7.1. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Активний процес формування ринкових відносин в Україні доко­рінно чином змінює економічне середовище. Суб'єкти економічної діяльності діють в новому просторі, основні параметри якого (конку­рентні, фінансові, податкові та ін.) знаходяться в процесі поступового становлення.

Раніше установи бюджетної сфери, до якої відноситься і освіта, знаходилися на повному державному утриманні. Держава забезпечувала повне фінансування освіти на основі нормативного складання кошто­рисів окремих закладів, регіонів та узагальнених кошторисів галузі. Всі аспекти діяльності навчальних закладів жорстко регламентувалися. Така політика держави відносно освіти мала свої очевидні соціальні досягнення, які мають бути збережені в нових умовах.

Разом з тим підвищення ефективності функціонування освітньої галузі потребує впровадження елементів відповідальності за результати своєї діяльності, гнучкості і адаптивності навчальних закладів щодо мінливих умов ринку праці, конкурентності та ін. Актуальною пробле­мою виступає необхідність забезпечення достатнього рівня оплати висококваліфікованої праці педагогічного складу навчальних закладів. Для вирішення цих та багатьох інших проблем розвитку закладів освіти неможливе без розширення їх самостійності та можливостей залучення додаткових фінансових ресурсів.

Протягом 90-х років в Україні закладається правова база для ство­рення нових умов функціонування закладів освіти, які передбачають розширення їх економічних функцій. Правові основи діяльності

івчальних закладів регулюються такими законодавчими та норматив­ними документами: Конституція України, закони України «Про освіту»,

• Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту»,

• Про власність», «Про підприємництво», Положення про державний иииіий заклад освіти, Положення про ступеневу професійно-технічну осипу, Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний чпклад та багатьма іншими.

Навчальний заклад — це самостійний суб'єкт з правами юридичної особи, метою діяльності якого виступає задоволення потреб населення в освітніх послугах, оволодінні знаннями найширшого спектру. Залежно від рівня освіти та типу знань, що надаються, ця загальна мета може конкретизуватися в більш деталізованих задачах, які ставить перед собою навчальний заклад: виховання та навчання дітей і молоді, підго-топка кваліфікованої робочої сили, підвищення загальноосвітнього, культурного та технічного рівня населення, перекваліфікація і т. ін.

Навчальні заклади можуть створюватися органами державної вико­навчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Класифікація освітніх закладів здійснюється за такими ознаками: як суб'єктів господарювання і як суб'єктів навчального процесу. Як суб'єкти здійснення навчального процесу всі заклади освіти поді­ляються на дві великі групи згідно характеру навчальних програм, які нони забезпечують: це можуть бути загальноосвітні або професійні програми (див. рис. 7.1).

На основі загальноосвітніх програм заклади освіти забезпечують дошкільну, початкову загальну, базову загальну, повну загальну середню освіту. Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загально­освітнім навчальним закладом (початкова загальна освіта, базова за­гальна середня освіта, повна загальна середня освіта), існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів І, II, III ступенів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно. Заклади, які забезпечують загальну середню освіту:

1) середня загальноосвітня школа (І ступінь — початкова школа, II сту­пінь — основна школа, III ступінь — старша школа;

2) спеціалізована школа (інтернат) — І-III ступнів з поглибленим вивченням окремих предметів; '

Рис.

3) гімназія — ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

4) ліцей — III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

5) колегіум — III ступеня філолого-філософського або культурно-есте­тичного профілів;

6) загальноосвітня школа-інтернат — з частковим або повним утри­манням за рахунок держави дітей, що потребують соціальної допомоги;

7) спеціалізовані загальноосвітні школи(інтернат) — для дітей, що потребують корекції фізичного або розумового розвитку;

8) загальноосвітні санаторні школи — для дітей, що потребують тривалого лікування;

9) школа соціальної реабілітації — для дітей, що потребують особливих умов виховання; »•: , ;

10) вечірня (змінна) школа — для громадян, які не мають можливості

навчатися у школах з денною формою навчання.

Крім того, загальна середня освіту може здобуватися громадянами у позашкільних навчально-виховних закладах, міжшкільних навчально-ііиробничих комбінатах, професійно-технічних навчальних закладах, ііищих навчальний закладах І-ІІ рівнів акредитації.

Навчальні заклади, що надають професійні освітні програми, забез­печують професійно-технічну, базову вищу, повну вищу освіту, після-диштомну підготовку.

