. Здійснення контролю за діяльністю ліцензіатів у сфері торговельної діяльності

Відповідно до ст. 20 Закону про ліцензування контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування та Держпідприємництво України у межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Сутність контролю полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює перевірку того, як контрольований підприємець виконує покладені на нього обов’язки [323, с. 6; 112, с. 8]. На думку В.К. Колпакова контроль є одним з найбільш поширених і дієвих способів забезпечення законності [18, с. 662-663]. Аналогічну думку підтримує А.В. Еріцян, який, посилаючись на позицію Алексєєва С.С., підкреслює, що державний контроль виявляє себе як юридичний та організаційний механізм та засіб, що застосовується виключно з метою забезпечення законності. При цьому метою контролю є стимулювання дотримання ліцензіатами норм права та законності [324, с. 103]. В.С. Щербина визначає контроль як сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб’єктів господарювання встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб’єктів, вжиття заходів щодо їх усунення [325, с.

В юридичній літературі контроль розглядають як багатогранне і багатопланове явище, і залежно від того, на якому рівні і щодо чого він розглядається, контроль може бути охарактеризований і як форма чи вид діяльності, і як принцип, і як функція. При аналізі державного контролю слід виходити з того, що це функція, яку здійснює держава в особі уповноважених органів з метою перевірки дотримання і виконання поставлених завдань, прийнятих рішень і їх правомірності [323, с. 6; 326, с. 8]. На рівні органів виконавчої влади контроль трансформується у функцію, яка може бути основною діяльністю або виступати лише елементом більш широкої діяльності [270, с. 294]. Правова природа державного контролю виражається в тому, що він здійснюється органами держави та їх посадовими особами, у межах, визначених правовими нормами, на підставі норм права і відповідно до них [327].

На думку С.С. Вітвіцького, державний контроль у сфері ліцензування є різновидом державного контролю підприємницької діяльності, що здійснюється уповноваженими державними органами (їх посадовими особами) у конкретній сфері господарювання та за конкретних умов і полягає у визначенні видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, оцінці реального стану господарської діяльності суб’єкта підприємництва, що є предметом ліцензування, застосуванні визначеного чинним законодавством порядку ліцензування, використання відповідних форм контролю та притягнення до юридичної відповідальності суб’єктів (фізичних та юридичних осіб - підприємців), які порушили вимоги законодавства у сфері ліцензування [328, с. 9, 13]. Інші науковці контроль у сфері ліцензування розглядають як систему заходів, що здійснюється органами ліцензування та спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування з метою забезпечення виконання ліцензіатами ліцензійних умов [329, с. 67]. Саме в такому аспекті визначає сутність контролю наказ Держпідприємництва України та Міністерства охорони здоров'я України “Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами” від 27.01.2004 р.

Отже, контроль у сфері ліцензування торговельної діяльності – це діяльність уповноважених державою органів, які в межах своїх функціональних повноважень перевіряють можливість заявником виконати вимоги, визначені в ліцензійних умовах певного виду, та здійснюють перевірку діяльності ліцензіатів щодо дотримання ліцензійних умов при провадженні операцій з товарами, обіг яких підлягає ліцензуванню, з метою захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також публічних інтересів держави в економічній, політичній та екологічний сферах. Метою контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності є: недопущення до здійснення торговельних операцій підприємців, які не в змозі виконати вимоги ліцензійних умов та чинного законодавства України щодо обігу певного виду продукції; контроль за обігом певних предметів і речовин, які становлять потенційну небезпеку для фізичних осіб, можуть завдати шкоду їх здоров’ю або життю, становлять потенційну загрозу безпеці держави та можуть завдати шкоди навколишньому природному середовищу. При цьому ми підтримуємо думку науковців, що контроль за діяльністю ліцензіатів має на меті попередження негативних проявів у процесі здійснення торговельної діяльності, а в разі їх виявлення – визначення шляхів усунення [331, с. 117].

