3.2. ЗМІНА ХАРАКТЕРУ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Постіндустріальне суспільство як якісно нове, що докорінно відрізняється від попередніх, знаходить вираження також у таких визначеннях, як постматеріальне, постекономічне. Античний, феодальний і буржуазний способи виробництва при всіх їх відмінностях мали багато спільного.

Головним фактором утвердження нового суспільства є досягнення вищого рів­ня продуктивності праці. К. Маркс, який глибоко розкрив внутрішні механізми по­ступу людства шляхом цивілізації наголошував, що "... справжнє багатство суспіль­ства і можливість постійного розширення процесу його відтворення залежить не від тривалості додаткової праці, а від її продуктивності та від більшої чи меншої за­безпеченості таких умов виробництва, за яких вона здійснюється".

Сучасна науково-технологічна революція, яка розгорнулася у другій половині XX ст., зумовила стрімке зростання продуктивності праці і докорінну зміну спів­відношення у зайнятості (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Структура зайнятості населення США

Джерело: Statistical Abstract of the United States.

1з табл. 3.1 бачимо, що зайнятість у промисловості і будівництві скоротила­ся з 31,2 % у 1960 р. до 20 % у 2004 р. Ще більше скорочення відбулося в обробній промисловості - більш ніж удвічі. За темпами скорочення перше місце посідає сільське господарство. У 1960 р. зайнятість у цій галузі становила 8,4 %, а у 2004 р. вона зменшилася до 1,7 %, тобто майже у 5 разів. Водночас відбувалося неухильне зростання зайнятості у сфері послуг. Якщо у 1960 р. тут було зайнято трохи більше половини, то у 2004 р. - понад 70 %.

Глибокі кардинальні зрушення у структурі зайнятості визначили істотні зміни у структурі виробництва, що перевело суспільно- економічний розвиток на новий рівень. Раніше основою життя і людини, і суспільства було матеріальне виробни­цтво, яке створювало і засоби виробництва, і предмети споживання. Результатом виробництва здебільшого були матеріальні блага. Ще у 1960 р. у матеріальному виробництві було близько половини зайнятих, а сфера послуг перевищувала за

зайнятістю сферу матеріального виробництва на 1,1 %. У 2004 р. ситуація істотно змінилася: у сфері послуг було зайнято 70,1 %, а у матеріальному виробництві - приблизно 28 %. Інакше кажучи, економіка досягла такого рівня розвитку» коли панівним стало нематеріальне виробництво (табл. 3,2).

Таблиця 32

Структура ВВП у країнах світу (за секторами економіки) у 2007 pпромисловості Росія переважає Україну (відпо­відно 39 і 32,2 %).

1 нарешті, в цілому у світі на сферу послуг припадає 64 % ВВП, частка сільського господарства - 4 % і промисловості - 32 %. Отже, при всіх відмінностях по країнах

різного типу безперечним є те, що у сучасному світі нематеріальне виробництво ста­ло переважаючим, що потребує відповідного відображення в економічній теорії.

З цього погляду надзвичайно цікаво, де створюється валовий внутрішній про­дукт, в яких сферах і галузях та яка їхня роль у створенні ВВП.

Істотні зміни у структурі зайнятості і характері виробництва спричинили гли­бокі зрушення у соціально-класовій структурі суспільства.

Класова боротьба проголошувалася як рушійна сила прогресу. Класовий підхід, класовий принцип становив методологічне підґрунтя наукового аналізу розвитку суспільства, розкриття складних проблем економічного, соціального і духовного розвитку суспільства.

