Антиінфляційна політика

Основними формами стабілізації грошового обігу, що зале­жать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й анти- інфляційна політика.

Антиінфляційна політика — комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього замало для прибор­кання інфляції.

Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики:

Політика шокової терапії (активна політика) — базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефі­циту бюджету за рахунок:

— скорочення витрат на соціальні програми;

— збільшення відсоткової ставки;

— зменшення податкових ставок;

— обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкруту­ють, а низька податкова ставка заохочує сильні підприємства. Таким чином інфляція призупиняється.

Негативний наслідок цього методу полягає у зменшенні доб­робуту населення.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) — метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних на­слідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання гро­шової маси. Політика проводиться за рахунок:

— стабілізації інфляційних очікувань;

— поступового обмеження грошової пропозиції;

— індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп при­росту грошової маси та рівня цін не перевищує 20 % на рік.

Політика доходів — припускає контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту.

Варіант антиінфляційної політики вибирають залежно від те­мпів інфляції та пріоритетів. Якщо ставиться мета приборкати інфляцію за будь-яких умов, то паралельно використовують кіль­ка методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи використовують для ліквідації зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є:

Нуліфікація — оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти. Наприклад нуліфіка­ція була проголошена у Німеччині 1925 р., Угорщині 1946 р., Україні 1994 р.

Ревальвація — процес збільшення вартості національної ва­лютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація — процес офіційного зниження курсу національ­ної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація — процес укрупнення національної грошової оди­ниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об’єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому анти- інфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.