3.4. УТВЕРДЖЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО ПІДХОДУ

Головним у створенні нової методології в економічній теорії і суспільствознав­стві в цілому с обґрунтування загального підходу до розвитку людського суспіль­ства. Це - світоглядний підхід, який відображає принципово важливу, істотну рису суспільства.

У сучасних умовах, коли істотно змінюється соціально-класова структура у розвинених країнах, коли більшість суспільства становить середній клас, ста­рі підходи, вироблені за зовсім інших умов, виявляються невідповідними новим умовам, а значить, неспроможними при аналізі суспільства та його оцінюванні. Новим умовам потрібний новий підхід.

Справа в тому, що на перший план замість класових вийшли загальнолюдські цінності, які змінюють вигляд соціальних систем, класи суспільства та їх роль. Отже, життя потребувало нового загальноцивілізаційного підходу, який би роз­крив сутність і закономірності суспільного розвитку на сучасному етапі.

Відмітна риса людської цивілізації - це її гуманістична спрямованість. Адже людська праця є головним фактором не лише виробництва, а й розвитку людини, розкриття її фізичних і розумових здібностей. У процесі праці, виробництва ство­рюються матеріальні і духовні блага, які служать задоволенню потреб та втілен­ню інтересів людини, Задоволення потреб, у свою чергу, породжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Отже, супе­речність між потребами та інтересами людини, з одного боку, та рівнем розвитку виробництва - з другого, взаємодія між ними є рушійною силою цивілізаційного прогресу, тобто розвитку сутнісних сил людини, її здібностей, багатства людської особливості. Це означає, що людина - не лише головний суб’єкт виробництва і ци­вілізації в цілому, а його безпосередня мета, цільова функція.

Термін ‘‘цивілізація” характеризує історичний процес розвитку людського сус­пільства, в ході якого відбувається збагачення матеріальної та духовної культури на­родів, коли їхні духовні потенції інтенсивно реалізуються в різних напрямах суспіль­ного розвитку: в економіці, добробуті, культурі, мистецтві, суспільній свідомості.

У цивілізаційному процесі людина поступово, але неухильно долає залежність від природи, набуває свободи дій. Тому ступінь свободи людини визначає ступінь людської цивілізації, а досягнення людської цивілізації - це в кінцевому підсумку ступінь свободи людини, багатство умов реалізації потенцій людської особистос­ті, її здібностей і сутнісних сил.

Головним методологічним принципом цивілізаційного підходу є те, що він розглядає суспільно-економічний прогрес на основі розвитку продуктивних сил, технологічної організації суспільного виробництва, технологічного способу ви­робництва. Причому цей принцип конкретизується за допомогою секторного під- ходу, згідно з яким суспільне виробництво існує у формі і певних секторів: сільське господарство (первинний), промисловість (вторинний) і сфера послуг (третин­ний). Закономірна зміна ролі й значення секторів визначає зміну технологічних способів виробництва, які є основою відповідних стадій цивілізаційного прогре­су. Панування сільського господарства та добувної промисловості властиве до- індустріальній епосі, обробної промисловості - індустріальній, а сфери послуг - постіндустріальній.

У доіндустріальну епоху переважало натуральне, сільськогосподарське вироб­ництво, а земля була і головною умовою, і головним засобом виробництва. Цьому періоду властивий нерозривний зв’язок людини з природними умовами. Житгя і діяльність людини повністю визначалися біологічними циклами природи, сезон ним характером сільськогосподарського виробництва. Від цього залежали мета і засоби діяльності людини, кількість та якість вироблюваної продукції, суспіль ні форми організації виробництва і праці. І все ж за цих умов людина удоскона­лює засоби праці, долає певною мірою свою залежність від природи, створює пе­редумови для переходу від природних до суспільних продуктивних сил.

Промислова революція кінця XVIII - початку XlX ст. зумовила технічний пе реиорот, який полягав у створенні й розвитку великого машинного виробництва, виробництва машин за допомогою машин. Таким чином було створено техноло­гічний спосіб виробництва, який визначив початок і розвиток індустріальної епо хи, індустріального суспільства.

