ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ І СУТНОСТІ ГРОШЕЙ

Гроші - це "головна дійова особа” в ринковій економіці, це - "товар товарів”, оскільки будь-який товар у процесі реалізації "висвітлює” свою вартість у грошах, це загальний еквівалент.

Однак справа не тільки у вкрай важливій ролі, яку гроші відіграють в економіці країн та міжнародних відносинах, а й у тому, що відбулися глибокі історичні зрушення щодо грошей. На наших очах здійснився перехід від золотогрошової до нової, кредитної форми грошей. Усе це потребує досконалого аналізу процесів, що відбуваються.

Крім того, варто зауважити, що Україна, яка здобула неза­лежність, потребувала створення власної національної валюти. На жаль, шлях до цього виявився тривалим та складним. Керів­ництво країни замість кардинального розв’язання проблеми, як це зробили країни Балтії та інші країни СНД, обрало не кращий шлях. Спочатку було випущено купони, а після цього купонокар- бованці, або українські карбованці, які в умовах жорсткої інфля­ції швидко знецінювалися. Лише на початку вересня 1996 р. було введено в обіг національну валюту - гривню. Однак в умовах глибокої економічної кризи, спаду виробництва вона втратила частину своєї купівельної спроможності. Отже, і теорія грошей, і практика грошового обігу диктують необхідність поглиблення наших знань про головну категорію ринкової економіки.

Гроші - це категорія товарного виробництва та обміну, і їх поява пов’язана з розвитком товарного виробництва й обміну.

Відомо, що за первіснообщинного ладу господарство мало натуральний харак­тер. Продукти виробляли для власного споживання.

Перехід до використання знарядь праці із заліза підвищує продуктивність пра­ці, що дає змогу створювати таку кількість продуктів, яка є достатньою не тільки для задоволення власних вимог, а й для обміну. Цьому сприяла спеціалізація пра­ці та її поділ між людьми. З виокремленням скотарських племен відбувся перший великий суспільний поділ праці. Займаючись переважно виробництвом продуктів тваринництва, ці племена мали велику потребу в продуктах землеробства, тоді як землероби - у продуктах тваринництва. Так виник простий товарообмін, коли один продукт безпосередньо обмінювався на інший.

Виготовлення знарядь праці із металу потребувало великої та вмілої праці. Тому ремесло відокремилося від сільського господарства. У цьому полягав дру­гий великий суспільний поділ праці. Він розширив поле обміну. Відокремлення ре­месла від землеробства привело до того, що виникло виробництво продуктів спе­ціально для обміну. Продукт праці, вироблений не для особистого споживання, а для обміну, називають товаром. Виробництво товарів мало місце й раніше, але тільки тепер, в результаті другого великого суспільного поділу праці, воно стає регулярним, стійким. Однак простий товарообмін стикається з великими трудно­щами. Адже для того, щоб відбувся обмін, наприклад, сокири на вівцю, потрібно, щоб власнику сокири була потрібна вівця, а власнику вівці - сокира. Часто попит учасників товарообміну не збігався і потрібно було здійснювати інші обмінні опе­рації. Для того, щоб отримати необхідний товар, слід було спочатку свій товар об­міняти на той товар, який потрібен був другому товаровласнику. У разі, якщо ця операція здійснювалася, товарообміїї відбувався. Але якщо потрібний (третій) то­вар знайти не вдалося, обмін не відбувався. Природно, все це ускладнювало роз­виток товарообміну.

У процесі розвитку суспільного виробництва й обміну із загальної маси това­рів вирізнявся якийсь один товар, що відігравав роль загальновизнаного та широ­ковживаного товару, за який завжди можна було виміняти потрібний товар.

Отже, поява товару - загального еквівалента - означає, що всі товари на пев­ній території набувають єдиної форми вираження. В результаті внутрішня єдність товарів як згустків абстрактної суспільної праці, як вартості знаходить єдину фор­му вираження.

На певному етапі роль загального еквівалента закріплюється за одним това­ром. Всі інші еквіваленти витісняються. Загальна форма вартості перетворюється в грошову форму вартості. Це означає, що відтоді всі товари виражають свою вар­тість тільки в одному товарі, який називається грошима.

