Суть і види економічного прогресу

Поняття “прогрес” походить від латинського слова “progressive”, що означає рух вперед, поступальний розвиток суспільства по висхідній лі­нії, від менш досконалих, до більш досконалих форм.

Економічний прогрес — це поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента і підсистеми, на основі якого відбувається соціальний прогрес.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражаєть­ся в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, грунтується на машинній праці, а від нього - до технологічного способу виробництва, основою якого є автоматизована праця. Рух уперед у межах виробничих відносин концентровано виявля­ється в еволюції типів і форм економічної власності: від індивідуальної до колективної, від колективної - до акціонерної, від акціонерної — до державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності. Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні проце­су управління підприємством, маркетингових досліджень тощо. Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів управ­ління економікою.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсив­ний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед фак­торів виробництва, за незмінного рівня його технічної бази. Основні фак­тори цього типу економічного зростання:

- збільшення обсягу інвестицій за збереження наявного рівня технології;

- збільшення кількості працівників;

- зростання обсягів оборотних фондів (сировини, матеріалів тощо).

Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводять у два рази більше машин, верстатів, устаткування такої самої якості, застосовують удвічі більше робочої сили такої самої кваліфікації та рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировину тощо.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистісних факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, ра­дикальна форма його розвитку - НТР, що розгортається. Основні факто­ри такого типу економічного зростання:

1) впровадження нової техніки і технології за передовими досягнення­ми науково-технічного прогресу, основою яких є процес інвестуван­ня виробництва;

2) підвищення загальноосвітнього і професійного рівнів;

3) поліпшення використання основних і оборотних фондів;

4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і праці;

5) розвиток підприємницьких здібностей;

6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація гос­подарської діяльності.

Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної продуктивності праці (тобто у збільшенні виходу продукції з кожної оди­ниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

Основні форми інтенсивного типу розвитку, або інтенсифікації ви­робництва:

- заощаджувальна, за якої внаслідок впровадження нової техніки і тех­нології зменшується потреба в робочій силі за одноразового зростан­ня складної праці;

- працезаощаджувальна, за якої виконання такого самого обсягу робіт здійснюється меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації;

- матеріало- і ресурсозаощаджувальна (застосовуються економніші предмети праці, наприклад композитні матеріали, або раціональніше використовуються старі предмети праці, споживається менша кіль­кість електроенергії тощо);

- всебічна, за якої раціонально поєднуються всі названі форми і най­швидше зростає ефективність суспільного виробництва.

Критерії економічного прогресу - ознаки, показники, на основі яких обґрунтовується оцінка сутності, в тому числі якості, поступального роз­витку економічної системи і головної продуктивної сили - людини.

Німецький філософ Георг Гегель (1770-1831) називав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. З цього погляду рух - це су­перечність, єдність суперечностей. Тому суперечність є джерелом само­руху, його рушійною силою.

Економічна суперечність - суттєве, закономірне відношення і вза­ємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їхньою рушійною силою розвитку, а в гносеологічному (пізнавальному) аспекті - основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

Суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його рушійною силою. Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникнен­ням, взаємозумовленістю, взаємо запереченням. По-друге, кожна супер­ечність проходить у своєму розвитку такі послідовні етапи: тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і ступінь розв язання суперечнос­ті, перехід її у вищу форму свого розвитку. Найбільш активно супереч­ність розвивається на перших трьох етапах еволюції суперечності. Рух суперечності відбувається передусім внаслідок більшої активності запе- речувальної, революційної сторони. Такою стороною в межах суспільно­го способу виробництва є продуктивні сили, а з-поміж них головна про­дуктивна сила - людина.

Тому прогрес суспільства, зокрема економічний, - це діяльність лю­дей, які ставлять перед собою мету і досягають її. Основною рушійною силою діяльності людей є потреби та інтереси. При цьому в процесі ви­робництва виникають нові потреби, народжуючи ідеальний образ ще не існуючих продуктів і стимулюючи їх виробництво в майбутньому. Так, у разі появи нової техніки необхідно навчити працювати з нею людей, що означає суперечність між цими елементами продуктивних сил, яка розв'язується з підвищенням кваліфікації робочої сили, а водночас сти­мулює економічний прогрес.

У свою чергу, розвиток економічного прогресу породжує такі супер­ечності:

1) суперечність продуктивних сил;

2) суперечність техніко-економічних відносин;

3) суперечності економічної власності;

4) суперечності господарського механізму;

5) суперечності між продуктивними силами і відносинами власності;

6) суперечності між сферами відтворення.