Проте логіка історичного процесу виявилася іншою. Глибокі структурні зру­шення в економіці і зайнятості призвели до зовсім іншої ситуації. Із наведеної табл 3.2 бачимо, що питома вага працівників у промисловості і будівництві, а се­ред них більшість - робітники, неухильно зменшувалася. В обробній промисло­вості, де зосереджувалася велика частка освічених і кваліфікованих робітників, зменшилася до 11,8 %. Ще менше їх стало на селі. У 2004 р. чисельність праців­ників сільського господарства, тобто не тільки найманих робітників, становила лише 1,7 % зайнятих, але вироблялася така маса продукції, якої вистачало й для експорту в інші країни. Отже, розвиток економіки, структурні зрушення призве­ли до різкого зменшення робітників, робітничого класу. Водночас разом із зрос­танням сфери послуг, яка зосередила більшість працюючих, понад 70 %, суттєвого поширення набули такі соціальні верстви працівників, як вчителі, лікарі, праців­ники культури та інші, зайняті обслуговуванням населення. Утворився і набув по­ширення так званий середній клас. Чому середній? Тому що це не буржуазія, яка приватно володіє значними капіталами, нерухомістю та ін. Але це і не пролетаріат, позбавлений засобів виробництва, економічно залежний від власника засобів ви­робництва. Представник середнього класу - це людина освічена, фахівець, но­сій знань і вмінь їх використовувати, що забезпечує йому пристойний достаток і нормальні умови життя.

Аналіз свідчить, що зміни у зайнятості і соціальній структурі суспільства зу­мовили істотні зрушення і в сфері споживання. Коли суспільство розв'язало про­блему матеріального забезпечення, то потреби людини переміщуються в бік това­рів тривалого користування, а ще більше у бік послуг (табл. 3.3).

Таблиця досить показова. Витрати на особисте споживання зростали швидше, ніж зростав ВВП. Але при значному збільшенні витрат на товари широкого вжит­ку і на товари тривалого користування (приблизно у 20 разів і у 14 разів відповід-

но) їхня питома вага у витратах на особисте споживання знижувалася, особливо на товари широкого вжитку (з 46,7 % у 1959 р. до 29,2 % у 2001 pj.

Таблиця 3.3

Структура ВВП за напрямами споживання

Джерело: Economic Report of the President. - Washington, 2003. - P. 276.

Водночас витрати на послуги збільшилися приблизно у 32 рази, а 'їхня питома вага зросла із 39,9 % у 1959 р. до 58,8 % γ 2001 р.

Отже, аналіз розвитку споживання свідчить, що потреби у товарах широкого вжитку і тривалого користування задовольняються відносно повно, тому спожи­вання дедалі більше переміщується на послуги, на задоволення потреб людини в освіті і культурі. Передбачається, що з розвитком продуктивних сил (“царства необхідності”) буде подолане зубожіння, і матеріальне виробництво досягне та­кого рівня, коли потреби людини в матеріальних благах будуть задоволені, а сус­пільство перейде “на той бік матеріального виробництва”, де відбувається стрімке зростання сфери послуг, яке забезпечує всебічний розвиток фізичних і розумових здібностей людини. Це поступово, але невпинно стає реальністю у розвинених країнах.

Глибокі зрушення в економіці і соціально-класовій структурі привели до зміни рушійних сил розвитку суспільства. Якщо раніше “прапором” були класові інте­реси і класова боротьба розгорталася за їх досягнення, то нині перетворення се­реднього класу у найбільший прошарок суспільства висунуло наперед загально­людські цінності, загальнолюдські інтереси.

Розвинені країни не лише подолали енергетичні, структурні кризи, а й роз­винули техніку й технологію, здійснили комп’ютеризацію та інформатизацію сус­пільства, перейшли на новий технологічний спосіб виробництва, перетворили знання, інформацію у джерело суспільного прогресу. І на цій основі домоглися суттєвого підвищення рівня життя людей без революцій і громадянських воєн. Забезпечивши піднесення продуктивних сил, вони істотно реформували вироб­ничі відносини, перейшли до багатоманітності форм власності. Поряд з великим виробництвом у них розвивалося середнє і мале, розгорталися масштаби підпри­ємництва, змінювалося становище людини у виробництві і суспільстві, розвину­лася і стала широко доступною вища освіта, істотно покращилося соціальне за-

безпечення, культурне життя суспільства. Все це відбулося завдяки широкому розгортанню процесів соціалізації життя і праці людей, гуманізації суспільства, усуненню вад капіталізму, переходу до якісно нового суспільства. Саме ці проце- си сприяли тому, що у розвинених країнах виявилося соціалізму більше, ніж у тих країнах, які називали себе соціалістичними. Повчальний історичний урок!