Зміст державного контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності включає спостереження, аналіз і перевірку діяльності ліцензіатів, їх посадових осіб щодо дотримання установлених державою правил, норм і стандартів [22, с. 431; 282, с. 28-29]. Під час здійснення контролю за торговельною діяльністю, яка підлягає ліцензуванню, контролюючі органи реалізують такі функції контролю: інформаційну, аналітичну, превентивну, регулюючу, фіскальну, правоохоронну та відновлюючу [323, с.

При цьому різноплановий характер контролю потребує певної класифікації, і різноманітні види контролю слід поділяти за: суб’єктами, які здійснюють контроль; характером контролю; обсягом контрольних повноважень; сферами контролю; характером відносин суб’єкта контролю з підконтрольним об’єктом [22, с. 439]. Державний контроль має єдину методологічну та правову основу, базується на загальних принципах, але різні види контролю мають свою специфіку, характерні відмінності, що визначаються в завданнях, способах і формах здійснення контролю. Контроль у сфері ліцензування торговельної діяльності зорієнтований на чітке коло суб’єктів, а саме на учасників, що здійснюють операції щодо відчуження товарів, обіг яких підлягає ліцензуванню.

У сфері ліцензування торговельної діяльності залежно від часу проведення контролю він може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним [324, с. 107; 253, с. 352]. Попередній контроль має на меті як фіксацію існування необхідних умов, так і обґрунтованість підстав для прийняття рішень органами ліцензування про видачу ліцензій. Попередній контроль виконує попереджувальну функцію, і зміст його полягає у виявленні та попередженні можливих негативних дій з боку ліцензіата при здійсненні ним торговельної діяльності. Так, за попереднім контролем орган ліцензування визначає здатність заявника виконати вимоги щодо провадження певного виду торговельної діяльності, які закріплюються у відповідних ліцензійних умовах. Орган ліцензування, за результатами перевірки наданих заявником документів, робить висновок про можливість певного суб’єкта господарювання виконати вимоги ліцензійних умов та приймає рішення про видачу ліцензії.

Поточний (оперативний) контроль проводиться в процесі здійснення ліцензіатом торговельної діяльності і полягає у визначенні органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування дотримання ліцензійних умов щодо конкретного виду торговельної діяльності при проведенні, як правило, планових перевірок.

Наступний контроль може бути проведений у разі виявлення порушень ліцензійних умов провадження певних видів торговельної діяльності та має на меті перевірку ступеня виконання рішення, яке було винесене за результатами поточного контролю. Але при цьому слід зазначити, що якщо у діях ліцензіата порушень не виявлено, то цілком зрозуміла недоцільність проведення наступного контролю [22, с. 439].

Так, залежно від обсягу контролю та характеру контрольних повноважень органів державної влади виділяють загальний і спеціальний контроль. За умови, коли контроль не виділяється як основна діяльність, можна стверджувати, що певні органи здійснюють загальний контроль у межах своєї основної діяльності і не акцентується увага на конкретній ділянці. При цьому органи ліцензування у більшості випадків є органами загального контролю, оскільки поряд з функціями ліцензування виконують ряд інших повноважень відповідно до законодавства України. Контроль за обігом певних предметів здійснюється на постійній основі, має кілька механізмів, і ліцензування є лише одним з елементів контролю [267]. Зокрема, контроль за обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів включає: ліцензування діяльності підприємств, установ і організацій, пов'язаної з розробленням, виготовленням, придбанням, відпуском, знищенням наркотичних (психотропних) лікарських засобів; погодження видачі ліцензій підприємствам, установам і організаціям на право провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (у тому числі з обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів) з МВС; надання статистичних даних про фактичний обіг наркотичних (психотропних) лікарських засобів, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних (психотропних) лікарських засобів тощо [188]. Ці заходи здійснюються органами ліцензування та іншими органами державної влади, що здійснюють загальний контроль за обігом певного виду речовин. До таких органів слід віднести Комітет з контролю за наркотиками, МОЗ, МВС та СБУ.

