ТЕМА 11. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

Ключові слова: державний кредит, державні позики, державний борг, казначейські зобов’язання, внутрішній і зовнішній державний борг, анулювання державного боргу, рефінансування державного боргу, управління державним боргом

1.

2. Види державного кредиту.

3. Державний борг: сутність і види.

4. Методи погашення державного боргу і управління ним.

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення. Головним способом залучення є державний кредит, який виражає відносини між державою і численними фізичними і юридичними особами з приводу формування наряду з бюджетом додаткового грошового фонду держави. Державний кредит пов'язаний з бюджетним дефіцитом і є джерелом його покриття. До системи державного кредиту належать позики, які надаються під державні гарантії та поповнення резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду. При здійсненні внутрішніх кредитних операцій держава є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Держава може бути також кредитором, використовуючи казначейські кредити. Таким чином:

”Державний кредит” - сукупність економічних відносин, що

виникають між державою як позичальником (або позикодавцем) коштів і фізичними/юридичними особами, іноземними урядами в процесі формування і використання загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Особливість державного кредиту полягає у зворотності, терміновості й платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові

фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків за ними є ресурси бюджету.

Позиковий фонд, що виступає матеріальною основою банківського кредитування, використовується для надання кредитів підприємствам і установам з метою забезпечення безперебійності і підвищення ефективності процесу розширеного відтворення.

Відмінні ознаки державного кредиту порівняно з банківським наступні:

1) потреба суб'єктів економічної діяльності в банківському кредиті виникає у зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва й обміну; потреба в державному кредиті виникає через фінансові ускладнення країни, а також для пом'якшення диспропорцій між готівково-грошовою масою в обігу й товарних ресурсах для її покриття;

2) у разі банківського кредиту економічні інтереси позичальника і кредитора збігаються, форма власності на кошти, надані в якості позики не змінюється, державний кредит передбачає відносно відособлені економічні інтереси учасників угоди;

3) банківський відсоток при банківському кредиті слугує засобом економічного впливу на діяльність позичальника, а при державному кредиті відсоток за позику є економічним стимулом реалізації економічних інтересів кредитора з приводу передачі власних коштів у розпорядження держави;

4) банківський кредит є пов'язаним з тієї частиною грошового обігу, в якій гроші виконують функцію засобу платежу, а при державному кредиті гроші виконують не тільки функції платіжного засобу, але і функції засобу обігу (за наявні кошти населення може купувати й продавати державні цінні папери);

5) банківський кредит має строго цільове призначення, тоді як державний кредит використовується, як правило, глобально, застосовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних з вирішенням соціальних проблем;

6) терміни повернення коштів при банківському кредиті строго регламентуються. У разі їх порушення банківські заклади застосовують до позичальника штрафні санкції. При державному кредиті відносини між позичальником і кредитором складаються на добровільній основі, у відносинах позичальника не застосовуються санкції, взяті в борг наявні кошти мають бути повернуті позичальником кредитору в міру закінчення терміну дії позики;

7) банківський кредит пов'язаний переважно з безготівковим грошовим обігом: притягнення і надання коштів здійснюється за допомогою їх перерахувань з одного рахунку на інший; державний кредит поширений здебільшого у сфері готівково-грошового обігу;

8) при зарахуванні кредиту на розрахунковий рахунок одержувача при банківському кредитуванні створюється можливість одержання готівки для виплати заробітної плати, премій, виплат на відрядження та інших виплат (наприклад, цільові кредити на заробітну плату), що впливає на зростання маси готівки в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У разі дефіциту державного бюджету додатково одержані фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо одержані за допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Як фінансова категорія, державний кредит виконує три функції: розподільну, регулюючу й контрольну.

За допомогою розподільної (фіскальної) функції державного кредиту здійснюється формування централізованих фондів фінансових ресурсів держави або їх використання на принципах строковості, платності й повернення. Виступаючи в якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. В економічно розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах прибутки, отримані завдяки державним позикам, стали другим після податків методом фінансування витрат бюджету. Це пояснюється більш швидким темпом зростання витрат порівнянні зі збільшенням податкових надходжень.

Позитивний вплив розподільної функції державного кредиту полягає в тому, що з її допомогою податковий тягар більш рівномірно розподіляється в часі. Податки, які стягуються в період фінансування витрат за рахунок державної позики, не збільшуються (що довелося б зробити в протилежному разі). Однак під час погашення державного кредиту податки стягуються в розмірі, вище за попередньо установлений на величину, необхідну для погашення відсотків по заборгованості.

Регулююча функція державного кредиту полягає в тому, що вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень ставок на ринку кредитів і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Якщо державний борг фінансується за рахунок залучення накопичень юридичних осіб, а отримані кошти спрямовуються на виплати фізичним особам, кількість грошей в обігу зростає.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позикові засоби і тим самим сприяє зростанню ціни кредиту. Чим

вище попит держави, тим вище, за інших рівних умов, рівень облікового відсотка, тим дорожчим кредит буде для суб'єктів економічної діяльності.

