ПЕРЕДМОВА

У численних публікаціях, присвячених конкурентоспроможності еко­номіки України, домінують досить спрощені уявлення про передумови реалізації конкурентних переваг, розглядаються міжнародні порівнян­ня, відповідні рейтинги, де Україна виглядає не кращим чином.

Метою даної монографії є узагальнення теоретичних засад та су­часних поглядів на конкуренцію як рушійну силу економічного роз­витку, технологічного прориву в майбутнє, відображення реального стану конкурентоспроможності України, сукупності внутрішніх та зовнішніх чинників, які формують об’єктивні передумови виведен­ня економіки на вищий щабель соціально-економічної зрілості, по­ступового формування інформаційно-індустріального, а згодом — й постіндустріального суспільства.

Конкуренція виступає рушійною силою в тому разі, якщо її інди­катори, передусім прибуток та його норма, верифіковані на об’єк­тивно обумовленому рівні, підтвердженому світовою практикою. Ця проблема не тільки не розв’язана, а навіть не поставлена в числен­них книгах та статтях. Тому жива матерія, вирішальне уособлення конкурентної політики та зусиль суб’єктів господарювання випада­ють з наукового аналізу, зводячись переважно до мікроекономічних викладок, які не мають числових характеристик. У монографії пред­ставлено систему оцінок, нормативних значень, що певним чином заповнюють цю прогалину.

Монографію підготовлено колективом відділу економічного зрос­тання та структурних змін в економіці.

Певні наукові позиції, викладені в тексті, мають піонерний ха­рактер. Вони побудовані на таких основоположних підходах: спеці­альному дослідженні конкурентоспроможності країни, досягнення якої розглядається як національна ідея; аналізі макроекономічних та територіальних аспектів її економічного розвитку; розробці інно­ваційно-інвестиційних механізмів реалізації амбітних завдань пере­творення України у високорозвинену конкурентну державу.

Національна конкурентоспроможність перебуває в центрі уваги авторів книги і розглядається як здатність країни в умовах вільного ринку та справедливого розподілу суспільного продукту виробля­ти товари і послуги, що відповідають установленим міжнародним стандартам, і на цій основі підвищувати рівень реальних доходів населення та підтримувати його у довгостроковій перспективі. Ак­цент при цьому робиться на спроможності постійно розвивати та виробляти інновації. Йдеться про опанування економікою знань, впровадження інноваційної моделі розвитку національного госпо­дарства, системи генерації та передачі знань і інформації, розви­ток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища — всіх ресурсів, спрямованих на піднесення людського фактора як провід­ної умови конкурентоспроможності країни.

Водночас виключне значення мають економічні та соціально- політичні засади конкурентности а саме — модернізація економі­ки, системи національної безпеки, військової справи, державного устрою, що забезпечують технологічний, духовний та соціальний прогрес суспільства.

Сучасним ринкам притаманні дві основоположні тенденції. По-перше — до посилення монополізації ринку, коли інформаційно- технологічна революція (ІТР) викликає перехід до значно вищого рівня господарювання та утворює потужні природні монополії, які охоплюють національний економічний простір.

По-друге — до загострення конкуренції, коли надзвичайно при­скорюється інноваційне оновлення технічної бази виробництва та посилюється суперництво у галузі впровадження новітніх досягнень техніки і технології.

Отже, на рубежі XX-XXI століть склалася парадоксальна ситуа­ція. На ринку одночасно посилюють свої позиції прямо протилежні види взаємодії суб’єктів господарювання.

У вивченні проблем, що стали предметом дослідження авторів монографії, відображено новітні теоретичні підходи. Наголошуєть­ся, що конкуренція є притаманною ринковій економіці боротьбою, суперництвом за найвигідніші умови виробництва та збуту товарів — як зовнішня сила (стимул), що примушує економічних агентів підвищувати ефективність використання ресурсів, збільшувати ви­пуск товарів і послуг, розміри нагромадження, прискорювати тем­пи науково-технічного та технологічного прогресу, організаційних і структурних змін в економіці, Інакше кажучи, конкурентний тиск на суб’єкта ринку породжує його конкурентну поведінку. Але, во­чевидь, вірно і зворотне: наявність конкурентної поведінки свідчить про те, що суб’єкт ринку зазнає конкуренції.

