Теорії функціонування фінансів домашнього господарства: вітчизняний аспект

Нині вивчення розвитку домогосподарств зараховують до мікроекономічної теорії, внесок у яку українських економістів, незважаючи на свою вагомість, ще належним чином не вивчено і не поціновано.

Зацікавленість української економічної думки відносно функціонування до- могосподарства сягала давніх часів, що пояснюється приватновласницькою природою українських господарських форм. Цей аспект української економіч­ної думки заслуговує на увагу. Що ж стосується даного конкретного випадку, то доводиться обмежити висвітлення поглядів окремих українських економістів на домашні господарства. Крім того, потрібно відзначити, що останнє тракту­валося головним чином економістами-статистиками, бо їх предмет зацікавлень найближче до розвитку домогосподарства.

Одним з найчільніших українських статистиків нової доби був Д. П. Журав- ський, який у 1846 р. у Києві видав класичне дослідження «Про джерела і вико­ристання статистичних відомостей». Він вважав, що обчисленню підлягає все, що має вплив на людину в суспільстві, а саме: клімат, місцевість, народонасе­лення, народний побут, приватна власність, народна праця і продуктивність, по­датки і повинність, стихії і біди, моральність, освіта, державне управління, дер­жавне господарство. «Кожен з цих предметів, взятий окремо, - твердив учений, являє собою безліч другорядних категорій, за якими треба вести облік» ^l9.

ЖуравськийД Про джерела і використання статистичних відомостей// Українська економічна думка Xpec- Томатія Київ. )998 C 80

Наведені міркування мають фундаментальне значення для вивчення домо- господарства, пізнати яке можна лише на основі системи показників, а не об­межившись окремими з них. З цих позицій Д. 11. Журавський визначив окремі складові розвитку господарства, почавши від клімату, місцевості, народонасе­лення. Ці елементи значною мірою визначають народний побут, першим еле­ментом якого с житло, потім одяг, далі - харчування та звичаї. Житло, одяг, ха­рчування, казав економіст-статистик, необхідно обліковувати із врахуванням соціального стану людей.

Окремого обліку потребує приватна власність у вигляді майна, прибутків, грошей тощо.

Особливо прискіпливо ставився статистик до обліку праці, зайнятості, пода­тків і повинностей, стихій, моральності, освіти, державного господарства і управління. Ці методичні настанови не втратили й досі свого теоретичного зна­чення і прикладного застосування. Ними, до речі, вдало скористалися наступні покоління статистиків, зокрема ті з них, які займалися описом домашніх госпо­дарств, діяльність яких особливо рельєфно виступає у сільській місцевості.

У цьому контексті на особливу увагу заслуговують дослідження Чернігівсь­кої школи земської статистики в особі О. Русова, П. Червінського і В. Варзара Вони сформували земське статистичне бюро у Чернігівському земстві. У скла­деній ними програмі досліджень йшлося передусім про економічні умови жит­тя, соціальні та етнічні відносини, розумовий та моральний побут населення. Найбільше уваги приділялося землеволодінню і землеробству - головному за­няттю переважної більшості населення. Згідно з твердженням О. Русова, якого називали «батьком земської статистики», об’єктом дослідження мають бути якомога найменші одиниці щодо способу дослідження - то він мав бути «віль­го ше мікроскопічним, ніж телескопічним».

Чернігівські статистики поклали в основу вивчення відношення трудової маси людей до землі, продуктивність землі різних категорій, класифікацію гру­нтів, оцінку врожайності, видатки на обробіток землі, величину орендної плати, характер повинностей тощо.

²⁰ Злупко С. Економічна думка України від давнини до сучасності Львів. 2000 C 241

.,,ужить. «Дуже важливо, - писав він - знати ті типи господарства, які назива-

ються «багатими», «середніми», «бідними»

Представники чернії івської статистичної школи були новаторами в обсте­женні домогосподарств. Вони поклали початок новим формам таблиць. У їх се­редовищі були створені перші у статистичній практиці комбінаційні таблиці, методика складання яких знайшла застосування в усій Російській імперії.

