Закон зростання потреб і механізм його дії

Одне з фундаментальних положень економічної теорії (політичної економії) - економічні потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, - обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва.

Суть закону зростання потреб в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли

... ∏' →B^,→Π"→B"...,

тобто зрослі потреби ∏' (∏ +∆∏) стимулюють зростання виробництва B', збільшення якого веде до зростання потреб П", а це є причиною подальшого зростання виробництва В". Такий процес є безперервним (...), оскільки потреби людини є безмежними [1, c.42].

Закон зростання потреб знаходить свій прояв у двох головних формах:

1) у зростанні особистих потреб;

2) у зростанні виробничих потреб.

Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів і послуг особистого споживання. Залежно від форм задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін.) або в рамках сім'ї (загальні для сім'ї житло, предмети культурно-побутового призначення та ін.), а інші - шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров'я та ін.).

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва, які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб [1, c.43].

Удосконалення структури потреб відображає процес розвитку людської особистості та сприяє переходу:

- від домінування матеріальних до пріоритетного розвитку духовних потреб, пов'язаних з творчістю, пізнанням, самовдосконаленням;

- від масового виробництва та споживання до індивідуалізації потреб та засобів їх задоволення;

- від прагнення безперервного нарощування обсягів споживання до розумного самообмеження;

- від речової структури споживання до переважання у ній послуг [2, c.49].

Основою зростаючого впливу потреб на розвиток виробництва є підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва як ознак постіндустріального суспільства [2].

У свою чергу зростаюча гуманізація, інтелектуалізація праці, впливаючи на формування потреб виробника, ставить відповідні вимоги до виробництва. Особливості цього процесу можна показати за допомогою рисунка.

Економічні потреби реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою суспільного виробництва. Люди виробляють економічні блага для того, щоб задовольнити свої потреби, оскільки саме виробництво створює блага для споживання. Звідси випливає: призначення виробництва - служити споживанню, задовольняючи при цьому економічні потреби та інтереси людей. Виробництво, створюючи економічні блага для споживання, породжує потреби в продуктах і послугах, що виробляються, і в кінцевому підсумку визначає рівень фактичного споживання та задоволення потреб суспільства.

Таким чином, економічні потреби суспільства спонукають виробництво до розвитку, з тим, щоб все повніше і краще задовольняти різноманітні особисті і виробничі потреби, підвищувати рівень споживання та якість життя.

Примітки

1. Політична економія: Навч. посібник / К.!.Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Беляев та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - K.: КНЕУ, 2001. - С.42.

2. Гуманізація (лат. humanus - людяний, людський) виробництва - набуття виробництвом матеріально-технічних, організаційно-економічних та соціальних умов виробничої діяльності як творчої самореалізації людини. Її основа полягає у зміні змісту та умов праці, насамперед її інтелектуалізації, поліпшенні екології довкілля, що безпосередньо пов'язане з удосконаленням техніки і технології виробництва (Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. - K.: Академвидав, 2004. - С.26).

6.