9,2. ЕПОХА ЗОЛОТОГО СТАНДАРТУ

Протягом XlX ст. і частково XX ст. панувала система золотого стандарту. Щодо точніших дат, то тут є певна невизначеність. Одні вчені вважають, що епоха золо­того стандарту починається з кінця XVIII ст.

Ще складніше визначити закінчення цього періоду. Перша світова війна суттєво розхитала цю систему в більшості країн. У США, всередині країни вона припинила своє існування 1933-го, тобто після Великої депресії. Тому деякі дослідники вважа­ють це завершенням епохи золотого стандарту. Однак фактично її елементи продо­вжували існувати після Другої світової війни, і тільки в 1971 р. зникли останні слі­ди, коли США припинили практику купівлі-продажу золота за фіксованою ціною.

Система золотого монометалізму мала форму золотомонетного стандарту, якому властиві характерні карбування та обіг золотих монет, вільний обмін папе­рових грошей (банкнот) на золото відповідно до встановленого законом вмісту Металу в грошовій одиниці.

Розквіт золотого стандарту припадає на кінець XIX і початок XX ст. Саме в цей період багато країн здійснили грошові реформи. Показовою щодо цього є грошо­ва реформа в царській Росії в 1897 р., коли в обіг було впроваджено золоті рублі. Паперові гроші вільно обмінювалися на золото. Рубль дорівнював 0,77 г золота. Золотий вміст долара становив 1,6, фунта стерлінгів - 7,3, франка - 0,29 і марки - 0,25 г золота. Отже, російський рубль містив набагато менше золота, ніж фунт стерлінгів, приблизно вдвічі менше, ніж долар, однак вдвічі більше, ніж марка, і в 2,5 разу більше, ніж франк.

Золоті гроші вільно перебували в обігу поряд з кредитними. Рівновага підтри­мувалася суворим контролем з боку Держбанку за випуском кредитних білетів, кількість яких в обігу не могла перевищувати золотого запасу країни більш ніж на 300 млн рублів.

Стабільність і конвертованість рубля ґрунтувалися на солідному фінансово­му фундаменті. За десятиліття (1887-1897) золотий запас збільшився майже в 2,5 разу і перевищив 1 млрд руб. Цьому сприяло традиційно позитивне сальдо зовнішнього торгового балансу. Бюджет країни був бездефіцитним, а промислове виробництво за 1890-1899 рр. подвоїлося.

Як зауважують фахівці, дивним було те, що введення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Більше того, від них нерідко намагали­ся відмовитися, як від незручних в обігу. В цьому відношенні цікавим є уривок з праці Д. Рікардо “Пропозиції на користь економного та стійкого грошового обі­гу”. Д. Рікардо був прибічником золотого стандарту, оскільки без цього, як він вважав, немає стійкої валюти. Однак він добре розумів, що золотий обіг є відчут­ним тягарем для економіки країни. Грошова система, на його погляд, мала бути не тільки стійкою, а й економною. А такою вона може бути лише тоді, коли в обігу перебувають паперові гроші, які можна обмінювати на золото. Цікаво й те, що Рі­кардо вважав доцільним обмін паперових грошей не на золоті монети, а на золоті зливки. Це дало б змогу вважати, що населення захищене від надмірної експансії паперових грошей. При цьому здійснення обміну можливе при мінімальних зо­лотих запасах. Д. Рікардо був переконаний, що для Англії запас золота в 3 млн фунтів стерлінгів у разі належного ведення справ є достатнім, забезпечує цирку­ляцію банкнот в 24 млн.

Введення золотого стандарту потребує від кожної країни-учасника конверту­вати свою внутрішню валюту в золото за фіксованим курсом. Тому першою в іс­торії світовою валютною системою була система, що ґрунтувалася на золотому стандарті. Вона сформувалася у період найбільшого поширення золотого стандар­ту наприкінці XlX - початку XX ст. Не було жодних міжнародних норм, які б ре­гулювали валютні відносини. Проте в цьому не було потреби.

З переходом до монополістичної та державно-монополістичної стадії розвит­ку золотомонетний стандарт увійшов у суперечність із процесами концентрації та централізації капіталу, регулювання економіки з боку монополій і держави.

На зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни прийшла система золотодевізного стандарту, яка була юридично оформлена рішеннями Генуезької конференції (1922). Проте вона проіснувала зовсім недовго. В період сві­тової економічної кризи (1929-1939) ця світова валютна система зазнайка краху.

XX ст., починаючи з Першої світової війни, - це час поступового, але неухиль­ного вилучення золота з обігу, припинення виконання ним функції загального ек­вівалента, грошового товару. Цей процес виявився складним. Перша світова війна потребувала значних коштів, виникали дефіцити державних бюджетів, що посла­било золотогрошові системи.

У більшості країн золоті монети були вилучені з обігу. В повоєнний період зо­лотомонетний стандарт зберігся тільки в США. В Англії та Франції було запро­ваджено золотозливковий стандарт, за якого монети в обіг не випускалися, але забезпечувався обмін банкнот на золоті зливки. Стандартна вага таких зливків становила 12,5 кг. Деякі країни ввели систему золотодевізного стандарту, за якого прямого обміну національних грошових одиниць на золото не було, але їх можна було обмінювати на іноземну валюту (девізу), яка обмінювалася на золото.

Важливий крок у бік скасування золотого стандарту було зроблено під час сві­тової економічної кризи (1929-1933). У 1933 р. всі золоті гроші в США були вилу­чені з обігу. Два спеціальних виданих у той час укази вимагали, щоб усі приватні особи, фірми та банки продали все своє золото банкам ФРС і Казначейству за ці­ною, що переважала на той час і становила 20,67 дол.

