Періодизація суспільного розвитку

Сучасний світ є результатом природного історичного розвитку суспільства. Розуміння історичного процесу в окремих учених- скономістів сучасності різне і пояснюється це застосуванням різних критеріїв для характеристики даного процесу.

1) первинна (архаїчна), до якої належить первіснообщинний і азіатський способи виробництва;

2) вторинна, основана на приватній власності (рабство, кріпосництво, капіталізм);

3) комуністична суспільна формація. За К. Марксом комунізм це історична епоха, що включає ряд способів виробництва, основним змістом якЬї є знищення приватної власності.

Формаційний підхід дозволив К. Марксу виявити закономірні ступені в історичному розвиткові суспільства і виділити п ’ять способів матеріального виробництва (первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний) на основі твердження про те, що вирішальна роль у суспільному виробництві належить безпосередньому процесу виробництва або способу виробництва.

На сьогодні класичне виділення п’яти способів виробництва викликає сумнів з ряду причин, у тому числі й через те, що воно не має всезагального значення і може бути застосоване лише до Західної Європи. Тому розгляд процесів світового розвитку на рівні формацій, способу матеріального виробництва не може охопити всієї складної гами подій, які відбуваються у світі. Звідси очевидна певна обмеженість такого підходу.

В економічній літературі робляться спроби застосування інших критеріїв для аналізу явищ і процесів суспільного житія. Відомий американський вчений У. Ростоу поділяє історію на п 'ять стадій: традиційне суспільство (примітивна техніка, сільське господарство, влада великих землевласників), перехідне суспільство (централізована держава, підприємництво), стадія “зрушення” (промислова революція та її наслідки), стадія “зрілості” (НТР, урбанізація), стадія “масового споживання” (визначальна роль сфери послуг і виробництва споживчих товарів).

Сучасна зарубіжна економічна думка на основі використання критерію "ступінь індустріального розвитку суспільства” виділяє: доіндустріальпс. індустріальне, постіндустріальпе

(неоіпдустріальне, інформаційне) суспільство (Дж. Гелбрейт. Р.Р.Арон, Д. Бслл), або першу, другу та третю хвилі цивілізації (О.Тоффлер), а також передмодсрністський, модерністський та постмодерністський стан (П. Дракер, А. Тойнбі).

У постіндустріальній теорії виділяють характерні риси кожного етапу розвитку суспільства.

У доіндустріальному суспільстві організація виробництва відбувається таким чином:

• робоча сила зайнята в безпосередньому виробництві предметів споживання, в основному продовольства, в сільському та лісовому господарстві, рибальстві;

• обмін нерозвинутий;

• у житті людей домінує взаємодія з природою,

• використовуються природні джерела енергії: мускульна сила людини та т варин, а також енергія сонця, вітру і води;

• люди діють на основі традицій - успадкованих від попередніх поколінь методів;

• основний економічний та виробничий ресурс - сировина.

Слід зазначити, що епоха доіндустріального суспільства на сьогодні не закінчилася, навпаки, в подібних умовах і на основі такої організації суспільного життя на сьогодні існує більша частина населення планети.

У індустріальному суспільстві можна виділити такі характерні риси:

• робоча сила зайнята в безпосередньому виробництві;

• розвинутий обмін;

• широко використовуються джерела енергії, які створені людиною,

• основний економічний та виробничий ресурс - енергія;

Поетіндустріальне суспільство має такі характеристики:

• в якості основного ресурсу виступають інформація та знання, які використовуються для продукування нових знань та отримання нової інформації;

•/відбувається зниження ролі матеріального виробництва, зменшення його частки в сукупному суспільному продукті:

• розвивається сектор послуг та інформації;

• змінюються мотиви і характер людської діяльності;

• з'являються нові типи ресурсів виробництва.

Одне з найрозгорнутіших визначень постіидуетріальїіогй суспільства дає Д. Белл. Він, зокрема. зазначає, пю поетіндустріальне суспільство - цс суспільство, в економіці якого пріоритет переходить від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджені., організації системи освіти та підвищення якості життя. В такому суспільстві клас технічних спеціалістів стає основною професійною групою, а впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнень теоретичного знання. ’

Аналізуючи етапи суспільного розвитку, прибічники доктрини ностіидустріоналізму дійшли висновку, що пост індустріальний стан приходить на зміну індустріальному суспільству так само, як останнє прийшло на зміну аграрному. Однак цс не означає припинення виробництва матеріальних благ, постіндустріальнс суспільство не заміщає індустріальне і навіть аграрне, а додає нові аспекти, зокрема, у сфері використання даних та інформації, які є необхідним компонентом суспільства, що ускладнюється,

У 70-ті рр. XX ст. паралельно з розвитком ідей ностіндустріалізму формується його специфічна складова, яка зосереджує увагу на технічних та інформаційних сторонах організації сучасного суспільства - теорія інформаційного суспільства. Ii виникнення пов’язане з тривалою дискусією щодо продуктивної та непродуктивної праці. Якщо радянська економічна наука в той час послідовно відстоювала тезу про продуктивну (її результат - виготовлення товару) і непродуктивну працю (її наслідки нематеріальні, зокрема, послуги, які споживаються в момент їх надання) та про поділ суспільного виробництва па матеріальну та нематеріальну сферу, то західні теоретики застосували інший підхід. їхня концепція продуктивної і непродуктивної праці розвивалася в напрямку визнання продуктивними все більшого кола видів діяльності. Цей підхід був закладений ще в роботах Т. Мальтуса, Дж. Ст. Мілля, а пізніше розвинутий У. Джевонсом, А. Маршалом.

Найбільше розповсюдження у світовій економічній літературі отримала класифікація господарських систем за двома ознаками: за формою власності на засоби виробництва, за способом координації та управління економічної діяльності. На основі цих ознак -розрізняють традиційну, командну, ринкову, змішану економіки.

23.