РУШІЙНІ СИЛИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Після того, як розкрита роль людини в економіці і суспіль­стві, цілком логічно постає питання, що рухає людину до роз­витку виробництва, який внутрішній механізм, що спонукає активну економічну діяльність людини.

Економічні інтереси

Життєдіяльність людини нерозривно пов’язана із задово­ленням її різноманітних потреб: фізичних, соціальних, інте­лектуальних, духовних та ін. Це інтенсивний процес обміну речовин. Споживаючи продукти харчування, організм людини перетворює їх в енергію, яка спрямовується на роботу, вико-

нання певних виробничих функцій. Задоволення соціальних потреб забезпечує відновлення сил людини, її готовність продовжувати свою роботу. Задоволення інтелектуальних потреб розширює і збагачує знання людини, підвищує кваліфіка­цію і майстерність у виконанні виробничих операцій.

Потреби людей мають суспільний характер, вони виражають специфічні умови життя і праці соціальних груп, прошарків, класів. Тому вони, будучи об'єктивними в своїй основі, усвідомлюються людьми, що спрямовує їх діяльність на розвиток виробництва і дедалі більш повне задоволення потреб людей.

Суспільні потреби багатогранні як за формами задоволення потреб (фізичні, інтелектуальні, соціальні, духовні), так і за суспільним ранжируванням (індивіду­альні, колективні (виробничого колективу і колективу споживачів), регіональні, суспільні та ін.). Вся ця багатоманітна система потреб розрізняється за ступенем необхідності, складності і значимості для життя і розвитку людини. Ієрархічне становище різних потреб дало підставу американському соціологу А. Маслоу по­будувати піраміду, яка ранжирує потреби людини за ступенем їх необхідності і значимості (рис.

Рис. 5.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу

Логіка така: задовольнивши фізіологічні потреби як першорядні, людина праг­не задовольнити більш високі потреби (забезпеченість роботою, захищеність у старості та при втраті працездатності), які гарантують дохід людини. А далі - со­ціальні потреби, контакти, без чого неможливе повноцінне життя. На цих основах розвиваються потреби людини у повазі до себе, у певному соціальному статусі. Вершину піраміди вінчає потреба людини у самовираженні, у самореалізації.

Віддаючи належне автору за класифікацію потреб, варто зауважити, що він, на наше переконання, не приділяє належної уваги пізнанню людини, її освіті, підви­щенню кваліфікації, що є головною умовою соціального статусу людини, поваги

до неї. Цей фактор відіграє ключову роль у самореалізації людини. І більше того, у світі утверджується суспільство знань. Тому освіта, причому безперервна освіта впродовж усього життя людини, збагачення її знаннями стає надзвичайно важли­вою, не тільки культурною, а насамперед економічною, проблемою. Адже це вирі­шальний фактор розвитку виробництва.

Звичайно, вкрай важливо удосконалити піраміду А. Маслоу. Тим більше, що вона має не лише пізнавальний, а й прикладний характер. Вона дає змогу усвідо­мити, наскільки важливо кожній людині у кожному трудовому колективі створи­ти сприятливі умови, щоб вона задовольняла свої потреби, збагачувала себе зна­ннями, розвивала свої здібності, проявляла творчий підхід до виконання своїх функцій. Від цього виграє людина. Це позначиться на розвитку суспільства. Звіс­но, коли людина втрачає роботу (безробіття), вона опиняється у скрутному стано­вищі. Ускладнюється задоволення навіть фізіологічних потреб. Те саме може бути при втраті працездатності. Або, наприклад, відсутність житла - скільки труднощів приносить це і самому працівнику, і його сім’ї. Це не лише моральні переживан­ня, але й неповноцінний відпочинок, проблеми з вихованням дітей та ін.

Закон зростання потреб

Серед потреб людини першорядну роль відіграють економічні потреби, оскільки вони пов’язані з фізіологією людини, умовами праці і життя. Для задоволення еконо­мічних потреб необхідно в процесі виробництва (матеріального і нематеріального) створювати відповідні товари і послуги. Фактично потреби фізіологічного і соціаль­ного характеру задовольняються продуктами, створюваними у галузях матеріально­го виробництва (харчова промисловість, сільське господарство, легка промисловість, машинобудування і будівництво). Соціальні потреби задовольняються також значною мірою галузями матеріального виробництва. Це передусім машинобудування, будів­ництво, транспорт, зв’язок. Щодо охорони здоров’я, то його матеріальна база забез­печується будівництвом, машинобудуванням, електронною промисловістю. Водночас головною дійовою особою є лікар, висококваліфікований фахівець (рис. 5.2).

