Циклічність розвитку економіки

Цикл ділової активності - це період часу між двома сусідніми вищи­ми або нижчими точками економічної кон’юнктури.

Економічна кон’юнктура - це тимчасова ситуація на ринку.

Для характеристики економічної кон’юнктури застосовують ряд по­казників: валовий внутрішній продукт, рівень безробіття, інфляція, рі­вень особистих доходів, коливання національного доходу.

Всі показники можна розподілити на три групи:

1) проциклічні - це ті показники, які під час зростання економіки зроста­ють, а під час спаду знижуються: ВВП, НД, інвестиційна активність;

2) контрциклічні - це показники, які під час спаду економіки зростають, а під час зростання спадають: інфляція, безробіття, кількість банкру­тів;

3) ациклічні - це ті показники, на динаміку яких загальна економічна кон’юнктура не впливає: експорт.

Вперше циклічність розвитку економіки досліджувала марксистська школа. За Марксом, існує 4 фази циклу:

1) криза - головна фаза економічного циклу, що супроводжується різ­ким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, нако­пиченням товарів у сфері торгівлі тощо і продовжується до встанов­лення відносної ринкової рівноваги;

2) депресія - застій у розвитку народного господарства, в межах якого відбуваються поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у перспективніші галузі, починається масове оновлення основного капіталу;

3) пожвавлення - зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою. Починає зростати попит на засоби виробництва та ро­бочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються при­буток і заробітна плата. В суспільній свідомості живе сподівання на краще.

4) піднесення - швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін., вна­слідок чого економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні.

Види циклів:

1) малі (цикли Кітчина) - тривають 2-4 роки. Ці цикли, як правило, відбуваються під час оновлення кон’юнктури товарів і базуються на зміні величини запасів;

2) середні (цикли Жуглара) - тривають 7-12 років і основною причи­ною їх виникнення є активність інвестиційного процесу, тобто поліп­шення чи погіршення інвестиційного процесу призводить до зростан­ня чи спаду основних макроекономічних показників;

3) будівництва (цикли Кузнєца) - тривалість їх становить 20 років. Теорія цих циклів ґрунтується на тому, що збільшення капітальних вкладень у приватне житлове будівництво призводить до збільшення ВВП;

4) довгі (цикли Кондратьєва) - тривають 40-60 років. Матеріальною основою є зміна базових технологій. Під час таких циклів порушу­ються три основні рівноваги:

а) ринкова рівновага між попитом і пропозицією, коливання - триваліс­тю 3-5 років;

б) рівновага, в яку приходить макроекономічна система під час міжгалу­зевого переливу капіталу, коливання - тривалістю 7-12 років;

в) рівновага запасів основного капіталу.

Антициклічне регулювання економіки - це свідомі і цілеспрямовані дії держави, а частково - могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення циклічних криз, стабілізації господарської кон’юнктури і темпів економічного зростання. Найважли­вішу роль у цьому регулюванні відіграє держава.

В основі антициклічного регулювання лежить антикризове регулю­вання, яке включає такі методи:

- проведення жорсткої грошово-кредитної політики, що полягає у зни­женні відсоткової ставки за кредитами (під час депресії і кризи дер­жава знижує ставку відсотків і здешевлює кредит. Це зумовлюється тим, що встановлена центральним банком норма відсотка впливає на розмір відсотків, за якими банки надають позики своїм клієнтам). Перевага - дуже оперативне застосування, але важливо точно визна­чити час підвищення чи зниження відсоткової ставки;

- розширення інвестиційної діяльності - держава у фазах кризи і депре­сії знижує ставки оподаткування прибутків та зарплати, надає пільги за умов прискореного списання вартості основних фондів, що є засо­бом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки.

Антициклічне регулювання здійснюється економічними і адміністра­тивними методами.

До адміністративних методів відносять: зміну законодавства, амор­тизаційних правил, прийняття нових законів про податки або поправок до діючих директивних документів центрального уряду.

Окрім цього, держава проводить уніфіковану промислову, структур­ну, податкову, амортизаційну та іншу форму політики, що є важливим фактором антициклічного регулювання.

9.2.