Ринок праці та його рівновага

Рппок праці - це механізм, який забезпечує поєднання попиту та про­позиції праці в економіці, розподіл трудових ресурсів та визначення цін на різні види трудової діяльності.

В результаті взаємодії попиту та пропозиції на ринку праці визна­чаються рівень зайнятості та можливий обсяг пропозиції товарів і послуг у короткостроковому періоді, тому що при певному обсязі капіталу та існуючих технологіях обсяг виробництва стає функцією від однієї змінної - кількості зайнятих.

Отже, об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є трудові послуги.

Суб’єктами ринку праці є:

• продавці, тобто ті, хто шукає роботу за наймом, та ті, хто уже надає трудові послуги;

• покупці, тобто ті, хто пропонує робочі місця найманим працівникам (роботодавці).

Продавець трудових послуг має право розпоряджатися своєю здат­ністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Суб’єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками - держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринок праці виконує такі функції.

• узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• стимулює працю, встановлює рівноважну ставку заробітної плати;

• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон’юнктуру ринку тощо.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Значення ринку праці полягає у тому, що він забезпечує:

• можливість використання потенційних можливостей трудових ре­сурсів для підвищення ефективності економіки;

• працездатне населення можливістю отримувати доходи, що задоволь­няє їхні соціально-економічні потреби та посилює соціальну захищеність;

• зменшення розшарування та соціальної напруги у суспільстві, гаран­тування умов для соціальної стабільності.

Головними елементами ринку праці є попит і пропозиція на неї.

Попит на працю - це обсяг попиту в економіці на ресурси праці, який дорівнює кількості робочих місць, створених в економіці. Створюють попит на працю фірми (підприємці) та держава.

До основних факторів, які визначають попит на працю, належать:

• рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати);

• попит на товари та послуги;

• ціни та обсяги інших ресурсів;

• технології;

• бюджетно-податкова політика.

Пропозиція праці - це загальна кількість працівників, які можуть та бажають працювати за запропонованих умов.

До основних факторів, які визначають пропозицію праці, належать:

• чисельність працездатного населення у працездатному віці;

• рівень заробітної плати;

• міграція та природний приріст населення;

• наявність інших джерел отримання доходів;

• бюджетно-податкова політика;

• освітній та культурний рівні, існуючі традиції.

Виділяють неокласичну та кейнсіанську концепції ринку праці, які міс­тять різне інтерпретування механізму його функціонування.

Виходячи з передумови існування досконалої конкуренції на ринку благ та праці, прихильники неокласичної теорії визначають залежність попиту на працю (AD_l) від реальної ставки заробітної плати W. У коротко­строковому періоді за інших незмінних умов зниження ставки заробітної плати веде до підвищення попиту на працю. Вірним є й зворотне твердження.

Пропозиція праці (AS_l) в неокласичній теорії є зростаючою функцією, залежною і від ставки реальної заробітної плати, і від ставки процента. Збільшення будь-якої з цих ставок стимулює господарську активність домогосподарств.

Модель рівноваги ринку праці відображає залежність попиту та пропо­зиції праці від ставки реальної заробітної плати. Характер залежності по­питу та пропозиції на ринку праці від ставки заробітної плати, визначений в неокласичній теорії, поряд із гнучкістю цін та зарплати, забезпечує на ринку праці стійку рівновагу при повній та ефективній зайнятості. Повна зайнятість означає, що кожен з бажаючих продати певну кількість своєї праці при існуючій ставці заробітної плати може зробити це. На рис. 3.1 при ставці заробітної плати Wo пропозиція праці L₀ відповідає попиту на цей ресурс. Але це не означає, що трудові ресурси вичерпані. Якби ставка заробітної плати піднялася до PF*, то пропозиція збільшилася б до £ *. Але певна кількість працездатних (Z* - L₀) не бажають працювати при рівні за­робітної плати W₀. З іншого боку, гранична продуктивність цієї частини працездатних була б нижчою за ставку заробітної плати PF*, тому їх залу­чення до виробництва було б неефективним.

Рис. 3.1. Рівновага на ринку праці: неокласична модель

Отже, згідно з висновками неокласичної теорії, ринок праці забезпечує при гнучкості цін і заробітної плати в умовах досконалої конкуренції повну зайнятість, тобто коли кожен бажаючий продати певну кількість праці за існуючою ціною може зробити це, та ефективну зайнятість. При цьому безробіття - явище, коли пропозиція перевищує попит на робочу силу, - не є стійким і вимушеним.

Таким чином, за неокласичною концепцією ринок праці - саморе­гульована система. При будь-якому порушенні рівноваги на ринку праці, що призводить до появи безробіття, рівновага самостійно відновиться.