Отже, контроль органів ліцензування або спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування у сфері ліцензування торговельної діяльності характеризується такими рисами: самостійним та активним характером діяльності органів ліцензування, спрямованої на попередження та виявлення можливих правопорушень у сфері ліцензування торговельної діяльності; відповідною правовою кваліфікацією фактичних дій ліцензіатів органами ліцензування; прийняттям рішень про застосування заходів примусу до ліцензіатів у разі наявності передбачених Законом про ліцензування підстав [324, с. 105-106].

При здійсненні контролю у сфері ліцензування відповідні органи відстежують, перевіряють та аналізують характер дотримання ліцензійних умов суб’єктами господарювання та їх посадовими особами. Ст. 20 Закону про ліцензування встановлює загальні положення щодо здійснення контролю за діяльністю ліцензіатів органами, які у встановленому порядку набули повноваження контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності. При цьому підставою для проведення заходів контролю є відповідне рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування або органу ліцензування (відповідний наказ). Дії органів ліцензування щодо контролю за діяльністю суб’єктів господарювання містять етапи підготовки та проведення планових перевірок; підготовки та проведення позапланових перевірок; розгляд матеріалів перевірок та підготовки прийняття рішення за результатами перевірок. При цьому кожна складова має свої особливості, на кожному етапі виникають, змінюються та припиняються правовідносини певного виду.

Особливий статус щодо контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності належить податковим органам. З одного боку державна податкова служба є органом ліцензування та видає ліцензії щодо обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробі, а з іншого – відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” податкові органи мають повноваження здійснювати контроль за наявністю ліцензії щодо всіх видів діяльності, які підлягають ліцензуванню [290]. При цьому перевірки органами податкової служби дотримання ліцензійних вимог торговцями (крім обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів) не передбачено.

Отже контрольні повноваження уповноважених державою органів у сфері ліцензування слід поділити на контроль за наявністю ліцензій (який здійснюють органи державної податкової служби та Держпідприємництво України, Державна інспекція з виноробства та виноградарства в частині обігу виноробної продукції) і контроль за дотриманням ліцензійних умов, що здійснюється органами ліцензування та Держпідприємництвом України.

Як було зазначено вище у сфері ліцензування торговельної діяльності органами ліцензування та Держпідприємництвом України можуть проводитися два види перевірок: планова та позапланова перевірка ліцензіатів, іншої не передбачено ні Законом про ліцензування, ні нормативними актами, що регламентують порядок перевірки ліцензіатів.

При здійсненні контролю за діяльністю ліцензіатів органи контролю мають право здійснювати планові перевірки не частіше одного разу на рік, при цьому строки перевірки мають узгоджуватися між органом ліцензування та Держпідприємництвом України з метою унеможливлення перевірки одного ліцензіата різними контролюючими органами у сфері ліцензування.

Позапланові перевірки здійснюють органи ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування лише на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов певного виду. Отже, позапланові перевірки проводяться з двох підстав. По-перше, це отримання інформації в належній формі з наданням відповідних доказів від органів державної влади та управління (наприклад, від органів захисту прав споживачів, податкових органів) або контрагентів ліцензіата про порушення ним законодавства щодо ліцензування певного виду торговельної діяльності. По-друге, коли позапланова перевірка проводиться органом ліцензування з метою перевірки виконання ліцензіатом розпорядження щодо усунення недоліків, які були виявлені при проведенні, наприклад, планової перевірки. При цьому предметом контролю органів ліцензування є ступінь виконання ліцензіатами ліцензійних умов, які охоплюють в основному організаційно-правові вимоги щодо ліцензування певного виду торговельної діяльності [332, с. 36].

Порядок здійснення контролю у сфері ліцензування певних видів торговельної діяльності визначається спільним наказом Держпідприємництва України та відповідного органу ліцензування за кожним видом торговельної діяльності тощо [233; 330; 333; 334; 335]. Ці нормативні акти встановлюють: організацію проведення перевірок; оформлення результатів перевірок; повноваження осіб, які здійснюють перевірку; контроль за виконанням розпоряджень органів контролю про усунення порушень ліцензіатами ліцензійних умов певного виду (у разі їх наявності); подання до органів ліцензування пропозицій щодо розгляду питань про анулювання ліцензії відповідно до встановлених підстав.