Оскільки у XtX ст. більшість українського населення вела селянське госпо­дарство, то економісти намагалися у тій чи іншій мірі з’ясувати фізіологію його функціонування. Це було властиве і знаменитому вченому-новаторові Сергію Полонинському, який у брошурах-метелнках «Парова машина», «Про бідність» _та інших розкривав господарське становище українського селянства. У знаме­нитому дослідженні «Життя й здоров’я людей на Україні» (1878 р.) вчений розглянув селянське господарство через призму здоров’я, яке є індиказором економічного побутування населення і якості довкілля. С. Подолинський із са­нітарно-гігієнічною прискіпливістю описав головні елементи побуту і господа­рювання українського селянина, співставивши їх з життям інших етносів. Це дослідження досі не втратило актуальності й може бути використане для харак­теристики домашньо-побутового господарювання ²².

У тому ж напрямі проводив свої статистико-економічні дослідження Воло­димир Навроцький (1847 1882), який заявив, що без ґрунтовного знання еко­номічних відносин найблагородніші наміри перетворюються на порожні абст­ракції.

Порівнюючи еволюцію селянських господарств за 1819 - 1859 роки, В. На­вроцький твердив про прискорену майнову диференціацію селянства в Галичи­ні. За вказаний період кількість селянських господарств збільшилася на 47,26%, ^a кількість господарств, що мали до двох моргів землі, зросла на 113,27%.

Русов А Опыт программы для изучения экономических и общественных отношений в южноруском селе.

К.. 1880 С. 10

Злупко C M Сергій Подолинський вчений, мислитель, революціонер Львів. 1990 - C 90

Значною перешкодою розвитку селянського господарства було позбавлення селян права користувазися общинними лісами і пасовиськами. Будучи позбав лені лісів і пасовиськ, селяни потрапляли у повну кабалу до поміщиків.

В. Навроцький був найприскіпливішим і найглибшим критиком пропінації монопольного права поміщиків на вишинк спиртних напоїв. У своїх працях «Що нам коштує пропінація», «Пияцтво і пропінація в Галичині», «Смерть і пропінація» він засвідчив, що пропінація є спадок середньовіччя, який прино­сить її власникам високі бариші і кожен «крейцар добутий паном на продажі горілки, облитий не тільки кривавим потом, але й слізьми селянських родин, котрим горілка завчасно відобрала посередньо або безпосередньо жизненні сили»*^[15].

З належною глибиною В.М. Навроцький розглянув інші причини злиденно­го становища більшості селянства Галичини. Це дуже високо цінував Іван Франко.

Майже з ідентичних позицій підходив до селянського господарства В.Г. Барвінський - ровесник В.М. Навроцького. На його думку, головною умо­вою існування аграрного краю є міцне селянське (домашнє) господарство. Во­рогом номер один для селянства є марнотратство. Щоб послабити руйнівну дію лихварства, потрібно організувати дешевий кредит для селян, які повинні обач­но ставитись до витрат, не заборговувати без потреби. Звідси оздоровлення кредитних відносин і моральність в господарюванні вважалися неминучими за­ходами для поправи селянської долі.

В. Г. Барвінський закликав рятувати від розорення насамперед заможних селян. Для молоземельних господарств «дешевий» кредит, на його думку, не мав практичного значення. Він радив у громадах орі анізовувати кредитні уста­нови, які б здійснювали нагляд за використанням кредиту й мали право екзеку­ції селянського господарства за борги.

Закликаючи селян до «органічної праці», В.Г. Барвінський вважав, щ податок повинен бути лише частиною чистого доходу. Він застерігав оберігати дрібні капітали від податкового тягара та економічних перешкод щодо їх відтворення.

Раціональна економія всіх народів домагається протекції малого капіталу, можливості скорої репродукції малих капіталів в інтересах суспільності,- наго­лошував він. Вчений також радив одночасно з пропагандою ощадності пробу­джувати в народі «духа капіталізаційного, репродукційного, закладати промис­лові і торгові товариства».