До професійно-технічних навчальних закладів першого атестацій-ного рівня належать: навчальні курси певного професійного спряму­вання; професійні школи; навчально-курсові комбінати; автомобільні навчальні комбінати; інші прирівнені до них навчальні заклади. Другий атестаційний рівень представляють заклади: професійно-технічні учи­лища відповідного профілю; професійно-художні училища; художні професійно-технічні училища; училища-агрофірми; училища-заводи; навчально-виробничі центри; навчальні центри; інші прирівняні до них навчальні заклади. Професійно-технічні заклади третього атестаційного рівня: вищі професійні училища; вищі художні професійно-технічні училища; вищі училища-агрофірми; центри професійно-технічної освіти; центри підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; інші прирівняні до них навчальні заклади.

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

186

Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студенті и у системі освіти можуть діяти вищі заклади освіти таких рівній акредитації:

•«■ І рівень акредитації (технікум, училище та інші) — готують фахівціи на основі середньої освіти з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста;

♦ II рівень (коледжі) — готують фахівців з присвоєнням кваліфікацій молодшого спеціаліста, бакалавра;

♦ III і IVрівні (університети, академії, інститути та інші) — готуючі, фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікацій бакалавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти — з присудженням наукових ступенів кандидата та доктор; і наук у встановленому порядку.

В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

Рис. 7.2. Класифікація навчальних закладів за формою власності

а) університет — багатопрофільний вищий заклад освіти, що здійснює підготовку фахівців з вищою освіти з широкого спектра наук за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фунда­ментальні та прикладні наукові дослідження, має розвинуту інфра­структуру, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забез­печення;

г1

187

Тема 7. НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Й) академія — здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва;

и) інститут — здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, вироб­ництва, освіти і мистецтва;

і) консерваторія — здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури

і мистецтва;

д) коледж — вищий заклад освіти або структурний підрозділ універ­ситету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки;

с) технікум (училище) — вищий заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста. \

До закладів післядипломної освіти відносяться:

1) академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідго­товки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

2) підрозділи вищих навчальних закладів (філії, факультети, відділення

тощо);

3) професійно-технічні навчальні заклади;

4) . відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Як суб'єкти господарювання заклади освіти розрізняються залежно під форми власності, вони поділяються на — державні та недержавні навчальні заклади (рис. 7.2). Державні навчальні заклади можуть розріз­нятися залежно від рівня підпорядкування: вони можуть знаходитись в загальнодержавній власності або в комунальній. Недержавні навчальні заклади залежно від своєї суспільної місії можуть бути приватні, які створені з метою отримання прибутку, та неприбуткові, першочерговою метою яких є задоволення певних потреб населення в освітніх послугах.

Засновником державних закладів виступає держава в особі її повно­важних органів (наприклад, Міністерство освіти і науки), залежно від чого навчальні заклади можуть знаходитися у загальнодержавній власності і підпорядковуватися центральним органам (Кабінету Міністрів, Міністерству освіти і науки та іншим міністерствам та відомствам) або — у комунальній власності та підпорядковуватися

І-С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

місцевим органам державної виконавчої влади. Заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного заклад)7 освіти. — -;

Недержавні можуть бути приватні або недержавні некомерційпі заклади. Приватні, або комерційні навчальні заклади створюються і метою отримання прибутку. Основною діяльністю для реалізації ці< ї мети виступає надання освітніх послуг на платній основі. Згідно Закону «Про підприємництво» в Україні освітня діяльність, яку здійснюють приватні заклади освіти, вважається підприємницькою.

До речі, в інших країнах, в тому числі і в Росії діяльність з надання м освітніх послуг, як державними, так і недержавними закладами освіти, підприємницькою не вважається, що визначає особливий статус всіх навчальних закладів як установ для задоволення потреб населення в освітніх послугах. Така статутна непідприємницька діяльність звіль­няється від сплати всіх видів податків, включаючи плату за землю. Підприємницькою вважається діяльність з продажу або здачі в оренду основних фондів та майна навчального закладу, з торгівлі покупними товарами, з надання посередницьких послуг, з пайової участі, купівлі акцій тощо (І32, с. 97-98).