Машинне виробництво значно поглибило суспільний розподіл праці, приско­рило процеси спеціалізації та кооперації виробництва, зумовило процес інтер націоналізації господарського життя. Це означало, що продуктивні сили почали пе рерої гати межі національних держав. Зростання масштабів виробництва на основі його концентрації та централізації, поглиблення суспільного розподілу праці та ко операції виробництва призводять до того, що внутрішній ринок насичується іова рами, створюється і розвивається світовий ринок, світове господарство

Глибокі якісні зміни в матеріально-технічній базі суспільства зумовили суттєві зміни в суспільно-виробничих відносинах. Особиста залежність, властива попе­реднім суспільствам (рабовласницькому та феодальному), змінюється особистою юридичною свободою людини. Кожний товаровиробник і підприємець сам ви­значає, що і скільки виробляти. І тільки на ринку він дізнається, чи його продукт реалізується, чи він потрібен суспільству. Тому замість особистої виникає речова залежність, тобто залежність людини від ринку, від реалізації свого товару. Уре­чевлення відносин між товаровиробниками неминуче призводить до відчуження праці, коли минула праця переважає над живою, продукт праці - над його вироб­ником, річ - над людиною.

Речова залежність людини значно посилюється тим, що людина перетворю­ється на придаток до машини, часткового робітника і опиняється у повній залеж­ності від засобів праці, від вироблюваної продукції та її реалізації. Це означає, що розвивається процес уречевлення виробничих відносин, відчуження сутнісних сил людини від робітника, перетворення їх на чужу, пануючу над ним силу.

У другій половині XX ст. розпочалася науково-технічна революція, яка зумови­ла глибокі якісні зрушення в засобах праці, технології та організації виробництва. Вона визначила перехід людства до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука й інформація стають головними джерелами ефективності еко­номіки. Суспільство вступає в нову постіндустріальну епоху.

У новому інформаційному (постіндустріальному) суспільстві перетворен­ня інформації і знань у головний і визначальний фактор соціально-економічного розвитку означає, що саме людина є носієм знань і силою, яка застосовує і вико­ристовує знання. Все це докорінно змінює і рушійні сили, і характер соціально- економічного розвитку. Для того, щоб суспільство розвивалося, вже потрібна не класова боротьба, якою необхідно кожній людині створити сприятливі умови для оволодіння знаннями, для заможного і культурного життя. Отже, людина стає ке лише метою і критерієм, але і джерелом соціально-економічного прогресу, її роз­виток стає самоціллю, оскільки примноження її розумових і фізичних здібностей є необхідною умовою збагачення суспільства. Інакше кажучи, рушійною силою розвитку економіки і суспільства є всебічний розвиток людини.

Отже, якщо упродовж віків революції змінювали тип суспільства і забезпечу­вали нові умови розвитку людини, її життя і діяльність, то в сучасних умовах роз­виток людини, її розумових і фізичних здібностей є необхідною умовою нарощу­вання людського капіталу, розвитку всього суспільства.

Інакше кажучи, на вищій стадії цивілізаційного прогресу' істотно змінюється характер розвитку людського суспільства, адже в його основі не класові інтереси, а цивілізаційні, загальнолюдські цінності, не соціальні революції визначають роз­виток людини, а, навпаки, розвиток людини визначає розвиток суспільства

Перетворення людини у самоціль розвитку суспільства, у критерій і головний фактор його зростання та удосконалення означає, що старі підходи до ролі люди­ни як одного з факторів виробництва стали суперечити реаліям життя, що еконо­мічна теорія має цілковито та послідовно розкривати роль і місце иодини в еконо-

міці знань через систему нових категорій: інтелектуальна праця, інтелектуальним продукт, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал.

Постіндустріальному суспільству властиве поглиблення міжнародного поді- лу праці, спеціалізації виробництва, посилення взаємозв’язків і взаємодії націо нальних економік. Процес інтернаціоналізації господарських зв’язків набуває характеру економічної інтеграції, тобто об’єднання економік країн і спільною ведення господарства. Світове господарство, світовий ринок товарів, капіта лів дуже швидко розвиваються. Міжнародна кооперація праці охоплює усі ста­дії і фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл, споживання. Загальнолюдські інтереси і цінності стають пріоритетними, домінуючими. Всі ці об’єктивні процеси зумовлюють переростання локальних форм цивілізації у глобальні, вони охоплюють дедалі більше країн і дедалі відчутніше впливають на життя усього світу. Процеси, започатковані в індустріальну епоху, особливо з кін­ця XIX ст., у XX ст., особливо у другій його половині, набувають особливого при­скорення та інтенсифікації.