В Г. Барвінський висунув практичну економічну програму, суть якої _>вОдилась до піднесення «малої посілості поземельної, малого ремісництва про­даючого малого промислу»²⁴. Він вірив у приватновласницький інтерес українців. «Наш народ так високо цінить індивідуальну власність, що за ніяку ціну її ^не зречеться», - писав В.Г. Барвінський М.П. Драгоманову ²⁵.

Наведені міркування В.Г. Барвінського щодо економічних основ розвитку домашнього господарства виглядають надто сучасними, бо мають приватновла­сницько - ринкове спрямування. Нині дух підприємливості господарської ініці­ативи - це необхідні важелі адаптації домашнього господарства до ринкових умов розвитку. Будь-яке збайдужіння у цьому відношенні загрожує консерваці­єю застою і взагалі відсталості. Нині, як ніколи раніше, потрібна самоініціатива в господарських справах.

Поспіль домогосподарствам багато уваги приділив Іван Франко. Знайомство з цим аспектом його енциклопедичної творчості викликає подив масштабністю і глибиною досліджень письменника-економіста в царині домашнього добробу­ту, розвитку селянських і ремісничих економік. Порівняно зі своїми попередни­ками і сучасниками, які предметом своїх зацікавлень мали виключно селянські господарства, Іван Франко аналізував економічні умови життя і робітничої сім’ї. Молодий 1. Франко це пов’язував із соціальним питанням. Про це він писав вже у статті «Зарібки і життя Львівського зецера», тобто друкарського робітника.

Спираючись на зібрану інформацію, Іван Франко відзначив, що на життя своє і своєї родини заробляє зецер тижнево 15 ринських 42 крейцери. Зате сума видатків перевищує суму тижневого доходу на 2 ринських 35 крейцерів²⁶. У творчому доробку 1. Франка є чимало публікацій, які присвячені оцінюванню бюджету робітників і робітничих сімей. З цього погляду його можна вважати одним із зачинателів досліджень становища робітничої родини.

Однак найбільше письменник-економіст приділив уваги становищу селян­ських домогосподарств, їх розвиткові після реформи 1848 р., яка скасувала крі­пацькі відносини, але разом із тим наклала різного типу тягарі на селян. Після аграрної реформи, за вдалим висловом Каменяра, до кожної хати потягнулося гри кишки з іноземними назвами, а саме: сервітути, індемнізація і пропінація.

Cepeim це право користуватися лісами і пасовиськами, яке селяни втрати­ли, вийшовши з-під влади поміщиків. Одна із форм сервітутів - це право корис­туватися лісами, наслідки втрати якого Іван Франко яскраво проілюстрував на прикладі рідного села Нагуєвичі, що на Дрогобиччині. На основі проведеного

.. Барвінський В Теперішня пора і русини ^, Діло. - 1880, - №7.

, f⅛B∣_lctj,,⅛,B Bvutobuiml M ЩІріяоманоиу'ЛІрадіїї. 1879.-С380

Щербина Ф Крестьянские бюджеты - Воронеж, 1990 - С. 130. аналізу він дійшов до висновку, шо селянин змушений користуватися лісовими благами і тим самим змушений в силу економічних обставин перетворитися у лісового злодія. За це в Нагуєвичах у 1875 - 1882 рр. було засуджено 680 осіб (старших, молодших і дітей). Якщо у 1880 р. у селі мешкало 1650 осіб, то про­тягом восьми років за лісові шкоди засуджено 42%^{[27] [28]}.

Наведені факти - це лише окремий епізод з тих відносин, які економічно і морально гнобили селянське господарство, яке змушене було, крім того, деся­тиліттями після скасування панщини виплачувати індемнізаційні зобов’язання колишнім своїм поміщикам. Про це йдеться в багатьох статистико-економічних працях Івана Франка. «Без лісу, без пасовиська, без сіножатей, розірване на дрі­бні, розкинені парцелі, обложене нерозмірним, непрогресивним, тяжко гнітю­чим ґрунтовим податком, підтяте в самім корені, - писав 1. Франко, - мусило і мусить рільництво нидіти і пропадати; камінчик за камінчиком, але постійно • 28

лупиться, кришиться, відпадає, розсипається».

