Крива Лаффера

А. Лаффер — відомий економіст, прихильник теорії пропози­ції, який вважав, що за зростанням ставки податку від 0 до 100 % податкові надходження зростають від 0 до деякого максимально­го рівня М, а потім знижуються до 0.

Крива Лаффера — крива, що відображає зв’язок між подат­ковою ставкою та обсягом податкових надходжень, виявляє по­даткову ставку (від 0 до 100 %), за якої податкові надходження досягають максимуму.

Згідно кривої Лаффера до деякого максимального рівня М бі­льше значення податкової ставки забезпечує більшу величину податкових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національного оподаткованого доходу зменшиться.

Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощаджень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національного виробництва й доходу.

Рис. 12.1. Крива Лаффера

Фіскальна політика держави

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика — це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробни­цтво неіфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, сис­теми оподаткування та підходів до формування державного бю­джету в цілому.

Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискри- ційну.

Дискреційна — цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між ча­стиною податків і державними закупками), в результаті зміни за­конодавства, метою якої є:

— стабілізація економіки;

— досягнення рівноваги в економіці;

— збільшення рівня зайнятості;

— зниження темпів інфляції.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов’язана з прийняттям законодавчих рішень.

До інструментів дискреційної фіскальної політики відно­сяться:

— зміна ставок оподаткування;

— скасування або запровадження нових податків чи податко­вих пільг;

— трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.

Дискреційна фіскальна політика у залежності від фази циклу може бути:

• Стимулюючою (експансії) фіскальною політикою — це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення держа­вних витрат та зменшення податків з метою розширення сукуп­ного попиту в економіці у період циклічного спаду.

• Стримуючою (обмежуючою) фіскальною політикою — це бюджетно-податкова політика, при якій відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічно­му піднесенні.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика — по­літика вбудованих стабілізаторів, вона не пов’язана із зміною законів.

Автоматичний («вбудований») стабілізатор — механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без змі­ни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є:

— прогресивна податкова система;

— трансфертні платежі;

— система участі у прибутку;

— допомоги по безробіттю у період економічних спадів.

Мультиплікатор державних витрат

Мультиплікатор державних витрат показує, наскільки змі­нився сукупний доход (AT) при зміні державних витрат (AG) на одиницю.

Мультиплікатор державних витрат дорівнює:

де— частина приросту доходу, що її домогосподарства спря­мовують на споживання.

Якщо планові витрати враховують вплив податкових надхо­джень, мультиплікатор державних витрат (складний му­льтиплікатор) відображає залежність автоматичних податкових вилучень від зміни ВВП і має вигляд:

де t — гранична ставка оподаткування.

Рис.

Зменшення податків на AT збільшує використання доходів (рис. 12.2)

' на величину AT і споживання на величину Сукупні витрати зростають. Пряма планових витрат перемістить­ся вгору на C¹ ∙ AT, рівновага переміститься з точки А в точку В.

Зменшення податків також створює мультиплікативний ефект на доход. Сукупний ефект для доходу під впливом зміни податків дорівнює:

де m_t — податковий мультиплікатор.

Податковий мультиплікатор показує, що зростання податків на певну величину зменшує обсяг виробництва на більшу вели­чину і навпаки, при зменшенні ставок оподаткування T(Y) на пе­вну величину, рівноважний обсяг виробництва (Y) збільшується на більшу величину.

Аналіз мультиплікаторів державних витрат та податків дає можливість сформулювати такі висновки.

1. Якщо державні витрати і податкові надходження зміню­ються на одну й ту саму величину, то й рівноважний рівень виро­бництва змінюється на ту саму величину.

Цей мультиплікатор називають мультиплікатором збалан­сованого бюджету і дорівнює він одиниці.

213

де m_b — мультиплікатор збалансованого бюджету.

2. Ефект мультиплікатора від скорочення податків слабший, ніж при збільшені державних витрат:

Отже, державні витрати відчутніше впливають на величину доходу і споживання порівняно зі зміною податків. Ця різниця і визначає вибір заходів у бюджетно-податковій політиці.