Моделі економічного зростання

Неокласична модель економічного зростання

В основу неокласичної моделі економічного зростання покла­дено припущення про те, що кожний фактор виробництва «вно­сить» свою частку у вироблений національний продукт.

де Y — обсяг продукту;

X_i — виробничі фактори (робоча сила, капітал, земля, підпри­ємницькі здібності);

df∕dx_i — граничний продукт і-го фактору.

Таким чином, відповідно до наведених формул, обсяг продук­ту визначається сумою добутків кожного фактору на його грани­чний продукт.

Виробнича функція передбачає визначення найбільш доціль­них комбінацій різних факторів виробництва для досягнення ма­ксимального обсягу продукції. Тому виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні те­мпів економічного зростання та інших можливих макроекономі- чних пропозицій.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора

У темі № 7 ми вже розглядали поняття мультиплікатор, для того щоб зрозуміти неокейнсіанську модель економічного зрос­тання, потрібно визначитися, що таке акселератор.

Акселератор (лат. accelero — прискорюю) — це безпосеред­ній зв’язок між зміною попиту і спричиненою ним значно біль­шою зміною інвестицій. У більш широкому плані акселератор ві­дображає співвідношення приросту інвестицій і зумовленого ним приросту національного доходу, готової продукції або споживчо­го попиту.

Акселератор є кількісним вираженням «принципу акселера­ції», згідно з яким будь-який приріст чи скорочення доходу, кіль­кості готової продукції або попиту вимагає ще більшого прирос­ту чи скорочення інвестицій. Цей принцип сформулював у 1913 р. французький економіст А. Афтальйон, а у 1919 р. — аме­риканський економіст Дж.

Модель взаємодії акселератора і мультиплікатора може бути представлена формулою Дж. Хікса:

де Y_n — національний доход в n-му році;

5 — частка заощаджень у національному доході;

(1 — 5) — частка споживання у національному доході; b — коефіцієнт акселератора;

Y_{n - 1} — національний доход в (п - 1)-му році;

Y_{n - 2} — національний доход в (п - 2)-му році;

In^a — автономні інвестиції в n-му році.

У формулі (11.4) відображено залежність між національним доходом та інвестиціями.

Згідно з неокейнсіанською макроекономічною моделлю необ­хідною умовою економічного зростання є рівність інвестицій за­ощадженням, тобто повна реалізація коштів, що йдуть на нако­пичення. Нерівномірність цих величин розглядається як ознака порушення економічної рівноваги. Перевищення інвестицій І над заощадженнями 5 означає нестачу коштів для інвестиційного по­питу, а перевищення 5 над І — неповну задіяність ресурсів. За­вдання економічного регулювання полягає у досягненні повного використання національного доходу як джерела ефективного по­питу за умови, що сума:

Модель макроекономічного зростання Р. Харода — Е. Домара

В економічній літературі роботу американського економіста Е. Д. Домара (ця модель зростання була розроблена наприкінці 40-х рр.) та модель англійського економіста Р. Ф. Харода (розро­блена у 1939 р.) часто розглядають як одну модель, яку іменують моделлю Харода — Домара, це найпростіші моделі економічного зростання.

Модель описує динаміку доходу Y, який є сумою споживчих C та інвестиційних витрат І. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт дорівнює нулю, а державні витрати у моделі не вирізняються. Основними факторами зростання є нагромадження капіталу.

Основні передумови моделі:

• постійна граничність продуктивності капіталу

• постійна норма заощадження

• відсутній процес вибуття капіталу W = 0;

• інвестиційний лаг дорівнює нулю, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу, формально це означає, що dK(t) = i(t);

• модель не враховує технічного прогресу;

• випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є де­фіцитним ресурсом;

• використовується виробнича функція, яка передбачає немо­жливість взаємозаміни факторів виробництва — праці і капіталу.

Припускається, що швидкість зміни доходу пропорційна інве­стиціям:

темп приросту доходує постійним і дорівнює S ■ МРК.

Однак передумова про те, що праця не є дефіцитним факто­ром, технічний прогрес, якісні характеристики праці й капіталу, їхня взаємодія не враховуються у цій моделі, тому теорія зрос­тання Харода — Домара, за якою основним джерелом зростання є фізичне нагромадження капіталу, а основним інструментом ре­гулювання росту — норма заощадження, поступово відійшла на другий план і поступилася місцем більш прогресивній моделі Р. Солоу.

Модель економічного зростання Роберта Солоу

Ця модель була розроблена у 1956 р. Робертом Солоу. Вона дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва — праця, капітал, технологічні зміни — впливають на динаміку обсягу ви­робництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довго­строкового зростання національного доходу.

300

Основні ознаки моделі:

1. За основу зростання у моделі Солоу береться зростання

Y

продуктивності праці у = —, а не збільшення продукту Y;

2. Модель враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєнос-

K

ті K = —, технічного прогресу (ТП) та праці;

3. За моделлю Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєності К*, який визначає економічну динаміку. Цей стійкий рівень капі­талоозброєності можна визначити за формулою:

де 5 — норма заощаджень;

σ — норма амортизації;

K* — стійкий рівень капіталоозброєності;

f (K*) — продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозб- роєності.

Джерелами економічного зростання за Солоу є:

1. Зростання капіталоозброєності К, яке залежить від підви­щення норми заощаджень S.

Проте підвищення норми заощаджень не може бути постій­ним, оскільки заощадження S обмежують споживання С.

Р. Солоу сформулював «золоте правило», яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його ви­буттю (амортизації) σ.

МРК = σ. (17.8)

«Золоте правило» — при визначені норми заощаджень кри­терієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання С.

2. Збільшення населення (t_L — темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброє- ності:

I

де — — інвестиції на одного працюючого; σ — норма амортизації;

t_L — темп зростання населення;

K — капіталоозброєність.

3. Технологічний прогрес, який за моделлю на відміну від по­передніх чинників є джерелом постійного зростання як продук­тивності праці у, так і загального продукту Y.

Якщо ефективність виробництва Е під впливом технологічно­го прогресу змінюється з темпом g, то продуктивність праці змі­нюється з таким самим темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом t_L + g:

де уо — базова продуктивність праці.

Модель Солоу, як будь-яка модель, має певні недоліки, а саме;

• норма заощаджень S вважається постійною і задається екзо­генно, а також показники норми амортизації (σ), темп приросту населення (t_L) та технічного прогресу;

• не враховує обмеження економічного зростання: енергетич­ні, екологічні тощо;

• не враховує фактори, на які можна вплинути за допомогою заходів економічної та соціальної політики (освіта, військові ви­трати тощо).

Незважаючи на всі ці недоліки, модель Солоу є прогресивною порівняно з іншими у дослідженні процесу економічного зрос­тання.

За розробку цієї моделі Роберту Солоу було присуджено Но­белівську премію у 1987 р.