5.4 Закони розвитку економічних потреб

Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності, здібностей, споживання та інших чинників є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб - закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням - з другого.

Внутрішніми суперечностями цього закону з боку речового змісту є досягнутий рівень виробництва і споживання та збільшені на цій основі потреби людей. Підтвердженням цього є подвоєння за сучасних умов у розвинених країнах світу кількості різних видів споживчих товарів і послуг за кожних десять років. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і, насамперед, основної продуктивної сили - всього технологічного способу виробництва. Іншими внутрішніми суперечностями закону зростання потреб є суперечність між зростанням потреб і можливістю їх задоволення старими засобами виробництва; між виробництвом і споживанням, насамперед, особистим споживанням; між потребами і захопленнями індивідів. Потреби, передусім, народжуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати.

Дія закону зростання потреб із боку соціально-економічної форми зумовлена еволюцією відносин економічної власності, появою нових типів і форм власності, конкуренцією, зростанням згуртованості робітників, а відтак - й інших загонів найманих працівників, розвитком почуття людської гідності та іншими чинниками. Внутрішніми суперечностями цього закону з боку суспільної форми є досягнений прогрес у розвитку відносин економічної власності, зокрема, рівень розвитку людини-власника і збільшені на цій основі потреби різних соціальних верств і груп, окремих індивідів і трудових колективів.

Ще одним законом розвитку потреб є закон Енгеля, що виражає залежність між типом товарів і послуг, які купує людина, родина і рівнем доходів споживачів.

У XIX ст. німецький економіст Е. Енгель довів, що зі зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності (насамперед, продуктів харчування) скорочується, водночас зростає частка витрат на інші товари і послуги. Водночас німецький учений А. Швабе відзначав обмеженість окремих положень закону Енгеля, зокрема те, що від доходів залежить тенденція зміни витрат на житло. За даними американських учених, зі збільшенням доходів домогосподарств на 1 % наприкінці 80-х pp. XX ст. попит на продукти харчування зріс на 0,8 %, на житло - на 0,9 %, послуги медицини - 1,9 %, предмети розкошів — на 3,6 %, що підтверджує дію закону Енгеля.

В Україні у 90-х - на початку 2000 pp. відбувались зворотні щодо змісту закону Енгеля процеси. Якщо наприкінці 80-х pp. на придбання продуктів харчування витрачалось близько 32 % грошових доходів більшості населення, то на початку 2000 р. - майже 80 %.

Зі зростанням доходів населення у розвинутих країнах світу спостерігаються такі закономірності: 1) швидше зростає попит на послуги, порівняно з попитом на товари; 2) попит на товари і послуги низької якості зменшується, а на високоякісні зростає.

У багатьох країнах світу розробляються раціональні норми споживання матеріальних благ, насамперед продуктів харчування, які задовольняють фізіологічні потреби. Порівняння фактичного споживання з раціональними нормами споживання дозволяє визначити ступінь задоволення потреб, виявити структуру незадоволеного попиту і скоригувати на цій основі економічну політику у цій сфері.