ЗМІНА ЕКОНОМІЧНОЇ РОЛІ ЗОЛОТА

Крах золотого стандарту, припинення обміну паперових грошей на золото за­кономірно порушили проблему про роль золота: залишається воно грошовим то­варом чи ні? Чи є підвалиною фінансово-кредитної та грошової систем? На жаль, це не прості питання.

Прибічники традиційного підходу обстоюють позицію, згідно з якою золо­то, як і в минулому, є грошовим товаром, підґрунтям грошової системи, виконує функцію міри вартості, а паперові гроші залишаються знаками золота, його повно­правними представниками. "Сучасні грошові системи, - зазначається в словнику "Політична економія”, - ґрунтуються на паперовій валюті, за якої паперові гроші є лише знаками золота, яке продовжує відігравати роль загального еквівалента”

Поряд із такими прямими та рішучими твердженнями, які зображують справу так, ніби нічого не змінилося і все залишається по-старому, мають місце висновки вчених, які бачать і розуміють, що зміни відбуваються.

"Дискусія про роль золота, яка недавно дуже жваво велася і в нашій країні (з 60-х років), - пише один із вчених, - виявила різні погляди. Одні економісти стверджували, що процес демонетизації золота ще не завершений, і воно продов­жує частково виконувати грошові функції... З такого погляду паперові гроші про­довжували залишатися представниками золота”.

"Інші учасники дискусії, - продовжує він, - гадали, що золото перетворило­ся у звичайний, "рядовий” товар і втратило роль загального еквівалента. Однак, якщо дотримуватися цього підходу, ми стикаємося із питаннями: сучасні паперо­ві гроші, які не мають внутрішньої вартості, можуть відігравати роль загального еквівалента? Вирішення цього питання пропонувалися дуже різні. Це й повернен­ня до розгорнутої форми вартості, коли вартість паперових грошей визначається вартістю товарів, і розгляд кредитних грошей як монопольного товару, і навіть висування на роль загального еквівалента вартості робочої сили.

Ми навмисне навели цю цитату, оскільки вона дає якнайповніше уявлення про стан справ у галузі теорії грошей. Тут мають місце різноманітні погляди: і уяв­лення, що нібито золотогрошова система існує і що золото перетворилося у зви­чайний товар, і пропозиція про повернення до розгорнутої форми вартості, і про кредитний характер сучасних грошей, і про зображення сучасних грошей як тех­нічного засобу. Тому необхідно провести ґрунтовний аналіз цих трактувань.

Доволі тривале панування системи золотого стандарту та її докладна розроб­ка в економічній теорії призвели до того, що ця класична теорія грошей увійшла в підручники, іншу навчальну літературу, в свідомість широких мас людей і тому її положення здаються непорушними, незмінними. Однак історичний досвід пере­конує, що золотогрошова система не вічна, що вона, як і все в суспільстві, відійде в минуле.

Насамперед факти свідчать, що золото перестало виконувати функцію грошей міри вартості, ціни виявилися відірваними від золота. Так, останніми десятиліття­ми збільшився видобуток золота. Якби існував прямий зв’язок вартості золота та вартості товарів, відбувалося б зниження цін. Насправді останні зростають. Від­бувся повний розрив зв’язку ціноутворення із золотом. Більше того, саме золо­то, як і будь-який інший товар, виражає свою вартість у грошах. Нині ціна золота коливається в межах 350-380 дол. за 1 унцію, тобто золото зараз є, хоча й доро­гоцінним, але товаром. Колишній Радянський Союз у 1990 р. вивіз на ринок 234 т золота, реалізував його і отримав 1,6 млрд дол., на які закупив продовольчі та інші товари народного споживання.

Останніми роками стан справ у золотодобувній промисловості погіршується. Так, у Південно-Африканській Республіці - одному з найбільших виробників золо­та - шахти дуже зношені, видобуток збіднів. Це призводить до збільшення витрат із видобутку золота.

Підвищення в чотири рази золотого вмісту рубля (та ще й зменшення масшта­бу цін у 10 разів) не привело до відповідного зростання купівельної спроможнос­ті рубля. Щодо кодгоспного ринку, то він навіть не відреагував у повному обсязі на зміни масштабу цін. Замість зміцнення рубля, хоча й повільно, проте відбу­вався процес втрати ним купівельної спроможності.

Особливо складно проаналізувати роль золота в утворенні скарбів та як ма­теріального представника багатств, Адже й сьогодні золото є важливим засобом створення резервів. На підставі цього факту деякі дослідники роблять висновок, що золото, виконуючи функцію створення скарбів, так чи інакше залишається гро­шима, грошовим товаром. Однак спробуємо порівняти, що було і що є зараз. Коли золото було грошовим товаром, функція створення скарбів означала не тільки накопичення багатства. Одночасно вона відігравала роль регулятора грошового обігу: зменшення товарообігу зумовлювало відплив золота до скарбниць, розши­рення - посилювало приплив грошей із скарбниць. Якщо в докапіталістичні часи скарби означали їх тривале зберігання, то із появою капіталу виникла потреба у постійному їх русі, в тому числі й золота, оскільки без цього воно не приносить прибутку. Тому скарби перетворилися у тимчасову форму накопичення капіталу, який спрямовується на капіталовкладення.