Треба відзначити, що І. Франко не тільки констатував збідніння значної час­тини селянських домогосподарств, але й шукав засобів поліпшення їх дальшого розвитку. Це добре видно з реферату, виголошеного В. Гірним на другому на­родному віче у червні 1883 р. Автором цього реферату був І. Франко. У ньому, зокрема, говориться про те, що «нам треба конче ще і самим о собі дбати, дбат и о своїх домашніх ділах. Особливо треба звернути увагу нашу на каси громадсь­кі, на піднесення рільництва, купецтва і ремесла. Треба конче побільшити наші доходи, бо видатки тепер... перевищують наші доходи. Господарювати на ста­рий лад вже не можна, треба рахуватися з видатками, треба братися до научної господарки».

Великим для тогочасних селян був поділ грунтів, а тому І. Франко радив не дробити господарства, залишати його в одних руках. Інших дітей радив вчити ремесла, купецтва, а найздібнішу дитину віддавати в науку, шоб мати «свого ученого чоловіка, свого ремісника, своє все, чого треба» ^[29].

На вічі йшлося про створення товариства на кооперативних засадах «На­родна торгівля». До участі в ньому закликались усі люди доброї волі. «Родимці! - говориться в рефераті. - Заохати не треба. Хто вірить в силу нашого народу, хто бажає йому щастя, той, певно, признає хосенність таких товариств, як гос­подарське і купецьке... Діло наше, домашнє!» 1 далі: «Часи поезії минули вже і для того треба братися до праці, шоб не було запізно!.. Засновуймо свої каси позичкові і держім в наших руках, заводім зсипи збіжжя на лиху годину, підпи­раймо наші економічні і наукові товариства, не даймо і одної п’яді землиці на­шої видертися з -під рук. учім наших дітей всього, а особливо праці, помагаймо друг другові всюди і маймо око бачне на все, шо коло нас діється, - от наша прої рама, наша чинність. В єдинстві наша сила, в праці наша будучність!» ^[30]

Якщо вчитатися у наведені слова, абстрагуючись від обставин, коли вони були виголошені, то складається враження, що вони стосуються українського сьогодення. Характерно, що 1. Франко, укладаючи програму, відзначив, шо це «діло наше, домашнє», бо йдеться саме про розвиток українських домашніх го­сподарств, якщо говорит и сучасною економічною термінологією. Між тим, на­ведена економічна програма була сформована майже 120 років тому, але яка вона реалістично-практична для української сучасності, коли господарська опалість, підприємницька інертність, економічна безініціативність багатьох га­льмує розвиток домашніх господарств. Українська уповільненість корисна чу­жинницьким елементам, які без належного опору оволодівають економічними артеріями розвитку на нашій землі. Наслідки такого процесу у перспективі можуть бути аж ніяк не корисними для українських інтересів у широкому розумінні цього поняття.

Якщо прискіпливо проаналізувати дослідження і публіцистику Івана Фран­ка, то виявиться, що він всебічно оцінив фактори розвитку селянського домого- сподарства, користуючись різними методами, особливо статистичними. У цьо­му відношенні с важливою його стаття «Галицький селянин», що опублікована 1897 р. німецькою мовою.

У ній вчений описав усі елементи побутування українського селянина: жит­ло, харчування, одяг, демографічний розвиток, доходи залежно від заможності, землеволодіння, стосунки між селянами та панським двором. Опис 1. Франком селянського господарства був настільки рельєфним, що це викликало спротив з боку фахових статистиків, які захищали польсько-панські інтереси. На що І. Франко відповів статтею «Де лишається статистика», в якій вказав на безпід­ставність доводів про те, що селянинові живеться добре.

