Суть власності, її економічний та юридичний зміст

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв.

На думку Карла Маркса власність - це ставлення індивідів один до одного відповідно до їхнього ставлення до матеріалу, знарядь праці та результатів праці, тобто суть власності полягає у взаємовідносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ.

На відміну від Маркса, західна економічна думка розглядає власність лише з боку юридичного аспекту, тобто як ставлення людини до речей.

Згідно з Законом України „Про власність”, право власності - це вре­гульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Це визначення поєднує два аспекти власності: юридичний (врегулювання відносин законом) та економічний (відноси­ни з майном).

Отже, власність - це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об’єктів власності, насамперед засобів виробництва, що породжує право володіння, користування та розпоря­дження цими об’єктами та результатами їхнього функціонування.

Власність визначає таке:

1) суспільний спосіб поєднання робітників із засобами виробництва;

2) відносини між людьми з приводу привласнення засобів та результа­тів виробництва;

3) умови розпорядження і використання факторів і результатів вироб­ництва.

Виділяють такі аспекти власності.

1. Економічна власність - це система виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними різноманітних речей (об’єктів) в усіх сферах суспільного відтворення.

Кількісна ознака - означає сукупність матеріальних благ, найваж­ливішими з яких є засоби виробництва, предмети праці, предмети спо­живання, послуги, золото, гроші, цінні папери, ліцензії, патенти, вико­ристання людьми сил природи, технології, форми та методи організації виробництва, корисні копалини, інформація.

Якісна ознака - означає процес присвоєння різними суб’єктами влас­ності тих чи інших об’єктів. Привласнення здійснюється, насамперед, у процесі праці, при якому відбувається взаємодія людини з природою, пристосування предметів природи до потреб людини.

Система відносин власності охоплює цілий спектр причинно- наслідкових зв’язків, які знаходять своє відображення у володінні, роз­порядженні, користуванні.

Володіння - означає можливості суб’єктів чинити з об’єктами влас­ності на свій розсуд, розпоряджатися речами як завгодно, у своїх інтер­есах, якщо це не суперечить загальноприйнятим законам.

Розпорядження - означає, що суб’єкти мають право практично віль­но застосовувати об’єкти власності, проте у межах повноважень, які були надані власником.

Користування - означає використання об’єктів власності лише в межах задоволення своїх власних потреб з певною метою з обов’язковою умовою повернення об’єктів власникові.

2. Юридична власність - це загальна умова виробництва, вияв волі пев­ного класу і правове оформлення цієї волі у юридичних актах, що, як правило, закріплюється угодами.

3. Юридична власність реєструє такі відносини: 1) ставлення однієї особи до іншої або до групи людей; 2) ставлення індивіда до речей.

4. Соціальний аспект власності розкриває процес формування і розви­тку класів, соціальних верств і груп та їх взаємодію залежно від став­лення до засобів виробництва, способів отримання певної частки на­ціонального багатства.

5. Політичний аспект власності характеризує вплив на політику дер­жави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства.

6. Національний аспект власності розкриває наявність певної частини власності на території політично незалежної країни в руках грома­дян цієї або іншої країни. Так, в Україні значна частка стратегічних об'єктів опинилася у власності іноземного капіталу.

7. Психологічний аспект власності відображає наявність почуття госпо­даря в людини-працівника або його відсутність, ставлення до влас­ності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержав- лення власності у СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявлялося в масовому розкраданні цієї влас­ності. У процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно зросли.

Виділяють такі функції власності:

1) функція управління суспільним виробництвом. Для ефективної ре­алізації цієї функції слід створювати такі умови: працюючі повинні бути власниками засобів виробництва; їх добробут повинен прямо залежати від вкладу в суспільне виробництво; вони повинні розпо­ряджатися суспільними виробництвом;

2) забезпечення необхідної конкурентної боротьби між різними форма­ми суспільного виробництва;

3) потреба обміну діяльністю людей у різних формах (обмін досвідом, професійною майстерністю, науково-технічними досягненнями, іде­ями, товарами, послугами, інформацією);

4) забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

4.2.