Попит на гроші

Основа сучасної грошової теорії — так званий портфе­льний підхід (теорія портфельного вибору), який розглядає еко­номічного агента у певний момент часу, коли він володіє певним фондом багатства (портфелем активів) і приймає рішення щодо його розподілу між різними видами активів з метою максимізації прибутків і мінімізації ризику.

Для спрощення подальшого аналізу попиту на гроші припус­тимо, що портфель складається лише з двох активів: облігацій та грошей.

Під попитом на гроші розуміють бажання економічних суб’єктів мати в своєму розпорядженні певну кількість платіж­них засобів (касу).

Дж. М. Кейнс виділив три мотиви, які породжують попит на гроші: для угод (трансакційний мотив), мотив обережності і спе­кулятивний мотив (в якості майна).

Попит на гроші для угод прямо пропорційний сумі витрат за період і обернено пропорційний частоті одержання грошового доходу. На рівні народного господарства витрати на закупівлю за період дорівнюють номінальному національному доходу, а час­тота грошових надходжень — швидкості обігу грошей (табл. 7.4). Отже, сукупний об’єм попиту на гроші для угод можна предста­вити формулою:

де n — величина, обернена швидкості обігу грошей;

Y — номінальний національний доход.

Таблиця 7.4

ШВИДКІСТЬ ОБІГУ ГРОШЕЙ В УКРАЇНІ

Як і будь-яка каса, попит на гроші для угод пов’язаний з альтернативними витратами в розмірі поточної ставки відсотку.

Попит на гроші по мотиву обережності виникає, коли еко­номічним суб’єктам доводиться стикатися з непередбачуваними платежами і неочікуваним зниженням доходу. Тому необхідний певний запас грошей.

Обсяг попиту на гроші по мотиву обережності залежить від розміру непередбачених платежів, що, як правило, прямо пропо­рційні доходу суб’єкта.

Запас грошей по мотиву обережності, як і попит на гроші для угод, породжує альтернативні витрати в розмірі поточної ставки відсотку.

Звідси функція попиту на гроші по мотиву обережності має вигляд:

Попит на гроші в якості майна пов’язаний з їх функцією збе­рігання цінності, а не з функцією засобу платежу.

В сучасній економіці майно економічних суб’єктів приймає форму портфеля цінних паперів: грошей, облігацій, акцій та ін­ших титулів права власності. Утворюється майно в результаті за­ощаджень.

При незмінному рівні цін гроші, на відміну від інших видів цінних паперів, не приносять доходу, але грошова частина майна в будь-який момент може використовуватися для оплати благ і послуг і перетворитися в гроші для угод.

Використання грошей в якості засобу збереження цінності су­проводжується втратою доходу від альтернативних видів майна. Тому попит на гроші як майно обернено пропорційний доходнос- ті цінних паперів.

Для кожного індивіда існує своя критична відсоткова ставка. Але існує деяка z_max, за якої облігації стають настільки привабливими, що ніхто не бажає в складі майна мати гроші. І навпаки, i_mn — за якої незручно зберігати майно у вигляді облігацій (менша порівняно з грошима ліквідність, нестабільність курсу тощо) (рис. 7.2).

Рис.

Випуклість графіка до початку координат пояснюється тим, що при більш низькій ставці відсотка число бажаючих тримати майно в грошовій формі швидко зростає, тобто L_il(ι) спадає з прискоренням.

Бажання мати гроші в якості майна можна виразити за допо­могою так званої граничної схильності до переваги ліквідності в якості майна, яка показує, на скільки збільшиться (зменшиться) попит на гроші як майно при зменшенні (збільшенні) ставки процента в інтервалі між i_max та i_min на 1 пункт. Гранична схиль­ність до переваги ліквідності в якості майна визначається за фор­мулою:

При невеликих змінах ставки процента попит на гроші як майно можна представити у вигляді лінійної функції:

де z'max — ставка відсотку, при якій облігації настільки привілейо­вані, що ніхто не бажає в складі майна мати гроші.

Спекулятивний попит на гроші тим більший, чим менше мож­ливостей використовувати для збереження цінностей інші фінан­сові активи.

При розвинутому фінансовому ринку і наявності на ньому ко­роткострокових активів, що приносять відсотковий доход, спеку­лятивний попит на гроші мінімальний.

Оскільки попит на гроші є попитом на реальні гроші, то він залежить від рівня цін. Зміна рівня цін змінює реальну цінність грошей, їх купівельну спроможність.

Тоді, оскільки трансакційний мотив і мотив обережності пов’язані з прагненням суб’єкту придбати певний обсяг благ, звідси попит на гроші по цим мотивам змінюється прямо пропо­рційно зміні рівню цін.

При подвоєнні рівня цін потрібно вдвічі більше грошей для угод і страхового запасу:

де— попит на реальні касові залишки.

При підвищенні рівня цін виростають також альтернативні витрати утримання каси. Тому зміна темпу рівня цін впливає на грошову частину майна так же, як і зміна ставки відсотку: чим вищий темп приросту рівня цін (π), тим менший попит на реаль­ну касу.

Звідси функція попиту на реальну касу має вигляд:

Графік реального попиту на гроші буде спадною лінією відно­сно відсоткової ставки (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Реальний попит на гроші

Зі зростанням реального доходу (π∣) крива l зсувається право­руч, при падінні реального доходу (π↑) — ліворуч. При зростанні рівня цін графік зсувається ліворуч і навпаки, тобто із приско­ренням інфляції попит на реальну касу знижується, а при упові­льненні інфляції — зростає.

На практиці при розрахунку попиту на гроші, крім класичних чинників потрібно враховувати й специфічні чинники, які пов’язані з особливостями сучасного стану економічного розвит­ку країни: попит із боку держави в обсязі дефіциту бюджету; по­пит іноземних інвесторів; попит у зв’язку з боргами інших (крім держави) суб’єктів ринку (кредиторська заборгованість підпри­ємств і заборгованість із виплат зарплат) тощо.

3.