Кейнсіанська концепція встановлення рівноваги на ринку праці перед­бачає, що ринкова економіка не є саморегульованою системою; авто­матично (внаслідок саморегулювання) встановлена ринком рівновага не завжди задовольняє суспільство, оскільки вона може існувати за досить високого рівня безробіття; у короткостроковому періоді ставки заробітної плати негнучкі, вони не можуть служити автоматичними регуляторами економіки і забезпечувати повну зайнятість; для забезпечення повної зайнятості та досягнення потенційного обсягу виробництва держава має регулярно втручатися у функціонування економіки.

Дж.М. Кейнс, як і представники класичної школи, вважав, що попит на працю (ADi) є функцією реальної заробітної плати і що лінія попиту на працю відповідає лінії граничного продукту праці. Але, на відміну від представників неокласичної школи, Дж.М. Кейнс вважав, що пропозиція праці (ASi) є функцією не реальної, а номінальної заробітної плати (W).

Свою позицію Кейнс аргументував впливом інституційних чинників на заробітну плату працівників: номінальна заробітна плата не може щодня змінюватись, адже трудові договори укладаються на певний строк (місяці, рік, 3-5 років і т. ін.); працівники, підписуючи трудові контракти, беруть до уваги саме номінальну заробітну плату, порівнюючи її з номінальною зарплатою інших працівників. Це пояснюється тим, що наймані працівники не можуть одразу усвідомити зростання рівня цін в економіці: воно відбувається тільки з часом. І лише згодом вони почнуть вимагати зро­стання номінальної заробітної плати з тим, щоб реальна заробітна плата залишалась хоча б на попередньому рівні. Працівники не залишать ринок праці, якщо реальна заробітна плата водночас зменшиться в усіх праців­ників. Але якщо одні працівники за аналогічні трудові послуги матимуть меншу номінальну зарплату, ніж інші, вони залишать ринок праці.

На відміну від неокласиків, Кейнс заперечував політику скорочення номінальної заробітної плати найманих працівників для підтримування повної зайнятості. Він відзначав особливу чутливість працівників до такого заходу і вважав, що профспілки цього не допустять. Саме тому, за Кейнсом, ринок праці не може функціонувати в умовах досконалої конку­ренції. Це доводить необхідність втручання держави в механізми функ­ціонування ринку праці шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, обмеження кількості робочих місць тощо. Але Кейнс вважав, що для досягнення повної зайнятості необхідно зменшувати реальну заробітну плату.

Розглянемо механізм встановлення рівноваги на ринку праці за умови жорстких ставок заробітної плати. Цей механізм графічно зображено на рис. 3.2.

Рис. 3.2. Рівновага на ринку праці за умови жорстких ставок заробітної плати

Нехай законодавство країни встановлює мінімальну заробітну плату на рівні W₀. Тоді пропозицію праці можна зобразити у вигляді ламаної лінії AS_l AS_l. Вона показує, що заробітна плата не може бути нижчою за W₀ (горизонтальний відрізок), але може бути вищою (висхідний відрізок). Далі продовжимо нунктирною лінією донизу висхідний відрізок і отримаємо лінію пропозиції праці за умови гнучких ставок заробітної плати AS_l AS_l¹.

Розглянемо ситуацію, коли крива попиту на працю AD_l¹ перетинає криву пропозиції на висхідному відрізку. Тоді фактична заробітна плата вища мінімального рівня і дорівнює W₁. Нехай у цьому випадку досягається рівноважний рівень заробітної плати і повна зайнятість (L₁ = L*).

Тепер розглянемо ситуацію, коли лінія попиту на працю AD₁² пере­тинає криву пропозиції на горизонтальному відрізку. Якби реальна зарплата була гнучкою, рівновага була б встановлена в точці В і їй відповідав би рівень рівноважної заробітної плати PF₂ при рівні зайнятості (L₂). Але за умови жорсткої заробітної плати рівновага буде встановлена при реальній заробітній платі W₀ та рівні зайнятості L₀ Це означає, що жорсткі ставки заробітної плати спричинять вимушене безробіття у розмірі L₂ — Lq ’.

Це підтверджує висновок Кейнса про те, що рівновага на ринку праці встановлюється не обов’язково в умовах повної зайнятості.

Таблиця 3.1. Ноппт та пропозиція робочої сплп па рппку праці за період 2007 - серпень 2009 pp.*

* За даними Державного комітету статистики України. ** Данні відсутні.

*** Дані за 8 місяців

Протягом 2007-2009 рр. в Україні швидкими темпами зростає різниця між попитом на робочу силу, що падає, та пропозицією праці, що говорить про стрімке зростання рівня безробіття (табл. 3.1). Це в першу чергу пов’язане з економічною кризою, що поглиблюється. Про це свідчать зростання навантаження на 10 вільних робочих місць у 2009 році.

3.