Сьогодні можемо констатувати, що багато країн зосередилося на розвитку продуктивних сил. Вони не тільки подолали енергетичні, структурні кризи, а й розвинули техніку та технологію, здійснили комп'ютеризацію й інформатизацію суспільства, перейшли на новий технологічний спосіб виробництва, перетвори­ли знання, інформацію на джерело суспільного прогресу. На цій основі, що над­звичайно важливо, вони без революцій, громадянських війн, на базі піднесення продуктивних сил суттєво перетворили виробничі відносини, перейшли до бага­томанітності форм власності, поряд з великим виробництвом розвинули серед­нє і дрібне, розгорнули масштаби підприємництва, змінили становище людини у виробництві й суспільстві, розвинули і зробили широко доступною вищу освіту, суттєво покращили соціальне забезпечення, культурне життя суспільства. Все це знайшло відображення в широкому розгортанні процесів соціалізації життя і пра­ці людей, гуманізації суспільства, усуненні вад капіталізму, переході до якісно но вого суспільства. Саме такі процеси привели до того, що у розвинених країнах ви­явилося соціалізму більше, ніж у тих, які називали себе соціалістичними.

Розвинені країни продемонстрували, що можна еволюційним шляхом, тобто через поліпшення умов життя та праці людей, домогтися таких змін у соціально- економічних відносинах, в житті людей, про які мріяли видатні мислителі людства.

Отже, цивілізаційний підхід, властиві йому шляхи та методи розв’язання проб­лем людства, забезпечення соціального та економічного прогресу відкривають нове світобачення, нові горизонти розвитку суспільства.

Формаційний підхід, який ще недавно широко використовувався, який і сьо* годні можна відкинути (антична, феодальна, буржуазна формації - реальність), виявився не в змозі розкрити те, що відбувається у розвитку суспільства. Те саме можна сказати й про класовий підхід і теорію соціальних систем. їх також не мож­на ігнорувати, OCKLVbKiri все це було в історії і відіграє певну роль нині, але вони не можуть пояснити той глибокий поворот, що відбувся і триває зараз.

V сучасному світі ще настільки поширені відносини, властиві цим способам виробництва, що без них не можна ні розкрити становище людей, ні визначити пі л я мі виходу із цього становища. Згідно із законом діалектики заперечення за­перечення економічна теорія, дедалі більше спираючись на цивілізаційний під- х.ід, використовує і все те позитивне, притаманне формаційному принципу, що дає »могу грунтовніше проаналізувати процеси соціально-економічного розвитку тих чн інших країн світу. Наприклад, ми встановили, що певна країна чи її регіон є тс міологічно відсталими, але які там існують відносини - феодальні чи напівфео­дальні, капіталістичні чи докапіталістичні - все це пізнається на основі формацій­ного підходу,

Це означає, що економічна теорія дедалі більше спирається на цивілізаційний світоглядний принцип, на загальнолюдські цінності. Але це зовсім не означає, що ми відкидаємо формаційний підхід.

і Іостіндустріальне суспільство - це переважання сфери послуг нематеріально­го виробництва, нематеріального багатства. Як бачимо, це не просте переростан­ня одного суспільства в інше, а, по суті, “стрибок” в якісно нову стадію цивіліза- цінного прогресу. Тому і постіндустріальна теорія, яка відображає нову економіку та суспільство, є новою парадигмою у розвитку економічної теорії і всього сус- пі чьствознавства.

Новий технологічний спосіб виробництва, нове становище людини в суспіль­стві долають відносини особистої і речової залежності, утверджують відносини вільної індивідуальності, гармонійного поєднання людини і природи, забезпечен­ня всебічного розвитку людини і збереження довкілля.

Отже, цивілізаційний підхід, притаманні йому шляхи і методи розв’язання проблем людства, забезпечення соціального та економічного прогресу відкрива­ють нові перспективи людського розвитку.

Вихід на перший план загальнолюдських цінностей і власне людини, її свобо­ди, необхідності її всебічного розвитку, усвідомлення переваг еволюційного роз­витку, визначальної ролі продуктивних сил відкрив нові можливості для цивіліза- ційного прогресу, розв’язання найістотніших проблем економічного, соціального і духовного розвитку людини.

Досягнення такого ступеня єдності пізнання і свідомого використання еконо­мічних законів, з одного боку, і досягнення передбачуваних соціально-економічних наслідків своєї активної діяльності, з другого - є початком справді людської істо­рії, коли людина стає свідомим творцем власного життя. В цьому проявляється посилення цілеспрямованого впливу людини на розвиток соціально-економічних процесів, її ролі і відповідальності за перебіг цих процесів, прискорення розвитку суспільства та його економіки.