Розвиток товарного виробництва та обміну призвів до того, що врешті-решт функція грошей закріпилася за металами, а вже потім за дорогоцінними метала­ми - золотом та сріблом. Цьому сприяли їхні фізико-хімічні властивості: вони од­норідні, легко діляться на частини, портативні, не піддаються корозії та зберіга­ються практично протягом необмеженого часу. Одиницею рахунку стали метали, що було зручніше, ніж вимірювання вартості товарів за допомогою худоби, му­шель, шкір тощо.

А. Сміт писав, що різні народи користувалися різними металами. Древні спар­танці для обміну використовували залізо, древні римляни - мідь; золотом і срі­блом користувалися всі багаті народи, які торгували.

Спочатку метали використовували в зливках. А. Сміт зазначав, що до Сервія Тулія римляни не мали карбованої монети, а для купівлі потрібних їм предметів використовували зливки міді без будь-якого карбування. Це спричиняло великі незручності: по-перше, складно важити метал, по-друге, важко визначити його пробу. Особливо це стосується коштовних металів. Зважування золота являє со­бою особливо копітку та тонку операцію. Операція засвідчення чистоти металу ще більш ускладнена й копітка. До введення карбованої монети люди завжди, на­голошує А. Сміт, зазнавали грубого шахрайства. Для запобігання таким зловжи­ванням, полегшення обміну та сприяння розвитку всіх видів промисловості в усіх, більш-менш розвинених країнах було визнано за необхідне позначати публічним тавром деякі властивості тих металів, які в цих країнах використовувалися при купівлі товарів. Так виникла карбована монета, а також державні заклади, які діс­тали назву монетних дворів.

Назви монет первісно виражали вагу металу. За часів Сервія Тулія, який пер­шим почав карбувати монету, римський ас, або пондо, важив фунт чистої міді. Він ділився на 12 унцій, з яких кожна важила унцію чистої міді. Англійський фунт стерлінгів важив фунт срібла встановленої проби, як і французький лівр. Що ж відбулося потім? В усіх країнах світу, писав А. Сміт, скупість і несправедливість вельмож та державної влади, які зловживали довірою своїх підлеглих, поступо­во зменшили справжній вміст металу, який первісно знаходився в монетах. Рим­ський ас в останні часи існування республіки був зменшений до 1/24 частини своєї первісної вартості і почав важити тільки півунції замість фунта. Англійський фунт і пені становлять нині (тобто в часи А. Сміта) всього близько третини, шотланд­ські фунт і пені - близько 1/36, а французькі фунт і пені - близько 1/86 частини своєї первісної вартості.

Незважаючи на ці процеси, перехід до карбування монет став важливим ета­пом у становленні грошей. Монети певної форми, ваги та вартості стали закон­ним засобом обігу та платежу. Надалі закріпилася їх дискова форма (хоча були й прямокутні, овальні тощо) як найбільш зручна для використання. Так, у процесі історичного розвитку склалася система грошей, система грошового обігу. Золото стало загальним еквівалентом тому, що воно саме є товаром, має вартість і спо­живчу вартість. Якби золото не було товаром і не мало вартості, то воно не стало б загальним еквівалентом - грошима.

Історично золото було звичайним товаром. Були часи, коли вартість золота виражалася у худобі та хутрі залежно від того, який товар відігравав роль загаль­ного еквівалента. В процесі тривалого розвитку ринкових зв’язків, особливо сві­тових торгових, золото поступово та міцно завойовує роль загального еквівален­та. Зрощування загальної еквівалентної форми з натуральною формою певного товару, в нашому випадку - золота, перетворює цей товар в гроші. Отже, гроші - це особливий товар, який відіграє роль загального еквівалента. Такі особливі сус­пільні властивості товару - грошей - полягають у тому, що те саме золото поряд із звичайною споживчою вартістю, тобто можливістю бути коштовністю, дорогою прикрасою тощо, як грошовий товар володіє додатковою споживчою вартістю. Як загальний засіб обміну золото безпосередньо може бути перетворене в будь-який інший товар. Це загальна споживча вартість грошового товару. Отже, гроші ма­ють властивість безпосереднього обміну, якою не володіє жоден інший товар.