Останнє знаходить прояв у тому, що в процесі конкуренції окре­мі підприємства намагаються знизити витрати виробництва своєї продукції заради отримання додаткового прибутку. У результаті під тиском конкуренції впроваджуються досягнення науково-технічно­го прогресу, освоюються нові, прогресивніші методи організації ви­робництва. У зв’язку з цим найбільш розповсюдженими методами чесної конкурентної боротьби стають технічні переваги, якість і на­дійність виробів, надання різноманітних гарантій та післяпродажних послуг, пом’якшення умов оплати (споживчий кредит тощо). Як на­слідок, закономірно відбувається “відбракування” найменш ефек­тивних підприємств.

Новим явищем ринкової конкуренції, на думку авторів, є станов­лення мережевої економіки як результат витіснення з початку 80-х років XX ст. четвертого технологічного укладу п’ятим, в якому доміну­ючі позиції посідають новітні комп’ютерні та інформаційні технології, засоби космічного зв’язку, волоконна оптика, біотехнології тощо.

Перехід від чисто ринкових до мережевих відносин фірм, що ко­оперуються, отримав назву мережевої революції (chain revolution). Останнім часом з цієї проблеми опубліковано багато монографій, переважно у США, Великій Британії і Німеччині. Вони присвяче­ні аналізу особливостей конкуренції в мережах та природі менедж­менту постачальницьких мереж (supply chain management), природі кооперативної стратегії в мережах, динаміці міжфірмового співро­бітництва у міжфірмових мережевих альянсах. Водночас мережева організація створює нову інноваційну систему, яка забезпечує не тільки науково-технічні, але й організаційні зміни. Головна перевага мереж — розподіл ризиків і набуття фірмами гнучкості, необхідної в умовах швидкої зміни ринкової кон’юнктури.

В основі стратегії національної конкурентоспроможності лежать проблеми економічного зростання, концепція випереджаючого роз­витку. Пануючі досі ідеї доганяючого розвитку не відповідають кон­кретно-історичним завданням України, яка адаптована до епохи ін- дустріалізму. Гостро постає питання прориву до постіндустріального суспільства. Незавершеність індустріальної стадії в Україні у поєд­нанні з цілями технологічного прориву формує своєрідні особливості конкурентної політики, включаючи макроекономічні аспекти конку- рентності, модернізації провідних галузей — металургії, машинобуду­вання, харчової та легкої промисловості, розв’язання інших галузевих та територіальних проблем реалізації конкурентних переваг, розбудо­ви конкурентного середовища на ринках товарів та послуг.

Конкурентна політика є передусім антимонопольною політикою. Традиційно монопольна влада ототожнювалася з високим рівнем концентрації продавців на ринку. Сьогодні є усвідомлення того, що, монопольна влада може поєднуватися з досить низькою концентра­цією продавців на ринку, а формально велика кількість продавців кінцевого товару виявляється залежною від декількох великих по­стачальників, тому конкуренція між ними практично зникає. Остан­нє, зокрема, є характерним для української економіки.

Індикатором результативності конкуренції є обсяги створеної до­даної вартості, прибутковість різних сфер економічної діяльності.

У трансформаційній економіці діють звичні для ринкової еконо­міки форми конкуренції, утворюються величезні сегменти доско­налої конкуренції на так званих неорганізованих ринках. Водночас монополізм приймає нові форми і масштаби, які суперечать інте­ресам досягнення високої кінцевої ефективності. Фактично у пере­хідній українській економіці ринкові інструменти автоматично не забезпечили високу конкурентність виробництва, оскільки ще не склався досконалий механізм антимонопольного захисту. Як наслі­док, в Україні у 1991—2004 рр. не вдалося забезпечити оптимальний розподіл ресурсів. Недоліки міжгалузевої координації, підтримання умов беззбиткової діяльності підприємств призвели до виник­нення цінових та фінансових диспропорцій, суперечностей у взаємовідносинах між реальним сектором економіки та фінансо­во-кредитною системою, між експортоорієнтованими та працюю­чими на внутрішній ринок галузями. Подолання таких диспропор­цій є невід’ємним завданням підвищення національної конкурен­тоспроможності.