Також для забезпечення належного контролю за обігом товарів органами ліцензування створюються структурні підрозділи, завданням яких є зокрема, контроль за діяльністю ліцензіатів. Так, Міністерством фінансів України створена постійна комісія з питань ліцензування господарської діяльності у сфері обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, до компетенції якої належить розгляд матеріалів, підготовлених відповідними структурними підрозділами органу ліцензування, для прийняття рішень щодо видачі, переоформлення чи анулювання ліцензій [287]. Державна пробірна служба є органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України, підпорядковується йому та має право проводити у межах своїх повноважень перевірки додержання суб'єктами торговельної діяльності вимог законодавства [288]. У сфері обігу ліків контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснює Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення як орган ліцензування відповідно до “Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами”.

Ліцензіат, який здійснює торговельну діяльність, під час перевірки дотримання ним ліцензійних умов забезпечує умови для її проведення та надає на вимогу посадовим особам органу контролю фактично всю документацію про свою діяльність, зокрема, при торгівлі ліками: установчі документи суб'єкта господарювання; оригінал та копії ліцензії; організаційно-розпорядчі документи щодо створення та функціонування фармацевтичного (аптечного) закладу або його відокремлених структурних підрозділів; документи про спеціальну освіту та підвищення кваліфікації працівників, які безпосередньо здійснюють виробництвом, оптовою і роздрібною реалізацією лікарських засобів; переліки лікарських засобів, що зареєстровані в Україні, та лікарських засобів, дозволених до застосування в Україні, які відпускаються за рецептами та без рецептів з аптек, аптечних пунктів та аптечних кіосків; сертифікати якості лікарських засобів, що видаються виробниками, та сертифікати лабораторного аналізу на окремі лікарські засоби; акт санітарно-епідеміологічного обстеження територіальною санітарно-епідеміологічною станцією фармацевтичного (аптечного) закладу; сертифікат державної акредитації фармацевтичного (аптечного) закладу; атестат акредитації лабораторії з аналізу якості та безпеки лікарських засобів (за наявності її у структурі закладу); журнал (книга) обліку наркотичних, психотропних лікарських засобів та прекурсорів, а також інших лікарських засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку; акти перевірок ліцензіата державними контрольними органами та органами місцевого самоврядування, під час проведення яких виявлені порушення Ліцензійних умов; інші документи, безпосередньо пов'язані з перевіркою, тощо [ 330].

Отже, потрібно визначити, що за кожним напрямом торговельної діяльності, яка підлягає ліцензуванню, органи ліцензування здійснюють перевірку практично всього ліцензованого напряму діяльності, включаючи навіть незначні елементи. При цьому органи ліцензування мають надавати інформацію виключно з метою перевірки дотримання ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування торговельної діяльності відповідно до положень нормативно-правових актів, якими регламентується порядок здійснення заходів контролю органами ліцензування. Проте Всеукраїнська громадська організація “Фармацевтична асоціація України” вважає, що в наказах Держпідприємництва України і Міністерства охорони здоров'я України “Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами” та “Про затвердження Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” не обґрунтовано економічну та соціально-політичну необхідність систематичних планових перевірок (один раз на рік при дії ліцензії впродовж трьох років), що в сукупності з регулярними перевірками аптечних закладів іншими органами (пожежна охорона, МВС та ін.) фактично паралізує їх діяльність. Також, незважаючи на вимоги Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” щодо зменшення втручання держави у сферу підприємництва, органу ліцензування при здійсненні перевірки дано право на отримання “інших документів”, що дає можливість довільного трактування та суб'єктивного визначення необхідності тих чи інших документів. На думку асоціації, при підготовці наказів безпідставно розширили перелік питань, які планується перевіряти, частина яких виходить за межі вимог ліцензійних умов, а окремі зовсім не належать до компетенції МОЗ України [336]. При цьому така практика має досить широке застосування, що є порушенням прав ліцензіатів [61, с. 27]. Тому, ліцензіати в разі пред’явлені вимог органами контролю, що виходять за межі положень законодавства України можуть не надавати відповідну інформацію або оскаржити дії контролюючих органів у встановленому порядку.