Поділ товарного світу на товари й гроші означає, що всі товари є споживчою вартістю, а гроші - втіленням їх вартості. Тільки перетворившись у гроші, товар доводить, що він є не тільки споживчою вартістю, а й вартістю.

Щодо цієї проблеми існує низка концепцій. Так, ще в стародавні часи вважали, що існування грошей - результат договору між людьми.

Давньогрецький філософ Арістотель стверджував, що монета існує не від при­роди, а за встановленням, і нам під силу змінити її або вилучити з обігу. Як бачи- мо, замість економічного пояснения вилучення грошей, виведення їх з процесу товарообміну запропоновано суто юридичне або навіть психологічне пояснення цього феномену. Такий підхід ще більше утвердився, коли замість металевих було впроваджено паперові гроші. Оскільки вони не мають вартості, а є засобом обміну вартостей, суб'єктивне визначення грошей дістало новий простір.

Значного поширення набула концепція, відповідно до якої гроші виводяться з не­зручності прямого товарообміну і його економічної невигідності. Коли поділ праці ще тільки починав зароджуватися, можливість обміну нерідко супроводжувалася дуже великими ускладненнями. З метою уникнення таких незручних положень потрібно завжди поряд із продуктами власного промислу мати деяку кількість такого товару, який ніхто не відмовиться взяги в обмін на продукти свого промислу. Звичайно, цей підхід ближчий до суті, оскільки він пов’язує виникнення грошей із поділом праці, з обміном. Однак він знову-таки перекладає суть справи до суб’єктивних відчуттів.

Незважаючи на це, в сучасній літературі виникнення грошей пов’язують з ва­дами бартерного обміну, незручностями, економічною вигодою, отриманою від застосування грошей. Таке трактування втілене в роботі Л. Xappica “Грошова теорія’! в розділі “Підходи до теорії грошей” Деякі дослідники наголошують, що гроші дають змогу здійснювати несинхронні угоди, тобто такі, за яких продаж не обов’язково відповідає одночасній купівлі. Є спроби вивести потребу у грошах із раціональної поведінки суб’єктів господарювання, оскільки гроші є засобом отри­мання необхідної інформації з низькими витратами на її зберігання та передачу.

На відміну від наведених суб’єктивних підходів про виникнення грошей існує підхід, відповідно до якого об’єктивний розвиток виробництва та обміну призвів до стихійного виокремлення деяких товарів як загального еквівалента, тобто гро­шей. Серед прибічників цього методологічного підходу - К. Маркс, який виводив гроші із розвитку внутрішніх суперечностей товару. Він показав, що зовнішнє ви­явлення товару - форма вартості грошей - змінюється в процесі історичного роз­витку' товарного виробництва та обміну. К. Маркс починає з того, з чого починає історія, з товарного виробництва та обміну, з простої, або випадкової, форми вар­тості, яка відповідає етапу народження обміну, коли випадково стикаються в об­міні два товари, наприклад, 10 метрів полотна дорівнює 1 сюртуку, або X товару A = Yтовару Б. Здавалося б, що може бути суттєвого в цьому випадковому обміні двох товарів? Людський розум розкрив у цій формулі таємницю грошей. Справді, якщо уважно розглянути формулу 10 м полотна ≈ 1 сюртуку, то здається, що це дві споживчі вартості, які задовольнять потреби людей, однак перша відіграє актив­ну роль, вона спроможна проявити свою вартість. Тому перший товар перебуває у відносній формі вартості. Другий товар, “хоча застебнутий на всі гудзики’,’ але “полотно бачить в ньому чудову рідну душу вартості Оскільки другий товар віді­грає пасивну роль, роль еквівалента, який свідчить, що і в першому товарі, в 10 м полотна, закладено стільки суспільної праці, як і в сюртуку

Глибока суперечність товару виявляється також у тому, що другий товар (сюр­тук) створений, як і будь-яка споживча вартість, конкретною працею, є формою прояву своєї протилежності, абстрактної праці. Нарешті, індивідуальна праця, ви­явлена в другому товарі, є формою прояву своєї протилежності - суспільної праці. Отже, хоча другий товар є таким самим товаром, як і всі інші, проте, перебуваючи в еквівалентній формі вартості, він володіє багатьма властивостями і відіграє ту роль, яка надалі належатиме грошам. Ось чому розвиток внутрішніх суперечнос­тей товару в процесі зростання товарообміну призводить до роздвоєння товар­ного світу, коли, з одного боку, знаходяться всі товари, всі споживчі вартості, а з другого - особливий товар, гроші, які відіграють роль загального еквівалента, є втіленням суспільної вартості.