Недержавні навчальні заклади в Україні, як і будь-які інші суб'єкти підприємництва, створюються на підставі законів «Про власність», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про підприєм­ство» та інших, Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів» з наданням статусу «мале підприємство», «спільне підприємство» та «під­приємство з обмеженою відповідальністю». Типи приватних навчальних закладів згідно специфіки їх освітніх програм визначаються законо­давством про освіту, тобто аналогічно державним закладам. Приватні навчальні заклади можуть самостійно визначати питання своєї внутріш­ньої діяльності: структури та змісту навчальних курсів, педагогічного навантаження та оплати праці викладачів. Незалежно від свого статусу та належності навчальні заклади освіти зобов'язані забезпечувати якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти.

Особливу роль в процесі успішного функціонування освітньої сфери виконують недержавні неприбуткові навчальні заклади, для яких отримання прибутку не є головною метою. Вони створюються для досягнення більш високого рівня освіти громадян або для забезпечення конкретної суспільної мети (релігійна освіта, освіта для національних

189

Тема 7. НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

меншин тощо). Причому ці заклади можуть бути засновані на різних формах власності: приватній, змішаній, акціонерній та ін.

Я к свідчить практика багатьох країн світу, недержавні некомерційні ні клади освіти займають досить вагоме місце в системі освіти. Так, V НО-х роках в СІЛА на долю некомерційних приходилося більше поло­нин и недержавних вузів та майже чверть всіх університетів та коледжів, М% студентів і аспірантів недержавних вузів. Найбільш відомими недер­жавними вузами, що мають статус неприбуткових, виступають: Гарвард­ський, Йєльський, Стенфордський університети та ін. (132, с. 102). Неко­мерційні вузи можуть згідно з законом займатися підприємницькою діяльністю і отримувати прибуток, але використовувати його дозво­ляється лише для збільшення обсягів освітніх послуг і заборонено роз­поділяти серед працівників вузу.

В Україні питання створення і функціонування недержавних неко-морційних навчальних закладів ще недостатньо врегульовані на даний момент, що виступає перешкодою для розвитку цієї форми навчальної діяльності. Для поширення неприбуткових закладів освіти необхідно створення відповідної правової бази, що включає в себе визначення організаційно-правової форми навчального закладу, заснованого на недержавній власності і метою якого не є отримання прибутку, а також правових норм здійснення ним освітньої (непідприємницької) та під­приємницької діяльності для виконання своїх статутних функцій. Правові норми здійснення ними освітньої (непідприємницької) та підприємницької діяльності для виконання своїх статутних функцій мають передбачати, як це і здійснюється в країнах світу, певні пільги для залучення фінансових ресурсів.

В Україні внески спонсорів неприбутковим організаціям для під­тримки їх діяльності у розмірі до чотирьох відсотків неоподаткову­ваного прибутку зараховуються на валові витрати. Неприбуткові організації також не є платниками податку на додану вартість (якщо не надають оплачувані послуги). Ця пільга несуттєва, і не призводить до значного перерахування коштів від господарюючих суб'єктів до неприбуткових організацій. Закони багатьох країн дозволяють фізич­ним особам жертвувати вагомішою частиною своїх доходів із звіль­ненням від податків (чого не скажеш про юридичних осіб). Наприклад, у США — 50%, Іспанії — 20-30%. Це пояснюється тим, що для юридич­них осіб можливості жертвувати частину прибутку природно обмежені необхідністю реінвестування. Великий розмір пожертвувань, звільнених від податків, сприяє утворенню в таких країнах потужних благодійних

191

Тема 7. НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

фондів, які фінансово (і не тільки) підтримують інші неприбуткош громадські організації, а також соціально вразливі групи населення.

Прикладом неприбуткового навчального закладу виступає Відкри­тий міжнародний університет розвитку людини «Україна», який здійс­нює свою діяльність з 1999 року. Це унікальний навчальний заклад, який проводить підготовку за десятками наукових напрямків і спеціал і, ностей — від журналістики до обчислювальної техніки, від психології д< > електроніки. Більше половини контингенту слухачів складають особи, які потребують допомоги, захисту, соціальної реабілітації.