Інтелектуальні потреби задовольняються в такий спосіб, що матеріальне ви­робництво, будівництво створюють матеріальну базу (школи, ПТУ, ВНЗ, заклади культури тощо), а головну роль відіграють вчителі, викладачі, працівники культу­ри, вони надають послуги, здійснюють нематеріальне виробництво, готуючи своїх вихованців до майбутньої роботи. Отже, формується складна система взаємодії виробництва і споживання.

Рис.

Багатоманітні потреби людей зумовлюють необхідність всебічного розвитку виробництва - матеріального і нематеріального. Потреби спонукають розвиток суспільного виробництва, що забезпечує створення різноманітної продукції для задоволення потреб. Наприклад, виникло чорно-біле телебачення, що породило попит на відповідні телеприймачі. Цей попит ще далеко не був задоволений, як виникло кольорове телебачення. Попит переключився на кольорове телебачен­ня і кольорові телеприймачі. Але на цьому процес не зупинився. З часом виникли досконаліші телеприймачі, потім кабельне телебачення і т. д. Зараз відбувається перехід на цифрове телебачення як сучасніше і досконаліше. Люди поступово, але більш масово освоюють нову систему телебачення.

Як бачимо, виробництво, розвиваючись, не лише створює можливості для повнішого задоволення потреб, а й одночасно породжує нові, важливіші і більш за­хоплюючі потреби і засоби їх задоволення. В цьому проявляється дія об’єктивного закон}' зростання потреб. Він спонукає зростання виробництва, яке задовольняю­чи потреби, породжує нові, що, в свою чергу, потребує розширення і вдосконален­ня виробництва.

Структурні зрушення у виробництві і споживанні

Водночас варто враховувати, що зростання потреб - це не просте накопичен­ня відомих засобів, які задовольняють потреби. Зростання потреб супроводжу­ється глибокими структурними зрушеннями. Як відомо, фізіологічні потреби ма­ють межі. Людина не споживає більше, ніж вона може. Те саме можна сказати про соціальні потреби. Саме ця обставина визначила, що на основі зростання про­дуктивності праці дедалі менша частина зайнятих у матеріальному виробництві виробляє такі обсяги матеріальних благ, які задовольняють фізіологічні потреби більш-менш повно. Інакше складаються справи з інтелектуальними потребами. Потреби у розвитку науки, освіти, культури фактично не мають меж. Ще не так давно виробництво обходилося працівником з початковою освітою, але вже у пер­шій половині XX ст. виникла як обов’язкова потреба у середній освіті. У наш час розвинені країни переходять до масової вищої освіти працюючих. Але і цього ви­явилося замало. Процес накопичення нових знань настільки пришвидшився, що знань, набутих під час навчання у ВНЗ, вистачає на порівняно обмежену кількість років у праці. Тому виникає потреба безперервного навчання упродовж всього тру­дового життя людини. Зростання інтелектуальних потреб набуло таких масштабів, що зумовило масовий перехід працівників у сферу послуг заради розвитку освіти, науки, культури. Саме сфера послуг за обсягами зайнятості стала цілковито панів­ною. Вона не лише генерує нові наукові знання, але й через систему освіти забез­печує оволодіння ними широкими верствами працюючих. Все це не лише збагачує кожну людину знаннями, але й дає змогу у процесі виробництва набувати вмінь і навичок, застосовувати і використовувати знання у виробництві, перетворюва­ти їх в економічні результати. Отже, перед нами складна ситуація. З одного боку, стрімке зростання інтелектуальних потреб та їх задоволення забезпечують інтелек­туальний і культурний розвиток людини, примноження потреб цього порядку, а з другого - переважний розвиток сфери послуг, зосередження в ній більшості зайня­тих забезпечує якнайповніше задоволення інтелектуальних потреб. Саме ці реалії життя зумовили те, що в науковій літературі йдеться про інтелектуалоекономіку як свідчення надзвичайно глибоких, кардинальних змін в економіці. Вдуматися тільки: мало того, що нематеріальне виробництво стало панівним, так і його інте­лектуальний рівень значно перевищує матеріальне виробництво.