Отже, об’єктом контролю має бути ліцензована торговельна діяльність, і органи контролю мають здійснити перевірку діяльності ліцензіата або його структурного підрозділу (у разі наявності) в межах ліцензійних умов, що має бути закріплено в Законі про ліцензування. В актах, що унормовують порядок контролю, має закріплюватися вичерпний перелік документів, які мають надаватись органам контролю при проведенні планових і позапланових перевірок, що стосується виключно діяльності, яка підлягає ліцензуванню, а не всієї діяльності ліцензіатів.

Також недоліком урегулювання порядку здійснення планових і позапланових перевірок є недостатнє правове врегулювання статусу членів комісії, які здійснюють контроль діяльності ліцензіатів. Так, відповідно до Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів від 27.01.2004 р. [337] та інших актів, що регламентують порядок здійснення контролю діяльності ліцензіатів, до участі в перевірці можуть залучатися фахівці установ та організацій, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (за їх згодою). Це положення щодо контролю діяльності ліцензіатів незрозуміле з точки зору відповідності його Закону про ліцензування та не узгоджується з ним. Зокрема, Законом не передбачена участь представників інших органів при здійсненні заходів контролю. Так, В. Соколовська підкреслює, що потрібно визначити статус цих осіб, визначити обов’язковість їх участі в перевірці, у тому числі в разі скарги споживача або відповідної інформації іншого контролюючого органу [338, с. 29]. Тому необхідно внести зміни до нормативно-правових актів щодо участі інших осіб у проведенні перевірок ліцензіатів, зазначивши, що такі процесуальні дії можуть вчиняти лише представники органу ліцензування, а участь інших суб’єктів можлива при залученні як експертів або інших зацікавлених осіб, без наділення їх процесуальними правами щодо проведення перевірки або витребування певних відомостей.

За результатами перевірки орган ліцензування складає акт у двох примірниках. Один примірник акта видається керівнику суб'єкта, який перевірявся, другий - зберігається органом, який здійснив перевірку. При виявленні порушення умов ліцензування суб’єктом торговельної діяльності орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше десяти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії. Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення ним порушень ліцензійних умов, зобов'язаний в установлений у розпорядженні строк подати органу, який видав це розпорядження, інформацію про усунення порушень.

При аналізі процедур контролю у сфері ліцензування торговельної діяльності також слід звернути увагу на процесуальні строки у відносинах ліцензування під час проведення перевірок щодо дотримання підприємцями ліцензійних вимог, виходячи з того, що відсутність належного порядку проведення перевірок гальмує розвиток торговельної діяльності, зокрема на це вказують представники малого бізнесу (при цьому ми виходимо з того, що переважна їх більшість працює у сфері торговельної діяльності) [339, с. 32-33]. Вважаємо за потрібне погодитися з пропозицією, що у Законі про ліцензування мають бути передбачені мінімальні та максимальні строки проведення перевірок [331, с. 118]. Конкретизація строків проведення планових і позапланових перевірок має визначатися нормативними актами, що унормовують порядок здійснення контролю певного напряму ліцензованої діяльності. При цьому у сфері торговельної діяльності вони не мають перевищувати десятиденного строку з моменту надання органу контролю всіх необхідних документів та письмових пояснень, якщо інше не передбачено нормативними актами щодо ліцензування певних видів торговельної діяльності. Мається на увазі положення нормативно-правових актів щодо порядку проведення перевірок ліцензіатів, зокрема, у сфері обігу ліків, де фіксуються строки проведення перевірок, порядок оформлення їх результатів. Подовження строків можливе за рішенням керівника органу ліцензування, з обґрунтуванням необхідності такого подовження, наприклад, у разі необхідності проведення спеціальних експертиз. Облік строків має відраховуватися з моменту фіксації початку перевірки в журналі перевірок контролюючими органами. При цьому належна фіксація всіх видів перевірок ліцензіатів є джерелом доказів у разі виникнення спору [340, с. 46].