Основному аналізу селянських бюджетів присвятив свої дослідження зна­менитий український статистик Ф. А. Щербина (1849- 1936). Спочатку він ви­вчав господарські форми, намагаючись знайти в українській господарській культурі спільні ознаки з общинним господарюванням у Росії. Однак цього не вдалося виявити. Відтак Ф. А. Щербина продовжив свою діяльність обстежен­ням селянських господарств у руслі української школи земської статистики, зо­крема Чернігівської. Він розробив програми бюджетних досліджень, що охоп­лювали усі сторони селянського домогосподарства - його склад, річний обіг виробництва і споживання із суворим розмежуванням натуральної і грошової частини витрат і доходів. У подвірних переписах було введено облік грошового балансу, тобто основна й найхарактерніша складова селянських бюджетів.

Ф. А. Щербина надав великого значення бюджетним дослідженням. На його думку, бюджет с ключем, яким відкриваються усі двері і навіть до святая свя­тих - сім’ї. Водночас бюджет можна назвати анатомічним ножем, з допомогою якого можна розрізати, розчленувати і яскраво, всебічно висвітлити найпотаєм- ніші прояви сімейних відносин, або мікроскопом, шо дозволяє виявити склад­ності й заплутаності сімейних стосунків³¹.

Надаючи великого значення вивченню бюджетів домашніх господарств, вчений-статистик вважав, що точність бюджетних досліджень має бути на рівні точних наук. Наука про бюджети виросла із завдань практичного життя. «Лю­дині, котрій з легковажності або неуважності захотілось би свої засоби втрати­ти на споживання предметів розкоші, загрожувала б голодовка. Нормальний, що відповідав середнім нормам житгя, бюджет можна, - писав Ф. Щербина, порівняти в тому відношенні з машиною, в котрій достатньо вийняти який- небуть гвинтик, щоби машина почала погано діяти або зовсім зупинилася. Саме призначення бюджетів працюючого класу зводиться до практичного завдання з визначенням обсягу потреб і встановлення потреб нормальних» '².

Визначаючи людські потреби, статист-економіст відзначив, що вони такі ж давні, як людське суспільство. Чим складніше життя, тим різноманітніші по­треби. Ф.А. Щербина дав докладний аналіз цих потреб. Він поділив потреби землеробського населення на особисті потреби, господарські потреби.

Цей поділ був згодом прийнятий іншими статистиками ". Згодом ця класи­фікація потреб деталізувалася, бо виявилася надто спрощеною. «Вже сама со­бою класифікація потреб, - сказав Ф. Щербина, - є дуже важливим посібником и у справі їх вивчення».

Як випливає із сказаного, заслугою Ф.А. Щербини було насамперед визна­чення ролі бюджетних досліджень в аналізі економіки домашніх господарств та обгрунтування класифікацій людських потреб, зокрема селянства. У сукупності одне і друге допомагали збагнути еволюцію анатомії окремих господарств того часу. У своїй праці «Селянські бюджети і залежність їх від врожаїв і цін на збі­жжя» Ф.А. Щербина розкрив зв’язок селянських бюджетів з функціонуванням ринку та із структурою державного бюджету.

Широкі бюджетні обстеження селянських домогосподарств під керівницт­вом Ф. Щербини привели до висновку, що «чим більше споживає населення рі- ^[31] зних видів харчів, одягу, предметів комфорту та іншого, з одного боку, і чим ширші запити цього ж населення на удосконалення їх господарства, з другого, зим значніші повинні бути обороти останнього або, що одне й теж, розміри виробництва тим вищі, озже, й цінність селянського майна і земель”¹⁵.

Між селянськими дрібними бюджетами і державним бюджетом повинна іс­нувати тісна залежність. Плюси і мінуси перших такимиж самими величинами входять у другий. Кожний надмірний шматок цукру чи пучка чаю, що перейш­ли через роти і шлунки сільського населення, кілька додаткових ковтків пива або куснів м’яса, що споживаються тими ротами і шлунками, додатковий фунт заліза або сталі, що увійшли в обіг селянського господарства, - і все це, - писав Ф.А. Щербина, - неминуче відіб’ється в кінцевому підсумку на державному бюджеті мільйонами карбованців, бо роти, шлунки і господарства селян вира­ховуються мільйонами одиниць ^[32].