Не використовуються повністю виробничі потужності промисло­вості, сільського господарства, сфери послуг, а також науково-тех­нічний, освітній і культурний потенціал суспільства. Монополістич­ні тенденції минулого не подолані, а в деяких сферах посилились. Якщо в західних країнах підтримується певне співвідношення моно­полії і конкуренції, то в перехідній українській економіці монополіс­тичні тенденції, особливо у сфері первісних виробничих ресурсів, що визначають рівень цін по усьому технологічному ланцюгу, виходять далеко за межі, що диктуються сучасним ринком.

Взагалі тенденція до монополістичного та олігополістичного ви­тіснення досконалої конкуренції є помітним явищем розвитку сучас­ного ринку. Подолати її, добитись оптимальное™ монополії та кон­куренції ринок самостійно не в змозі — це під силу тільки державі.

При аналізі конкурентное™ на національному та регіональному рівнях у монографії досліджено такі її індикатори:

— виробничо-економічні — темпи приросту виробництва ва­лової доданої вартості (ВДВ), приріст виробництва промислової і с/г продукції, виробництво ВДВ на душу населення;

— структурні ~ частка проміжного споживання у випуску ВДВ, частка оплати праці у ВДВ, частка галузей господарського комп­лексу, що виробляють товари і послуги у ВДВ;

— інвестиційні — темпи приросту інвестицій в основний капі­тал, частка інвестицій у ВДВ, обсяг інвестицій в основний капітал на душу населення, обсяг іноземних інвестицій на душу населення;

— фінансові — бюджетна забезпеченість населення, частка бю­джетних трансфертів у ВДВ, кредиторська та дебіторська заборго­ваність на одного працюючого;

— зовнішньоекономічної діяльності — частка товарообігу у ВДВ, частка експорту та імпорту у ВДВ, коефіцієнт товарності, питома вага сировини в структурі експорту;

— науково-технічного потенціалу — частка фінансування НДР У ВДВ, частка зайнятих у науці в загальній чисельності зайня­тих, частка інвестицій в науку у ВДВ, коефіцієнт зношеності основних фондів у промисловості;

— соціальні — індикатори життєвого рівня населення — гро­шові доходи на душу населення, середня заробітна плата, реальна зарплата, частка зарплати у грошових доходах, індекс реальної зарплати, частка населення з доходами, нижчими за прожитковий мінімум, платні послуги на душу населення, роздрібний товарообіг на душу населення; стану трудових ресурсів; здоров’я населення; демографічної ситуації; криміногенної ситуації.

Перспективи підвищення конкурентоспроможності україн­ської економіки визначаються передусім інноваційними фактора­ми. Проте в Україні цей ресурс майже не використовується: частка інноваційної продукції у 2004 р. склала близько 5% промислового виробництва. Це свідчить зокрема про те, що при рівні витратної наукоємності ВВП до 0,4% науковий потенціал здатний вико­нувати лише свою соціокультурну функцію. Збільшення цього по­казника до 0,9% ВВП дає змогу виконувати також другу функцію науки — пізнавальну. І лише подальше нарощування обсягу витрат приводить до реалізації третьої — “економічної” функції науки — отримання економічної віддачі та підвищення конкурентности еко­номіки в цілому.

