 дол. Інакше кажучи, сьогоднішня вартість майбут­ніх 1001 дол.

Проблема дисконтування доходів на інвестиції полягає у тому, що при здійсненні інвестиційних проектів (будівництво, придбання обладнання, машин) виникає необхідність співставлення нинішніх витрат і майбутніх доходів.

Але гроші для освоєння проекту вкладаються сьогодні, а відда­ча від них буде в майбутньому. Тому потрібно уточнити рівень до- ходності даного інвестиційного проекту і порівняти його з альтер­нативними.

Методика оцінки майбутньої прибутковості вкладеного капіта­лу, що грунтується на дисконтуванні, тобто приведенні майбутніх витрат і прибутків до їх нинішньої вартості, передбачає застосу­вання широко відомої в економічній теорії формули:

Аналіз процесу дисконтування дозволяє виявити таку закономі­рність: чим нижча процентна ставка (норма дисконту) і чим мен­ший період дисконтування, тим вища дисконтована величина май­бутніх доходів.

Отже, процент — це плата або ціна грошового капіталу, яку одержує його власник. Розмір процента на використаний грошовий капітал виступає у вигляді процентної ставки. Процентна ставка — відносна величина процентних платежів, які виплачуються покуп- цем-підприємцем продавцю-власникові грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.

Норма процента визначається як відношення доходу на позич­ковий капітал до його величини. Так, якщо за користування пози­кою у 1000 дол. протягом року виплачується процент величиною 85 дол., то норма процента складає 8,5 річних.

Таким чином, норма процента виступає важливим важелем ре­гулювання попиту і пропозиції на грошовому ринку. Змінюючи її рівень, можна підвищувати або знижувати попит на грошові засоби.