Потреба у вищих закладах освіти незалежно від форм власності та їх мережа визначаються Кабінетом Міністрів України. Потреба в профе­сійно-технічних закладах освіти визначається Кабінетом Міністрі м України, а їх мережа — Міністерством освіти і науки України. Потреб; і в закладах освіти, заснованих на комунальній власності, визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевою самоврядування. Незалежно від свого статусу та належності навчальні заклади освіти зобов'язані забезпечувати якість освіти в обсязі вимог державних стандартів освіти. .■,,-

Навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоуправління, підприємствами, устано­вами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно із соціально-економічними, національними, культурно-освітніми потребами у них при наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів та статутного фонду в розмірі не менше розрахованої вартості навчання слухачів, чисельність яких зумовлена заявленим обсягом прийому. Порядок створення навчально-виховних закладів затверджений постановою КМУ «Про порядок створення, реорганізації і ліквідації навчально-виховних закладів» від 05.04.94 р. №228, із змінами і доповненнями. Засновниками навчально-виховних закладів можуть виступати дер­жавні органи, кооперативні, громадські організації, підприємства і уста­нови, приватні особи.

Діяльність закладу освіти розпочинається за наявності ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням освітніх послуг. Ліцензії на здійснення діяльності з наданням послуг для отримання освіти з видачею спеціального документу державного зразка (підготовка спеціалістів всіх рівнів кваліфікації) видає Міністерство освіти і науки України. Ліцензії на здійснення діяльності з наданням послуг для отримання освіти з видачею спеціального документу державного зразка

(загальна середня освіта) видає Кабінет міністрів АР Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.

Постановою КМУ від 04.01.99 р. №6 встановлені розміри плати ції ліцензію. Навчальні заклади, які знаходяться на бюджетному фінансу­ванні і здійснюють діяльність з наданням послуг для отримання освіти З ішдачею спеціального документу державного зразка (підготовка спеціалістів всіх рівнів кваліфікації), сплачують плату за ліцензію в роз­мірі 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Навчальні закла­ди, діяльність яких спрямована на надання послуг для отримання освіти і видачею спеціального документу державного зразка (загальна середня освіта) та забезпечується іншими джерелами фінансування, береться плата за ліцензію в розмірі 1% суми коштів, розрахованих як річна плата чи навчання контингенту осіб згідно ліцензованого обсягу прийому.

Заклади освіти діють на підставі власних статутів, затверджених: М іністерством освіти і науки (заклади освіти, що засновані на загально­державній власності та виші заклади освіти, засновані на інших формах власності); міністерствами, відомствами, яким підпорядковані заклади освіти, засновані на загальнодержавній власності; місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (за­клади освіти, що перебувають у комунальній та інших формах власності). Вищим навчальним закладам надається автономія відповідно до рівня акредитації, яка передбачає права закладу на: ф визначення змісту освіти;

визначення планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з ураху­ванням державного контракту (замовлення) та угод з підприєм­ствами, установами, організаціями, громадянами; встановлення і присвоєння вчених звань вищого закладу освіти

четвертого рівня акредитації;

«• інші повноваження, що делегують вищому закладу освіти відпо­відно до його статусу державні органи управління освітою. Для кожного освітнього і освітньо-кваліфікаційного рівня Кабінетом Міністрів України розробляються і затверджуються державні стандарти освіти, які встановлюють певні вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої і професійної підготовки в Україні. Одним із засобів визначення від­повідності освітніх послуг державним стандартам виступає проведення:

а) атестації — для всіх навчальних закладів;

б) акредитації — для вищих навчальних закладів, установ післядиплом-ної підготовки.

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

192

Порядок проведення акредитації визначений в Положенні про акредитацію вищих навчальних закладів, затвердженому постановок! КМУ від 12.02.96 р. №200. На підставі прийнятого ДАК рішення про акредитацію вищого навчального закладу Міністерство освіти і науки видає сертифікат про акредитацію, строк дії якого не може перевищу вати 10 років.

* За видачу сертифікату про акредитацію береться плата в розмірі: дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з вищих навчальних закладів, діяльність яких забезпечується бюджетним фінансуванням;

трьох відсотків суми коштів, розрахованих як річна плата за навчан 11 я контингенту осіб, що відповідає ліцензійному обсягу прийому, з ви­щих навчальних закладів, діяльність яких забезпечується іншими -джерелами фінансування.

Засновник навчального закладу передає у користування та опера­тивне управління закладі' об'єкти права власності, які належать йому на правах власності. Таким чином, заклади освіти на правах повного госпо­дарського ведення використовують передане їм в оперативне упраи-ління майно, до якого відносяться будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Земельні ділянки надаються закладам освіти у постійне користування відповідно до Земельного кодексу.

Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних закладі и освіти не підлягають вилученню. Об'єкти освіти і науки, що фінан­суються з бюджету, а також підрозділи, пов'язані з навчальним та науко­вим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або вико­ристанню не за призначенням.