У процесі розвитку обміну та набуття ним регулярного характеру проста фор­ма вартості переростає в повну, або розгорнуту. Зміст цієї форми знаходиться у відносній формі вартості, “розгортає” свою вартість уже не в одному товарі - ек­віваленті, а в багатьох. Це такий рівень розвитку товарообміну, коли вартість ще не має єдиного вираження та потрібен пошук обхідних шляхів для заміщення цьо­го товару іншим. Наприклад, власнику полотна потрібен сюртук, а власнику сюр­тука - вівця. Тому власник полотна спочатку виміняє вівцю, а потім отримає по­трібний йому сюртук. Протягом подальшого розвитку товарного виробництва та обміну відбувається перехід від повної, або розгорнутої, до загальної форми вар­тості, за якої усім товарам протистоїть один товар, який є загальним еквівален­том. Обмін стає, по суті, безперебійним. Усі товари обмінюються на загальний еквівалент, а вже за нього отримують потрібний товар. Отже, коли загальним екві­валентом були різні товари (худоба, сіль, хутра тощо), неминуче виникали трудно­щі в поділі товару-еквівалента. Тому розвиток товарного виробництва та обміну приводить до того, що загальна форма вартості перетворюється в грошову, тоб­то функція загального еквівалента зрощується з металами, а потім - коштовни­ми металами. Відтепер суперечність між споживчою вартістю та вартістю товару отримує зовнішнє й загальне вираження між товарами і грошима.

Врешті-решт типи грошового обігу визначаються існуючими грошовими систе­мами, тобто формами організації грошового обігу в країні згідно із законами, вста­новленими державою. Грошова система країни формується історично. Вона містить такі елементи: грошову одиницю, масштаб цін, валютний курс, види наявних грошей, регламентацію безготівкового обігу та державні установи, які регулюють грошовий обіг. Це означає, що і виникнення та утвердження грошей - довгий історичний про­цес, і гроші, грошові системи - результат історичного розвитку. Як зазначалося, пер­ший тип грошового обігу пов'язаний із використанням металевих грошей.

Перші монети з’явилися у Китаї та Древній Лідійській державі в Vll ст. до н. е. Не менш цікавим є також те, що паперові гроші - це порівняно нове явище. Вони з'явилися у Китаї в VIIl ст. н. е. До 1500 р. китайський уряд змушений був припи­нити випуск паперових грошей через труднощі, пов’язані з їх надлишковим випус­ком та інфляцією. Як бачимо, інфляція - це не щось нове. Адже варто знати, що у XIll ст. уряд Чингізхана вільно обмінював паперові грошові знаки на золото.

У XVI-XVIIi ст. існувала система біметалізму, за якої одночасно в обігу були монети із золота та срібла. Між ними встановилося фіксоване співвідношення. З плином часу ціни, в тому числі на ці монети, змінювалися, а встановлене спів­відношення втрачало силу, що зумовлювало зникнення із обігу одного з видів гро­шей. На цій підставі було виведено закон, який приписують англійському банкі­ру Грешему, хоча насправді його трактування належить французькому економісту Орезму (1360) і Н. Копернику, знаменитому польському астроному (1526). Суть цього закону полягає в тому, що “погані” гроші витісняють “добрі" гроші з обігу. За біметалічної системи “поганими" є ті гроші, вартість яких на ринку цінних ме­талів нижча за їх офіційну грошову вартість, а “добрими" є ті гроші, які коштують дорожче за свою офіційну ціну. До речі, явище витіснення “добрих" грошей “пога­ними" зумовило перехід від біметалізму до монометалізму, тобто грошової систе­ми, за якої тільки один метал відіграє роль грошей. Найпоширенішим був золотий монометалізм, а його найдосконалішою формою став золотомонетний стандарт. Срібний монометалізм існував у Росії (1843-1852), а також в Індії (1852-1893) та Голландії (1847-1875).