3.3. ФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД» ЙОГО СУТНІСТЬ ТА ІСТОРИЧНА ОБМЕЖЕНІСТЬ

Розуміння історії людського суспільства як закономірного природничо- історичного процесу має вагоме значення. Хаос і довільність, які переважали у поглядах на історію і політику, з розробкою формаційного підходу змінюються науковим поясненням і обґрунтуванням суспільного розвитку.

соби його здійснення. Цілком слушно, що і економічна теорія, яка базувалася на формаційному світоглядному принципі, відбивала і втілювала в системі категорій і законів ці ключові риси цивілізаційного прогресу. Формаційний підхід відіграв Barom^r роль у розумінні людством закономірностей суспільно-економічного роз­витку. Замість безлічі подій, явищ і процесів історія людського суспільства стала закономірним переходом від нижчої формації до вищої, перетворилася в систему послідовних взаємопов’язаних суспільно-економічних формацій. Проте абсолю­тизація виробничих відносин, недооцінка продуктивних сил призвели до помилок у тлумаченні та застосуванні формаційного підходу до історії людства, навіть до його вульгаризації.

Вульгаризація формаційного підходу проявлялася також у так званому фор­маційному редукціонізмі, коли намагалися звести всесвітньо-історичний розви­ток до п’яти формацій. Складні й багатоманітні процеси суспільного розвитку було зведено до п’ятиступінчастої схеми, що суперечило реаліям історії людсько­го суспільства. Як відомо, К. Маркс, крім античного, феодального та буржуазного способів виробництва, використовував поняття “азіатський спосіб виробництва'! який не вкладався в п’ятиступінчасту схему.

Проте справа не тільки в неправильному застосуванні й використанні форма­ційного методу. З часом виявилася його історична обмеженість. Досвід постінду- стріального суспільства засвідчив, що робітничий клас, який начебто мав стано­вити більшість суспільства і йому мала належати ключова роль у його розвитку, на думку творців формаційного підходу, насправді має тенденцію до скорочення разом зі зниженням частки матеріального виробництва.

Із формаційного підходу випливало, що соціалізм як перша фаза комуніс­тичної формації базується на суспільній власності, усуває експлуатацію людини, створює кращі умови життя та праці. Насправді виявилося, що держава монопо­лізувала засоби виробництва та при важкій праці забезпечувала нижчий рівень життя, ніж у розвинених країнах. Зрештою стало зрозумілим, що це не соціалізм, а адміністративно-командна система, якій було властиве відчуження людей від за­собів виробництва, а також одержавлення економіки, що послаблювало зацікав­леність трудових колективів у кінцевому результаті, зумовило несприйнятливість планової економіки до науково-технічного прогресу.

Посилення структурної цілісності сучасної цивілізації, визначальної ролі за- гальноцивілізаційних процесів, подолання нерівномірності розвитку окремих країн і регіонів сприяють взаємозближенню і взаємозбагаченню усіх країн і наро­дів. Саме ці глобальні еволюційні процеси зумовили не лише стрімкий розвиток країн соціально орієнтованого ринкового господарства, а й глибокі якісні пере­творення капіталістичних виробничих відносин, наповнення їх новим соціальним змістом. У результаті створюється нове постіндустріальне суспільство, яке запе­речує класово-формаційні утворення - капіталізм, соціалізм і переводить суспіль­ство у постформаційну цивілізацію. Отже, капіталізм у своєму розвитку, створив­ши матеріальні передумови для постіндустріальної, постформаційної цивілізації, долає тим самим класово-формаційні засади суспільного розвитку і сприяє угвер- дженню якісно нового суспільства. Діалектика процесів суспільно-економічного розвитку полягає в тому, що еволюційний розвиток та удосконалення продуктив­них сил зумовлюють глибокі зміни і перетворення у виробничих відносинах, пере­хід їх від нижчої до вищої стадії суспільно-економічного розвитку.

Отже, розробка формаційного підходу дала змогу застосовувати науковий принцип єдності історичного і логічного до розвитку суспільства, за безліччю різ­номанітних подій в історії людського суспільства побачити закономірні ступені поступу суспільства до вершин цивілізації. В цьому полягає вагоме наукове зна­чення формаційного підходу.

Але, на жаль, недоліком цього підходу є передусім те, що поряд із визнанням важливої ролі продуктивних сил, способу виробництва все ж першорядне місце у визначенні суспільно-економічної формації незаперечно відводилося суспільно- виробничим відносинам. “Кожна суспільно-економічна формація є якісно своє­рідною системою соціально-економічних відносин” “Економічним кістяком сус­пільно-економічної формації є історично визначені виробничі відносини” Такий підхід до визначення суспільно-економічної формації зберігається і нині.

Проте надмірне акцентування на виробничих відносинах як ключовому фак­торі суспільно-економічної формації призвело до недооцінки ролі продуктивних сил, абстрагування від них, і в такий спосіб вульгаризувало цей підхід.

Виходячи із концепції формаційного підходу, було проголошено, що у Союзі утвердилася перша фаза найвищого ступеня соціально-економічного прогресу - комуністичної формації. Це визначало начебто всесвітньо-історичні переваги соці­алізму над капіталізмом. Вважалося, що суспільна власність на засоби виробництва у формі державної та кооперативної власності не лише виключає експлуатацію лю­дини людиною, конкуренцію, анархію виробництва, безробіття, економічні кризи, класові і національні антагонізми, а й робить людей рівноправними, об’єднує їхні інтереси, підкоряє виробництво найповнішому задоволенню зростаючих потреб людей, визначає планомірність, безперервність і високі темпи розвитку суспільно­го виробництва. Активна і всеохоплююча пропаганда цих переваг протягом трива­лого часу сформувала у людей віру в цей стереотип.

Насправді CPCP і надалі відставав від розвинених країн за рівнем розвитку економіки, виробництва продукції на душу населення.

Отже, відрив виробничих відносин від продуктивних сил і маніпулювання ними дали змогу “жонглювати” цілими епохами.

Життя переконливо довело, що це справжнісінький волюнтаризм, суб'єк­тивізм, тобто проголошуються великі і благородні цілі, хоча для їхньої реалізації немає відповідних матеріальних умов. Більше того, перші кроки у подоланні са­моізоляції країни, демократизації життя дали змогу дедалі ширшому колу людей ознайомитися з життям зарубіжних країн і переконатися, що наполеглива і всео­хоплююча пропаганда про наші “всесвітньо-історичні досягнення і переваги”, на превеликий жаль, не відповідає дійсності. Життя ще раз продемонструвало, що вади в теорії неминуче призводять до викривлень у політиці, до розриву про­паганди з реальними процесами у житті. Дедалі більше.людей дізнавалося, що і за рівнем розвитку виробництва, і за рівнем споживання Радянський Союз дуже відстає від розвинених країн.

Напередодні розпаду Радянський Союз і Україна відставали від США при­близно у 12 разів, Японія і Німеччина, які були переможені країнами антигітле­рівської коаліції, в тому числі і колишнім Союзом, перетворилися у передові роз­винені країни. А радянські республіки, в тому числі й Україна, значно відстають у своєму економічному і соціальному розвитку від розвинених країн, зокрема від Німеччини і Японії.