Розвинені країни продемонстрували, що можна еволюційним шляхом домогти­ся поліпшення умов життя і праці людей, таких змін у соціально-економічних від­носинах, у житті людей, про які мріяли видатні мислителі людства.

На попередніх етапах розвиток класової боротьби переростав у соціальну ре­волюцію, яка позбавляла влади один клас і приводила до влади інший. В сучасних умовах, коли ключову роль відіграє середній клас, коли переважають загально­людські цінності, розвинені країни здійснили революційний за своєю глибиною і розмахом, але без революції як такої, перехід на нову стадію цивілізаційного про­гресу. Це визначна всесвітньо-історична подія, коли еволюційним шляхом, без взаємних сутичок, без втрат людей і матеріальних цінностей досягається стриб­коподібне сходження на нову стадію цивілізації. За цих умов радикальні насиль­ницькі за своєю природою методи не відповідають нагальним потребам розвитку суспільства, вони суперечать йому і можуть спричинити і спричиняють негатив­ні наслідки. Звідси стає зрозумілим, що всі методи ринкових перетворень, які базуються на радикальних, “революційних” методах їх здійснення, насамперед “шокова терапія”, не відповідають сучасному характеру суспільно-економічного розвитку. Вони обов'язково пов’язані з великими втратами. І навпаки, ті методи ринкових трансформацій, які найбільшою мірою реалізують еволюційний шлях змін, забезпечили позитивні результати. Отже, сучасна стадія цивілізації зумови­ла еволюцію як найбільш адекватний тип суспільно-економічного прогресу, коли поступове нарощування людського капіталу призводить до незрівнянно кращих результатів, ніж будь-які “революційні”, радикальні методи. Все це визначило, що замість економічних теорій, які базуються на класових революційних мето­дах суспільно-економічного розвитку, дедалі ширше утверджується еволюційна економічна теорія, тобто наука, яка відображає характер сучасного суспільно- економічного розвитку.

Перетворення знань та інформації в основний виробничий ресурс зумовило виникнення таких нових понять, як інтелектуальний продукт, інтелектуальна пра­ця, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал. Все це докорінно змінює становище людини в суспільстві. Якщо в індустріальній економіці людині проти­стоїть величезна кількість засобів виробництва, які, будучи приватною власністю, використовуються як засіб експлуатації людей, то з появою інтелектуального, люд­ського капіталу в людині органічно поєднуються і її праця, і її капітал, тобто знання і досвід. Це означає, що якщо раніше для поліпшення життя людей здійснювалися революції, проводилися ті чи інші реформи, то зараз людство перейшло на таку стадію, коли саме розвиток людини, підвищення її матеріального, культурного і духовного рівнів визначає розвиток суспільства. Отже, індустріальна і постінду­стріальна економіка відрізняються докорінно, характеризуються протилежними

рисами; матеріальне - нематеріальне виробництво; земля, кшіітил і праця пі формація і знання; матеріальне національне багатство нрмотсршльнг, ba∣ a ∣< rno людської особистості, людський капітал; праця, що базується на матеріальному інтересі, і творча праця як внутрішня потреба.