1 врешті-решт не можна залишити поза увагою світові гроші. Раніше вважалося, що тільки золото може виконувати функцію грошей. Це положення здавалося на­стільки очевидним, що деякі економісти, визнаючи зміну економічної ролі золота, все-таки були переконані, що грошова функція золота зосереджується переважно в сфері світового ринку, міжнародних фінансових відносин. Як зазначалося, одним із головних принципів Бреттон-Вудської системи було те, що золото поряд з дола­ром і фунтом стерлінгів мало виконувати функцію світових грошей. Проте суспіль­не виробництво в повоєнний період сягнуло таких масштабів, що золото було не в змозі забезпечити потреби світового ринку через обмеженість його обсягів. Це ви­явилося в постійному зниженні відношення офіційних запасів золота до величини світового імпорту: в 1950 р. воно становило 53,3 %, у 1968 р. - 15,4 і в 1974 р. - 5,8 %. За своїми обсягами золото не могло забезпечити товарообіг світового ринку.

Ось чому в січні 1976 р. в Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, яка започат­кувала нову, четверту світову систему (її називають ямайською). Ямайська угода набрала чинності з 1 квітня 1978 р. Її головними рисами є:

• по-перше, витіснення золота з міжнародних розрахунків шляхом ліквіда­ції золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото; МВФ припинив приймати золото у вигляді оплати квот та процентів за кредити;

• по-друге, офіційно визнані "плаваючі" валютні курси, тобто ті курси, які встановлюються на валютному ринку залежно від купівельної спромож­ності, попиту та пропозиції;

• по-третє, ямайські угоди фактично зафіксували превалювання долара США, але водночас узаконили тенденцію до валютного поліцентризму,

Це означає, що поряд із доларом міжнародними резервними та розрахункови­ми валютами визнано СДР, марку Німеччини, швейцарський франк, японську єну. Природно, що частка долара у валютних резервах центральних банків і в міжна­родних розрахунках зменшується.

Насамперед було б неправильно зображувати стан справ так, нібито процес демонетизації золота відбувався безболісно. Навпаки, сфера валютних відно­син завжди була ареною глибоких суперечностей і протиборства. Це особливо рельєфно виявилося в американо-французькому спорі щодо ролі золота в між­народному платіжному обігу. Франція, її провідні економісти, зокрема Ж. Рюефф (1897-1978), вважали, що підґрунтям сучасної валютної системи є золото, яке не змінило своєї суспільної природи, постійно та завжди зберігає свою внутрішню вартість. У першій передвиборній програмі Р. Рейгана також передбачалася полі­тика "повернення до золота”. Взагалі теорії та проекти ремонетизації набули поши­рення. Комісія Конгресу США глибоко вивчала проблему золота в 1981-1982 рр. У процесі її роботи було висунуто пропозиції щодо повернення до повного або часткового покриття золотом емісії доларів, про паралельний обіг паперових та золотих грошей. Однак ці пропозиції не були прийняті, оскільки комісія виріши­ла, що повернення до будь-якої форми золотого стандарту не є ефективним за­собом боротьби з інфляцією. Більше того, вона рекомендувала продавати золото з державних запасів шляхом карбування золотих монет, медальйонів та ін., що підкріплювало немонетарний характер сучасної ролі золота. Отже, незважаючи на суб’єктивні оцінки та побажання, об’єктивні процеси еволюції грошей дедалі більше й глибше впроваджуються в практику господарювання і у свідомість ши­роких прошарків населення.

Валютний курс як сполучна ланка між національною та світовою економіка­ми - це не тільки ціна однієї грошової одиниці, яка виражається в іншій, а склад­ний синтетичний показник вартісного співвідношення національних економік, конкурентоспроможності однієї країни відносно іншої. Він дає узагальнену харак­теристику ефективності їх економіки.

Ціноутворення на міжнародному ринку та визначення валютних курсів у су­часних умовах втратили зв’язок із золотом. Звичайно, золото продовжує залиша­тися важливим елементом державних резервів, воно як втілення суспільної праці, суспільного багатства слугує важливим засобом підтримки валют, гарантії креди­тів тощо. Однак це зовсім не означає, що золото залишається грошовим товаром. Так, США наприкінці 1970-х років, зосереджуючи достатньо великі золоті запаси в умовах посилення інфляції та знецінення долара, намагалися використовувати продаж золота для подолання цих процесів. Аналіз переконує, що безпосередній вплив цієї акції на процес знецінення долара спостерігався тільки на першому ета­пі. На наступних етапах, хоча обсяги продажу золота зростали, курс долара не під­вищувався, а постійно падав. Це свідчило про те, що курс долара, його купівельна спроможність не пов’язані з рухом золота. Такі самі тенденції спостерігалися у Франції під час валютної кризи 1968-1969 рр. Хоча тут також були чималі золоті запаси, все-таки вона не змогла запобігти девальвації франка.

Отже, золото, яке знаходиться в золотих запасах, офіційних резервах, являє собою не гроші, які вийшли з обігу, а тільки накопичений дорогоцінний товар, який у малих обсягах має велику вартість.