§ 4. Механізм дії ринкової економіки, її' закони

Поняття “механізм ринкової економіки” охоплює сукупність форм, методів, важелів використання законів ринкової економіки, тобто для з’ясування сутності ринкового механізму треба, спираючисьнатакі провідні категорії товарного гос-подарстваяк вартість, ціна, попит, пропозиція, конкуренція визначити змістта характер дії законів ринкової економіки, їх спрямованість на узгодження інтересів господарюючих суб’єктів ринкової системи з інтересами суспільства.

При цьому треба виходити з того, що такий закон діє не сам по собі, а у взаємодії з іншими. Це значно ускладнює розуміння самого процесу його дії, характеру зв’язку з іншими, а також оцінку результатів дії.

Провідну роль у процесі функціонування ринкового механізму відіграють ціни, під впливом динаміки дії яких відбуваються зрушення попиту, пропозиції, складається на ринку певна кон’юнктура, в т.ч. врівноважена. Умови ефективного функціонування ринкового механізму ті ж самі, що й ринку в цілому, і про ці умови вже йшла мова вище (плюралізм форм власності, в т.ч. обов’язкова наявність приватної, їх рівноправність, економічна свобода господарюючих суб’єктів, конкурентне середовище, переважно вільні ціни та ін.).

Розглянемо зміст законів, задіяних у ринковому механізмі, та з’ясуємо характер їх дії.

Передусім, це, безперечно, закон вартості, який, як і будь-який інший закон, відбиває об’єктивні, істотні (внутрішньо необхідні), постійні (сталі) зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами на товари (послуги) і діє як у сфері виробництва, так і в сфері обігу (на ринку).

В сфері виробництва вимога закону вартості полягає в тому, що вартість виробленого товару (послуги) має формуватися на підставі не індивідуальних, а суспільно необхідних витрат праці; в сфері обігу цей закон вимагає, щоб обмін мав еквівалентний, тобто рівноцінний характер.

Якщо, виход ячи із зазначених вимог, характеризувати напрямки дії закону вартості, то він:

1) виражає зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідним часом, спрямовуючи товаровиробника знижувати рівень витрат індивідуального часу (сфера виробництва);

2) впроваджує обмін товарів (послуг) відповідно до кількості та якості затраченої на них суспільно необхідної праці (сфера обміну);

3) відбиває зв’язки між виробниками одного виду товару (послуг) через конкуренцію, коли здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого (сфера виробництва);

4) вказує на наявність сталого зв’язку між попитом і пропозицією (сфера обміну);

5) виражає зв’язок між працею товаровиробника у минулому (в момент виробництва товарів) і теперішніми умовами, внаслідок чого вартість товарів (послуг) зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробництво, а тим, який витрачається на їх відтворення (сфера виробництва);

6) відбиває зв'язки між вартістю і цінами і тому, слід визнати, що він керує рухом цін, бо ринковий попит та пропозиція перетворюють вартість на ціну, а це означає, що закон вартості діє на ринку вже як закон цін (сфера обігу).

Виходячи із зазначеного, закон вартості виконує такі функції:

— регулює виробництво товарів і послуг;

— стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;

— зумовлює диференціацію, розшарування виробників (одні стають багатшими, інші — банкрутують).

В свою чергу, механізм дії закону вартості базується на відхиленні ринкових цін вартості під впливом попиту та пропозиції. Тож доцільно з ’ясувати зміст і місце цього закону в ринковому механізмі.

Закон попиту та пропозиції відбиває взаємозалежність між кількістю товарів (послуг), які хоче купити споживач, і обсягом товарів (послуг), які вданий час пропонує виробник. Проте, дія закону попиту та пропозиції відбувається насамперед під впливом цін, їхнього рівня, бо чим вищі ціни, тим менше буде реалізовано товарів (послуг) і навпаки, тобто тут має місце зворотна залежність між рівнем цін і попитом. Підвищення цін спонукає товаровиробника збільшувати обсяги виробництва (пряма залежність між рівнем цін і обсягом пропозиції). Коли ж відбувається зниження цін на товари (послуги), то це спонукає споживачів до здійснення додаткових покупок, але водночас не стимулює виробника до збільшення обсягів виробництва.