Дію об’єктивного закону зростання потреб не можна повною мірою зрозуміти, не враховуючи того, що звичайний перебіг науково-технічного прогресу перери­вається глибокими науково-технологічними революціями. Наука і техніка не лише створюють новіші і досконаліші вироби, але й завдяки новим технологіям зумовлю­ють підвищення якості виробів, дедалі більш повне задоволення різноманітних по­треб людини. Науково-технологічний прогрес інтенсифікує дію закону зростання потреб, посилює його спонукаючий вплив на розвиток економіки і суспільства.

Науково-технологічні революції - це форма не тільки науково-технічного, але й суспільно-економічного прогресу. Вони, з одного боку, відображають досягну­тий ступінь розвитку науки, техніки і виробництва, а з другого - стан людсько­го суспільства, ступінь розвитку людини. Науково-технологічна революція кінця XlX - початку XX ст. ґрунтувалася на вагомих науково-технічних досягненнях (ви­користання електричної енергії, двигун внутрішнього згоряння та ін.), що відкри­вало нові можливості піднесення продуктивних сил і кращого задоволення потреб людей, з одного боку. А з другого - ступінь освіченості широких верств населен­ня був ще невисоким, рівень життя теж. За цих умов науково-технологічний про­грес прискорив електрифікацію, механізацію виробництва, широке застосування конвеєрної технології, що спричинило широке масове виробництво. Це дало змо­гу різко збільшити виробництво багатьох товарів, починаючи від одягу і взуття і закінчуючи автомобілями, тракторами та іншими машинами. Так виникло сус­пільство масового споживання. Порівняно з минулими часами це було серйозне зрушення у задоволенні потреб, значне підвищення рівня життя людей. Водночас масове виробництво зумовило одноманітність і в одязі, і у взутті, і в автомобілях та багатьох інших товарах, що справляло гнітюче враження, суперечило людській індивідуальності.

Науково-технологічна революція другої половини XX ст. відбувалася за зовсім інших умов. З одного боку, з’явилася електронна промисловість з виробництвом різноманітної побутової техніки (телевізори високої якості, пральні машини, мі­крохвильові печі, магнітофони та музичні центри тощо), що створило якісно нові умови для задоволення будь-яких потреб. Водночас істотно змінилося становище людини на виробництві і в суспільстві, підвищилися освітній і культурний рівні населення, посилилася інтелектуалізація праці, поширилися паростки творчості, заявив про себе середній клас з гідним рівнем життя. Все це зумовило глибокі змі­ни у потребах людей, насамперед шляхом індивідуалізації потреб та способів їх задоволення.

Замість поширеної стандартизації в умовах праці і життя, уніфікації одягу і взуття потреби зазнали інтенсивної індивідуалізації. Замість переважання об­ридливої одноманітності поширилася індивідуалізація різноманітних виробів. На місце порівняно обмеженого вибору автомобілів прийшло розмаїття їх марок, мо­делей, форм. Цей процес не оминув одяг, взуття, побутову техніку тощо. Перехід до людини вільної відкрив широкий простір для прояву індивідуальності в цих на­прямах життєдіяльності, що спричинило глибокі зміни в наукових розробках но­вих моделей, модернізацію виробництва, активізацію маркетингових досліджень, щоб якомога оперативніше задовольнити зрослі і змінені індивідуалізовані потре­би. Можна сказати, що за глибиною і масштабами змін виробництва з метою адап­тації його до нових потреб це глибокий революційний процес, який істотно змінив науку, технологічну організацію і управління виробництвом. Поряд з інженерами і конструкторами постали професії дизайнерів, маркетологів, які прискіпливо до­сліджують потреби і попит і реалізують свої знання у нових моделях і проектах.

Аналіз свідчить, що потреби - це динамічне явище і їх дослідження - це склад­ний і багатогранний процес. А їх врахування і задоволення охоплюють численні проблеми, починаючи з наукових розробок, моделювання, удосконалення техні­ки і технології виробництва, підвищення кваліфікації і майстерності виконавців, дизайнерського оформлення і маркетингового дослідження ринку, оперативної і досконалої реклами. Все це свідчить про поглиблення взаємозв'язку і взаємодії виробництва і споживання, пізнання змін у потребах, їх реалізацію в практиці ви­робництва і доведення засобів задоволення потреб до споживача.