Контрольна функція кредиту має такі особливості:

- вона тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

- охоплює рух вартості в двох сторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

- здійснюється не тільки фінансовими структурами, а і кредитними установами.

Державний кредит у системі кредитних відносин виступає у формі ощадної справи і у формі державної позики.

Ощадна справа - це державний кредит за умови спрямування залучених коштів у доходи бюджету. Ощадні банки в основному діють на комерційній основі, мобілізовані ними кошти формують їх кредитні ресурси. За умови спрямування їх на придбання державних цінних паперів вони відносяться до державного кредиту.

Державні позики - це основна форма державного кредиту. Згідно з правового оформленням розрізняють державні позики, забезпечені випуском цінних паперів і наданих на підставі угод (безоблігаційні).

Угодами в основному оформляються кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій.

Цінні папери, за допомогою яких здійснюється оформлення державного кредиту, - облігації і казначейські зобов’язання (векселі).

Облігації - це боргові зобов’язання держави з установленими термінами повернення боргу й виплати додаткового доходу у формі процентів чи виграшу. Номінальна вартість облігацій - це сума, надана власником облігації державі в тимчасове користування (встановлюється державою і вказується на облігації). Це сума, яка сплачується за погашення облігації і на яку нараховуються відсотки. Реальна вартість облігацій може бути вище чи нижче номінальної вартості, залежно від курсової різниці, зумовленої номінальною величиною проценту облігацій, стану кон’юнктури ринку та насиченістю його цінними паперами, довірою населення до уряду держави та ін.

Облігації державної позики, по суті, є особливою формою фіктивного капіталу. Інвестуючи в державні цінні папери певні кошти, їх власники в майбутньому є розпорядниками відповідних сум податкових і неподаткових державних бюджетних надходжень, що в підсумку спричиняє зростання податкового тягаря. Таким чином, сутність державної позики визначається як податок, взятий наперед (антиципований податок).

Казначейські зобов’язання (векселі) - це боргове зобов’язання,

спрямоване лише на покриття бюджетного дефіциту. Ними оформляються в основному коротко- чи середньотермінові позики, виплата доходу за якими здійснюється у формі відсотків.

Державний кредит за місцем розміщення може бути зовнішнім і внутрішнім.

Внутрішній кредит виступає у таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення у державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські й гарантовані позики.

Державні казначейські позики як форма державного кредиту являють собою відносини надання фінансової допомоги (не мають комерційних цілей) підприємствам і організаціям за рахунок бюджетних коштів на засадах терміновості, платності й повернення. В Україні така форма кредиту використовується не дуже активно.

Гарантовані позики - це позики, гарантовані урядом до безумовного погашення позик (і відсотків за ними), наданих місцевим органам влади і управління чи господарськими організаціями. За ними уряд держави несе реальну фінансову відповідальність тільки за неплатоспроможності позичальника.

Зовнішній - міжнародний кредит - це сукупність відносин, за яких держава на світовому фінансовому ринку виступає або у ролі позичальника, або кредитора. Аналогічно внутрішнім позикам вони надаються на умовах поворотності, терміновості й платності. Сума зовнішніх позик і нарахованих відсотків включається у державний борг країни. Зовнішні позики сприяють подоланню фінансових труднощів країни-одержувача і зміцнення її економічного потенціалу.

Існує декілька різновидів класифікації державних позик. Основні з них наведені на схемах 11.3 і 11.4.

Ефективність державних кредитних операцій (Е) визначається за формулою

Е = (Н д кред - В д кред )/ В д кред * 100% , (11.1)

де Нд кред - надходження за системою державного кредиту;

В д кред - витрати за системою державного кредиту.

Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду держкредит повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й ефективного інструмента централізованого кредитного регулювання економіки. Кредит відіграє специфічну роль в економіці, бо він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але й прискорює його. Кредит сприяє економії витрат обігу. Це досягається за рахунок:

а) скорочення витрат з виготовлення, випуску, обліку і збереження грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівки виявляється непотрібною;

б) прискорення обігу коштів, багаторазове використання вільних коштів;

в) скорочення резервних фондів.

В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором зростання. Перерозподіляючи величезні грошові й товарні маси, кредит підтримує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може виявитися лише в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітний такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що

входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу.

Використання державного кредиту спричиняє наявність державного боргу, який включає суми випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (внутрішніх і зовнішніх) і відсотків за ними й надані іноземним кредиторам гарантії за кредитами місцевих органів влади та державним підприємствам, неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі бюджетним організаціям, невідшкодований ПДВ та ін.

Управління державним боргом — одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків.

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом «Про державний бюджет» на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу й державні гарантії щодо його повернення. Мета політики управління боргом - одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів й уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Державний борг є:

1) внутрішній (капітальний; поточний);

2) зовнішній.

Внутрішній державний борг виникає перед населенням країни (резидентами) у випадку добровільного або примусового вилучення в нього коштів. Добровільне вилучення виражається у придбанні населенням на добровільні основі облігацій державної позики. Примусове вилучення відбивається в наявності прихованого дефіциту бюджету.