Отже, зростання потреб людини є головною рушійною силою розви­тку суспільства. Оскільки людина може виступати і суб’єктом, і об’єктом виробничих відносин, то в середині системи продуктивних сил виника­ють суперечності, які виявляються у формі факторів економічного про­гресу.

Окремими складовими НТР є розвиток науки і техніки. В історії роз­витку техніки виокремлюють три основні етапи.

Перший почався з виникненням первісного ладу, появою найелемен­тарніших знарядь праці й тривав до кінця XVIII - початку XIX ст., тобто до появи машинного виробництва. Цей етап охоплює понад 3 млн. років існування людського суспільства, а властивий йому технологічний спо­сіб виробництва грунтувався на ручній праці.

Другий етап тривав до початку розгортання НТР (до середини 50-х років XX ст.) і грунтувався на машинній праці. На першому етапі техніка розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей. Розвиток науки і техніки в докапіталістичних формаціях відбувався від­окремлено. І лише в XVI-XVIIi ст. почався процес поступового збли­ження наукового і технічного прогресу.

Третій етап триває в сучасному суспільстві і ґрунтується на поєднан­ні розуму людини та високотехнологічних машин.

Науково-технічний прогрес (НТП) - це якісні (еволюційні) та істотні (революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій та ін., тобто існу­ючої системи продуктивних сил, на основі досягнень науки та інформації, а також аналогічні зміни техніко-економічних відносин - відносин спеціалі­зації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо.

Науково-технічний прогрес (НТП) має еволюційну та революційну форми розвитку. Як загальноісторична закономірність, він виник у пе­ріод промислової революції кінця XVIII - початку XIX ст. Еволюційна форма розвитку характеризується поступовими кількісними (переваж­но) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдоско­наленням традиційних видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу принципово нових видів, їх практичне за­стосування тощо, тобто докорінну революційну зміну технологічного способу виробництва.

В історії НТП виділяють дві революції:

- перша почалася наприкінці XVIII ст. і закінчилася наприкінці ХІХ ст. - характеризується появою мануфактур;

- друга починається в кінці XIX ст. і триває до нашого часу - це елек­тротехнічна революція.

Термін науково-технічна революція вперше запровадив у науковий обіг Джон Бернал у книзі “Світ без війни”.

Науково-технічна революція (НТР) - це докорінні зміни у взаємо­дії людини і природи, а також у системі продуктивних сил та техніко- економічних відносин.

НТР має такі особливості:

1) Наука стає активним учасником продуктивних сил. Наука - це за­гальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний інтелект суспільно нагромадженого знання. Для сучасної науки властиві такі тенденції, як її кібернетизація, математизація, космізація, екологіза- ція, посилення орієнтації на людину та ін.

Функцію безпосередньо продуктивної сили наука виконує тради­ційно, тобто через механізм реалізації наукових винаходів у машинах, робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, а також через перетворення науки на самостійний фактор виробництва, на відносно самостійну рушійну силу економічного прогресу. Перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу супроводжується появою в ній функції управління виробництвом, розширення меж продуктивної пра­ці сукупного виробника. Впровадження принципово нових технологій, створених на основі фундаментальних відкриттів: лазерних, плазмових, мембранних та ін. Їм властиві маловідходність, зростання продуктивності праці в десятки разів, висока якість продукції, екологічна чистота тощо;

2) докорінна зміна в техніці та технологіях. Центральною ланкою револю­

ційного перетворення в цей період є істотна якісна зміна робочих ма­шин і поява четвертої ланки машин - автоматично керуючого пристрою, який долає обмеженість психофізичних можливостей людини як управ­ляючого суб'єкта й істотно змінює роль її у процесі виробництва, який стає все більш незалежним від сприйняття людини і прискорюється;

3) докорінна зміна в головній продуктивній силі - людині. Такі перетво­рення передбачають перевагу розумових зусиль, духовних здібностей людини в організації й управлінні виробництвом, високий рівень осві­ти і кваліфікації, що дає змогу людині швидко переходити до інших ви­дів праці, забезпечує її професійну мобільність. З-поміж потреб люди­ни вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, універсальному характері дій особи, у самовдосконаленні, виявленні талантів; потреби у всебічному розвитку здібностей людини до сприй­няття знань, максимально можливому подовженні активного життя;

4) докорінна зміна в предметах праці - поява принципово нових видів матеріалів із наперед заданими властивостями. Вони створюються на основі синтезу використовуваних раніше матеріалів і речей з необхід­ними фізико-хімічними властивостями: композитні матеріали (поєд­нання металів і кераміки, скла й кераміки та ін.), сплави різних металів, полімери, надчисті матеріали, хімічне волокно тощо;

5) докорінна зміна у відносинах між людьми та природою - люди по­чали активно використовувати природу у своїх інтересах.