На жаль, тривала і глибока економічна криза в Україні зруйнувала такі пере­дові галузі, як електронна, різко погіршила структуру економіки, призвела до пе­реважання сировинних галузей. Це, в свою чергу, зумовило різке скорочення ви-

сококваліфікованих кадрів, зокрема інженерів і техніків, різке зниження доходів населення, поширення бідності, а також негативно позначилося і на потребах лю­дей, і на можливостях їх задоволення. Тому вкрай важливо здійснювати перехід на інноваційний тип розвитку, який може подолати наше відставання і прискори­ти наближення до рівня розвинених країн.

Економічні інтереси

Категорія потреби тісно пов’язана з економічними інтересами. Вони є формою прояву потреб. Або, інакше кажучи, економічна потреба є матеріальним підґрун­тям економічного інтересу. Це важлива характеристика змісту інтересу, але вона не вичерпує усього його змісту. Економічні інтереси є формою прояву не лише по­треб, але й усієї системи економічних відносин, тобто економічні відносини кож­ного окремого суспільства проявляються насамперед як інтереси¹. Інтерес - це не властивість ізольованого індивіда, а соціально-економічна категорія, яка відобра­жає виробничі відносини між людьми. Поняття "інтерес" за змістом дуже широке, воно вивчається і у філософії, і в соціології, і в психології, але відмінність еконо­мічного інтересу полягає в тому, що він виражає глибокі соціально-економічні від­носини, це інтерес не будь-якої сукупності людей, а певної соціальної спільності (суспільства, нації, класу, людства в цілому). Це означає, що інтереси і потреби не лише не тотожні, а досить відмінні. Інтереси відрізняються від потреб певною спрямованістю, виражають відношення окремої соціальної спільності до об’єкта. Можна сказати, що інтереси - це сукупність первинних і похідних потреб, які ха­рактеризують спрямованість певної соціальної групи людей.

Існує думка, що потреби та інтереси, притаманні людині, мають суб'єктивний характер. Навіть у такому солідному виданні, як Велика Радянська Енциклопедія, інтерес тлумачиться як цілеспрямована направленість людини на набуття тих або інших знань, вибір певної діяльності^{[173] [174]. Це тлумачення поверхове, воно обмежуєть­ся окремою людиною і зводиться до задоволення нею певної потреби. Таке тлу­мачення, скоріше, можна назвати психологічним. Насправді економічний інтерес виражає глибокі основи соціального буття (виробничі відносини) і тому за приро­дою є об'єктивною категорією.}

В економічній літературі робляться спроби розглядати економічний інтерес як єдність об'єктивного і суб’єктивного. Звичайно, і потреби, і інтереси, і засоби їх ре­алізації залежать від свідомої і цілеспрямованої діяльності людей, але це не може бути підставою для тлумачення економічних інтересів як суб'єктивних. Люди не вільні у виборі своїх дій. їхня діяльність залежить від умов їхнього життя. Тому і причини, які зумовлюють спрямованість людських дій, і характер власне спрямо­ваності визначаються навколишньою дійсністю. Отже, при визначенні природи економічних інтересів мова має вестися не про їхній об’єктивно-суб’єктивний ха-

- —- — 22У рактер, а про об’єктивну сутність, яка може бути усвідомлена або не усвідомлена людьми, про усвідомлені та неусвідомлені інтереси.

Визнання об'єктивного характеру інтересів зовсім не зменшує ролі свідомості людей у розвитку людського суспільства. Більше того, розвиток свідомості, сила впливу ідей на хід суспільного розвитку залежить від того, наскільки вона точно відповідає його потребам. “Ідея” не виправдовувала себе, як тільки вона відокрем­лювалася від “інтересу”^[175]. Усвідомлені інтереси знаходять більш-менш повне ви­раження у програмі дій.