Це ставить перед економічною теорією завдання розкрити діалектику суспільно-економічного розвитку на сучасному етані. 'Гак, перехід від панування матеріального виробництва до панування нематеріального, від матеріального ба гатства до нематеріального зовсім не означає, іцо матеріальне виробництво, мате ріальне багатство зникає чи втрачає своє значення. Навпаки, той високий рівень матеріального виробництва і багатства, який досягнутий зараз, є міцною основою задоволення матеріальних потреб і розвитку сфери послуг, без високорозвине ного матеріального виробництва неможливе нове суспільство. Інша справа, що його питома вага різко скорочується. Його розвиток був і залишається необхід­ною умовою прогресу суспільства. Разом з тим, перетворення сфери послуг, не­матеріального виробництва у панівну сферу істотно змінює співвідношення між матеріальним і нематеріальним не тільки у сфері виробництва, але й у всій систе­мі суспільних відносин. Якщо в економічній формації (рабовласницьке, феодаль­не, капіталістичне суспільства) переважали разом з матеріальним виробництвом матеріальні виробничі відносини у формі власності на засоби виробництва, еко­номічної людини, тобто робочої сили, фактора виробництва, економічних ма теріальних інтересів, матеріальної мотивації до праці та ін., то перехід до пану­вання нематеріального виробництва пов’язаний з поширенням нематеріальних суспільних відносин. Інформація і знання як основний виробничий ресурс не матеріальні за своєю природою. Людина поєднує в собі носія інформації і знань, тобто їх власника, і сили, яка володіє вмінням і навичками перетворення знань у результати виробництва. Відбувається перехід від людини економічної, праця якої визначається потребами виживання, нужденністю, до людини творчої, для якої праця стає внутрішньою потребою. Все це змінює предмет економічної теорії. Якщо в індустріальну добу вона досліджувала матеріальні виробничі відносини, розкривала економічні категорії і закони, то в умовах панування нематеріально­го виробництва і нематеріальних суспільних відносин ситуація істотно змінюєть­ся. Економічна теорія має розкривати взаємозв’язок і взаємодію матеріального і нематеріального, матеріальних і нематеріальних суспільних відносин. Як відомо, економічні категорії виражають істотні причинно-наслідкові зв'язки в системі ви­робничих, економічних відносин. Але зараз панують нематеріальні суспільні від­носини. Чи можна обмежувати пізнання лише економічними відносинами? Безпе­речно, ні. Економічна теорія має досліджувати матеріальні, економічні відносини, оскільки існує матеріальне виробництво, матеріальні виробничі відносини. Вони відіграють істотну роль. Але панівними є нематеріальні відносини. І існують вони не самостійно, а у взаємозв’язку і взаємодії з матеріальними. Варто зауважити, що взаємодія матеріальних і нематеріальних відносин - динамічний процес, в ході якого відбувається закономірна зміна співвідношення між ними на користь не­матеріальних. Разом з тим, ступінь взаємодії залежить від рівня розвитку країн.

Найбільш високий він у розвинених країнах. Щодо країн, які перебувають на ін­дустріальній стадії, то у них переважають матеріальні відносини, хоча тенденція зростання нематеріального виробництва і нематеріальних суспільних відносин проявляється досить виразно. Тому врахування цієї тенденції має теоретичне і практичне значення. Отже, якщо відбувається зростання нематеріальних суспіль­них відносин і тим більше, якщо вони переважають, то чи можна називати катего­рії і закони економічними? Адже в їхньому змісті дедалі більше неекономічного, нематеріального. В міру розвитку постіндустріального суспільства воно перетво­рюється у постекономічне, на відміну від економічної формації, яка, за визначен­ням К. Маркса, існувала не одне тисячоліття. І тут потрібно враховувати ще одну обставину. Інформація і знання як фактор виробництва, що реалізує і примножує розумовий потенціал людини, втілюється у поняттях “інтелектуальна власність! “людський та інтелектуальний капітал”, “соціальний капітал”, які здебільшого є не­матеріальними. Якщо низка категорій і понять виражає наявність матеріальних і нематеріальних відносин (продуктивні сили включають в себе і матеріальні, і не­матеріальні фактори виробництва, виробничі відносини мають місце у матеріаль­ному і нематеріальному виробництві, товари можуть бути матеріальними, про­дукти і послуги - нематеріальними), то ці поняття, особливо людський капітал, соціальний капітал - нематеріальні. Щодо інтелектуального капіталу, то він має технологічну, або, як кваліфікують на Заході, структурну складову, яка має мате­ріальний характер, хоча переважно він нематеріальний, або, як кажуть на Заході, невідчутний. Вочевидь, є підстави стверджувати, що на відміну від понять, які від­бивають взаємодію MaTepiajVbHoro і нематеріального, поняття людського і соціаль­ного капіталу, інтелектуальна власність становлять специфічне породження но­вої постіндустріальної економіки і суспільства. В них втілюється вище досягнення прогресу цивілізації. На цій основі можна висловити передбачення, що в процесі взаємодії матеріального і нематеріального останнє завойовуватиме нові позиції і буде втілюватися у нових, специфічних поняттях, властивих постіндустріальному суспільству.