Наведене узагальнення - це блискучий аргумент на користь тісного взаємо­зв'язку мікро- і макроекономічного процесу, що його проілюстровано на селян­ських бюджетах. Ф.А. Щербина був авторитетним дослідником останніх. Він ще за життя був визнаний засновником бюджетної статистики домашніх госпо­дарств¹⁷.

Стан цих господарств не обійшов увагою і відомий український економіст початку XX ст. львів’янин Павло Чомпа засновник економетрії. У 1904 р. він опублікував «Порадник у справах грошових і податкових», в якому наголошу­вав на необхідності ощадливості в селянському домогосподарстві. Він виходив з того, що «багатство народу є дитиною освіти, праці й ощадливості».

П. Чомпа гостро осуджував марнотратство, зокрема часу, грошей, праці. Згідно з розрахунками економіста тоді в Галичині марнотратилось 20 млн крон річно. «Всі, - писав він, - повинні щадити аби назбирати трохи грошей чи то на іірші часи, чи на час хвороби, безробіття, на інші збільшені видатки, на купів­лю хати, на виховування і забезпечення дітей і т. п.».

Заощадження, на думку економіста, повинен і може робити кожен, почина­ючи з дитячого віку. Дитина сторожа, швачки, шевця, муляра, кравця, халупни­ка, коли щоденно буде заощаджувати, то до двадцятирічного віку матиме пев­ний капітал. Він закликав кожного, не залежно від майнового стану, рахувати доходи і видатки. «Розумна господарка можлива тільки тоді, - переконував Па­вло Чомпа, - коли все записуємо і числимо».

Отже, облік і аудит, якщо говорити сучасною економічною мовою, був, на думку П. Чомпи, важливим інструментомведення раціонального домашнього господарства.

На новий науково-теоретичний рівень підняв аналіз бюджетів видатний український економіст Є. Слуцький, який у 1915 р. в Італії опублікував дослі­дження «До теорії збалансованого бюджету споживача». Вчений розглядав бю­джет, виходячи із засад теорії корисності. На його думку, «корисність якого- небудь поєднання благ є величина, котра має властивість набувати тим більше значення, чим у більшій мірі це поєднання виявляється переважаючим для да- !8 ного індивіда».

Теорія бюджету споживача побудована на таких засадах:

- передумова безперервності як самої функції корисності, так і похідних, хоча б перших двох порядків;

- припущення, що тип функції корисності не зазнав змін протягом розгляду­ваного проміжку часу;

- припущення, що зміна корисності при переході від одного поєднання благ до другого не залежить від способу переходу.

Згідно з цими припущеннями Є. Є. Слуцький розробив математичні моделі поведінки споживача, які мали великий вплив на світову економіко- математичну науку. Відомі зарубіжні вчені-економісти Д. P. Гікс, Р. Д. Аллен та інші розвивали теорію збалансованості споживача українського економіста Є. Є. Слуцького, який є засновником теорії ефекту заміщення.

Таким чином, навіть короткий огляд досліджень українських вчених з про­блем функціонування домашніх господарств свідчить про їх глибинність, мас­штабність і багатоаспектність. Своїми принципами, теоретичними засадами, аналітичним апаратом і висновками вони органічно вписувалися в національну економічну думку, нерідко сягали світових висот, а іноді торували нові шляхи у розвитку мікроекономічної теорії (наприклад, праці Є. Є. Слуцького).

Все це означає, що сучасна економічна наука з теорії домашніх господарств може опертися на цінні національні надбання, які у поєднанні зі світовою нау­кою і господарським досвідом здатні розв’язувати сьогодні найскладніші за­вдання розвитку домашніх господарств.

hrtp /∕www fcrstudy coin иа

1.3.