Поділ інтересів на усвідомлені і неусвідомлені дає змогу зрозуміти співвід­ношення між інтересом і заінтересованістю. Деякі економісти розглядають заін­тересованість як можливість задоволення потреб, розширення меж особистого споживання. На нашу думку, розмежування цих понять відбувається не між мож­ливістю і дійсністю, а між усвідомленим і неусвідомленим інтересами. Інтерес як сукупність потреб, як взаємозалежність індивідів є об’єктивним явищем, тоді як заінтересованість є нічим іншим, як суб’єктивним вираженням інтересів. Заінте­ресованість виходить із усвідомлення інтересу, хоча останній може існувати не­усвідомленим. Економічні інтереси як складна категорія мають широку структуру. Оскільки вони є вираженням системи виробничих відносин, то цілком зрозуміло, що визначають і той широкий діапазон економічних інтересів, які перебувають у складній взаємозалежності і взаємодії. Це - інтереси індивідуумів, колективів, соціальних верств: класів, регіонів і суспільства. Особливу роль у диференціації економічних інтересів відіграють форми власності і права власності. Адже від­носини власності визначають місце людини у системі суспільного поділу праці, в економічній системі, а отже, і її економічні інтереси. Звідси випливає, що реалі­зація економічних інтересів пов’язана з функціонуванням економічної системи, з дією економічних законів, які управляють виробництвом і розподілом ство­рюваного продукту. Економічні закони, відображаючи глибокі внутрішні зв’язки економічної системи, зумовлюють зростання продуктивних сил у відповідності з потребами та інтересами людей, а відносини економічної власності визначають призначення засобів виробництва, предметів споживання, послуг для продуктив­ного і особистого споживання членів суспільства. Найбільший прогрес досяга­ється за умови, що продуктивні сили швидко зростають, збільшуючи національне багатство, а відносини власності забезпечують найповніше задоволення потреб та інтересів усіх людей.

В усій системі власності виокремлюються три основні типи власності: при­ватна, колективна, суспільна (державна), що визначає і три головні групи інтере­сів: індивідуальні (особисті), колективні (кооперативні, корпоративні) та суспіль­ні (державні, національні). Усвідомлення всіх інтересів, глибокий взаємозв’язок і взаємодія індивідуальних, колективних та суспільних потреб й інтересів перетво­рюють їх у рушійну силу розвитку економіки і суспільства.

Варто зауважити, що з розвитком суспільства система інтересів стає більш по- вною. На перших етапах капіталістичного суспільства панувала індивідуальна при­ватна власність. Відповідно і економічні інтереси були індивідуальними, особистими. Суспі/чьство, на думку західних вчених, не має власних інтересів, воно не усвідомлює себе. В кращому разі йшлося про суспільні структури типу класу, до того ж, клас був всього лише арифметичною сукупністю людей. Щодо колективних інтересів, то вони не визнавалися або розглядалися як форма прояву приватних економічних інтересів. Навіть акціонерні кампанії нерідко розглядалися не як колективні підприємства, а як сума індивідуальних капіталів. Насправді це колективна (групова чи асоційована) влас­ність кількох індивідуальних підприємців, об’єднаних спільним використанням капі­талів і отриманням прибутку, доходу у відповідності з капіталом, внесеним у загальну справу. LJlvkom зрозуміло, що акціонерна компанія - це специфічний колектив, де при CnLvbHOMy^r веденні справи дохід розподіляється за величиною внесеного капіталу. Вона поєднує колективність з капіталістичним принципом привласнення доходу на капітал і тому є OLVbm високою і ефективною формою розвитку економіки, продуктивних сил порівняно з індивіду^альним капіталом.

Економічні інтереси та їх реалізація на постіндустріальній стадії

Як зазначалося, економічні інтереси розвиваються, змінюються разом з роз­витком економіки, її продуктивних сил і виробничих відносин. Але поряд з цим настають епохи глибоких революційних змін і в самій економіці, і в економічних інтересах, які її виражають і які її рухають.