В Україні ж, згідно з результатами досліджень Інституту еко­номічного прогнозування HAH України, в структурі виробництва і експорту переважає продукція низького ступеня переробки. За ви­пуском продукції вищі технологічні уклади — п’ятий та шостий — становлять в структурі ВВП близько 4%, причому шостий техно­логічний уклад, який визначає перспективи високотехнологічного розвитку країн, в Україні майже відсутній (менше 0,1%). Близько 58% виробленої продукції припадає на найнижчий — третій техно­логічний уклад (технології промисловості будівельних матеріалів, чорної металургії, суднобудування, оброблення металу, легкої, де­ревообробної, целюлозно-паперової промисловості), та 38% — на четвертий. Такий стан речей є безпосереднім наслідком як недоско­налості структури фінансування науково-технічних розробок, так і недостатніх обсягів інвестицій. Так, майже 70% фінансування на­уково-технічних розробок припадає сьогодні на четвертий, і лише 23% — на п’ятий технологічний уклади. Інноваційні ж витрати розподіляються таким чином: 60% — четвертий технологічний уклад і 30% — третій (сумарно — 90 %), а п’ятий уклад в інноваційних витратах становить лише 8,6 відсотка.

В Україні реальне фінансування науково-технічної діяльності за­безпечується переважно за рахунок коштів вітчизняних замовників та іноземних держав. Розв’язання проблем інноваційного оновлен­ня виробництва стає ключовим напрямком зростання національної конкурентності. У монографії подано аналіз макроекономічного зрізу конкуренції з використанням даних Національних рахун­ків України, міжгалузевого балансу України стосовно структури і пропорцій валової доданої вартості по країні та видах економічної діяльності, валового випуску товарів і послуг. Представлено також мікроекономічні оцінки конкуренції на товарних ринках, отримані Інститутом економічного прогнозування HAH України за сприяння Антимонопольного комітету України в ході анкетного опитування 963 українських підприємств.

Конкурентность економіки визначається реальним станом еко­номіки, зокрема прибутковістю різних сфер економічної діяльнос­ті. У народному господарстві України норми валового та чисто­го прибутку настілько широко варіюють, що достатньою мірою не здійснюється мобілізація ресурсів, необхідних для технологічного прориву. З одного боку, чисті заощадження досягли у 2004 р. 13% ВВП, що є дуже сприятливим для широкої модернізації виходячи з того, що пороговим значенням для економічного зростання є рівень 7—8% чистого заощадження у ВВП, а з іншого — рентабельність промислового виробництва в останні роки не перевищує 4 відсот­ків, що у 2—2,5 раза нижче нормальних показників, що склались У світовій практиці. У монографії розглянуто проблеми регулюван­ня природних монополій, монополістичного прибутку, вилучення в бюджет земельної та гірничої ренти, подолання тіньових процедур ухилення в оподаткуванні прибутку. Вироблено методику розрахун­ків норми валового та чистого прибутку по економіці в цілому.

Чисельно визначено вплив інвестиційної складової конкурентної політики, розроблені прогнозні сценарії динаміки та оновлення основних фондів, намічені шляхи реалізації інноваційної моделі розвитку української економіки у середньостроковій перспективі.

Значне місце у книзі посідає дослідження сучасних тенденцій конкуренції в епоху глобалізації, міжнародних інструментів рей- тингових оцінок конкурентоспроможності, її порівнянь щодо стану національних економік, включаючи міжнародні зіставлення ВВП, і оцінки рівня цінових співвідношень за цим показником. Багато уваги приділено проблемі адаптації української економіки до світо­вого конкурентного середовища. Для цього використано дані Сві­тового щорічника конкурентоспроможності міжнародного інститу­ту менеджменту та розвитку (ІМД), Глобального звіту конкуренто­спроможності Всесвітнього економічного форуму (WEF), матеріали Європейської Програми міжнародних зіставлень ВВП (ЕПЗ) за паритетами купівельної спроможності національних валют. Роз­глянуті індикатори національної конкурентоспроможності надали змогу виразити їх універсальною мовою світових цін, показати вза­ємодію внутрішніх і світових ринків, умови реалізації національних продуктів, їх експортного та імпортного потенціалів.

Представлено широкомасштабне дослідження конкурентоспро­можності в контексті критеріїв національної безпеки країни, її еко- лого-економічних, продовольчих, енергетичних та фінансових ха­рактеристик.