Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Міжнародна валютна система у своєму формуванні пройшла наступні етапи розвитку.

Паризька валютна система (1816—1914 рр.). В основу її був покладений золотомонетний стандарт.

Золотомонетний стандарт — це власна, тобто класична фор­ма золотого стандарту, пов’язана з використанням золота і золо­тих монет у якості грошового товару.

У золотомонетному обігу паперові гроші вільно розмінювали­ся на золото за номіналом, що надавало грошовій системі додат­кову гнучкість і стійкість.

Ця система сформувалася стихійно як сукупність національ­них систем. На той час не існувало ніяких міжнародних норм, що регулювали валютні відносини. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет.

Золотий паритет — співвідношення грошових одиниць різ­них країн за їхнім офіційним золотим вмістом. Був основою фор­мування валютних курсів і був скасований МВФ у 1978 р.

Пізніше, коли золоті монети вже не чеканилися, був уведений золотозлитковий стандарт.

Золотозлитковий стандарт — це урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на злитки зо­лота.

На початку ХХ ст., у період завершення епохи вільної конку­ренції і виникнення великих монопольних об’єднань, золотомо­нетний стандарт перестав відповідати масштабам господарських зв’язків. Випуск воюючими країнами у Першій світовій війні па­перових грошей незабезпеченими відповідними золотим запасам за для покриття воєнних видатків. Бурхливий розвиток економі­ки, швидке зростання товарообігу наштовхнулися на обмежену кількість золота як грошового матеріалу.

Під час Першої світової війни припинили розмін кредитно- паперових грошей на золото, що означало крах першого етапу розвитку міжнародної валютної системи.

Поступово поряд із золотом у міжнародних розрахунках стали використовуватися фунти стерлінгів і долари США. Так з’явився золотодевізний стандарт, що був покладений в основу Генуезької валютної системи.

Генуезька валютна система (1922—1944 рр.). В основу її був покладений золотодевизний (золотовалютний) стандарт.

Золотодевізний (золотовалютний) стандарт — урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту і потім на золото. При золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися у залежність від валют інших, знецінення їх викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв із 1922 до 1971 рр.

До переваг цього етапу міжнародної валютної системи можна віднести:

— збереження стійких валютних курсів;

— забезпечення стабільності зовнішньої і внутрішньої еконо­мічної політики;

— сприятливі умови для розвитку міжнародної торгівлі;

— стабільність внутрішніх цін.

До недоліків:

— залежність грошової маси в обігу у світі від видобування і виробництва золота;

— неможливість проведення незалежної національної грошо­во-кредитної політики.

Бреттон-Вудська валютна система (1944—1976 рр.). На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерів­ської коаліції, що відбувалась у липні 1944 р. у місті Бреттон- Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно- фінансового устрою.

У Бреттон-Вудській валютній системі зберігалася деяка подо­ба золотодевізного стандарту, особливість якого полягала у тому, що це був, по-перше, золотодеіизний стандарт тільки для центра­льних банків, а, по-друге, при цьому тільки долар США (тобто тільки одна-єдина національна валюта) обмінювалася на золото. По суті це був золотодоларовий стандарт. У Бреттон-Вудській валютній системі поєднувався стихійно автоматичний характер міждержавних розрахунків із посиленням державного і міжнаро­дного регулювання.

У цій системі функція світових грошей була збережена за зо­лотом, але сфера його застосування скоротилася. Золото викори­стовувалося в основному для рівноваги платіжних балансів. По­ряд із золотом функцію міжнародного платіжного засобу став виконувати американський долар. У доларах проводилася основ­на маса міжнародних розрахунків, визначалися ціни на світовому ринку.

Привілейоване становище американського долара пояснюєть­ся кількома факторами. В той час, коли національні економіки багатьох країн були зруйновані війною, економіка США не тіль­ки не постраждала, а й навпаки зміцніла за рахунок великої кіль­кості військових замовлень. Крім того в роки війни американські поставки продукції значною мірою сплачувалися золотом. Все це призвело до того, що в кінці 1949 р. золотий запас США досяг рекордної позначки — близько 22 тис. т., або 70 % резервів капі­талістичних країн світу.

США взяло на себе зобов’язання обмінювати долари на золо­то за твердою офіційною ціною — 35 дол. За тройську унцію — 31,1 г. Чистого золота, цей обмін здійснювався тільки за вимога­ми центральних банків.

Був введений режим фіксованих валютних паритетів, тобто законодавчо встановленого співвідношення між валютами. Всі країни члени МВФ зобов’язалися встановлювати паритети своїх валют у доларах, а через долар — у золоті; не змінювати паритет без згоди МВФ більше, ніж на 10 %. Ринкові курси валют не мог­ли відхилятися від фіксованих паритетів більше, ніж на 1 %.

Для забезпечення сталості світової валютної системи був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав свою діяльність у березні 1947 р. Капітал фонду створювався із внесків країн-членів відповідно до квот, яка установлювалася для кожної країни і визначалася її економічним потенціалом і роллю у світовій економіці.

Основні напрямки діяльності МВФ полягали в регулюванні валютних курсів, підтримані сталості валютних паритетів, усуне­ні валютних обмежень, а також у наданні своїм членам кредитів.

У 1969 р. МВФ були введені для розрахунків «Спеціальні пра­ва запозичення (Special Drawing Rights)» СДР і золотодевізний стандарт був замінений стандартом СДР. У серпні 1971 р. уряд США офіційно припинив продаж золотих злитків на долари.

У 60-ті роки відбулися зміни у співвідношенні сил у світовій економіці, США почали втрачати домінуюче положення, їх пла­тіжний баланс був дефіцитним, золотий запас почав стрімко зме­ншуватися.

У серпні 1971 р. уряд США офіційно припинив продаж золо­тих злитків на долари, а на прикінці цього року оголосив про де­вальвацію долара.

До переваг цієї міжнародної валютної системи можна віднести:

— більш гнучке регулювання валютних курсів шляхом змен­шення ролі золота;

— обмеження відхилень валютних курсів від офіційних пари­тетів за допомогою валютних інтервенцій;

— створення МВФ.

До недоліків:

— практика добровільного корегування валютних курсів;

— незацікавленість урядових органів у своєчасному корегу­ванні валютних курсів;

— неможливість забезпечення необхідного рівня міжнародної ліквідності.

Ямайська валютна система (з 1976 р. — по сьогодні). У січ­ні 1976 р. угодою країн — членів МВФ на конференції в Кінгсто­ні (Ямайка) була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією уго­дою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси.

До переваг цієї системи можна віднести забезпечення довго­строкової гнучкості валютних курсів, необхідну для вирівнюван­ня платіжних балансів, та короткострокову стабільність для сти­мулювання міжнародної торгівлі і фінансів.

До недоліків непостійність і різка мінливість валютних курсів при введенні режимів «вільного плавання»; а також відмова від фіксованих валютних курсів означає відмову від механізмів стримування інфляції.