Також при проведенні перевірок виникає питання щодо інформування ліцензіатів про початок перевірки. Відповідно до Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише в тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати її проведення. Ця норма в Законі про ліцензування відсутня, але відповідні строки передбачені в нормативних актах, що врегульовують процедури контролю у сфері ліцензування. При цьому висхідним положенням щодо строків попередження ліцензіатів є норма, закріплена в Положенні про здійснення державного нагляду за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування, затвердженому наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.07.2001 р. № 101 [274], яке визначає, що Держпідприємництво України повідомляє орган ліцензування про проведення планової перевірки за п'ять робочих днів до початку перевірки в письмовій формі або телефонограмою. Аналогічні положення закріплені в нормативних актах, що передбачають проведення перевірок ліцензіатів органами ліцензування, проте вважаємо за потрібне закріпити відповідні положення у Законі про ліцензування. Слід виходити з того, що обов’язковим є інформування ліцензіатів про дату проведення органом ліцензування контрольних заходів щодо певного ліцензіата, а відсутність попередньої інформації про початок планової перевірки слід вважати підставою для відмови ліцензіата у проведенні перевірки.

Визначаючи підстави позапланових перевірок, слід вказати, що вони проводяться в разі виявлення порушень умов ліцензування іншими державними органами, які виявили недоліки в діяльності ліцензіатів. Державні контролюючі органи та органи місцевого самоврядування в разі виявлення порушень ліцензійних умов зобов'язані повідомити про ці порушення органи ліцензування, які мають провести позапланову перевірку ліцензіата. Зокрема, це може бути виявлено при перевірці якості продукції, обіг якої підлягає ліцензуванню, порушення прав споживачів тощо [341]. Певним недоліком є те, що в окремих випадках нормативні акти з питань ліцензування чітко не вказують, які державні органи можуть здійснювати контроль за обігом товарів [296, с. 79], що дає підставу багатьом органам здійснювати окремі контрольні дії. Тому в кожному конкретному випадку, залежно від виду здійснюваних торгових операцій, це може бути різне коло державних органів. Наприклад, державний контроль щодо операцій з металобрухтом можуть здійснювати центральний орган виконавчої влади з питань промислової політики, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, органи державного пожежного нагляду, державної санітарно-епідеміологічної служби, місцеві державні адміністрації, які у разі виявлення повідомляють про це відповідний орган ліцензування, який зобов'язаний здійснити позапланову перевірку [327].

Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок, що ліцензування торговельної діяльності впроваджується з метою здійснення заходів додаткового контролю за діяльністю торговців, які здійснюють операції з товарами, що становлять підвищену небезпеку або неконтрольований обіг яких може завдати шкоди правам і законним інтересам держави та її громадян. Тому поняття ліцензування торговельної діяльності також можна розглядати як систему заходів, що здійснюються органами ліцензування щодо контролю за діяльністю ліцензіатів, по відношенню яких встановлені спеціальні вимоги, які закріплюються в ліцензійних умовах певного виду і за порушення яких суб’єкти торговельної діяльності притягуються до адміністративної відповідальності у встановленому Законом про ліцензування порядку. Контроль за додержанням ліцензійних умов можуть здійснювати виключно органи ліцензування та Держпідприємництво України. Контроль за наявністю ліцензій здійснюють Держпідприємництво України, податкові органи та Державна інспекція з виноробства та виноградарства в частині обігу виноробної продукції. Інші органи державної влади здійснюють контроль за дотриманням законодавства у сфері ліцензування торговельної діяльності в межах власних повноважень. Але при цьому слід зазначити, що інколи органи контролю здійснюють перевірку щодо тих самих показників. Зокрема, це стосується повноважень органів ліцензування та органів державної санітарно-епідеміологічної служби, державної пробірної служби, державної інспекції з контролю якості лікарських засобів. Тому пропонується вилучити в органів ліцензування та Держпідприємництва України повноваження здійснювати перевірки тих напрямів діяльності, які контролюються іншими державними органами, з метою усунення дублювання функцій.