Сучасна науково-технологічна революція і становлення нового інформаційного технологічного способу виробництва зумовили глибокі зміни і в системі інтересів, і у виробничих відносинах, які вони виражають, і у розвитку продуктивних сил. Ця революція насамперед привела до створення якісно нової техніки і технології. За­мість крупних машин поширилася комп’ютерна і електронна техніка, яка характе­ризується докорінною зміною внутрішньої структури машин, їх мініатюризацією. З’явилися інформаційно-комунікаційні технології, що вирізняються високою ефек­тивністю. Це активно вплинуло на організацію і функціонування підприємств. В ін­дустріальну епоху техніка і технологія зумовили концентрацію і централізацію ви­робництва, праці, капіталів. В економічній теорії і господарській практиці панувала як абсолютна істина про те, що велике машинне виробництво має незаперечні пе­реваги. Водночас безапеляційно стверджувалося про неефективність і невигідність малих і середніх підприємств. Ця “теорія” набула особливого значення у колишньо­му Союзі. Будувалися лише державні підприємства-гіганти, підприємства промис­лової кооперації, що відігравали вагому роль у задоволенні потреб населення, були штучно перетворені у державні з наступним укрупненням. Колгоспи, які за розмі­рами перевищували середні ферми в зарубіжних країнах, систематично укрупню­валися. На колгоспи і радгоспи в середньому' припадало по 10 тис. га землі. І все це видавалося єдиним ефективним шляхом зростання виробництва, досягнення висо­кого рівня добробуту.

На превеликий жаль, попри зростання економіки Союзу країна залишалася в лабетах товарного дефіциту. У період перебудови було вивезено 234 т золота, про­дано за 1,5 млрд дол. і на ці кошти було закуплено предмети споживання, яких не вистачало. Досвід переконливо довів, що віра у велике виробництво і тільки в нього виявилася помилковою. Він засвідчив, що однобічний підхід не лише не дав змоги значно краще задовольняти потреби та інтереси, але й завів у глухий кут. Велике виробництво - це передове виробництво, але і його абсолютизувати не можна. Життя ще раз показало, що оптимальне поєднання великого, середнього і малого бізнесу дає змогу і поєднати інтереси малих і середніх виробників з інтере­сами великих, і забезпечити такі умови праці і життя, які найбільше відповідатим­уть інтересам народу. Отже, потрібна така організаційно-технологічна структура економіки, яка б дала змогу якнайширшим верствам проявляти підприємливість, винахідливість, реалізувати місцеві сировинні резерви, заробити самим і зробити свій внесок у суспільне багатство.

Досвід розвинених країн засвідчив, що рух малого і середнього бізнесу - це не про­стий господарський захід, а надзвичайно важливий напрям суспільно-економічного прогресу, зумовлений HTP, що відкриває нові можливості у розвитку продуктивних сил, у суспільній організації виробництва, житті і діяльності самої людини. Струк­турна перебудова на Заході здійснювалася одночасно за чотирма напрямами еконо­мічного зростання: соціально орієнтованим, ресурсозберігаючим, науково містким та еколого-охоронним. Поряд з великими корпораціями, які здійснили диверсифі­кацію, почали швидко поширюватися малі і середні підприємства, які завдяки своїй гнучкості, стрімкому освоєнню нової техніки і технології, оперативному переналаго­дженню змогли добре пристосуватися до ринку, виявити конкурентоспроможність і активно вплинути на задоволення потреб населення. "Мала" економіка стала дієвим чинником змін у соціальній сфері: це і зростання чисельності підприємців, і збіль­шення зайнятості, і підвищення рівня доходів - поліпшення умов життя.

Прикро те, що незважаючи на великі блага, які приносить малий бізнес, в Україні він до цього часу не набув необхідного і цілком можливого поширення. І це при тому, що мільйони українців поневіряються за кордоном у пошуках заро­бітку, та й власне в Україні має місце приховане безробіття. Здавалося б, мало ви­стачити роботи, але справа рухається надто повільно.

Італія - п’ята індустріально розвинена країна Заходу і вона - визнаний лідер у розвитку малого бізнесу. Ще у 70-80-х роках XX ст. італійці збагнули, що мале підприємство - не архаїчний пережиток, а рушій прогресу. На кожну сотню іта­лійських підприємств припадало ще не так давно не більше двох десятків серед­ніх і понад 70 - малих (в їх числі 20-25 % найдрібніших - від 1 до 10 зайнятих). І хоча малих підприємств у Франції, Німеччині, США та Японії значно більше, проте саме Італія вирізняється за їхньою стійкістю. Підприємець почувається гос­подарем свого бізнесу і застосовує своє вміння і творчість для успішного госпо­дарювання. Цьому сприяє об’єднання малих підприємств в асоціації і доступна система кредитування.