Внутрішній державний борг України включає:

- капітальний борг по заощадженнях населення в закладах Ощадного банку; грошові заощадження;

- страхові внески ;

- облігації державної безпроцентної і державної внутрішньої виграшної позики;

- державні казначейські зобов’язання ;

- сертифікати Ощадного банку СРСР;

- внески до Зовнішнього економбанку колишнього СРСР.

Види зовнішнього державного боргу (боргу перед нерезидентами):

- за видами кредитів: банківські; фірмові;

- за формами представлення: валютні; товарні;

- за цільовим використанням: інвестиційні; неінвестиційні;

- за умовами надання: пільгові; зі сплатою високих відсотків; на компенсаційній основі;

- за термінами повернення заборгованості: короткострокові (з терміном погашення до 1 року); середньострокові (з терміном погашення від 5 років до 10 років); довгострокові (з терміном погашення від 10 років і більше);

- за умовами повернення боргу: одноразові; рівними частинами; нерівними частинами.

До збільшення обсягу зовнішнього державного боргу призводить перевищення надходження в країну товарів і послуг з імпорту над їх експортом із країни.

Зовнішні позики й накопичення державного боргу через дефіцит державного бюджету вважаються обґрунтованими, якщо майбутні прибутки покривають суми, необхідні для його обслуговування.

За сумою державного зовнішнього боргу визначається коефіцієнт його обслуговування (Коб.):

Коб. = Сума платежів із заборгованості/Обсяг валютних надходжень х100% (11.2)

Прийнято вважати, що коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу не повинен перевищувати 25 %.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому має збільшуватися виробництво товарів не тільки для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту й вітчизняного виробництва. У результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.

Що стосується зовнішніх запозичень, то вони повинен використовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій є необхідною, але недостатньою умовою для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, що інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і тільки в тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

Існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного боргу. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування — це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик. Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення та деякі інші витрати.

Методами управління державним боргом є:

- конверсія,

- консолідація,

- уніфікація,

- обмін облігацій за регресивним співвідношенням,

- відстрочення погашення і анулювання позики.

Конверсія — це зміна доходності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися одночасно. Уніфікація позик — це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. У деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують і щодо внутрішнього боргу. Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Методи покриття державного боргу наступні:

- використання валютних резервів держави;

- використання золотих резервів держави;

- збільшення обсягів експорту товарів і послуг;

- одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу).

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється

Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України і надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела й строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.

Суми і склад державного боргу України за 2002-2007 рр. наведені у додатках 20-21.

Необхідною умовою успішної виплати зовнішньої заборгованості є вирішення так званої «проблеми трансферту», яка має три аспекти:

1. Бюджетний: забезпечення перевищення прибутків над витратами, що вимагає реалізації системи заходів для збільшення бюджетних надходжень (шляхом створення Податкового кодексу, що стимулює приватні інвестиції) і зменшення бюджетних витрат (за рахунок обмежень державних інвестицій із широким залученням до інвестування комерційних банків, пенсійних фондів, страхових компаній; з проведенням реформ у соціальній та житлово- комунальній сферах, щоб пільги одержували тільки ті. кому вони реально потрібні; з погашенням боргів перед бюджетом підприємствами-монополістами. скороченням бюрократичного апарату та ін.).

2. Ресурсний: виплата зовнішньої заборгованості за рахунок експортних надходжень або активного сальдо торговельного балансу.

3. Системний: нарощування фізичного обсягу експорту при адекватному збільшенні його вартісного обсягу.

Універсальні правила кредитно-валютної політики в умовах наявності великої зовнішньої заборгованості такі:

1) збільшення привабливості внесків у національній валюті;

2) стимулювання резидентів щодо кредитних операцій в національній валюті;

3) залучення середньо - й довгострокових фінансових коштів;

4) здійснення ефективного валютного контролю.

Питання до теми:

1. Охарактеризуйте соціально-економічну сутність державного кредиту, його роль у формуванні додаткових фінансових ресурсів держави та в покритті бюджетного дефіциту.

2. Наведіть класифікацію видів державного кредиту.

3. Перелічіть форми державного внутрішнього і зовнішнього кредиту дайте їм характеристику.

4. Розкрийте поняття державного боргу і джерел його погашення.

5. Якими факторами спричиняється зовнішній борг країни? Внутрішній борг?

6. Які є форми управління державним боргом?

7. Охарактеризуйте основні джерела погашення державних позик.

8. Охарактеризуйте способи коригування позикової політики.

9. У чому полягають переваги внутрішнього державного боргу над зовнішнім?

10. Особливості формування державного кредиту і державного боргу в Україні на сучасному етапі економічних відносин .

Література: 11,18,22,23,27.

СТРУКТУРНО - ЛОГІЧНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ 11. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

Схема 11.1 - Форми державного кредиту

Схема 11.2 - Структура державного боргу

Схема 11.3 - Класифікаційні ознаки державних позик

Схема 11.4- Класифікація державного кредиту

Схема 11.5 - Структура внутрішнього боргу України

Схема 11.6 - Склад методів управління державним боргом