На ринку може виникнути ситуація, коли рівень попиту та пропозиції (за умов повного рівня цін) досягнуть врівноваженості. У такому разі ринок вважається рівноправним, а ціна на ньому — рівноправною ціною. Таку ціну слід розглядати як результат конкретного, тимчасового співвідношення, яке складається за умов певного рівня зазначених чинників — попиту, пропозиції та самої ціни. Оскільки взає модія попиту, пропозиції та ціни відбувається в умовах конкурентної боротьби, яка регулюється відповідним законом, то з'ясуємо його зміст і характер дії.

Закон конкуренції (“конкуренція" в перекладі з латинської — “зіштовхнен-ня ", “змагання”) виражає закономірні зв’язки між суб'єктами ринкових відносин щодо кращих умов виробництва, купівлі-продажу товарів (послуг).

Зазначений закон діє лише за умов наявності в суспільстві різноманітних форм власності, вт.ч.

Звичайно, кожний товаровиробник керується, як вже зазначалося, одним економічним інтересом—реалізувати свою продукціїо, щоб відшкодувати витрати виробництва і обігу та отримати прибуток. Але тут він наштовхується на 121

протидіючі фактори, бо, по-перше, цього ж прагнуть інші виробники, а по-друге, треба враховувати суперечність між пропозицією виробника і попитом споживача. Отримати бажаний прибуток виробник зможе тоді, коли індивідуальна вартість його товару (послуги) буде нижча від суспільної вартості. При цьому для виробника важливо досягти швидкої реалізації продукції, прискорити обіг капіталу, що має неабияке значення в процесі конкурентної боротьби, тому закон конкуренції виступає як рушійна сила розвитку економіки, що звільняє виробництво від неефективних, збиткових підприємств, змушує постійно шукати засоби зниження витрат, а також інші методи господарської діяльності. Він відіграє важливу рольу встановленні загальноїрівновагивеко-номіці саме завдяки взає модії із законами вартості, попиту та пропозиції.

Ринковий механізм має також спиратися надію закону грошового обігу. Як відомо, цей закон вимагає, що кількість грошей, необхідна для реалізації товарів (послуг), повинна дорівнювати сумі цін усіх проданих товарів (реалізованих послуг), поділеній на середнє число оборотів однойменних одиницьгрошей. При цьому від суми цін реалізованих товарів, проданих у кредит, свід відняти суму товарів, суму погашених платежів і додати суму платежів, за якими настав час сплати. Надмірна емісія (випуск в обіг) грошей, не підкріплена відповідною товарною масою, веде до зниження купівельної спроможності грошових одиниць і, якнаслідок, до зменшення платоспроможного попиту населення, а це, в свою чергу, дуже негативно впливає на функціонування всього ринкового механізму, веде до його розбалансування.

Нарешті, найбільш узагальнюючим законом, який забезпечує цілеспрямованість дії всіх законів ринкового механізму є, безперечно, закон економії часу, який по праву вважається першим законом, що примушує виробника економити всі види ресурсів. Цей закон виражає закономірні (об’єктивні, суттєві, сталі) зв’язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці продукції (товару, послуги) у процесі розвитку продуктивних сил суспільства та зростанням вільного часу працівників. Вільний час має використову-ватисядля всебічного розвитку працівників, підвищення їхнього життєвогорівня.

Конкретними формами прояву дії цього закону є економія живої та уречевленої праці на виробництво продукції, а це можливо завдяки взаємодії закону економії часу з іншими законами ринкового механізму, які вже розглядалися вище.

Важлива роль у системі ринкового механізму належить такождержаві, яка має не тільки забезпечувати відповідну правову базу, а й шляхом застосування методів індикативного та бюджетного планування, розробки різного роду програм здійснювати регулювання економіки на макрорівні.