Зменшення ролі золота тривало у зв’язку з Бреттон-Вудськими угодами (1944) країн антигітлерівської коаліції. Згідно з цим рішенням поряд із золотом світо­вими резервними та розрахунковими валютами стали дві національні валюти - долар США та фунт стерлінгів Англії. Це означало, що монополії золота в між­народних валютних відносинах було покладено край. Воднораз США взяли на себе зобов'язання підтримувати обмін паперових доларів на золото за офіційною ціною: 35 дол. за одну тройську унцію (31,103 г), проте тільки для центральних банків та урядових установ інших країн. Претендування долара на роль світових грошей потребувало зміцнення його позицій. З цією метою всі країни - члени сис­теми встановили міцні паритети їхніх валют до долара та зобов’язалися підтриму­вати через валютну інтервенцію курси валют на рівні цих паритетів, не допускаю­чи їх ринкових коливань більш ніж на 1 % у той чи інший бік.

BpetnmoH-BydcbKa валютна система впродовж 50-60 років сприяла розвит­ку міжнародних економічних відносин. Однак вона вирізнялася глибокими внут­рішніми суперечностями. Обмін паперових доларів на золото виявився відчут­ним тягарем для США. До 1970 р. короткостроковий зовнішній борг США в 6 разів перевищував золотий запас. До того ж, майже монопольна влада долара на світовій арені не відповідала зростаючій могутності об’єднаної Європи та Япо­нії. Пошуки виходу із ситуації, що склалася, привели до реалізації давньої ідеї Дж. Кейнса про створення "регулюючої валюти”. І справді, такою валютою стала СДР (спеціальні права позичання) - штучна валютна одиниця, випуск якої розпочався з 1 січня 1970 р. Спочатку вона була прив'язана до золота, її золотий вміст стано­вив 0,888671 г і прирівнювався до долара США. Після девальвації долара в 1971 і 1973 рр. курс СДР підвищився щодо долара в 1,2 разу. Згодом відмовилися від зо­лотого вмісту і почали визначати вартість СДР на основі середньозваженої вели-

чини ринкових курсів п’яти валют - долара США, марки Німеччини, французько­го франка, англійського фунта стерлінгів і японської єни.

Новий важливий крок до зменшення ролі золота в грошовій системі був передба­чений в 1968 р. Для цього було скасовано зобов’язання банків ФРС тримати резерви в золоті. В1914 р., коли ФРС перебувала у процесі становлення, в умовах існування золо­того стандарту розміри резервів банків залежали від припливу та відпливу золота. При золотогрошовому обігу рух золота підпорядкований ринковій кон’юнктурі: збільшу­ється товарообіг, золото зі скарбниць втягується в ринковий обіг і, навпаки, у зв’язку з негативною зміною ринкової кон’юнктури золото повертається до казначейств.

До 1945 р. усі банки ФРС були зобов’язані мати золоті резерви в розмірі 40 % номінальної вартості банкнот, випущених ними в обіг, і 35 % суми їх депозитів. У 1945 р. ці обидві пропорції було знижено до 25 %. У 1965 р. було скасовано ви­моги, які стосувалися резервів для депозитів у Федеральних резервних банках, а в 1968 р. те саме сталося і з банкнотами ФРС. Ці рішення не були довільними, вони зумовлені ситуацією, за якої кількість наявних грошей у населення протягом 20-ти років напередодні 1968 р. давали приріст у середньому 34 % за рік. Такі темпи зростання не могли б тривати, якби банкноти забезпечувалися резервами золотих сертифікатів.

Економічна криза початку 1970-х років зумовила дієві заходи щодо золота. Зрос­тання інфляції різко посилило попит на золото, оскільки населення прагнуло його придбати для захисту своїх заощаджень від інфляції. Ринкова ціна золота зросла з 36 дол. у 1970 р. майже до 160 дол. в 1974 р. Якщо до 1971 р. США утримували ціну на золото на фіксованому рівні, то в 1971 р. було оголошено, що це зобов'язання більше не буде виконуватися. На цьому епоха золотого стандарту фактично закінчилася.

Як оцінити епоху золотого стандарту? Національна Комісія США із золота й золотого обігу, як і Енциклопедія американської економічної історії, називають цей час періодом найбільшого розквіту в американській історії. Рівень інвестицій у капітальні засоби був надзвичайно високим, безробіття практично не було, а ре­альні виробничі затрати знижувалися високими темпами. Жоден період в амери­канській економіці ні до, ні після цього не забезпечував настільки значних темпів зростання реальної заробітної плати. Отже, система золотого стандарту забезпе­чувала стабільність як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці. В цьо­му її переваги. Водночас і золотий стандарт мав свої вади.

По-перше, виявилося неможливим проведення незалежної грошово-кредитної політики, спрямованої на розв’язання внутрішніх проблем країни.

По-друге, у воєнні часи, коли різко зростають потреби в коштах, збільшення випуску паперових грошей одразу ставить під сумнів конвертованість їх у золото. Ті країни, які прагнули це робити при збереженні конвертованості паперових гро­шей у золото, швидко втрачали свій золотий запас. Як пишуть Е. Долан, К. Кемп­белл, Р. Кемпбелл у книзі “Гроші, банківська справа та грошово-кредитна політика’^ з цієї причини США практично відмовилися від золотого стандарту під час грома­дянської війни, а європейські країни відмовилися від нього під час Першої світової війни. Після цих потрясінь спроби відновити золотий стандарт не мали успіху.

9.3.